Спочатку дивимося сюди)))  http://blog.i.ua/community/666/138473/                    


                                               

                                           Повернемо Землю наших дідів!!!

"Бестiя без голови", - так охрестив козацьку нацiю колись київський воєвода Адам Кисiль, влучаючи в саме ядро української проблеми. Кожний нарiд має свою болячку: Французи - вилюдненнє, москалi - потульнiсть i некультурнiсть, нiмцi - партикуляризм.
Нашою болячкою було і є - "безголов'є". - слово, яке так добре схоплювало разячу диспропорцiю мiж рухливим, вiдважним як бестiя, генiєм нацiї та її хаотичним мозком, мiж масою та її iнтелiгенцiєю, або як тепер кажуть "аристократiєю". "Брак проводу", "невиразнiсть iдеалу", "полiтична незрiлiсть", ось назви недуги, вiдкритої вже лiт майже триста одним з людей, якi найбiльше причинилися до того, що Україна стала "нацiєю без голови".
Ся Киселева дiагноза приходить на пам`ять особливо тепер, пiд час кризи нашого нацiоналiзму i кризи тої демократiї, на якiй сей нацiоналiзм хотiв опертися. Говорю тут про кризу великоукраїнського нацiоналiзму, але, звичайно, ся справа обходить в однаковiй мiрi i Галичан. Бо всупереч, може, communis opinio doctorum, тривале заспокоєння нацiональних аспiрацiй Галичини, Буковини й Пiдкарпатської України неможливе без вирiшення справи Київа. Доводить се iсторiя, доводить се й приклад тих видатних Галичан, починаючи вiд Сагайдачного, а кiнчаючи дiячами 1917 - 1921 рр., якi переносили осередок своєї дiяльности на велику Україну, свiдомi того, що служать тим самим i своїй тiснiйшiй вiтчинi...
Отже криза українського нацiоналiзму i демократiї... Що сучасна демократiя переходить у цiлiм свiтi тяжкi часи, свiдчить про се ряд фактiв, як побiда "нацiонального бльоку" на французьких виборах, а консерватистiв на англiйських, поразка Вiльсона i його полiтики в Сполучених Державах, великi удари, що їх зазнала демократiя в Росiї (большевизм!) i в Iталiї (фашизм!), змiцнення консервативних груп у Баварiї, Прусiї та Австрiї й Угорщинi, де їм удалося навiть захопити владу (Зайпель, Гортi!).
Все се познаки якоїсь тяжкої недуги, яку переходять "великi принципи 1789 року" скрiзь, де їх iще недавно ставилося понад усе. Гетьманщина, ся на жаль безуспiшна спроба "гортизму", i "отаманщина", ся невдала спроба наполєонiзму в нас, показали, що реакцiя проти демократiї зачалася на Українi. Яко спадок по сих двох спробах лишилася в нас боротьба двох iдеольогiй (третю, українськосовiтську лишаю тут на боцi), з яких кожна претендує на провiдну роль в українськiм нацiоналiзмi. Вульгарно висловлюючись, їх можна назвати правицею i лiвицею. Перша - се нацiоналiсти i "хлiбороби" рiжних кольорiв, до другої належить майже вся решта наших "партiй", соцiялiстичних i несоцiялiстичних, що творять один т. зв. демократичний табір. Для обох течiй настав тепер час зведення загальних пiдсумкiв їх зусиль, час, "переоцiнки цiнностей". Дуже продуктивною ся переоцiнка поки що не є, а обставина, що кожда говорить in causa sua, скриває вiд них дiйсну причину їх дотеперiшньої безсилости.

Дмитро Донцов

Клич "об'єднання" став незвичайно славним в колах української демократії. Після кожного струсу, після кожної катастрофи історичної, після кожної компрометації того чи іншого проводу – лунав клич об'єднання. Кожний, кому оброблені фрази заступали думку, розумів цей клич, як єдині ліки проти всіх недуг, як чудодійний засіб, що гоїть всі рани, а з каліки робить Геркулеса.
Чому саме демократія носиться з тим кличем, як хтось з "писаною торбою"?
Демократія не вірить в творчу силу одиниці; демократія не вірить в роль особистості в історії; демократія – панування багатьох, знав лише закон числа, тягар "живої ваги"; для неї не існує проблема проводу. Лінива думка, що тяжко обертається серед складних обставин життя, воліє все спрощувати при: "Ах, залитім сварки! Чи такий тепер час? Чи ж не йде на нас грізна хмара? Згода будує, незгода руйнує. В єдності сила!" – ось ті, до зануди пережовуванні, стерті від частого вжитку, безглузді фрази, з якими виходять демократи. Ось якими закляттями демократичні баби-шептухи гадають оздоровити націю.
Клич об'єднання такий привабливий і ніби такий ясний й логічний, – має одну велику хибу. Ті, що твердять про необхідність об'єднання різних сил, в суспільстві, цілком минають питання громадської вартості тих сил. Заохочуючи ліпити одне ціле з найрізнішого людського матеріалу, вони минають надзвичайно важливе питання якості матеріалу, з якого ліплять. Забувають, що гасло об'єднання – не існує само для себе, лише – як засіб для досягнення цілі. Коли кілька військових відділів об'єднують в один, то для того, щоб збільшити їх ударну силу. Надзвичайно важливе питання: чи всяке об'єднання ту ударну силу збільшує?
Чи коли зберемо до купи ("об'єднаємо"!) кепського флейтиста, кепського скрипаля і ще гіршого піаніста, – чи з того вийде добрий оркестр? Або чи вийде добрий оркестр з вправних навіть музик, коли ними диригуватиме шофер? Наполеон казав, що: "армія з ослів, під проводом лева, зробить більше, ніж армія з левів під проводом осла".
Чи, коли до загартованого в боях відділу домішати у десять разів більше здеморалізованих, зледачілих, не звиклих до дисципліни страхополохів, чи це збільшить ударну силу такого "об'єднання"? Чи могли б ми загасити пожежу, об'єднавши всіх пожежників, зібравши їх до .купи на вози, але з дірявими шлангами? Чи чисельна політична організація довго проіснує, коли об'єднає ідейних людей з провокаторами?
Справа об'єднання не така ясна й проста, як видається демократичним прихильникам механічного об'єднання чистих з нечистими. Якщо суспільство переживає лихоліття, причиною цього лихоліття не обов'язково є роз'єднання. Коли спільноті треба збільшити її силу опору ззовні чи зсередини, або коли треба удесятерити її ударну силу, – то не допоможе у цьому тільки об'єднання.
Добра воля – є доброю волею, але убогість думки демократів – мусить уступити перед історичними фактами, підтвердженими солідними й не дурними дослідниками. А історичні факти промовляють не на користь наївного гасла маніяків об'єднання.
.........................................................................................................................................
                                                                                                         Дмитро Донцов

