Самотня серед людей...

Чи ти відчувала себе такою?

Самотня серед людей

За що заслужила такого горя?

За те, що кохала не тих?

За те, що вірила марно?

На вулиці сонце пече,

а в серці навіки хмарно

Запитуєш ти себе :

Коли це безглуздя скінчиться?

Бо ж щастя десь поруч йде

Лишень треба з ним зустріться!

...На вулиці падає капає дощ,

А серце скувало снігами.

Кипить у каструлі борщ

І хтось тебе кличе ''Мамо!''

Ти дивишся в рідні очі

Та й думаєш "Жити- прекрасно!

Хоч плакала цілі ночі

Не треба вмирати завчасно!"

  В житті цінна кожна хвилина

  І варто лишень зрозуміти

  Що ти не самотня в світі

  Що є ще для кого жити!

                                   17.10.2006

-->>>>>>>-------------<<<<<<<--

Затишок, спокій, тепло у душі,

То щастя і, певно найбільше...

Із ними щезають хвилини тяжкі,

Минають і дні всі найгірші

-------

Дарує тепло те - священна любов,

Кохання із вічності злите...

Знаходячи вперше, шукаємо знов,

Щоб серце вогнем цим зігріти...

-------

І прогнемо випити чашу до дна,

І злитись назавжди тілами...

У час той бесмертний нектар на устах

Збираємо разом губами...

-------

Зливаємось в ціле, єдине, одно...

О жінко - ти суть цього світу!

Для розуму серця блаженне вино

З небесного світла сповите...

...

Коли ніч синім обрусом стіл твій застелить стиха,
І нікого не буде поруч і взагалі,
Не кричи, не зови, не шепчи, і, мабуть, не дихай,
І ногами двома водночас не торкай землі.
То є знак – синій обрус на темне посохле древо.
Захитаються тіні на мертво-блідій стіні.
В спорожнілому місті ожиють камінні леви,
Щоб побачити бога в прочиненому вікні.

Тиша.Ніч. У вікнах зорі

Сон чи ні? Думки прозорі

За дверима котик ходить

Сум чомусь в думки наводить

Мрії линуть в космос чорний

Вітерець пробіг проворний

Всі бажання про одне

*Ну коли ж ця ніч мине?

І коли вже я побачу

миле личко і віддячу

За кохання, ніжність, ласку

Я створю для тебе казку*

Ранок. Гомін. Спить лиш киця

Любой поруч. Чи то сниться?

Настрій гарний і життя чудове

Коли мрії реальні- то й світ кольоровий!

_-_-_---_-_-_---_------_---_-_-_---_-_-_

Що ж ти сонечко та і задумалось?

Може зранечку ще ти не виспалось?

В сірі хмароньки чомусь закуталось,

А проміннячко вчора ще сипалось...

-------

Розкажи мені, що на душі в тебе,

Може суму в очах та й поменшає.

Хоч на трішечки просто поглянь з небес

Бо ж від погляду твого аж лешає.

------

Не сумуй, не журись моя пташечко,

Не розгублюй сльозинки літаючи.

Прилети, заспівай мені нишечком,

Розвеселимось разом, співаючи...

-------

Пригорну твої ніжні ті крилечка,

Посміхнемось тихцем одне одному...

Хоч на спогад зоставиш лиш пір`ячко,

Не віддам тебе смуткові жодному.

--------

Ти для мене, і сонечко, й пташечка,

В небі зіронька, в полі ти - квіточка...

Напрекрасніша в світі ромашечка,

Найтепліше в душі моїй літечко...

...

Не знущайся з мене, благаю

Ти і так вже багато зробив

Замість того, щоб сказати *кохаю*

Мені серце навіки розбив

Почуваєш себе спокійно,

тобі байдуже

Ну авжеж!

Я тепер від тебе вільна

І ЩАСЛИВА БУДУ ТЕЖ!!!

 

_                 ---                _

Проходять дні, минають ночі.

Терпить Іван, і жде Іван...

Коли вже з нього врешті вийде

Той справжній український пан.

Та скільки б часу не минало

І скільки б зим не перейшло,

Щось не стає з Івана пана...

Один бур`ян, ну, як на зло!

Там, у сусідів, квітнуть вишні

І зеленіють пшениці...

То нашому Івану лишнє,

Чекає він у самоті...

Бо обіцяли ж ті міністри:

"Ще потерпіть хоч трохи часу

Ми проведем реформи хитрі

Й саме прийде до вас багатство!"

То що ж, він так чекає й досі,

А у сусідів вже жнива...

І без родючих чорноземів,

А на полях творять дива!

Дитячий сміх, веселий гомін,

Зітха на це наш друг Іван...

Щось не стає з Івана пана,

Довкола лиш один бур`ян...

...

_-_-_-_-_-_-_------------_-_-_-_-_-_-_

Як не крути, а два на два - чотири,

І два плюс три, і три плюс два, то п`ять.

Теорія проста тут має силу...

Аби лиш вмів ти рахувать!

А от комп`ютер - взагалі як геній...

Усяку всячину робити може!..

Та має він велику слабкість

Бо не живий - не робить помилок,

Не знає він підтексту скритих слів,

Не розуміє значення лапок...

В тім тільки люди знають толк!.. 

_    -    _    -    _    -    _

Вона зросла, вона розквітла...

І сонце, й вітер пестили її...

" Яка краса є на Землі!"

Хтось скаже зрідка,

Помітивши її крізь будні дні.

Та все ж, як не зросте вона високо,

Як не розпустить ніжні пелюстки...

На все те із землі бере всі соки

Й сама невдовзі вернеться туди...