1 2 3 4 5                            6  
.....Хочу сменить себе "ножки" на авке.... и не могу подобрать себе их.... есть пару вариантов... взгляните..... 

     Блоггер пишет заметку. В этой заметке - его мысли, чувства, мнение, эмоции. Он пишет её с какой-то целью. Может, просто выплеснуть то, что накопилось внутри. Может, для того, чтобы поделиться и увидеть отклик единомышленников или опонентов. Может, для того, чтобы посоветоваться. А иногда - просто от скуки или для рейтинга. Причины разные. И честно говоря, не так уж и важны.

     Самое интересное начинается после нажатия кнопочки "ПУБЛИКОВАТЬ". Заметка начинает жить собственной жизнью. Она обрастает комментариями, смайликами, плюсиками, жалобами... Вот уже кто-то с кем-то поругался. Кто-то на кого-то настучал. Бывшие друзья рассорились, а бывшие враги пришли к единому мнению. Невозможно предвидеть, предсказать, какая судьба ожидает заметку. И никогда не угадаешь, какие всплески эмоций повлечёт за собой та или иная тема. Но за этим всегда безумно интересно наблюдать. Это просто удивительно, как порой меняется смысл первоначального текста, когда текст оживает и обзаводится нервными окончаниями в виде комментариев.

    А потому мы продолжаем писать. Мы продолжаем раз за разом включать этот увлекательный процесс нажатием одной кнопки "ПУБЛИКОВАТЬ".

Мы, блоггеры...

Думала, приду, а там – косая сажень в плечах, на голове - бескозырка, на поясе - связка гранат. Или - приедет на велике, в чем-то сине-красном, как человек-паук, снимет дырчатый шлем и помотает головой, кагбудта ему его голова тяжеловата, и посмотрит тихо-пристально: я это или не я тут стою… Или даже нет. Придёт в светлом. Бриджи до середины колена выстиранного голубого цвета, в тон глазам и из них торчат загорелые ноги с сильными икрами (велосипедиста?) и кроссовки - любые, но обязательно с короткими носками, а взгляд – усталый, словно он меня вечность ждал…

Мне предварительно так и сказали: будет 185, крепкий, лысый. Лысый – это решало многое, люблю, когда такое… Я и не лысый если – тоже не ненавижу. Но лысина – на мой взгляд – это плюс. Потому что.

Конечно, я придумывала его и волновалась. Но он оказался не такой. Наверное, он хороший человек. Но не такой, как надо. Подробности - пару слов скажу, обращаясь к мужской аудитории.

·         Раз. Не отращивайте длинные пряди волос и не лепите их на лысину. Ветер же, и всё равно видно! Когда я подошла и сказала «Привет», у него отлепилось нечто на голове и стало приветливо дыбом, как заячье ухо (или длинное собачье). Его ответное «привет» с поднятым «ухом» - я подумала, что грохнусь в обмарак, но обошлось.

·         Два. Если вы сильно худой, не надо надевать слишком большие рубашки. Когда рубашки получается слишком много, и вы её запихнули почти всю в брюки, делать напуск над ремнем при этом надо в меру кагта... И брюки при этом не надо подтягивать куда-то в район груди или подмышек. Если вам нравится носить брюки высоко, подмышками, обратите внимание как-то однажды на свою задницу, повернитесь хотя бы раз в жизни в этих брюках спиной к зеркалу. Сами поймете, что всё, что пониже спины в такой манере ношения брюк, выглядит ниочинь. И спереди тоже - не фонтан, честно говоря...

Собственно, вотЪ).

Привіт усім! Я Кіт, звичайнісінький смугастий Кіт. Як казав мій пра-давній родич: "Усы, лапы, хвост- вот мои документы"

Народився я в ту пору, коли все починало зеленіти і квітнути. Чомусь мені здається, що така пора має називатись Квітнем. Свою першу оселю я майже не пам"ятаю, але пам"ятаю що там була велика, смачна Кішка і двоє таких як і я.

Але дуже швидко мене забради в іншу оселю. Відтепер у мене було три хазяйки. Найменьша- непосидюце, шаленне створіння. Їй ніколи не сидиться дома, це в неї називється "кудись помандрувати".

Друга- дамочка інтелігентна, дещо старшого віку. 

Нарешті третя моя хазяйка- пані похилого віку, але в оселі вона головна. Тому я одразу зрозумів що з нею краще не сваритись. Окрім того виявилось, що вона смачно готує їжу.

Взагалі мене тут люблять. Кожна хазяйка по-своєму, але мені жалітись нема на що. Досить швидко я почав освоювати нову територію. Ніхто не заважав і не кричав на мене.

Окрім незрозумілих предметів, я ще знайшов бібліотеку

У вільний час, це коли не лажу по шкоді, я займаюсь йогою та гімнастикою. Це дає мені можливість залишатись у формі і займатись особистою гігієною

А от дозвілля моїх хазяйок якесь дивне: вони спочатку ріжуть тканину на клаптики

а потім зшивають ці клаптики до купи

Звичайно я всіляко допомогав! Потім я дізнався, що це називається пошиття одягу. Як добре, що мені це не потрібно, адже маю власне хутро ексклюзивного дизайну!

Одного ранку я наробив переполоху: на кріслі стояв порожній хазяйчин кульок. Чомусь вирішив, що він не має пустувати, та й заліз туди.

Як же довго мене шукали. Разів з десять пробігла повз мене кожна. Але мені за це нічого не було, було лише повно щастя, що я знайшовся! І взагалі мої молодші хазяйки- дивакуваті створіння. Перш ніж вийти з оселі, вони наводять марафет- дії, як на мене, зовсім не зрозумілі..

Але коли це слово приміняють стосовно мене, то мені подобається. Це значить, що мені підстрижуть шерстку на лапках

і мої лапки будуть гарненькими і охайними ))

Ось так я живу. Кожного дня щось нове, щось цікаве. Кажуть, що мене люблять саме за мою цікавість. І коли все дозволяють, то воно якось і в шкоду не сильно тягне, бо люблять тут мене, тому й вередувати нема сенсу.

Дякую, що слухали моє муркотіння. Щойно з"являться новини, обов"язково повідомлю ;) 

З повагою, ваш Киць!

Мууррррррррррррррррррррр...