Рейтинг 80 найбільших хабарів, викритих цього року, очолює партенітський - 26 мільйонів гривень.

Органи внутрішніх справ упродовж 5 місяців 2008 року продовжували вживати заходи, спрямовані на припинення свавілля корумпованих чиновників, викриття фактів хабарництва та інших видів кримінальної корупції, насамперед у центральних та регіональних органах влади і управління, а також з боку посадовців, що мають дозвільні та регулятивні повноваження.
Аналіз стану цієї роботи свідчить про підвищення ефективності протидії службовим злочинам і хабарництву. У сфері службової діяльності викрито 9 тисяч злочинів зі збитками понад 2,1 мільярда гривень, у т.ч. 2,8 тисячі - пов'язаних із зловживаннями владою або службовим становищем та перевищенням службових повноважень, а також 1 656 злочинів про
хабарництво. Серед 4,1 тисячі посадовців, які притягуються до кримінальної відповідальності по розслідуваних справах, 2,6 тисячі керівників суб'єктів господарювання та 741 службовець органів влади, управління і місцевого самоврядування та 501 посадовець контролюючих органів.

Водночас основні зусилля спрямовувалися не лише на викриття злочинів вказаної категорії, а й на направлення до суду порушених стосовно цих категорій службовців кримінальних справ і прийняття по них судових рішень.

Із загальної кількості викритих у сфері економіки злочинів (22,5 тис.), 40,0% (9 007) - у сфері службової діяльності, по кожному другому такому злочину (4 758) - особам уже пред'явлено
звинувачення. Цей показник найвищий за останні роки, приміром, торік питома вага таких злочинів сягала 36,6%, а звинувачення пред'являлись лише за кожнім третім злочином.
На Донеччині викрито групу посадовців ряду комерційних структур, які, використовуючи корупційні зв'язки в контролюючих органах, шляхом проведення безтоварних операцій
з використанням фіктивних документів незаконно отримали відшкодування ПДВ на суму 30 мільйонів гривень, ще 100 мільйонів гривень вони намагалися протизаконно отримати.
Викрито злочинну групу, до складу якої входили службовці Міноборони й Міністерства регіонального розвитку та будівництва, які, зловживаючи службовим становищем та використовуючи фіктивні документи, через рішення судів відчужили землі, санаторії та
державне майно на користь комерційних підприємств у містах Києві та Севастополі, АР Крим, Одеській області на загальну суму понад 500 мільйонів гривень.
На Дніпропетровщині викрито одного з керівників Криворізької митниці, який, зловживаючи службовим становищем, у результаті недотримання процедури митного оформлення товарів завдав збитків державі на суму 35 мільйонів гривень.
На Тернопільщині викрито посадових осіб комерційної структури, які, використовуючи
фіктивні документи, через транзитні рахунки 9 комерційних банків Луцька та Києва намагалися отримати незаконне відшкодування ПДВ на загальну суму 151 мільйон гривень.
Задокументовано злочинну діяльність керівників ряду донецьких комерційних структур, які привласнили придбане за інвестиційним проектом під гарантійні зобов'язання Кабінету
Міністрів України медичне обладнання вартістю 287 мільйонів гривень, а також отримали під заставу цього обладнання кредити на суму 7,3 мільйона гривень.

Збитки по кожному одинадцятому злочину, викритому у сфері службової діяльності, перевищують 100 тисяч гривень. Цей показник найвищий за останні роки.

У скоєнні 1,3 тисячі посадових злочинів викрито 741 службову особу органів влади і управління, а також - 501 працівника контролюючих органів, що причетні до скоєння 991
злочину. Крім того, порушено 243 кримінальних справи за фактами вчинення злочинів у сфері економіки, за матеріалами яких доводиться причетність до вчинення 227 керівників органів влади та місцевого самоврядування. До суду цього року направлено кримінальні справи по
5,9 тисячі посадових злочинів. Найбільше у Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Донецькій областях (у кожному регіоні понад 300 злочинів).

Органами внутрішніх справ та прокуратури викрито 1656 злочинів про хабарництво, 1588 злочинів обліковано як економічні, у тому числі 1302 (82%) - одержання хабара, 286 (18%) - давання хабара.

