Міжнародна кур’єрська служба Delfast спільно з київським велотреком встановили світовий рекорд з максимальної дистанції їзди на електровелосипеді на одному заряді без використання педалей.

Рекорд Україні і світу було зафіксовано у четвер, 12 жовтня.

Електровелосипед проїхав 367 км 37 м за 16 годин 34 хв.

Джерело: ВІСТІPRO

© Сашко Лірник

Пам'ятаєте епічний совковий фільм "Волга-Волга"?
Там є шикарний епізод, коли начальничок закликає екіпаж із піною на губах, зриваючи із себе піджак і закочуючи рукави : " За мной! Поддай жару! К топкам, товаріщі ! К ТОПКАМ !!!" 
І всі пасажири, надихнуті закликами і особистим прикладом начальства ,хапають лопати, дрова, вугілля і кидаються "к топкам" піддавати жару котлам пароплава.
А начальничок спокійно розкочує рукави, одягає піджачок , оглядає хазяйським оком трудовий ентузіазм екіпажу і пасажирів, і йде пити чайок до себе в каюту.
Коли я бачу ,як чергові пули політиків закликають народ до "священної боротьби проти" чи "священної боротьби за", то згадую цього начальничка.
А українці знову ,під спів Гімну з обох сторін,тягають один одного за чуприни, хапають за шиї, б'ють і знову несуть на руках чергового Месію, який в цей момент зірвав із себе піджачок і волає: "К топкам, товаріщі - браття українці! "
Ви думаєте політикам "болить Україна"? Чи може "болять" ваші нещастя чи бідність?
Їм "болить" ріст рейтингу на 1,5 відсотка, який їм пообіцяли цинічні політтехнологи.
От вони і товпляться перед камерами ,відштовхуючи один одного. 
Без камер не можна. Бо не буде твого писка в тілівізорі в новинах, то про тебе, не дай Боже, забудуть, або , ще гірше, твій конкурент отримає ці відсотки, а ти як лох пролетиш мимо скандалу і "інформаційного приводу".
Дивовижно спостерігати цей паноптикум- вінегрет із політиків-павуків, Тих, які вчора гризли один одного в слоїчку, а сьогодні обнімаються і цілуються в десна, бо цей "союз" вигідний на цю хвилину. Та ще й густо приперчений московською агентурою, яка вже не соромиться і не боїться. 
Про Україну, чи про вас, посполиті, тут не йдеться в жодному випадку.
Так само це все робиться не для "відновлення справедливості", чи "боротьби із злочинним режимом". 
Як їм буде вигідно, то всі вони непогано співпрацюють із будь-яким "злочинним режимом", і отримують від нього гроші, преференції і "борзих щєнков".
У своїх потугах вилізти "по трупах нагору", вони найбільше нагадують мавпу з гранатою, яка може підірвати все навколо, граючись із своїми волохатими яйцями.
Для них не важливо чи це інститут громадянства, чи потяг з пасажирами, чи прорив кордону.
Дайте мені в цю саму мить мій банан, а весь світ нехай летить к фуям!- ось їх лозунг.
А взагалі всі вони непогано почуваються і світять ситими мордами і червоними мавпячими задницями на телекранах і проплачених мітингах.
Найвлучніше їх усіх характеризує фраза відомого американського політтехнолога :
"Політик - це всього-лиш картинка в телевізорі".
От ви і б'єте одні одних, плюєтеся і лаєтеся між собою за красиву "картинку в телевізорі".
Не важливо яка вона - із шоколадкою, чи з вилами, чи з на високих підборах в інвалідному візку, чи з колорадськими стрічечками, чи з іноземним акцентом.
А ви однаково на виборах будете голосувати за кіло гречки , чи 200 гривень.
А , якщо не ви, то ваші сусіди.
Я колись, по романтичній дурості, балотувався в народні обранці. Але перша ж зустріч із виборцями швидко наповнила мене здоровим цинізмом. Бабуся в першому ряду одразу запитала: "А ти привезеш мені солому на хату?" Я відповів, що ні, бо я не маю грошей на те, і почав розказувати про справедливість, чесність, програму дій, і т. д.. А бабуся сказала: "А той кандидат мені пообіцяв солому. То я за нього і проголосую".
Це все що треба знати про політиків і вибори.
От, замість того щоб киздити один одного на кордоні і в інтернеті, провели б розмову чи роз'яснення серед ваших знайомих і сусідів.
Як це роблю я.
А голосувати треба за політичну партію, а не за віртуальний бізнес-проект ,зібраний під одне гучне ім'я.
Я не дивуюся, що пішла чутка про відомого співака, як кандидата в Президенти. А чого ж? Обирають шоу-менів. І чим більше шоу, тим більший шанс бути обраним.
Очевидно, що при такому підході найбільше шансів стати Президентом дівчинка Маша, а прем'єром її друг - Ведмідь із мультика .
Давай шоу! Давай скандалів! Давай всі "к топкам!"
Навіть ціною України.
Бо яка там Україна, коли тут табуретка на кону і доступ до грошових потоків!
Я сильно підозрюю, що після всіх цих ефірів і політичних шоу, проривів кордону ,палких промов і закликів, всі вони розкочують рукави, одягають свої ,скинуті в запалі, піджачки , оглядають хазяйським оком ваші битви орків і ельфів, адептів і неофітів, і йдуть на дружню пиятику в елітний ресторан "Да Вінчі", куди вас, із вашими холопськими пиками не пустять на поріг.
Всі ці "політики"- лише тимчасовий шум, який пропливе і мине дуже швидко.
У нас на очах за якесь десятиліття промчалися цілі натовпи месій, правдоборців, батьків нації і володарів дум. І де вони зараз?
Я ,хоч і казкар, але не вірю в казочки про якусь одну особу, яка принесе омріяне щастя самою своєю появою на посаді. 
Тому вся ця метушня навколо окремих персон- повне лайно.
Якщо дві зграї бабуїнів кидаються лайном одні в одних, то не обов'язково влазити між них і теж кидатися лайном.
Через десять років забудуться всі ці політики- "потрясатєлі Всесвіту", а Україна буде.
От за неї я і переживаю.
А не за "картинку в телевізорі" чи їхні "топки".

