За подихом небесної блакиті,
За ламаними спинами горбів,
Є дивний кінь, якого я не видів,
І навіть уявить собі не смів.
У нього з літа бабиного грива,
У нього хвіст з туманів і дощів,
На ньому тихо їде Бозя сивий
І висипає зорі з рукавів.

Сьогодні бачила Одарка,

Від поту витерши чоло,

Як в небі Бог полоще хмарку,

Над поворотом на село.

Носили бджоли липня злото,

Далекий сріблом блимав став,

А в полі нудилась робота,

Допоки Бог забаву мав.

ЗАГЛЯДАЄ ОСІНЬ У ЛЮСТЕРКО,
ЗОЛОТУ ГУАШ КЛАДЕ НА ЩІЧКИ,
"А ЧИ ГАРНА Я? ВРОДЛИВА? МИЛА?"-
У БЕРЕЗИ ВСЕ ПИТА, В СМЕРІЧКИ .
" А ЧИ ДО ВПОДОБИ .ВАМ ОБНОВИ?
ВЖЕ, ПОВІРТЕ, ФАРБИ НЕ ЖАЛІЛА,
ВСЕ ЗМІШАЛА, ЩО ДЛЯ СЕРЦЯ МИЛЕ.
ЗАКВІТЧАЛА Я ЛЮДСЬКІ ОСЕЛІ.
ФРУКТІВ, ОВОЧІВ НАСИПАЛА В КОМОРИ.
ЗВІРІВ ДО ЗИМИ ПІДГОТУВАЛА.
І ПТАХІВ ВІДПРАВИЛА ЗА МОРЕ..."
ЗАГЛЯДАЄ ОСІНЬ У ЛЮСТЕРКО,
НА ВУСТА КЛАДЕ ГУАШ БАГРЯНУ,
ОЧІ ПІДФАРБОВУЄ БЛАКИТТЮ,
ЩО ВЗЯЛА У НЕБА ВРАНЦІ - РАНО..
.

   

На краю стояло сонце

Виливало ясний цвіт

І промені остані

Кидало нам у слід.

По хвилях променів чарівних

Ми слухали мелодії дрібні

Бо сонечко всміхалось

Дарувало нам свій прівіт.

Вспокоєно, зажурено до сліз,

Холодні хмари буцають лобами,

Тримає небо вижовтілий ліс

І зваблює у сутінок грибами,

Де листям постіль стелиться луні,

Де самота і тиша – досконалі,

Де сплять в мохах перестарілі пні,

І калинові сняться їм коралі.

У полі, за туманним ставом,

де тіні стомлена блакить,

де птах нічний бере октави,

і час поволі цебенить,

Де кожна мить жива і славна,

і місяць палить смолоскип,

Там спить зерно в колисці давній,

та бачить сон про теплий хліб.

Дві жінки
спрагло п'ють з долоні.
Одна - вже мати.
Друга ще у лоні
дитину не носила,
Їй щастя - лише мати,
а другій вже несила...
Проб'ється ніжність
раптом
Крізь руку...
Пам'ять знов -
Воскрешує любов...
І Доля пестить їх обох,
Від зла оберігає Бог.
Та чи одягнуть ці жінки
З ромашок степові вінки
У сонячні щасливі дні -
Не знать ні людям,
ні мені...

ПОХМУРО ОСІНЬ ПО ЗЕМЛІ СТУПАЄ
І ЖОВТИМ ЛИСТОМ ЗЕМЛЮ УКРИВАЄ.
НЕСЕ З СОБОЮ СІРІ Й СИВІ ХМАРИ,
ВЖЕ НЕ ЗАПАЛЯТЬ НЕБА КРАЙ СТОЖАРИ....
НЕ ЗАГУДЕ В САДКУ БДЖОЛА У КВІТЦІ...
НЕ ЗАБЛИЩИТЬ РОСИЦЯ У ТРАВИЧЦІ...
НЕ ЗАСПІВАЄ СОЛОВЕЙ В ГАЙОЧКУ...
НЕ ВИЙДЕ КРАСНА ДІВЧИНА В ВІНОЧКУ...
ВАЖКИМИ КРАПЛЯМИ ЛИШ ДОЩ В ВІКНО ПОСТУКА,
ВІН НАГАДАЄ НАМ - ПРИЙШЛА З ЛІТОМ РОЗЛУКА.
І КОЖЕН ДЕНЬ ТУМАНОМ ОПОВИТИЙ,
РЯСНИМ ДОЩЕМ І ЗЛИВОЮ УМИТИЙ...