Слід відзначити, що значно зросли задокументовані суми, які отримували викриті у хабарництві посадовці. Так, злочинів із сумою хабара понад 10 тисяч гривень задокументовано більше вдвічі (319 проти 171) та із сумою понад 30 тисяч гривень майже втричі (107 проти 46 за аналогічний період м. p.). По 53 таких кримінальних справах сума задокументованих хабарів перевищила 50 тисяч гривень, а по 31 кримінальній справі - 100 тисяч гривень. Слід зазначити, що за весь минулий рік такий перелік налічував 50 кримінальних справ із сумами понад 30 тисяч гривень.

Більшість фактів хабарництва переважає в державних владних структурах та контролюючих органах. У хабарництві викрито 870 осіб, у тому числі 166 службовців органів влади і управління та 185 - контролюючих органів. До 7,4% зросла питома вага викритих злочинів про хабарництво у загальній структурі зареєстрованих у сфері економіки злочинів.

Загальна сума отриманих посадовцями хабарів становить більше 22,3 мільйона гривень (5,9 млн. грн. минулого року), а середня по державі сума хабара - 25,6 тисяч гривень (7,3 тис. грн. м. p.).

Проведений аналіз викритих злочинів цієї категорії свідчить, що найбільш ураженими
хабарництвом є сфера земельних відносин, система надання послуг, насамперед, заклади освіти та охорони здоров я, сфера приватизації, відчуження майна та надання його в оренду, сфера фінансових послуг, регуляторна та дозвільна системи.
За хабарництво затримано посадовців міськадміністрацій м. П'ятихатки Дніпропетровської області, м. Роздільне Одеської області, м. Соснівка Львівської області, м. Чорткова Тернопільської області, м. Ромни Сумської області та м. Хмельницький, посадовця Сакської міськради АР Крим, посадовця головного управління сільського господарства Миколаївської облдержадміністрації, на Черкащині - посадовця Уманської РДА, на Волині - посадовця Ковельської РДА, на Донеччині - посадовця Ясинуватської РДА, на Дніпропетровщині - посадовців Нікопольської РДА та Софіївської РДА, посадовця Михайлівської РДА в Одеській області, посадовця Одеської ОДА, суддів з Харківщини, Вінниччини і Миколаївщини
та ряд інших.

Працівниками ДДСБЕЗ МВС України затримано директора дирекції з комерційних питань та матеріального забезпечення державного підприємства, який вимагав та отримував хабарі від представників комерційних структур за надання переваг при проведенні тендерів із
закупівлі робіт та послуг за державні кошти. Загалом задокументовано 6 фактів отримання ним хабарів на суму понад 90 тисяч гривень. Вилучено 420 тисяч євро, 90 тисяч доларів США.

На Донеччині затримано на «гарячому» директора одного ТОВ, співзасновника цієї структури, а також адвоката при отримані хабара в сумі 163 тисячі доларів США за підписання угоди щодо відчуження об'єкту нерухомості та земельної ділянки загальною площею 0,485 га.
На Миколаївщині затримано керівника підрозділу залізниці (123 тисячі гривень), на Луганщині - посадовця Алчевського міського управління юстиції (53 тисячі гривень) та одного з керівників Сєвєродонецького приладобудівного заводу (394 тисячі гривень), на Одещині – посадовця Одеської міськради (21 тис. доларів США) та арбітражного керуючого - ліквідатора ЗАТ (367 тис. грн.), в м. Севастополі - голову об'єднання громадян (105 тис, доларів
США), на Дніпропетровщині - голову однієї з міськрад (5 тис. доларів США) та посадовця однієї з райдержадміністрацій цієї області (260 тис. грн.), голів кримських садових товариств ( відповідно 19,5 тис. доларів США та 15 тис. доларів США) та заступника голови однієї з міськрад в АР Крим (13,5 тис. дол. США), групу екологів на Київщині (35 тис. грн.) та
ряд інших.

До суду направлено кримінальні справи по 1092 злочинах про хабарництво (або 98,7 % від розслідуваних).

