Вмовив знайому сталкершу відвідати якусь заброшку. Вона сама запропонувала подивитись базу відпочинку в населеному пункті Х (нашо вам те знати?).

Вилазка здалась сумнівною, бо за моїми даними, ця база відпочинку мала охоронятись. Та й "розвідці на місцевості" занепокоєння підтвердились: паркан цілий, за воротами розчищена алея. Ну шо робити - обійшли навколо. Як назло, обходити довелося далеко - квартал величенький, а сама вулиця тупікова. Побачили зручний залаз. Однак біля нього крутився мужик. Пішли в обхід. Довелося лізти через огорожу. Ну шо... врешті-решт, так цікавіше, ніж через діри в паркані.

Коротше, нічого цікаво. Хіба що дерев'яні будиночки порадували. Бо досі ще не бачив закинутих баз відпочинку з дерев'яними будинками. Це якась особлива атмосфера прілої деревини. Та й "ламповіше", ніж цегляні будови.

Що цікаво, назва бази невідома.

А по дорозі побачив ще декілька закинутих оздоровчих баз. Я й не здогадувався, що в населеному пункті Х, ще й в тому районі, стільки санаторіїв.

Помітив, що з системного диску час від часу зменшується вільне місце. При цьому не встановлював ніяких програм. Тішив себе тим, що іноді об'єм встановлених програм зменшувався, тому особливо не переймався. Але... якось "зжерло" аж 20 гігабайт! На рівному місці!

Поспитавши у знайомих і погугливши, дізнався, що це витівки Windows 10. Виявилось, що при встановленні оновлень старі системні файли не видаляються (на всяк випадок, якщо оновлення виявиться рагульним). А ще, система резервує(!!!) місце під майбутні оновлення. От хитруни!

Кажуть: "А що ти хотів?! Це ж Віндовс!"

Поперся на вилазку. А виявилось, що нема що дивитись.

Тоді стали шукати закинутості і їх знайшлося чимало.

В недобудованій багатоповерхівці побував вперше. Нічого цікавого, але новий тип заброшки.

А-А-А!!! Bluetooth знову бісить. Писав, що на старому компі підключався з трудом. Тепер і на новому компі з 5-10 разу можна було перенести файли. А зараз — ні в яку! Не фуричить — і все!

Прикол в тому, що блютуз спочатку вмикається (ну, не з першого разу). Засвічується лампочка в адаптері. Начебто працює..? Ага!

З'єднується з телефоном. ОК. Але тільки натискаєш "Надіслати файл" іконка блютузу зникає, а надсилання зависає.

Мабуть, треба купляти новий. От тільки який?

А ще цікаво, в чому проблема. Можливо, USB-порти зіпсовані.? Та наче ні.

Свіжа вилазка. Заброшки — так собі, маленькі. Але хоч прогулялися.

Кому цікаво почитати — ТУТ.

Перед Новим роком вирішив: як не вдалася одна затєя, то сам зроблю іншу.

Думав, що після походу по південній частині КиУРу не захочеться лазити по ДОТам в зимову пору. Але все одно поперся.

Снігу було небагато, одягнувся тепліше — тому однозначно було комфортніше. Хоча стежки все одно довелося протоптувати.

З двох ДОТів, в які можна пролізти, заліз лише в один. Проте в який!

ДОТ 230. Незвичної конструкції. За виглядом, як два здвоєні ДОТи.

Це єдиний вцілілий (з 11-ти) артилерійсько-спостережний пункт (АСП) в Київському укріпрайоні.

Двоповерховий.

На нижній поверх побоявся лізти один.

P.S.: Прогулюватись одному не так вже й нудно. Виходжу на новий рівень!

Думав, що просплю 1 січня і не буду вмикати комп — так нє: і те, і друге. Згадав, що треба дописати в один пост (тепер мабуть весь рік буду редагувати?). Ну а щодо сну, то ліг раненько — тому виспався і спати весь день не хочеться. Та й що ще робити в перший день нового року? Їсти є шо. По тєліку нема шо дивитись (ввечері буде кіно "Скажене весілля" — треба подивитись). Музика на радіо... сподобалась дискотека після 1ї на Країна ФМ. А так і по радіо слухати майже нічого.

Зранку на одній із радіостанцій обговорювали стародавню народну білизну (підходяща тема на Новий рік?) і про історію салата Олів'є.

А в новорічну ніч приготував деруни. Думав, що їх не можна будже їсти — а нічо, смачні.

Так хотів утнути щось незвичне. Наприклад, полізти в підземну річку. Але знайшлися синоптики і добрі люди, які "обламали" кайф.

Намічалася класна компанія. Та й давно хотів пройтися по підземній річці. Тепер совість гризе. Тим паче, дістав екіпірування і майже домовився.

Хоча... є екскурсоводи, які регулярно водять нубів (я не діггер, тому теж нічого не тямлю в підземеллях). Звичайно, за гроші. Проте можна підібрати зручний час. Та й не треба випрошувати екіпіровку.

Блін, хоч на День народження замовляй. Звичайно, якщо сніг ростане.

P.S.: Щоб якось загасити совість трохи прогулявся. Звичайно, не по річці. І не в компанії. Але теж непогано.

Не люблю я таке слово "лайфхак". Замість неологізму-американізму є відповідник "корисна порада".

Та давайте ближче до справи.

Мама любить купляти всілякі штучки: сувенірчики, канцелярське приладдя, магнітикі, наліпки. Особливо, якщо по акції. І пофіг що без них не можна обійтись. Не розумію я такого. Я якщо купляю щось зайве — то їстівне. Однак знову понесло від теми.

Отже, купила освіжувачі повітря по акції. І хоча був налаштований скептично, вирішив взяти й собі. Мовляв, воно має снодійний ефект. Та й просто приємно пахне а я пахну ну... не дуже  (жарт) .

Освіжувач на гелевій основі. По консистенції і вигляду схоже на желе з рідкого мила. Вистачає надовго, але з часом "желе" зменшується і висихає. При цьому перестає ароматизовувати. Тому залишки гелю є — але не пахнуть. Викидати? Мама скаже, що коробочка прикольна. Та й не все випарувалось. Це як сік з пакету: як не виливай, а пару ложок все одно буде бовтатися. Шо робить..?

Коли залишилось трохи "скам'янілостей", вирішив проекспериментувати — залити шматочки водою. Налив, не жаліючи — майже доверху. При збовтуванні утворюється прикольна піна, і приклавши до вуха, можна почути шипіння.

Спочатку здалося, що переборщив, наливши по вінця. Однак через декілька днів камінці набухли, перетоворившись у желе. А вода поступово загущувалась. І от тепер гель повністю увібрав воду. При цьому освіжувач став ароматизовувати.

Отож лайфхак такий (якщо ліньки читати всю розповідь) — коли освіжувач закінчується, можна його оновити, заливши водою.