© LeoLine

Евгений ВОЙТЕНКО

Вкотре доводиться говорити про прості речі, які відомі історикам-початківцям.

1. Якщо радянський режим в 1991 році впав тому, що останнє покоління радянських керівників не приймало участі в масових знищеннях людей і у них майже не було кладовища власних ворогів з народу та інтелігенції, то у пострадянських керіників, навпаки, у боротьбі за владу та багатства створилися досить значні кладовища ворогів нинішніх можновладців.

І НІДЕ - ні в Росії, ні в Білорусії, ні в Україні правлячі режими НЕ можуть мирно віддати владу на виборах.

НЕ МОЖУТЬ!

2. Це потрібно засвоїти як таблицю множення. Якщо одного разу вбивали людей - вони приречені вбивати у бороьбі за владу і далі. Ні, Лукашенко, ні Путін, ні Янукович владу на виборах не віддадуть.

Все.

3. Але яка ж еволюція цих режимів? В Росії ми спостерігаємо процес поступового розпаду імперії і чергового ЗГНИВАННЯ путінського режиму. Збройні сили їх не врятуюсть. Але сімейна диктатура в Росії не складеться - режим вже не витримує.

4. В Білорусії та Україні ми все загрозивливіше наближаємося до сімейної диктатури та автаркічного режиму сім'ї Януковича. Місячний пейзаж і далі розповзатиметься з Донбасу на решту України.

Є певні індикатори: Янукович НЕ може допустити

а) виборів мера Києва та Київради

б) визволення Юлії Тимошенко як лідера опозиції.

5. Можемо з певністю сказати: ні виборів в Києві, ні визволення Тимошенко не буде.

Для цього є досить передумов: Янукович шукає шляхи, щоб убезпечити себе як  від Росії, так і від Європи. Дивимося на Північну Корею - і робимо висновки - куди рухається Україна.

6. Тут багато розмов - як "зберегти лице Януковичу". Марно та пізно. Він опікується не збереженням обличчя (його немає) а збереженням життя та багатства.

7. Саме з цією метою задіяні пропагандисти, яких до цього рахували за опозицією - тепер їх покликали відкрито захищати Януковича перед громадською думкою України.

Ми повинні нагадати про них: на Юлію Тимошенко покладають провину за її ув'язнення - Анатолій Гриценко, Юлія Мостова, Сергій Рахманін, Тетяна Силіна (усі - із "Дзеркала тижня"). Це - Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Красноперов, Ігор Лосєв та інші з "Української правди". Це Остап Дроздов із ТВ "ЗіК".

8. Серед політиків - це оточення Юрія Луценка (Тарас Возняк та Радухін) з так званої "Третьої республіки".

9. Це - кандидати та депутати з начебто опозиції - Сергій Міщенко, Юрій Кармазін, Олег Ляшко, Юрій Гримчак. Гримчак та Кармазін знаходяться у теплій компанії з Ренатом Кузьміним та Тетяною Монтян, "викривателькою педофілів". Але пам'ятаємо: "педофілами" у неї будуть усі, хто агітуватиме проти неї. Досвід є.

Тобто - режим Януковича міцно спирається на гнилизну в самому українському суспільстві. Але одночасно - очищає це суспільство.            

10. Українці, як правило, мають коротку історичну пам'ять. Не дуже люблять спиратися в оцінках політичного та приватного життя на дані науки чи просто на здоровий глузд. Саме тому кожний раз наштовхуються на ті самі проблеми, про які можна би було давно забути. Пережиті страждання нічого самі по собі не важать, якщо не накопичується досвід розуму.

11. Пам'ятаємо: навіть голодомор був лише останнім акордом знищення нації та приватного власника як фігури національного життя.

12. Режим Януковича спирається на досвід якщо не "червоних кхмерів", то ЧОНівців Ягоди і Сталіна напевно. Він розуміє - зберегти своє життя він зможе - лише йдучи до кінця невблаганної логіки історичного розвитку тоталітарних суспільств.