Генiально про украiнську мову
Луцор Верас

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів - Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць.

Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови - чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу

англійської мови по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

- Ні в якому разі, - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій - Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив:

- Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?

- Ні. ні, ні! Це ж неможливо, - відповіли англієць, німець та італієць.

- На ваших мовах неможливо, а нашою - просто. Назвіть якусь літеру, - звернувся він до німця.

- Нехай буде П - сказав той.

- Добре. Оповідання буде називатися.

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:

Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп

Паскевич,-погостюєте, повеселитесь . Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.

Потім під їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили пана Павла поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

...Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.

Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

- Ну а коли б я назвав іншу літеру? - заявив він. - Ну, наприклад, літеру С !

- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на С . Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітній сонний сад...

Сипле, стелить сад самітній

Сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! - вигукнули англієць й італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Панас Столярчук, професор. 
(Українська думка , Лондон)

Почну із анекдоту.

В консерваторії абітурієнт чудово зіграв на вступних екзаменах.

І голова комісії питає у хлопця як його звуть. Той відповідає, що Олександр Петренко.

Голова збентежується, радиться із комісією і питає як звали його дідів. Хлопець каже, Що Роман Кошовий і Богдан Петренко.

Знову комісія радиться і запитує як звали прадідів. Хлопець згадує, що одного звали Михась Вернигора,другого - Лаврін Петренко, третього - Зореслав Княжич, а четвертого - Самуїл Пасхавер..

Комісія радіє: "От тепер все ясно! Як виявляється глибоко закопаний талант!"

Посміялися. Дотепно.

А тепер серйозно.

Скажіть, чи мене одного коробить, коли читаєш у ,ніби притомних, людей, що президент "насправді Вальцман", а Юля Тимошенко - "насправді Капітельман", Тягнибок - "насправді Фротман", а Кличко - "насправді Етінзон" ?

Ну і ще в тому ж дусі про інших політиків.

При цьому віртуально поплескують вас по плечу і по-змовницьки підморгують вам : "Ну ти ж теж так думаєш, брателло !"

Та ще й на доказ доводять якісь "таємні виписки" із церковних книг, архівів і скани засекречених документів, або порівнюють на фотографіях вуха і носи.

Та капєц просто.

Нє, я канєшно понімаю, що надзвичайно важливо знати хто був прадідусь чи прабабця в четвертому коліні у політика, чи посадовця.

Тоді все одразу стає зрозумілим!

А як же ж!

Адже тепер "очевидно", що у тебе в під'їзді насцяв не твій сусід, чи ти з перепою, а той клятий "Шварцнегер, нащадок Шварцмана".

Ті, хто вперто називає політиків вальцманами -капітельманами -етінзонами, двічі придурки.

Перший раз придурки, бо прізвище політика аж ніяк не Вальцман, чи Капітельман, а Порошенко і Тимошенко ( чи як там їх всіх, "проти кого" ви копаєте, чи вигадуєте родовід).

Так само можна у вас самих "відшукати" в роду якогось Авраама, Ганса, чи Збишека з Мухамедом. Як не в четвертому, то в десятому коліні точно.

Так людство влаштовано. Генетика вам в поміч.

А другий раз придурки, бо щиро вважаєте, що ми опускаємося на ваш "рівень нижче плінтуса", і сам факт "єврейського" прізвища має викликати у нас негативні емоції і відразу.

