От уже два місяці президент України не помічає Євромайдан, не чує вибуху гранат у протистоянні на Грушевського, а вже тим більше, напевно, не почує плач матерів, що втратили своїх синів у День соборності. Верхівка країни черства і глуха. І якщофорум у швейцарському Давосі розпочався з хвилини мовчання в пам'ять про загиблих українських протестувальників, то дипломати на зустрічі з міністрами юстиції Оленою Лукаш та закордонних справ Леонідом Кожарою були шоковані тим, що не прозвучало жодного слова жалю про загибель громадян України і співчуття їхнім близьким... «Голосом народу говорить Бог» — саме ці слова були на плакаті загиблого 20-річного активіста Майдану Сергія Нігояна, сім'я якого за злою іронією долі переїхала в Україну з Нагірного Карабаху, рятуючись від війни. Адже саме тут криється, можливо, рішення багатьох проблем — знання думки народу і прислухання до неї.

«Я вважаю, що знання громадської думки часто бракує кожній стороні конфлікту. Справді,Євромайдан розділив Україну на дві нерівні частини. Переважна більшість українців (50%) підтримують акції Євромайдану, не підтримують — 42%. Водночас, Антимайдан підтримують 27% респондентів, не підтримують 57%. Цікаво, що вимоги, висловлені на Антимайдані, не знаходять підтримки в жодному регіоні країни. Більшість українців не підтримують силових акцій і не хочуть силових сценаріїв: застосування сили для розгону Євромайдану підтримують тільки 1% на Заході, 30% — на Півдні, 27% — на Сході та 6% — у Центрі країни. Проти покарання організаторів і найактивніших учасників Євромайдану висловлюються майже 71% українців. Більшість наших співгромадян також проти силового звільнення будівель, захоплених протестувальниками. Я хотіла би акцентувати увагу на тому, що силові акції проти Майдану не підтримують навіть ті, хто виступає в цілому проти цієї акції протесту», — каже Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва».

Дуже важливий момент зараз — це те, що не розколює нашу країну, а її об'єднує.Незважаючи на різне ставлення до євромайданів і антимайданів, населення різних регіонів солідарне в тому, що просто необхідно провести круглий стіл переговорів влади та опозиції («за» такий дозвіл конфлікту виступають 73% опитаних на Заході країни, 64% — у Центрі, 80% — на Півдні, в цілому по Україні — майже 73%). «Якщо влада і опозиція хочуть відповідати прагненням громадян, їм треба сідати за реальні переговори, а не їхню імітацію», — вважає І. Бекешкіна.

На запитання про можливі шляхи розвитку подій можуть відповісти результати протестних настроїв, які особливо високі на Заході країни, де 62% населення готові взяти участь у мітингах і демонстраціях. 28% жителів Центрального регіону також готові брати участь в акціях протесту, по Києву ця цифра досягає 40%. «Я б сказала, що це дуже високі показники. І якщо влада вважає, що силовими методами можна придушити акції протесту, вона помиляється — як мінімум половина тих, хто висловлював готовність протестувати, це зроблять», — констатує соціолог.

Українців також об'єднує прагнення до демократії. 51% наших громадян вважають її найбажанішим типом державного устрою для країни. Авторитарний режим вибирають 20,5% (нещодавно було 30%). За словами І. Бекешкіної, саме розчарування демократією було однією з головних причин перемоги Януковича на виборах. Адже тоді підтримка демократії впала до 38%.

Дуже важливим є те, що більшість населення України готові терпіти певні матеріальні труднощі заради особистої свободи і гарантій дотримання всіх цивільних прав — так вважають майже 45% громадян нашої країни (55% на Заході, 42% — у Центрі, 46% — на Півдні, 40% — на Сході). Кожен четвертий українець готовий пожертвувати цими досягненнями заради власного добробуту. Нещодавно таке співвідношення було 30% на 30%. Донецька і Харківська області відрізняються тим, що там більше громадян, які хочуть проміняти свободу на власний добробут. «Я вважаю, що це дуже важливий результат, до якого потрібно прислухатися і мати на увазі. Ці опитування показують, що владі і опозиції потрібно домовлятися, саме по собі це не припиниться», — каже соціолог.

За словами Володимира Іщенка, керівника проекту Центру дослідження суспільства,каталізатором розпочатого протистояння на Грушевського стала неспроможність опозиції сформулювати якийсь план дій для Майдану. Адже люди протягом двох місяців стоять на Євромайдані, це застій, їм хотілося якоїсь дії. «Я думаю, що ця акція готувалася заздалегідь. За ультраправими пішли інші люди, які були розчаровані бездіяльністю опозиції», - додає В. Іщенко.