13. Не-вибори в Києві та не-визволення Юлії Тимошенко - цьому доказ. Опозиція не повинна допомагати Януковичу зберегти лице.

Воно у нього давно відсутнє.  

S i T

Джерела з оточення президента Броніслава Коморовського, який брав активну участь у переговорах з українською владою у справі Тимошенко, стверджують, що доля України залежить від «вирішального двобою між Меркель та Януковичем».

«З одного боку, Янукович хоче вирішити справу Тимошенко з найменшими втратами, побоюючись негативної реакції власного електорату та перемоги Юлії на президентських виборах через два роки. З іншого – Меркель відмовляється від укладання Угоди про асоціацію без звільнення Тимошенко, бо публічно дала таку обіцянку і цього очікує німецька громадська думка», – сказав співрозмовник Rzeczpospolita з адміністрації президента Коморовського.

Крім того, як стверджує видання, позиція Німеччини має вирішальне значення, бо за нею піде більшість країн Західної Європи.

«Меркель зацікавлена у підписанні угоди з Україною, але тільки для того, щоб протидіяти посиленню авторитаризму путінського режиму у Східній Європі. Канцлер не має чіткого уявлення про призначення відносин між Києвом і Брюсселем», – заявив Rzeczpospolita експерт із берлінського відділу Європейської ради міжнародних відносин Олаф Бьонке.

Усе ж Rzeczpospolita пише, що «у грі проти Януковича Меркель, здається, має сильнішу карту. Результат саміту у Вільнюсі не загрожує її політичній кар’єрі. Натомість результат переговорів з Брюсселем матиме вирішальне значення для політичного майбутнього українського президента».

Зволікаючи зі звільненням Юлії Тимошенко, президент Віктор Янукович виказує свою слабкість. Про це заявив колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд в інтерв’ю польському порталу gazeta.pl.

Підписання Угоди про асоціацію України з ЄС матиме не лише економічні та політичні наслідки для України. На думку дипломата, Україна є свого роду тестом. «Якщо той експеримент з’єднання з європейськими структурами буде успішним, то для проєвропейських російських еліт це буде сигналом і доказом, що така опція в Росії також може бути вдалою. Через те, що і Росія, і Україна були частинами одного і того ж організму і є зорганізованими у доволі схожий спосіб», – зауважує він.

На думку Ротфельда, після підписання угоди Україна виходить на важкий шлях. Дипломат сподівається, що цей шлях буде успішним. «Ідеться про пристосування своєї економіки до норм права та вимог ЄС. Це відкриватиме перспективу і для Росії – не одразу, а для наступних поколінь, бо український марш до Європи триватиме довго. У Вільнюсі Україна стоїть перед стратегічним вибором», – заявив Ротфельд.

«Очевидно, досягнено угоди, Янукович скористається з права на помилування, але лише після підписання угоди. Якби президент був більш раціональним у цій справі, то звільнив би колишнього прем’єра вже давно. У лікарні Юлія Тимошенко безперервно приймає делегації. Використовує свою ситуацію задля постійної присутності на політичній сцені і створює противагу для уряду Януковича. Що довше президент відмовляє їй у праві діяти на українській політичній сцені, то більше зміцнюється ця її позиція на сцені. Настав час завершити цю справу. Проте президент по-іншому оцінює її: Юлія Тимошенко небезпечна для нього. У такий спосіб він показує свою слабкість», – наголосив Ротфельд.

Диверсифікація постачання газу в Україну може зняти обмеження щодо розширення газових відносин у Східній Європі в цілому, яка досі дуже залежить від Газпрому, пише The Financial Times.

«Торік Україна домоглася прогресу. Вона розпочала імпорт газу трубопроводами малої потужності, що з’єднують її з Угорщиною та Польщею. Невелика частка щорічних 30 млрд кубометрів потреб Києва в імпорті – символічні від 2 до 3 млрд кубометрів мають бути імпортованими у цьому році за цими маршрутами. Газ надходитиме зі сховищ ЄС, куди спершу його імпортували з Газпрому, але тепер цей газ надлишковий для їхніх вимог. Контракти з німецькою RWE передбачають близько 10 млрд кубометрів щорічного імпорту газу за цінами нижчими, аніж у Газпрому. Проте українські чиновники стверджують, що зусилля з розширення імпорту із Заходу блокують на кордоні зі Словаччиною», – пише видання.

