Жив-був король у Туле,

фіял успадковав-

коханой подарунок,

та скоро померла.

.

Круль хмілю не цурався,

хиляв одним ковтком;

а келих доливався

надміцним перваком.

.

Прийшла пора вмирати.

Круль землі роздавав-

усе пішло на спадок-

а келих заховав.

.

З усім своїм каґалом

востаннє відгуляв

в батьківській красній залі

на тлі приморських скал.

.

Підвівся мочиморда-

і вихилив фіял,

жбурнув його у море

з високих чорних скал.

.

Упав фіял у море,

ковтнув- и десь пропав.

Упав гуляка-кОроль

и далі не хиляв.

(переклад з німецької....................................Терждимана)

.

Труд від рук моїх, щоденний

щаслив буду ,ся завЕршить.

Най у праці не зомлію;

не порожні сподівання:

стане деревом гіллЯчка,

тінню втішить, плід посіє.

(переклад з німецької Терджимана).....................................................................

.

Природо пишна,

світлА даруй!

Як Сонце блиска!

Сміється лук!

.

Бурляють соки

землі в гіллі.

Пищання ,скоки,

в кущах пісні.

.

Бруньки як перса:

текуть- смокчіть.

О, Земле, Сонце!

Блаженство, хіть!

.

Любов-як обрій:

до позолот.

Де хмари жовті-

Сонцеворот!

.

Даруєш мЕні

незм`ятий діл,

цнотливу чемність

а соки злив.

.

Любов дівочу

віддячу я.

Відводиш очі-

кохаю тя.

.

Так любить жайвір

пісні, вітри.

Ранкові квіти-

вологу тінь.

.

Кохаю тебе-

палає кров-

З тобой веселий

і юний знов.

.

До танків нових

мене тягни,

бувай здорова,

живи, люби.

(переклад з німецької  Терджимана...................................................)

..........1 ..................................................................

Я мріяв про далекий листопад,

моря глибокі і ліси безмежні.

Лунали урочисті словеса...

Я не збагнув зпросоння ,в чом був сенс їх.

.

Я мріяв про високий зорепад,

неясних хихотань блакитне ехо,

німих очей безсилий напввзгляд...

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

То листопад, то зорепад

надходили, тривали, нескінчені.

Відлуння слів, душі таємний знак....

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

............2 ....................................................

У дзеркали душі моєй таємной

пливуть моря ,небачені, туманні,

контрасти фарб наз занавіссю темной,

краї ґотичні , кинуті, незнані.

.

В душі моєй тремтить пурпурне небо

напоєне шаленими сонцями,

сади незбирані, сп`янілі, терплять

засуху самогубчих ароматів.

.

Душі моєї темні ґрані,

фраґменти небезпечной ночІ

пробуджені незнаними пісням,

що силу стало точать.

.

Душа моя у спогадах зникає;

в усьом і вся нанОво ся знаходить;

уходить в ніч, із моря виринає;

пісні глибокі, нескінчені повнить.

...........3 ..........................................................

Я бачив фортеці вогнями пожерті,

і стоси мерзотні укладені часом,

народи на порох і ґравій розтерті,

і все, що існує, щоб скоро зникати.

.

Я бачив богів занурених в ніч,

тендітнії арфи побитиі ґвалтовно-

и новотвори рвались через гній,

нове життя тянулось до сонця.

.

Удень ропухнуть- згинуть в ночі-

траґедия як мир стара...

Відтак заграймо, не змовчим!

.

Життя, несамовитий обіг,

красу і славу укрива

вінком іронії терновой.

(переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терждиман)

......................................................................................

.

Паскудний кущ у місячному світлі

заворожив гойданням гілок мене-

і я відчув ся зв`язаним, підбитим,

на шабаші відьмачим свідком-жертвой.

.

Пекельні жарти, ґоцалки нечисті

у серці розпалили ватру хтиву.

Мій ріт прияв досвідчені язиччя:

вони війшли в гортань мою сп`янілу.

.

Тропічних висп гурток , чумних тюльпанів

моім губам підставився, піддався.

По пелюсткам слина пахуча лилась.

.

Одна із тих, разючая менада,

взяла мене за плать м`яку, гулялу

і, заголивши, дико закусала.

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терджиман)

-----------------1.-----------------------------------------------------------------------------------------

Я через кинуту кімнату йшов.

...Блакитна ніч.Зірки мерехкотіли.

У полі десь собаки гучно вили;

а вітер злий наскоком дручив холм.