"Растения, животные, земля, все вещи, которые принадлежат человеку имеют свечения. Свечения вещей, растений, животных сливаются с Сиянием, Дажем, Малкой и другими "спутниками" и становятся частью человека. Вещи можно брать всегда, когда их дарят, угощают, продают за деньги либо меняют, а так же платят ими за сделанную работу. Если их украсть, это то же самое, что оторвать у человека ногу, вырвать кусок кожи с мясом, вырвать волосину из усов или чуба. За это злодея карают и люди, и растения, и животные, и вещи. Чужого не бери! Если нужно, попроси, и тебе дадут! Только не канючь. Ни у людей! Ни у Ангела! Ни у Бога! Будешь канючить, тебе дадут такое, что не будешь знать как и от данного избавиться!" укр21.
В этом наказе явно просматривается заповедь "Не Укради"! но не самостоятельно, а в комплексе не попрошайничай, где попрошайничество практически приравнивается к краже. Это понятие попрошайничества (канючества) явно появилось на древнем тексте в годы освободительной борьбы и становления казацкой республики времен Богдана Хмельницкого. Чувство гордости, независимости и собственного достоинства украинца в те времена достигли своего апогея, их потеря ставилась в альтернативу смерти, где последней отдавали предпочтение. Духовность побеждала интересы материального (физического) мира (тела), и попрошайничество считалось духовной смертью, вызывало презрительную брезгливость, что и присоединило попрошайничества к самой из постыдных заповедей из числа десяти.
Рассмотрим заповедь "Не Укради" под углом воздействий различного вида энергий при определенных житейских обстоятельствах, позитивных, и негативных последствиях, возникающих при этом.
Когда человек дарит принадлежащую ему вещь другому человеку, либо группе людей (общине), он при этом передает определенное количество принадлежащей ему энергии. Когда подарок дарят от всей души, тогда передается позитивный энергетический заряд. Выражение "Бойтесь данайцев, дары приносящих" предупреждает о том, что подарок может нести в себе, также и негативный заряд. Особенно это относится к случаям, когда подарок получен под давлением (взяточничество, вымогательство и др.). Существует большое количество людей, семей, общин и даже народов, которые, к сожалению, живут на отрицательной энергии, используя предметы обеспечивающие их жизнедеятельность, добытые подобным путем.
Когда человек в отсутствие хозяев берет какую-либо вещь, необходимую ему в данный момент, а затем, после того как эта вещь утратила для него свою необходимость, он возвращает ее, объясняя причину своего поступка при этом либо извиняется, либо компенсирует стоимость вещи, то в этом случае происходит обмен позитивными энергиями. Это благотворно влияет на обе стороны. Данная ситуация не является аморальной также и с позиции здравого смысла.
Когда человек покупает тот или иной предмет, вместе с деньгами (или какой либо вещью, при обмене) передается определенное количество энергии, равное энергетической емкости купленного предмета. Если покупатель и продавец пришли к соглашению и сделка свершилась, тогда происходит обмен позитивными энергиями. При этом покупающий получает такой объем энергии, который им оплачен, а продающий отдает столько энергии, сколько оплачено. Если предмет имеет скрытый дефект, неизвестный покупателю, и покупка является убыточной, тогда говорят: "Эта вещь не греет!" или "Деньги ушли, как в песок!".
Совершенно иные процессы происходят при кражах. Взяв чужой предмет, вещь, животное, растение, укравший одновременно берет, как составную часть, частицу энергии ее хозяина. Когда хозяин обнаруживает пропажу, он посылает импульс негативной энергии (проклятье и т.п.) который производит поражающее действие на энергетику произведшего незаконные действия. Поэтому воры стараются как можно быстрее избавиться от украденных вещей, предметов и т.д. и т.п. Поражающей энергетический импульс доходит до украденного предмета, вещи и т.д., где бы он не находился, поэтому краденные вещи не приносят счастья в дом.
Наибольшее негативное влияние оказывают вещи, предметы присвоенные при убийстве их хозяина. В этом случае взявший (присвоивший) имеет дело не только с энергетикой убитого, но и с его эфирным телом (Сяйвом), которое, как считали наши предки, при достаточном развитии может задержаться в пределах нашего плана жизни и вершить правосудие. В результате этого возмездие настигает энергетическую систему семьи, рода и т.д. при условии, если эти системы не отказываются от того, кто нарушил закон.
Наиболее мощными поражающими свойствами обладает энергия похищенной (присвоенной) интеллектуальной собственности. Присвоение чужих знаний и информации приводит к деградации личности. В этом случае разрушается интеллект присвоившего чужие знания, информацию, изобретения, открытия и др. потому, что они формируются мыслеформами своего создателя.
При законном их получении они становятся частью сознания человека их приобредшего. При незаконном получении они становятся инородным мыслеблоком в сознании присвоившего их и разрушают порочное сознание.
Ни с чем не сравнимы по своим поражающим свойствам похищения и присвоения оккультных и эзотерических знаний. Это равносильно тому, что украсть взрывное устройство, оставив радиоуправляющую систему у владельца этого устройства. Саму же управляющую систему украсть невозможно, потому что она находится в организме владельца. Пройдет совсем немного времени (год-два), и присвоивший эти знания испытает такие потрясения, которые полностью могут вывести его из строя.


Анатолий Скульский.
"С П А С - Тайна наука українського козацтва"

Останнім часом у російських політичних колах активізувалась увага до своїх “співвітчизників” у сусідніх країнах, що раніше входили до складу СРСР. До цієї категорії вони відносять не лише усіх громадян суверенних країн, що мають російське походження, а й чисельних представників інших національностей зрусифікованих впродовж століть імперської історії.
                                    
Добре зрозуміло, що подібне “піклування” жодним чином не сприяє перспективі нормального співвіснування цих етномовних компонентів із більшістю населення, а тим більше їх повноцінній інтеграції до складу політичних націй відповідних країн. Воно об’єктивно провокує до них насторожене або й відверто вороже ставлення представників корінних, титульних народів.

Але розігрування проблеми “російських громадян” та інших “співітчизників” у Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, Україні (насамперед Севастополі та Криму) дозволяє Кремлю використовувати їх у власній геополітичній грі. Основою метою якої є насамперед утримання в орбіті власного політичного впливу Грузії, Молдови та України відповідно.

Все це не лише демонструє зневагу російського режиму до мільйонів цих громадян, а й загрожує для них вкрай негативними наслідками у майбутньому. Адже саме вони, як розмінна монета в геополітичних торгах, у разі зміни ситуації, змушені будуть розплачуватись за набутий імідж “пятої колони”. Дозволяючи використовувати себе як інструмент неоімперського реваншизму Кремля вони втрачають, можливо безповоротно, право повноцінної інтеграції до нових політичних націй, що формуються на пострадянському просторі.

У зв’язку з цим самі собою напрошуються паралелі із не таким уже й давнім минулим. Здавалося б історію, що прокладала шлях агресії нацистської Німеччини у 30-40-х роках минулого століття вивчали всі ще в школі, проте, здається, знову фатально спрацьовує сумнозвісне правило “історія нічого не вчить”.