Що могла опозиція запропонувати народу? Керівник проекту Центру дослідження суспільства вважає, що гарною ідеєю міг би стати загальнонаціональний страйк: «Але опозиція не може її організувати, адже вона не має зв'язків з профспілками. Опозиція не представляє трудові колективи, робочий клас, який міг би зупинити стратегічні підприємства України».

І. Бекешкіна вважає причиною протистояння на Грушевського відчай людей: «Будь-яке терпіння вичерпується. Очевидно, що почали радикали, але потім приєдналися звичайні люди. Я вважаю, що це від відчаю. Адже відчайдушні вчинки бувають саме від цього почуття. Коли люди зрозуміли, що «драконівські» закони були прийняті і починають діяти, це означало кінець можливості хоч якогось впливу на владу. Два місяці влада не чула протестувальників і замість того, щоб почати діалог, вона починає законодавчеобґрунтування репресій. Я хочу донести думку, що ця ситуація вже сама не розсмокчеться... Що стосується страйку — я не можу погодитися. За нашими опитуваннями, всього лише 8% українців могли б взяти участь у такій акції. Начебто немало. Але якщо подивитися там, де є стратегічні підприємства, то це інші цифри: Схід — 3% , Південь — 2%. Найбільше активістів на Заході — кожен п'ятий, але там, по-перше, немає великої кількості стратегічних підприємств, по-друге, більшість з них — інтелігенція, фахівці, студенти. Але я не думаю, що якщо студенти не будуть вчитися, то це якось кардинально вплине на владу.

Я згодна: у тому, що зараз відбувається, багато в чому вина опозиції, попередньої влади. Адже зі Сходом ніхто не працює. Я пам'ятаю, як після Помаранчевої революції я запитала одного з лідерів, яку національну ідею можна запропонувати Сходу країни, він жорстко відповів: «Нехай вчать мову!». Адже якщо взяти список найактуальніших проблем для України, то тут немає різниці між Сходом і Заходом. Серед вимог Майдану, які підтримуються майже всіма по всій країні, — боротьба з корупцією та покарання, в тому числі кримінальне, тих, хто в цій корупції задіяний. Схід і Південь прагматичніші. Якщо запитати їх про можливі причини участі в протестах, вони, насамперед, будуть економічними. Саме на цій платформі можна було знайти спільну мову між Сходом і Заходом, а не повчати їх, як їм потрібно було називати своїх дітей... Як можуть вплинути закони, прийняті 16 січня, на протестні настрої українців? Я вважаю, що вони можуть бути застосовані точково, щоб іншим, як кажуть, було неповадно. Це може призвести до того, що протести будуть менш масовими, але набагато більш радикальними».

Прем'єр-міністр Микола Азаров в інтерв'ю телеканалу ВВС на Економічному форумі в Давосі сказав, що влада виступає за конструктивний діалог з опозицією про припинення протистояння, але не сприймає ультимативних умов: «Хотілося б, щоб лідери опозиції і, зокрема пан Кличко, відійшли від мови ультиматумів. Ми ж знаємо реальну соціологію, знаємо рівень підтримки всіх лідерів опозиції. Для цього треба бути скромнішим в ультиматумах». Звернемося до реальної соціології. Останні соцопитування свідчать: у рейтингах першого туру президентських виборів Віктор Янукович і Віталій Кличко йдуть практично нарівні (20% і 18,6% відповідно**). Водночас, згідно з дослідженнями, якби в другий тур президентських виборів вийшли В.Янукович і В.Кличко, то за чинного главу держави проголосували б близько 25% респондентів, тоді як за В.Кличко близько 43%. З прем'єр-міністром можна погодитися в тому, що «лідери опозиції також відповідають за те, щоб не було кровопролиття, і влада за це відповідає».

Протистояння народу і влади триває. Рубікон перейдено, а з ним розсіюються ілюзії. Що раніше не могло приснитися у страшному сні, сьогодні — реальність. І якщо хтось досі вважає (можливо, виправдовуючи свою бездіяльність і байдужість), що на Майдані і Грушевського стоять проплачені кимось люди, бойовики... Думайте! Адже скільки потрібно заплатити молодому хлопцю, щоб він замість походів на дискотеки, романтичних побачень йшов під кулі? Не поглинайте інформацію бездумно, думайте! І моліться... за Україну.

* Дослідження проведене Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова з 20 по 24 грудня 2013 року. Опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки — 2,3 %.

** Дослідження проведене соціологічною групою «Рейтинг» та Центром соціологічних досліджень «Соціс» 7–17 грудня 2013 р. Аудиторія дослідження: населення України віком від 18 років і старше. Квотна вибірка складає 3,2 тис. респондентів у всіх регіонах України. Статистична похибка вибірки становить не більше 1,8%.