Чорно-біле життя в чорно-білих серцях,

Чорно-білий мотив у віршах і піснях.

Розгубила веселка свої кольори,

Чорно-біло всміхається місяць згори.

 

Візерунки холодні малює зима,

Це сумний вернісаж в чорно-білих тонах.

І злітають увись чорно-білі птахи,

Україну сповили скорботні шляхи.

 

Чорний смуток застиг в материнських очах,

Білий Ангел приходить до неї у снах.

Душі-зорі синів її кличуть з небес,

Чорно-білим для неї став всесвіт увесь.

 

Білий промінь молитви у небо злетить,

Чорні хмари тривоги розвіє умить.

Помолися, народе, за свій рідний край

І проміння надії в серцях зберігай!

 

Сонце золотом правди над тобою зійде,

Цвітом вишні й калини земля зацвіте.

Гірких сліз більш не буде в материнських очах

І засяє веселка в українських серцях.

Дим густий снує моєю Україною.

Закривавлена, скатована оковами,

а була ж вона ще вчора солов’їною,

вмита росами сріблястими ранковими.

 

А була її землиця вчора силою

пшеницям золотокосим і тополечкам,

нині ж стала для дітей своїх могилою,

чорним рушником під вибитим віконечком.

 

Ще не давно її пісня лилась гомоном,

щебетала кожна пташечка по-своєму…

Озивається тепер вона лиш стогоном,

напророченим сльозами й горе-зброєю

 

І не висушити Україні сліз малеч,

І не стати знов співучо-солов’їною,

поки буде піднімати брат на брата меч,

поки дим снувати буде павутиною…

Ще тільки жовтень, а вже сніг жбурляє

холодний вітер болісно в лице.

Я ще не вмію, я іще не знаю

у серці як топити сніг оцей.

 

А в ньому так тривожно і так щемно…

Не думайте, я сніг люблю давно,

я просто не навчилась в жовтні, певно,

втішатися зимовими панно.

 

Міцніше очі хочеться закрити

й побачити, коли розплющиш їх,

як усміхаються осінні квіти,

а не тремтять в обіймах снігових.

 

Той сніг розтане. Знаю, що розтане.

І хоч не повернеш осінніх шат,

та раптом я навчусь любити саме

такий жовтневий листо-снігопад.

Їм стрічати би рідну усмішку,

а не вибухи і БТР-и,

їм би сни роздивлятись у ліжку,

а не в темних окопах химери.

 

Їм в руках би сьогодні тримати

веселково-барвисті букети,

а натомість у них автомати

й щойно видані бронежилети.

 

Діточками втішатися їм би

чи коханим всміхатися радо,

а натомість «хороші» сусіди

день і ніч їх обстрілюють з Граду.

 

Їм лиш волі би. Для України.

Лиш би мирного, чистого неба,

втерти сльози мамам і дружинам…

Ну невже так багато їм треба ?!

Воно як сонця промінь навесні,

У нього сльози радості в очах.

Воно приходитиме часто уві сні,

Воно назавжди оселяється в серцях.

 

Наче підсніжник перший, ніжне і просте,

Це найпрекрасніше у світі почуття.

Через роки воно у пам'ять проросте

Й залишить спогади у ній на все життя.

 

Воно серцям дарує мрії і надії,

На крилах щастя зносить в небеса.

Навіть у смутку воно душу обігріє,

Хоча й впаде від нього не одна сльоза.

 

Перше кохання сильне й незабутнє,

Безмежне й чисте, радісне й сумне.

Це міст Любові із минулого в майбутнє,

Щасливий той,хто його в серці розгорне.

Злим загарбникам не корилась,

бо на волі й душа іскриться…

І в тобі, моя Нене, сила

гартувалась вогнем, мов криця.

 

Як же ворог тебе боїться -

нездоланний-бо дух у венах!

Воскресаєш, як фенікс-птиця,

наче крила твої знамена.

 

Рани гоять вітри свободи,

в грудях пісня дзвенить і плаче…

Вже палали колись клейноди,

руйнувалось гніздо козаче…

 

Недруг мову твою калічив,

щоб забулась і колискова…

Та стоять бастіони Січі,

шлють підмогу Сірко, Підкова.

 

Є коріння – дозріють зерна,

час відсіє пусту полову…

Закінчиться війна химерна -

солов’ї заспівають знову.

Так мало потрібно для щастя…

Щоб були здоровими діти,

Щоб рідні та друзі всміхались,

Щоб ніколи було хворіти.

 

Щоб сонце щоранку здіймалось

В блакитному мирному небі,

Щоб вдома завжди нас чекали…

Так мало для щастя нам треба.

 

Щоб спати спокійно лягати

У вільній і сильній країні.

Щоб діток своїх не ховати

Й не бути рабом на чужині.

 

Щоб істинне щастя пізнати,

Лиш совість свою треба чути,

Законами Божими жити

І просто Людиною бути.

Живи, Солдатику! Живи бо не до втрати,
Комусь ти Татко, Син і Чоловік,
На вірність Батьківщині присягав ти,
Тримайся за життя, який твій вік!

Живи, Солдатику! Живи- розхмарне небо,
Голубка вістку миру принесе,
І ти всміхнешся не в останнє- треба,
Потрібно жити ще... понад усе!

Живи Солдате ворогу на втому,
Живи заради матері, рідні,
Ти перемогу обіцяв народу свому,
Тож мусиш жити, не здавайся, ні!

Христос воскрес!Лунає звідусіль.

У сяйві сонячнім купається природа.

Христа воскреслого вітають люди всі.

Хай щезне зло,ненАвисть і незгода.

 

Христос воскрес!Полине ввисочінь.

Церковні дзвони радість сповіщають.

У кожнім серці хай звучить предивний дзвін,

В цей день чудовий в душах ангели співають.

 

Нашою злістю Він розп’ятий на Хресті,

Руки пробиті були нашими гріхами.

За серце зранене нам,Господи,прости…

Умив ти душі наші своїми сльозами.

 

Ти люту смерть назавжди переміг,

Дорогу кожному відкрив у край небесний.

Христос воскрес!Днесь чути з неба спів.

Тож і Любов нехай в серцях наших воскресне!