Надто вже багато спільного між реваншистською політикою нацистської Німеччини 30-х років щодо центральноєвропейських держав (Польщі, Чехословаччини), які перед тим були частиною Німецької та Австро-Угорської імперій, та сучасним курсом Кремля на пострадянському просторі.



Напередодні Другої світової війни на території Чехословаччини, що здобула незалежність у 1918 році проживало близько 3,5 млн. німців (майже 25% населення). Вони зосереджувались у прикордонних промислово розвинених районах Судет та великих містах. Навіть столиця Чехії – Прага у перші роки незалежності була переважно німецькомовною.

Попри те, що уряд Чехословаччини надав німецькій меншині широкі права (представництво у парламенті де вони мали право виступати німецької мовою, можливість місцевого самоуправління у регіонах компактного проживання, мережа шкіл із німецькою мовою викладання тощо) місцевим німцям цього здавалось мало. І пояснювалось це, насамперед, їх принциповим небажанням прийняти новий статус – «національної меншини».

Збереження ностальгії за старим статусом – представників панівної нації у Німецькій та Австро-Угорській імперіях – сприяли популярності у їх середовищі нацистських ідей Гітлера, плекання надій на можливість відновлення великої німецької імперії та повернення під її владу Чехії та Польщі.

Відразу ж після приходу до влади Адольф Гітлер розпочав використовувати “проблему судетських німців” з метою підготовки агресії проти центральноєвропейських країн. У самій Чехословаччині йому активно підігрували місцеві німецькі політики на чолі із Карлом Генляйном, що здіймали істерію довкола “постійних утисків” з боку Чехословаччини.

Це дало нацистському керівництву потрібний привід для агресії. В лютому 1938 році Гітлер з трибуни рейхстагу закликав “звернути увагу на жахливі умови життя німецьких співвітчизників у Чехословаччині”. Через три місяці в заселених німцями районах цієї країни розпочались сплановані в Берліні заворушення, а Німмечина стягнула до кордону війська.



Рішучі дії чехословацького уряду (що ввів у Судети війська) та світової спільноти змусили Берлін до “переговорів”. Лише у вересні 1938, спровокувавши чергові виступи “генлейнівців” у Судетах, нацистське керівництво зірвало ці переговори та ультимативно зажадало від Чехословаччини передати прикордонні райони. Залишена напризволяще внаслідок Мюнхенської змови країна змушена була виконати вимогу.

Сподівання західних демократій на можливість “умиротворення” нацистської Німеччини виявились марними. Інакше й не могло бути. Реваншизм у всіх його виявах неможливо “умиротворити” будь-яким поступками. Єдиною можливістю його приборкання було й залишається жорстке придушення на ранніх стадіях. На жаль, тоді демократичні держави цього не зрозуміли.

За півроку після окупації Судет (в березні 1939 року) до складу “Третього рейху” було включено всю територію Чехії, вона, як держава, перестала існувати. Ще за півроку (у вересні 1939 року) Німеччина напала на Польщу. Приводом став так званий “Данцігський коридор”.



Ця територія до здобуття Польщею незалежності також входила до складу Німецької імперії. Хоч серед її населення німці й складали лише 19% , проте традиційно, як представники панівної в імперії нації, посідали провідні позиції в економічному житті. Загострювало “проблему” і сусідство “коридору” із “вільним містом” Гданськом (нім. – Данціг), що перебувало під управлінням Ліги Націй (аналог сучасної ООН). В цьому ключовому порту польського узбережжя Балтики, що 1793 року був приєднаний до Німеччини (тоді Прусії), у 20-30-х роках німецьке населення складало 95%.

Через 6 років помилки, що були допущені внаслідок сподівань на можливість умиротворити німецький реваншизм були виправлені – гітлерівська Німеччина зазнала нищівної поразки. Німецьке населення центральноєвропейських країн, що дозволило себе використати, як інструмент у знищенні Польської та Чехословацької держави, сповна заплатило за свою ганебну роль. Загальна ненависть до представників “п’ятої колони” з боку місцевого населення зумовила їх виселення із колонізованих під час існування німецьких імперій польських та чеських земель до Німеччини.
                                       
Сьогодні апологети спрямованої на реанімацію втраченої внаслідок “найбільшої національної катастрофи ХХ століття” (хто не знає – вислів В.Путіна про розпад СРСР) імперії таврують терміном “фашист” (мають вони на увазі все ж таки «нацист») будь-кого, хто виступає проти російського реваншизму, аналогій у якого із німецьким нацизмом 30-х років куди більше. Це наводить лише на одну думку – для них термін “фашист” означає зовсім не те, що він означає буквально.

Річ у тім, що у путінській доктрині неоімперського реваншизму перемога над “фашизмом” – важлива зовсім не як перемога над людиноненависницьким тоталітарним режимом нацистської Німеччини. Для її авторів та прихильників вона важлива насамперед (а можливо й виключно), як перемога “їхньої” імперії (дарма, що нічим не кращої за нацистську), що закріпила за нею статус однієї із “наддержав” до початку 90-х років. Сьогодні вони прагнуть реваншу.

Якщо вам подзвонить незнайомець і запропонує по телефону нову високооплачувану роботу, не поспішаєте радіти і тим більше погоджуватися на співбесіду. Не виключено, що це просто ваш шеф перевіряє вашу лояльність. Річ у тім, що останнім часом все частіше і частіше фахівці кадрового управління застосовують ще одне ефективне, але часом і шокуюче знаряддя -провокацію. Не зважаючи на явну аморальність нових технологій, відмовлятися від них ніхто не збирається. Навпаки, попит на якісних провокаторів з кожним днем тільки росте. Причому практично в усіх напрямках бізнесу.

