Поснули вулиця і хата,

Поснула біла алича,

У небі хмарні дитинчата

Уже не грають у квача.

А до світанку ще не близько,

А для потіхи настрій є,

І поле міряє зайчисько

Та снігу спати не дає.

Там, де годують нагаями,

Де совість втрачено і стид,

Там щедро родить холуями,

І на шляхетність недорід.

Там шлунки правлять голосисті,

Там глузд здоровий крутять в ріг,

І плаче потайки нечистий,

Бо навіть він отак не зміг.

Де під аґукання луни

Рибалка місяць ловить хмару,

Де сон собі шукає пару

І тіней ковзають човни,

Де всі загублено слова,

Де в них уже нема потреби,

Бо зорі захопили небо,

Ти чуєш, як росте трава?

мал. Юрія Нагулко

То був не сніг, то просто падав пух

З розпоротої хмарної перини,

Підморгували радісно вітрини,

Красою перехоплювало дух.

Заманював до себе світ забав,

Дивився дім віконними жовтками,

І я стояв, я сніг ловив руками,

А він від мене знову утікав.

У гарячій Кастилії,

Шовк піднявши вітрил,

Ходять хмарні флотилії

І вітри носять пил.

Вік блукає стежинами,

Просять губи води,

І пахтять апельсинами

Акуратні сади.

Там, під впливами готики,

Велич пестить думки,

Та чекають на подвиги

Престарі вітряки.

Ми у забутих снах,

Ми в спалених долонях,
В відчуджених серцях,
І в поглядах сторонніх.

Місяць – жовтою короною,

Ходить ніч – чорнява дівонька,

Абоненти – по-за зоною

(от приємна несподіванка!)

Почуваюсь не людиною,

А чиїмось відображенням,

Попрощавсь давно із дниною,

Розвантажуються враження.

Перехожий! Хочеш споминів?

Поділюсь лише хорошими,

Про блакить небесних променів,

Танці білих хмар над площами.

Не тікай від мене мишею,

Дай натішити картинами,

А не схочеш – стану тишею,

Та сховаюся між тінями.

На що похожа згублена любов?

На мандри в нескінченному тумані,

На зойк забутих у століттях мов,

На захід сонця, мабуть що останній.

І на вінок терновий, і на хрест –

Такі незвичні подарунки божі,

Із ними мов зійшов на Еверест –

Спуститись тяжко, дихати – не можеш.

На поцілунок, танучий на склі,

На дотик літа у посохлім цвіті,

На враження, що ніби у землі

Сховалось все, що змушувало жити.

На янгольський небесний тихий зов,

На гімн душі пресвітлій урочистий,

Ось на що схожа згублена любов,

Проста, відверта, добра, дивна, чиста.