Гей, придурки, ви забули, що лозунг "Бєй zydov, спасай Рассєю!" є , а аналогічного "Бєй zydov, спасай Україну!" немає. Від слова "зовсім".

Бо нема звідки взятися.

За своїм родоводом краще слідкуйте.

Бо , маючи належність до славного роду Кошових, Вернигор,Мельниченків, чи Шевченків , патякаєте вже не українською мовою а московським суржиком , віддаєте дітей в "русскіє" школи, волаєте п'яними голосами "тюремний шансон", і їздите в московію сраки цьомати своїм ворогам за три копійочки.

Бо копійочка до копійочки - вже і руб набереться. А сором очі не їсть і совісті ніхто ніколи не бачив.

І винен у ваших ( і через вас, і наших теж) бідах,не якийсь міфічний "Шварцнегер-Коган-Рабінович", а ви, падли, які продали свій голос і майбутнє дітей своїх і моїх за кіло гречки і двісті гривень на виборах.

© Сашко Лірник

...але щось є спільного в цих... рехворматорів.

          Трохи нижче охочим до читання пропонується... Просто історичний нарис. Про суть "реформ" Петра 1 та їх наслідки для класової структури Російської імперії, розвитку російської буржуазії та й загалом ходу історії цієї держави.
           З переваг: написаний маловідомим радянським діячем ленінської доби "у стіл", тобто не виданий при житті; легко читається; доступні і наочні аргументи, цифри, приклади і порівняння.
           З недоліків: довгий (для тутешніх блогів); для фахових істориків загалом не містить концептуальної новизни, хіба що в деталях, в додатковому фактажі.
           Склалося враження, що якісь залишки духу Петровських "реформ" свого часу надихали і будівників передової соціалістичної промисловості. А ще - тим самим духом десь і досі просочена наша глибокоринкова українська "еліта", яка робить реформи так, аби нічого не робити. Взяти б тільки численні "перелицювання" - зміни форми без суттєвих змін внутрішніх пружин. Можна звісно називати прибиральницю клінінг-оператором, але чи запрацює від того завод... А чи співвідношення витрат на утримання державного апарату і, приміром, на освіту... А чи у який бік дивиться вітчизняний капітал... А чи страждання незаможного люду...

          Автор очерка - Александр Петрович Спундэ (1892-1962) - активный участник Октябрьской революции, делегат II Всероссийского съезда Советов. В качестве главного комиссара Народного (государственного) банка в 1918 году входил в состав Советского правительства, был одним из организаторов нашей финансовой системы, принимал участие в разработках первого пятилетнего плана.
          Уже в двадцатых годах он со все возрастающим беспокойством вглядывается в процессы экономического развития страны в условиях, когда она уже не может рассчитывать на европейскую революцию. После глубоких раздумий он становится на точку зрения, которую в 1921-1923 гг. в разных формах настойчиво отстаивал Ленин. ("...Мы должны одержать победу медленным, постепенным - быстрым нельзя – но неуклонным повышением и движением вперед").
           Внутренняя необходимость понять происходящее и его последствия привела автора к началу работы над большим экономическим исследованием, частью которого стали "Очерки экономической истории русской буржуазии", написанные в 1948-1951 гг. (он в это время служил кассиром в Мосторге).
            Данная публикация - весьма краткие выдержки из той части "Очерков", которая посвящена эпохе Петра Первого, в последнее время ставшей объектом не только экономических, но даже и поэтических реминисценций. Несколько кратких замечаний, связанных с именами Пушкина, Лермонтова и Гоголя, носят отчетливо выраженную социальную окраску, которая, к сожалению, в свое время была в нашем литературоведении определяющей, а сейчас, тоже к сожалению, рассматривается многими (вероятно, как реакция на горькое прошлое) лишь как ограниченность.
            Полный текст "Очерков" (около 200 стр. машинописи) хранится в архиве Инстнтута истории СССР АН СССР. Я позволил себе предпослать публикации строчки известного стихотворения А. К. Толстого, которые любил повторять автор.


           В феврале 1917 года началась русская революция, которая оказалась крутым переломом в истории человечества. По достигнутому уровню экономического и культурного развития Россия созрела только для перехода к капиталистической экономике.  Но в результате своеобразных условий исторического развития в России в 1917 году сложилось такое соотношение сил, при котором буржуазная революция должна была либо немедленно начать гнить на корню, либо немедленно перерасти в социалистическую, хотя для перехода к социалистической экономике база была ничтожно слабой.
           Это объяснялось главным образом тем, что в России, где остро назрела потребность в буржуазных преобразованиях, возглавить их было некому. Российская буржуазия родилась и умерла рахитичной, неспособной к активной политической борьбе. [ Читати далі ]