Безмежні можливості провокацій гідно оцінили маркетологи. Вони розробили безпрограшну схему з розкручування нового бренду. Дрібна компанія всіма силами намагається роздражнити одного з найбільших гравців ринку: копіює його логотип або слоган, розміщує в пресі неполіткоректні вислови про фірму-конкурента або кидає їй відкритий виклик - мовляв, ми крутіші.

Методи не грають ролі, головне - змусити "слона" звернути увагу на "моську"- подати позов до суду або хоч би відповісти на образи. Як тільки це відбудеться, про нову компанію, що осмілилася змагатися з гігантом бізнесу, дізнається вся країна. Маркетологи і рекламщики - не єдині, хто наважився зіграти роль підбурювачів. Услід за ними провокаційними методиками зацікавилися кадрові менеджери, які почали використовувати їх для ретельнішої перевірки кандидатів на ту чи іншу посаду.

У багатьох крупних компаніях співбесіда про прийом на роботу перетворюється на справжні тортури. Кадрові менеджери спеціально відтворюють стресову ситуацію, щоб змусити кандидатів проявити себе з гіршого боку. Спершу просять претендента декілька годин чекати прийому, причому не в найкомфортніших умовах: секретарка грубіянить, попити води ніде, вийти на вулицю, а потім повернутися не можна. Нарешті, змучений кандидат потрапляє на килим до менеджера. Тут вже все залежить від уяви працедавців.

Керівники можуть просто з кам'яним обличчям слухати полум'яні промови претендента, а можуть ставити дуже слизькі питання, причому, як правило, в лоб. Наприклад, відомо, що критикувати працедавця на співбесіді не можна. А як бути, якщо інтерв'юєр просить назвати п'ять причин, чому ця компанія вам не подобається. Ось і викручуйся з ситуації, як знаєш.

Часто реагувати доводиться і на більш провокаційні репліки: Чому у вас мішки під очима? Ви не алкоголік? Ми знаємо, за що вас звільнили з минулої роботи. Може, самі розповісте, з чим пов'язаний ваш конфлікт з керівництвом? Чесно кажучи, ви мені абсолютно не подобаєтеся. Морально не підготовлена до такого прийому людина тут же зізнається у всіх своїх минулих гріхах, якщо вони у нього, звичайно, були. А заразом і продемонструє рівень свого терпіння, стійкості до стресів, упевненості у власних силах і бажанні працювати в корпорації.

Провокувати можуть не тільки претендентів, але і вже працюючий персонал. Якщо мова йде про співробітників, що спілкуються з клієнтами, то до справи підключають так званих "таємничих покупців" або, як ще іноді їх називають, спотерів. Зазвичай спотери приходять в магазин як рядові клієнти і оцінюють якість роботи персоналу. Але на прохання замовників можуть влаштувати і справжній скандал. Наприклад, засипати продавця-консультанта купою дурних питань, пристати до нього з оберемком необґрунтованих претензій або просто нагрубити.

Словом, довести співробітника до кипіння і подивитися, що він робитиме. Втім, перевіряють спотери не тільки кваліфікацію продавців, але і їх схильність до крадіжки. Наприклад, "таємничий покупець" дає продавцеві більше купюр, ніж потрібно, і чекає - чи повернуть йому гроші. Іноді навіть навмисно забувають в торговому залі гаманець. В цьому випадку, головне - залишити портмоне в такому місці, де його знайдуть саме співробітники магазина. Інакше експеримент зіпсують жадібні до чужого добра покупці. Провокують і співробітників контор. Найчастіше керівництво направляє підбурювачів до тих підлеглих, яких хочуть посвятити у фінансові таємниці підприємства, або до тих фахівців, в навчання яких вирішили вкласти додаткові кошти. Досить подзвонити вказаним співробітникам і запропонувати їм роботу в конкуруючій фірмі на вигідніших умовах.

Якщо людина, почувши суму на 200-300 доларів вище за його нинішню зарплату, побіжить на співбесіду, задерши хвіст, такій людині вже не довірятимуть.

ПРО ЯНИЧАР ЧИТАЛИ?http://blog.i.ua/community/629/128549/

В поселке Малореченское под Алуштой установили памятник главному тренеру сборной России Гуусу Хиддинку.

Гипсовую статую на территории частного лечебно-оздоровительного комплекса "Московский" открыли за три часа до начала четвертьфинального поединка на Евро-2008 между сборными России и Нидерландов.

Крымский скульптор Евгений Яблонский, которому на выполнение отвели двое суток, рассказал «Новому Региону», что гипсовый Хиддинк практически не отличается от живого: в спортивной форме и с мячом.

"Памятник тонирован под металл. Это статуарная композиция, спокойная, он стоит с мячом и в спортивной форме. Это просто дань уважения тренеру, прежде всего со стороны заказчиков, и с моей стороны тоже", – отметил Яблонский.

По словам скульптора, за двое суток ему и двоим помощникам, удалось поспать всего несколько часов. Статуя Хиддинка высотой в 1,75 метра была установлена на постамент за три часа до игры россиян с голландцами 21 июня, принесшей победу сборной России.

"Может быть, силы небесные повлияли", – считает Яблонский.

В свою очередь владелец пансионата Алексей Мисюров отметил, что памятник делался "от души".

"Это сделали от души я и мои друзья. Памятник мы открывали вместе с бывшим защитником симферопольской "Таврии" Сергеем Матухно", – сказал Мисюров.

Он добавил, что памятник находится на закрытой охраняемой территории и свободного доступа к нему не будет, как и не предусмотрено никакой дарственной надписи на постаменте.