«Пропускна здатність трубопроводів, що перетинають цей кордон – набагато більша, аніж тих, що на кордонах з Угорщиною та Польщею, – достатня для того, щоб впоратися одночасно з великим експортом Газпрому і водночас імпортом великої кількості дешевшого газу назад на Схід до безгрошової України. Енергетична Хартія ЄС, членом якої є Україна, містить норми щодо лібералізації поставок, які повинні зробити можливим такий імпорт», – пише оглядач Роман Олеарчик.

Проте, незважаючи на цю хартію та переговори, що тривають майже рік, газ досі не йде у реверсному напрямку через словацько-український кордон.

Єврокомісар із питань енергетики Гюнтер Еттінгер у коментарі The Financial Times натякнув, що у питанні із реверсними поставками зі Словаччини основним чинником є Газпром. Офіційні представники оператора словацького газопроводу Eustream стверджують, що проблема все ж з українського боку: «Зі словацького боку Eustream є єдиним [системним оператором], який несе відповідальність за всі заходи, пов’язані з постачанням газу. З іншого боку, не повною мірою зрозуміло, хто відповідальний з українського боку».

Україна також могла створити собі проблеми багато років до того, дозволивши Газпрому встановити свої власні системи на кордоні. Тому тепер, у будь-якому випадку, Україна потребує допомоги ЄС у вирішенні цієї проблеми.

«Роз’яснення справи з газовими іграми на східному кордоні України може допомогти Україні диверсифікувати поставки газу у короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі це потенційно може зняти обмеження до розширення газових відносин у Східній Європі – регіоні, що сильно залежить від поставок із Газпрому», – наголошує видання.

Німецька торговельна, фінансова та інвестиційна політика щодо Росії, зокрема у питанні природного газу, вплинула на реформування геоекономічного ландшафту пострадянської Східної Європи. У результаті Україна може стати заручником недавньої східної політики Берліна. Про це пише у своїй статті на сайті The Foreign Policy Journal політолог, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андреас Умланд.

«Очевидно, залучені до московських проектів німецькі політики та менеджери рішуче відкидатимуть те, що вони пов’язані з російськими неоімперськими схемами. Проте ті, хто знайомий з тим, як працює внутрішня і зовнішня політика сучасного Кремля, знають, що діяльність великих російських державних корпорацій не завжди суворо керується економічними принципами», – пише Умланд і наголошує, що це твердження особливо справедливе щодо російської корпорації Газпром.

На думку експерта, «на цьому тлі поєднання суттєвого, хоча в основному на базі природних ресурсів, російського економічного потенціалу з комерційними інтересами деяких німецьких політиків і підприємців призвело до нездорової ситуації, в якій німецькі компанії виглядають як такі, що допомагають Москві в її перебудові геоекономічного ландшафту Східної Європи». «Кремль вміло грає на відсутності у Німеччини знань, зацікавлення та цілеспрямованому самообмані щодо більш глибоких мотивів російської зовнішньоекономічної політики щодо інших колишніх радянських республік», – пише Умланд.

Він зазначає, що вже впродовж певного часу низка німецьких компаній і громадських діячів незвично тісно співпрацюють з Росією або близькими до уряду фірмами.

«Визначна роль двох ветеранів політики із Соціал-демократичної партії Німеччини у бізнес-імперії Газпрому особливо дивна: з 2005 року колишній канцлер ФРН Ґерхард Шрьодер є головою наглядової ради компанії, що управляє «Північним потоком» , тимчасом як колишній мер Гамбурга (представник СДП) Геннінг Фошерау відіграє таку ж роль у проекті «Південного потоку» з квітня 2012 року. Вражає, як відверто високі представники німецької соціал-демократії підтримують державну компанію авторитарного режиму Путіна і його сумнівні геоекономічні проекти», – зауважує Умланд.

