ОНА: Когда мне будет восемьдесят пять, Когда начну я тапочки терять, В бульоне размягчать кусочки хлеба, Вязать излишне длинные шарфы, Ходить, держась за стены и шкафы, И долго-долго вглядываться в небо, Когда все женское, что мне сейчас дано, Истратится, и станет все равно - Уснуть, проснуться или не проснуться, Из виданного на своем веку Я бережно твой образ извлеку, И чуть заметно губы улыбнутся...
ОН :
Когда мне будет восемьдесят пять,
по дому буду твои тапочки искать.
Ворчать на то, что трудно мне сгибаться,
Носить какие-то нелепые шарфы
Из тех, что для меня связала ты.
А утром просыпаясь до рассвета,
Прислушаюсь к дыханью твоему
Вдруг улыбнусь и тихо обниму.
Когда мне будет восемьдесят пять,
С тебя пылинки буду я сдувать,
Твои седые букли поправлять
И взявшись за руки по скверику гулять.
И нам не страшно будет умирать.(с)
Спасибо всем за добрые слова и пожелания.http://blog.i.ua/user/2108384/433437/ http://narod.i.ua/user/2430358/gbook/
Я и правда очень хочу жить. Реально помочь в этом сейчас может только чудо. Это так, это правда.
Чудеса в моей жизни уже были, их было не так уж и мало, надеюсь, и на этот раз Бог не оставит. Тем более, что уже чудо уже совершилось: неожиданно нашлись средства на начало лечения - это раз, а два - это то, что мой врач взялся лечить меня. Я думала, скажет, что "поезд уехал".
Всем желаю здоровья, крепости духа, мира и любви.
Жизнь - это Божий дар и величайшее благо. Она прекрасна, ее нельзя не ценить.
Пока...))
Шановні блогери І.UA та всі, хто називає себе україцем, звертаюся в першу чергу до Вас.
Крик душі!
Останнім часом я стала менше слухати політичних новин та менше приділяти уваги політичній інформації в неті. Спитаєте "чому?". Відповім "набридло!".
20 років незалежності нашої держави принесли мені повне розчарування і недовіру до влади, як на місцевому рівні, так тим більше державному (ВР).
Пригадую 91 рік, як будучи студенткою, йшла на референдум голосувати за незалежну Україну, як агітувала свою подружку (росіянку за національністю) віддати голос "за", як мріяла за квітучу та багату державу, про щасливе майбутнє своїх дітей...
І що маю на сьогоднішній день? Маю ще один прожитий день... Майбутнього немає. Чому? Тому, що ЧЕСНО в нашій державі нічого не заробиш, це знають всі, а заробляти нечесно немає чим, тобто розміри "хабарів" і різних видів "капіталовкладень" перевищують в де-кілька разів мої можливості платоспроможності.
Ось і обходжуся заробітком середнім в обласному рівні. Та при цьому, не маю права хворіти (лікарняне не оплачується - самозайнята особа), відпустка коротка, максимум 10 днів, бо дорого обходиться (єдиний податок за старим кодексом), працював-непрацював податок + пенсійний заплати.
Про плату за енергоносії не скажеш без сліз. За останні 2 роки ціна 1кВт електроенергії виросла з 50 коп. до 1грн.07 коп. За що? І саме головне - де? У нас в Україні, в державі на території якої найбільше атомних електростанцій, тобто в державі де виробляється сама ДЕШЕВА електроенергія. Знову ж таки, яка якість наданих послуг? У понеділок 06.02. у мене не запустився принтер, японець видав помилку і заблокував двигун, бо напруга в мережі була менша 200 W, не могли увімкнутись лампи денного світла, мусили працювати при свічках - смішно? Мені далеко не до сміху. Скажете скаржитись. Кому? Написали лист в обленерго. Приїхали заміряли напругу, сказали, що немає 220 і поїхали, сказавши що на "халяву нічого робити не будуть". Знову ж питання, чому на халяву? За що ж тоді 1,07 грн. за кВт?
А газ? Як вам 4грн.70коп за куб газу? А його якість? Взагалі мовчу, бо слів немає - одні емоції.
Люблю своє місто, маленьке, компактне, якби не одне але... Живу в приватному секторі, недалеко від центру і , скажімо, весною, літом, тобто в хорошу погоду можна і пішечком 4км прогулятись. Але на сьогоднішній день при температурі більше -10 градусів морозу, щось не дуже охота прогулюватись... Проте нічогоне залишається, як або перетворитись ще на одну жертву морозів, або їхати додому на таксі, бо після 20год.20хв. у мій район транспорт не їздить... Знову ж таки 06.02. простояла годину, чекаючи маршрутку, - не дочекавшись поїхала на таксі..Скажете скаржитись? Знову ж кому? Поскаржилась у міську раду у відділ пасажирських перевезень. Знаєте яку відповідь почула? "А що ми можемо зробити, якщо вони не хочуть їздити". Як вам відповідь? Вчора прочитала замітку, що побили депутута міської ради з відділу пас. перевезень, шкодувала, що не була там і не змогла також пару раз копнути..
Мовчу про санітарне питання, тобто громадські туалети. Їх просто не існує. Існують кущі, арки, темніші кутки, або просто закриті колишні WC. Одним словом - ідемо в Європу!
Якість продуктів харчування. Обговорювати не буду - відома всім.
Медичне обслуговування - бережіть здоров"я, бо попавши в лікарню, захворієте ще більше. Перевірено на моїй дочці. Вартість лікування - не для людей з слабкими нервами.
Навчання. Чого - чого, а цього зараз вище голови. Куди не глянь одні інтелегенти (маю на увазі дипломовані спеціалісти та магістри), на базарі і то з дипломом. А якість навчання яка? Думаю більшості відоиа "ЯКІСТЬ". Дипломів море, а робота-то де на ті дипломи?
Економіка. Де вона та економіка і чия вона? Де те що дісталося НАМ після розвалу союзу? В руках кучки мордоворотів, які за копійки або просто обманом заволоділи народним добром. А тепер хочуть допродати останки державного майна, бо продавати скоро буде нічого, хіба що нас з вами на органи!
Корисні копалини. Вони вже також прихватизовані і успішно поповнюють кармани "ВЛАСНИКІВ", а не наш з вами бюджет.
Сільське господарство. Хочеться спитати: "Воно існує?" Можливо, але назвати його вже так важко. Тваринництво на стадії зникнення, принаймі у моєму регіоні, залишилося де-кілька колективних господарств, де ще є ферми.
Поля засівають кукурудзою, соняшником та ріпаком, тобто рослинами, які виснажують грунти, але приносять непогані прибутки орендарям. За майбутнє ніхто не думає. І засівають саме на родючих землях, а гірші вже більше 10 років буяють бур"яном (на прикладі Волинської області).
Армія- ХА-ХА-ХА! Тримають, бо генералів наплодили і їм бабло треба платити.
То хто ж ми, чи правильніше спитати "Ким ми стали за 20 років незалежності?"
Відповідь напрошується одна - бидлом, яке дозволяє знущатися над собою. Так і згадується поема Шевченка "Село, неначе почорніло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть..." Це ж що, ми повернулися в епоху нашого славного поета?
Н Е Х О Ч У!!!