"Бейджик у него будет – тренер сборной России. Он же живой, зачем ему эпитафии", – подчеркнул заказчик.

Идея установить гипсовую скульптуру тренеру сборной России появилась после выхода команды в четвертьфинал. По словам Мисюрова, украинское гражданство не мешает ему болеть за российскую команду и радоваться ее успехам.

(с) Остап Кривдык
Москали

- Добрый день, бабушка, я москаль - "Та який же ви москаль, - ви ж нормальний чоловiк (из диалога на горной долине между москвичом-туристом и гуцулкой)
Москали - это не национальность, а способ мышления. Я тоже иногда бываю москалем.
Сейчас кому-то удобно всех, кто в Украине разговаривает на русском, называть "москалями" и противопоставлять их "хохлами"/"украинцам". Это - конкретный пример, как через подмену термина можно нас поссорить между собой. Москали и русские - это разные измерения, это - как "метр" и "килограмм". Много кто по ошибке отождествляет их.

На самом деле москаль - злейший враг России, он выхолащивает ее, истощает ее ради ненужных ей целей и ценностей, паразитирует на ее культуре, ссорит с ней ее соседей.

Москали - это не нация, это - сборный образ слуг и "больших кормчих" империи. Попробуем описать этот вид имперцев - и не только из узкого научного интереса.
Откуда москали взялись
Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями, Бо москалi - лихi люде, роблять лихо з вами. (Тарас Шевченко)
В "Упанишадах", "Ригведе", Библии и других "словах-о-полку-игоревем" о москалях ничего не пишут, и не удивительно - тогда им еще не чихалось.

Москали существуют столько, сколько существует Московская-Русская-Советская империя. Как бацилла, они распространяются по всему имперскому пространству, заражая не только простых работяг, но и амбиционных интеллектуалов мифами величия и могущества - читай: спеси, грубой силы и полного желудка за чужой счет.

Москали ниоткуда не взялись - их создавала правящая имперская власть. Ее начало - в разгульной опричнине времен Ивана Грозного, а, возможно и еще глубже - в орде.

Тем не менее, по сути, москали как явление на наших землях появились после Переяславской рады - и первыми москалями были предатели, которые за бесценок отдавали свободу своего народа, отрекаясь от Родины за имперские привилегии. Это, в конце концов, происходит и сейчас.

"Хочешь победить врага - воспитай его детей", говорит восточная мудрость. Этот метод янычар был особенно эффективно применен в СССР, где миллионы детей, чьи родители погибли на войнах или в сталинских лагерях, росли без памяти.

Из таких детей формировалась каста, у которой не было прошлого. А позже уже их потомки продолжили дело родителей. И сейчас их вера - глубокое эмоциональное убеждение, оплетенное семейными традициями.

Для того, чтобы из человека сделать москаля, его нужно люмпенизировать, оторвать его от народных ценностей, сделать мораль гибкой и зависимой от выгод империи. Для этого использовались города, в плавильные котлы которых бросали много разных наций.

Впрочем, москаль - это сознание, а не происхождение.
Признаки москаля
...Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль. (Владимир Маяковский, "Долг Украине", 1926)
Москали - по большей части кочевые (в худшем понимании этого слова) существа. Их родина или там, где хорошо (в Крыму, в Риге, Вильнюсе или в Киеве, или во Львове, теперь - в Испании с двумя голыми мулатками в ванной), или там, куда пошлют расширять углубление и повышать понижение, а по большей части - широка страна их родная, где не плюнь.

Им чужды европейские ценности толерантности, верховенства закона, прав человека, собственности, уважения к оппоненту и диалогу с ним.

Москали - люди больших империй. Без империи москалю нет жизни. Он и в самом деле искренне верит в ее абсурдные идеалы, искренне жертвует своей жизнью ради ее безумных целей.

Усеять костями пол-Сибири, принести коммунистическое счастье в последний гондурасский или бушменский дом или забабахать самую большую в мире атомную боеголовку! - все это поступки, достойные москалей.

Москали - по большей части гигантоманы. Вот если бы все горы в один камень, а все моря в одну лужу, и вот как булькнуть этим камнем - вот было бы величие! А еще лучше - если бы таким стратегическим камнем да и по врагам бы бабахнуть!!! Сразу бы замолчали, пиндосовские фашисты.

Москали - существа агрессивные и постоянно враждующие. У них всегда есть враги, и как правило коварные - или натовские фашисты, или ватиканские сатанисты, или дикие гуцульские бандеровцы, или мировые масоны-сионисты.

Москали - по большей части существа светлого будущего, к которому идут из достаточно темного настоящего. Это светлое будущее, достаточно тусклое и малосодержательное, впрочем, успешно и нагло навязывают другим. Ну, а кому не нравится - мы не виноваты...

Москали - существа с короткой и очень гибкой памятью. Их прошлое - все еще не до конца выяснено, но также светлое. Оно до сих пор проявляется, как фотопленка, и по сути, является зеркальным отражением светлого будущего.

Они лучше помнят то, что поросло 300-годовым мхом истории, чем то, что было 15 лет назад, поэтому, как правило, много ностальгируют. Их память - исключительно выборочная, самовлюбленная и самовозвеличивающая, недиалогическая и несамокритичная.

Москали разговаривают матами, а не просто ругаются ними, как обычные люди.

Каждым словом в разговоре они вступают в неестественную половую связь со своими собеседниками и их родственниками, а также с деревьями, машинами, странами, мыслями, большими философами и животными, которые случайно пробегают рядом. Иногда складывается впечатления, что видят они не глазами, а гениталиями.

