Циганча, щось наспівуючи собі під ніс, потягнуло за важку мотузку, і червоні штори, величні, мов осінній захід сонця, повільно розсунулися. Я затамував подих, очікуючи чогось незвичайного, навіть неймовірного. Але замість цього побачив… нічого. На сцені стояв доволі пошарпаний трон, який, здавалося, пережив щонайменше кілька революцій, і прямо на ньому був поставлений старий стілець. На стільці висіла табличка з написом, що змусив мене мимоволі нахилити голову: **"МеШо"...
Читати далі...