хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Над озером осінь...

Над озером осінь,

І день в німоті,

Над озером небо

Блищить сивиною,

Чи я тобі був

У твоєму житті,

І чи залишусь

У тобі хоч луною?

За озером сад,

У саду тихі сни,

За озером яблукам

Падати скоро,

А я іще тут,

Хоч і тонше струни,

А я іще пам’яттю теплою

Хворий.

О, віро моя!

Чом тримаєшся ти?

О, думи мої!

Чом ви й досі гризотні?

Над озером осінь,

І місяць іти

Збирається в ніч

По небесній безодні.



навіяно Депресняком

Лишаю поза Мріями

своїх  Іллюзій

 

Таки  нездійснені

Слова..

 

Чи  то

заснув  мій  Дар,

чи  я   ще

досі  сплю...

 

 

Не  йдуть

слова  Душі

не  пада 

на  папір

краплина  від

сльози...

 

 


50%, 1 голос

0%, 0 голосів

50%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Депресняк...

З віршованої пєси.




Не черствіти!

не  зачерствіти.

 

Не відгоріти

серцем

ставши  бованом

на  двох

колесах...

 

скоро  вже

і  ранок

вийти б

це  на  ганок

 

Хех ,

Полелі  вранішнього

сонця обридлий 

морок

проженуть

 

 

і душу  лиш  тоді

розкрию

аби проснутися

ще  тут.

Ожити  і  хотіти  жити...

Кохання


Кохання ніжним котиком скрутилось,
і обійняло нас за плечі.
Ти цілувала мої речі,
і мовчанням їх називала.
Я воскресала від твоїх дотиків,
я напивалась з твоїх долонь.
З тобою я засинала у нове життя,
щоб потім прокинутись знову,
до іншого вже життя,
і можливо навіть з іншим,
ніжним котиком скручюватись.

Осінній сон

Ось і осінь прийшла золотавая,
Сонця промені ще зігріва...
І наснився той сон барвистий,
І розбурхав осінню тиш...

І з'явився у сні моєму Той,
Хто душу мою зачепив...
Зачепив, закружляв у танці...
В танці незді'йснених мрій...

І здавалося, ось - твоя Мрія...
Той, хто робить тебе щасливою...
Але надто я захопилася і не знала,
Що це лише СОН...

І відкрила я душу з надією,
Що зумію зігріти Його,
Давши часточку свого тепла,
Що би стало Йому затишніше
В прохолодні осінні дні...

Покружлявши у танці осінньому,
Наче листя, що пада з дерев...
Вітром дунуло, прохолодою...
І те листя змело в далечінь...

І нехай нездійсненна Мрія
Буде мо'їм ОСІННІМ СНОМ
І дає мені радісні спогади..
Віру в себе, Надію й Любов!

Донбас не Ангола.

Почув, як порівняли "добродії" Анголу і Донбас...
Звичайна справа, вивчити намаз
І поділивши на склизький рідства підставі -
Улюбленців та ворогів, бушменів й банту.
Анголу розіп'яла громадянськая війна,
Не в справжній час, во всі часи обман
Був кредом пресси,бо прошарок - куб,
Що має відгук в параллелі кладовищ,
Де мариво й письменний бруд
Споріднює УНІТА та ЦК МПЛА, 
Та стерті нанівець ФПЛА, і це лише питання. -
На це було чиє міцне бажання продовжувати біль?
Горрячка пресси - жовтих, та брудних полос
На млин кривавий чий ллє воду, а потім,
Харізматично зводить все, на надра та погоду,
Умивши руки та змінівши мапу,
Свій попит докладає в іншу історичну капу,
Де черепів зростають неопізнані могили
Та жнуть і мелять інщі жернова.
Там нафта - ціль, тут інші гасла,
Країни і кордони, люди, привіди омани.
Але воює саме та пісменників навала і стихія -
Алмази там, а тут металургія,
Ти чуєш біль, що тхне з твого свовілля,
Писати на потребу тих, чи ціх катів?
А потім обіляти Музу, бо що там люди, 
Коли у них божественний Парнас...

2017 © одналюдина

Дві душі


Вишневий світ у твої цвіте косах.
Божа корівка повзе по щоці.
Голе тіло обнімає зелена трава.
Коло тебе притулилась подруга твоя.

У вушко щось шепоче ніжно тобі,
Молитву сміхом тихо складає.
Перса її цілують твої.
Вітер босоніж гуляє по ваших тілах.

на траві


на траві
на вологій чистій траві
вона молодою вмивалась росою
босоніжкою гуляла вузькими заплутаними стежками
не відаючи куди вони її приведуть
добре знала що хотіла віднайти
бачила як усміхається цвіт на траві
на весняній цнотливій траві

Твій ліс


Серед дерев кохаєшся ти
У темному лісі давно
Вітер тобі пісню тиху співає
Шепітом листя щоб не збудить