На його думку, «нетерпіння і випадкові перебільшення в українських оцінках німецької політики щодо Росії можна радше віднести до підозр про наміри Кремля щодо України, аніж щодо недовіри до Берліна».

«Загальна вартість Північного та Південного потоків може становити до 40 мільярдів євро. Існують альтернативні стратегії гарантування газопостачання до Європи, які будуть дешевшими, аніж дорогі офшорні проекти. Із завершенням будівництва «Північного потоку» загальний потенціал для транспорту газу з Росії до ЄС був близько 250 млрд кубометрів, хоча фактичний експорт газу з Росії на Захід 2011 року, наприклад, становив всього 112 млрд кубометрів», – пише експерт.

Проте, наголошує Умланд, не зважаючи на певні проблеми, пов’язані з Північним та Південним потоками, найголовніше для України у цій енергетичній співпраці ЄС і Росії –зменшення залежності від Росії. «Хоч би хто що думав про придатність і надійність нових підводних газопроводів для Заходу, проте суть така: що менше Росія потребує українських трубопроводів для експорту свого газу до ЄС, то слабшою буде взаємозалежність між двома найбільшими країнами в Європі», – вважає Андреас Умланд. Однак наголошує: зважаючи на те, що Росія стає спроможною здійснювати енергетичні зобов’язання перед Заходом без залучення України, це може «спонукати його діяти безжально у східнослов’янському регіоні, так як він зараз чинить у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії. Берлін не може дозволити собі такого сценарію».

tyzhden

Теперішня інформаційна топ-новина від президента України щодо можливості "звільнення" Юлії Тимошенко від подальшого перебування в Качанівській колонії заполонила ефір і шпальта майже всіх видань...

В ефірі одного з телевізійних каналів нардеп від ПР, юрист за освітою та ще й колишній народний суддя, переконував учасників дискусії та, відповідно, глядачів у необхідності розв'язувати цю вкрай складну проблему лише в правовий або політико-правовий спосіб, тлумачачи при цьому "президентську новину"…

Цікаво, але чомусь йому, цьому нардепу, не знайшлося опонента із числа юристів. У нас на ТБ і радіо частіше в якості експертів із правових питань і відповідно опонентів нардепам-юристам виступають... політологи й політтехнологи.

Як юрист-науковець і адвокат із майже 40-річним досвідом професійної діяльності, не маю морального й професійного права не відреагувати на це "політико-правове ток-шоу" із проблемою звільнення Тимошенко, яку поважаю лише за нежіночу мужність і харизму, а не як політика чи можновладця.

Не сприймав і не сприймаю в якості правосудного й справедливого, постановленого на основі конституційного принципу "верховенства права" вироку, за яким вона відбуває покарання, так само як і відсутність реального правового обґрунтування в інших кримінальних провадженнях, де вона має процесуальний статус підозрюваної особи. Але це окрема розмова.

Тепер і зараз – про можливість помилування президентом України громадянки Юлії Володимирівни Тимошенко.

Для того щоб мої аргументи, як правника, мали рацію, наводжу текст "Положення про порядок здійснення помилування", затвердженого відповідним указом президента Віктора Януковича №902/2010 "Про Положення про порядок здійснення помилування" від 16 вересня 2010 року.

Думаю, що цей указ, який набув чинності в день підписання, і додаток до нього далеко не всі читали. Зацитую три пункти:

"ПОЛОЖЕННЯ про порядок здійснення помилування

4. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а при розгляді справи в касаційному порядку – після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

5. Особа, яку раніше було неодноразово (два й більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбуванню покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

6. Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення".

По-перше.

Юридична техніка наших нормативно-правових актів будь-якого рівня часто-густо не витримує професійної критики. Адже ці акти в кінцевому варіанті написані так, як дозволяє рівень професійної підготовки працівників апарата відповідного органа, або ж "як це треба"тому, хто подає на підпис акт, або ж тому, хто безпосередньо підписує такий акт.

По-друге.