Их речь - это, по сути, изнасилование мозга, нахрапистое, насильническое, навязчивое превращение мира в пенисы и вагины.

Москали - зазнайки и бахвалы и по большей части хамы. Они одолжили большую русскую культуру для того, чтобы ней хвастаться, а также для покорения нерусских народов и растворения их "маленьких" культур.

Россиянам серьезно не повезло с москалями - вместе с имперским размахом для своей культуры они получили еще и штамп оккупантов в придачу. Прямой пример такого вреда - ошибочное отождествление москаля с россиянином.

Москали - любители раздавать ярлыки. Все, кому что-то не нравится, превращаются в фашистов, вражеских шпионов, предателей и просто врагов народа.
Внутривидовые отличия москалей
Российская Империя собрала огромные земли, от Аляски до Варшавы, и Финляндии.

Москаль - существо напрочь разнотипное. Наверное, только у насекомых большее разнообразие видов.

Поскольку империя - потуга милитаристическая, то армия - ее острие, а армейский москаль - самый эталонный типаж - само слово "москаль" не зря происходит от названия солдата царских войск.

"Вот здесь стояли атомные подводные лодки. А здесь складывали боеголовки. Одна такая головка - и Флориды больше не существует! Представляете - не существует больше Флориды!!!" - с ностальгирующей радостью заявил один из таких имперцев в музее подводных лодок в Севастополе.

"Наукой доказано - украинского языка не существует!" - слоган отдельного, научного вида москаля. Эти люди настойчиво деконструируют любые альтернативные "русскости".

Существуют и другие москали. "Тупой вонючий жлоб-хохол" не дает жить бытовому москалю, "антихристианский мазепинско-петлюровский укрожидомасон" - религиозному москалю, "хохол, которий тырит газ" - экономическому москалю. "Говори со мной по-человечески!", - требует продавщица родом из Полтавщины или Хмельнитчины в киевском супермаркете - вот вам и базарный москаль.

Среди москалей - те, которые отреклись от себя, инертные люди, напуганные (а потому агрессивные) индивиды, а также глубоко убежденные в своей миссии имперцы. Так что, как видите, мотивация быть москалем - совершенно разная.

Москаль - существо, согласно законам Дарвина, эволюционирующее. Сначала был гомо империкус дореволюционис, позже - гомо советикус - очередной этап эволюции имперца. Сейчас имеем новый, еще не до конца описанный вид "гомо посткомунистус".
Вышеописанный "москаль" - это "идеальный", и, следовательно, несуществующий москаль.

Таких не бывает - они по большей части вымерли при позднем Брежневе вместе с ним. Тем не менее, 70-, 80- и даже 90-процентные москали иногда встречаются в наших степях, еще реже в лесах, и совсем уже редко забредают в наши горы.
Убей в себе москаля, или надежда есть
Разруха - не в клозетах, а в головах. (Профессор Преображенский)

Что делать, если Вас назвали москалем? Подумайте - может, у вас есть некоторые из перечисленных выше черт.

Следует, впрочем, осторожно относиться к невежеству, особенно если оно впиталось в вышитую сорочку и широкие шаровары - у нас симметрично к москалям тоже выработался аналогичный типаж.

Что делать, если Вы заметили у себя симптомы москаля? Как противодействовать этому?

Москаль - этот как грипп. Он может жить внутри вас. Даже 10-процентный москаль уже опасен, потому что яко вирус имеет возможность размножаться и заражать родных и близких (даже через телефон и интернет-связь) - так что будьте внимательные! Симптомы москаля перечислены выше.

Москаль - это не навсегда. Это лечится - нужно только иметь желание.

Нужно думать. Нужно уважать других. Нужно развивать самокритичность. Нужно быть политическим украинцем или просто толерантным гражданином своей страны - а эта идентичность с имперцем несовместима.

Иногда нужно проводить профилактику - а не появилось ли вдруг беспричинное пренебрежение к другому народу, чувство превосходства и спеси, агрессии и небрежения диалогом.

Нужно, в конце концов, перечитывать тексты, например, Валуевского и Эмского указов, "Интернационализм или русификацию" Ивана Дзюбы, современных шовинистов типа Дугина или хотя бы послушать Владимира Вольфовича Жириновского с его немытыми сапогами.

И нужно помнить: москали - не национальность, а способ мышления.

И тогда москали становятся просто мосЬкалями - мелкими, тявкающими и смешными, иногда, правда, шумными, а, следовательно, утомительными. А нашим слонам, конечно, пора дальше.

У неділю, 15 червня, православні та греко-католики відзначатимуть Трійцю. Свято належить до 12 найбільших. Його відзначають на 50-й день після Пасхи. Тому Трійцю ще називають П’ятидесятницею.

У Біблії написано, що цього дня євреї святкували П’ятидесятницю, як пам’ять про отримання Мойсеєм десятьох Божих заповідей. Усі апостоли зібралися в одній домівці. Раптом зірвався сильний вітер і в будинку з’явилися вогненні язики. По одному зупинилися над апостолами. Це був Святий Дух. Після того апостоли почали розмовляти різними мовами і проповідувати християнство по всьому світу. У народі Трійцю називають Зеленими святами. В п’ятницю жінки заготовляли лікарські трави. Уранці збирали росу, якою лікували очі. У суботу, в переддень свята, селяни збирали материнку, чебрець, полин та лепеху. Ними прикрашали домівки та подвір’я. А надвечір ішли босоніж до лісу та рвали осику. Її ставили в глухих кутках подвір’я, ”щоб відьми не чіплялися”.