.

Та ось, нарешті!  Лихоманка пне

із рота моєго криваві рожи;

тичок росте, тремтить, на жало схлжий;

і крапля крові падає. Паде.

.

Із задзеркальной змієвой порожні

встає лице незнанеє, тотожнє.

У скроню б`є сакральная печать.

.

Колишеться плисована портьєра.

В вікно заглянув Місяць- свідок мертвий.

Нас двоє тут живих. То морда час.

-------------------- 2.----------------------------------

Чоловічки, бабва, нещасненькі потвори-

в блакить і рожи зойко горнете-

прискіпливі, ще й повні непокори,

аж доки смерть паяцтво прибере.

.

Ось тіні ваші- гнівнії прокльони,

а ви- опецькуваті як кущі.

Осінній вітер дме жалобні дзвони.

Палахкотять невдалості свічки.

.

То ваша жисть- омани, борюкання:

Піхвяний Бог хіба благословить.

Зостануться в міжзоряном тумані

останніх слів блукаючі хвістки.

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------Терджиман)

..........................................,на пам`ять мій найкращий переклад з Байрона-)

.

Якби я здужав річку переплити взад

до джЕрела дитячого добра і зла,

я б понад тими не вертався берегами,

знівеченими жовтими лугами.

Хіба зтекти униз, упасти в море,

ім`я позбутись, рештки непокори?...

...Чим є та Смерть? пристанком Серця?

кінцем того, що Світом зветься?

Життя- то візія. Що бачу я,

існує по собі, а зву- життям.

Осіб відсутніх мертвими назву,

тих, що з собою тягнуть в путь,

навіжені, збавляють нас спочину

то спогадом у сні, то тихим чином.

У метв`яків, відсутніх зимні жили:

хіба не ті, що в спогадах лишились;

ті, хто не з нами- мертві, стилі бо,

вже не такі, як знали ми- турбот

і радощів позбавлені. Чи пам`ята

хтось їх, мерців? Ґрунти, вода

над ними; ми- на цьому боці.

Надійде час лежать під коцем-

пилюка мовчки всіх прийме:

спіткає нас, як інших, Смерть.

 (...................................................)

Підземні мешканці понапхані в могили:

що лИшилось крім цвинтарної глини?

Тисячолітній попіл землю вкрив:

чи всюди він, куди б ти не ступив?

Мерці мовчазні в келіях живуть,

кордони стін не здатні перетнуть?

Окрема мова в них? У чому сенс

півночного буття, ґрунтОвих мес

німих, без рухів? Земле, о!

РодИла нащо? Де пішло?

Там- діти твОї, Земле...Ми

як бульбашки: нам жито-мить.

ЦвинтАр- ебенова щаблина,

портал ,крізь котрий люде линуть

до переповненой печери,

до мандрів духа нескінчених,

де я збагнув би переходи

речей глибинних у породи

і незрічені чудеса,

заїсте би, освідчив сам.

.

(переклад з анґлійської- Терджиман)

Ридай по мені- я упав,

кохання спів перекажи;

якщо хтось пальцем показав-

відтак за мною не тужи.

.

Душа болить- надії геть.

Холодна кров, диви .струмить.

Прида коли спіткаю смерть

аби хрестину устромить.

.

Здається, вщухнув буревій.

Твій промінь хмару пропалив;

души розчуленой сувій

твій наспів щиро ухопив.

.

О, Жінко! Плач по мені бо

я сам не здатен сльози лить.

Благослови то Око, Бог.

Блаженна жалю сльозна мить.

.

Колись я в грудях іскру мав,

був здатен Тебе полюбить...

О, хоч би мене хтось розп`яв

щоб біль назавше припинить.

.

Оплакуй мене...згода, так?

Крхання спів перекажи.

Якщо хттось скаже "неборак",

відтак за мною не тужи.

(переклад мій-------------------------------------------------------------------------------------------Терджиман)

*
ВисОко вгору знов мене закинула
Щаслива сінусоїда життя.
Та на вершині довго не пробуду
Зкочуся швидко вниз, у забуття.

Здавлося б, внизу хочь відпочину,
Та доля пхає по осі абцис.
Вже треба знов на гору підніматись,
Хоч тільки що котився швидко вниз.

А доля все кидає і кидає,
І не дає спокійного життя.
То ж спокою не матиму віднині,
Аж доки не піду у небуття.

Михайло ДІД.
Алчевськ.