Аналіз вище викладеного Положення свідчить, що в четвертому пункті, де визначаються загальні положення щодо підстав для подання клопотання про помилування, строк відбуття покарання на момент подання клопотання – 20 років – враховується лише для особи, яку було засуджено до довічного позбавлення волі.

Усі: інші засуджені особи можуть подавати клопотання в будь-який час після набрання законної сили вироку суду або після рішення касаційної судової інстанції.

У шостому пункті, щодо строків відбуття покарання – половини від призначеного – на момент подання клопотання йдеться лише в контексті умов для ухвалення позитивного рішення президента на принципах гуманізму щодо помилування особи. Тобто в президента й у цьому випадку є право на помилування!

По-третє.

Цікавим є зміст п'ятого пункту, де йдеться про помилування фактично будь-якої особи, що відбуває покарання, крім довічного позбавлення волі, за будь-які злочини, але "…лише у виняткових випадках".

Цікаво те, що перелік таких випадків не визначено. Тобто це оціночна категорія, зміст якої встановлює або Комісія з помилування при президенті – до речі, простою більшістю присутніх на засіданні, – або ж сам глава держави, можливо, при цьому враховуючи думки тих осіб, хто може запросто поспілкуватися з ним у будь-який час і будь-де.

Таким чином, єдиною перешкодою для помилування Тимошенко президентом України є необхідність подання клопотання особисто засудженою. Будь-які інші перешкоди, на моє глибоке професійне переконання, – відсутні!

Однак у випадку з Юрієм Луценком це положення вже було порушено.

Що в цьому випадку мав би зробити президент у якості політика національного масштабу та євроінтегратора за покликанням? До того ж, сповідуючи принципи християнської моралі та гуманізму та враховуючи позицію не тільки країн ЄС, а й особисто Володимира Путіна, який свого часу висловлював нерозуміння того, за що засудили його колишню візаві.

А от що:

Видати указ про внесення змін до затвердженого ним же Положення про порядок здійснення помилування, якими передбачити надання права подавати клопотання не лише засудженій особі, а й будь-кому, а також тих осіб і установ, чия думка враховується при розгляді питання на засіданні Комісії з помилування при президенті.

У такому випадку зміни би стосувалися всіх, без винятку, засуджених осіб, і водночас це не означає, що всіх, хто подав клопотання, було б помилувано президентом.

Пан Янукович обрав інший шлях: переклав звільнення Тимошенко на політичні сили у ВР та на суд.

І це буде називатися компромісом.

Насправді це черговий раунд політичних торгів за "місце під сонцем", де в якості лотів – вибори всіх рівнів, посади, бізнес, бюджет, гарантії невтручання в щось дуже особисте, продовження строків перебування на якихось посадах, політичні дивіденди тощо... При цьому, ці торги ведуться у всіх напрямках внутрішньої й зовнішньої політики держави.

Лише набор "лотів" змінюється в залежності від партнера по переговорах...

Можна тільки уявити, яких "компромісів" будуть досягати нардепи при ухваленні цього специфічного й спеціального закону, скільки часу знадобиться, щоб його ухвалити.

І навіть, якщо цю процедуру пройдуть дуже швидко й закон буде опубліковано – далі вступають у розбори наші "найсправедливіші суди", які, керуючись принципами "законності й доцільності", не ухвалять рішення про дозвіл на лікування Тимошенко за кордоном.

І тоді глава держави знову заявить: ми живемо в правовій державі, і я не маю важелів впливу на "незалежну" гілку державної влади – суд.

Ось вам, читачі, і буде поставлено жирну крапку в цій справі.

У всій справі Юлії Тимошенко мене найбільше турбує й хвилює факт того, що жодне професійне правниче об'єднання України – адвокатське, прокурорське, суддівське, наукове – не висловило своєї об'єктивної експертної думки із цього питання та й із багатьох інших суспільно значущих питань.

Чого їм не вистачає: знань і досвіду? Чи людяності, мужності й політичної незаангажованості?

А може й першого, і другого?!..

Володимир Сущенко, заслужений юрист України, доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія", виконавчий директор Центру дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України
спеціально для УП