О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, які отримують від них на горіхи

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

Незаконно засуджені в РФ українці вдома

  • 07.09.19, 15:20

В Україну повернулися, зокрема, 24 моряки, незаконно затримані в районі Керченської протоки, а також режисер Олег Сенцов, журналіст Станіслав Клих, кримчанин Володимир Балух, активіст Олександр Кольченко, українець Євген Панов, громадський діяч Микола Карп’юк та викрадений у Білорусі студент Києво-Могилянської академії Павло Гриб.

Взамін Київ, за неофіційними даними, передав Москві, зокрема, екс-бойовика «ДНР», фігуранта справи про збиття МН17 Володимира Цемаха і засуджених за тероризм російських найманців Олексія Седікова та Дениса Сидорова.

Чутки про те, що літак з бранцями очікують в одному з аеропортів Києва, надходили впродовж останнього тижня. Проте насправді українці повернулися додому лише сьогодні, 7 вересня. Близько 13:30 колишні бранці Кремля прибули у Бориспіль, їх зустрічали родичі, представники влади, журналісти і просто небайдужі громадяни.

Вітаємо наших вдома і радіємо разом з усією Україною!

Текст: фонд "Повернись живим"

Відео: 5 канал



Справжня та гірка перемога. Капітуляція Японії

  • 06.09.19, 07:20

2 вересня 1945 року в гавані Токіо на борту лінкора “Міссурі” було піднято прапори США, Британії, Радянського Союзу та Китаю і о 9-00 за місцевим часом підписано Акт про капітуляцію Японії, що ознаменувало завершення Другої світової війни – найкривавішої та наймасштабнішої війни в історії людства.

6 серпня американці скинули ядерну бомбу на Хіросіму. Пізно ввечері 8 серпня, згідно з Ялтинськими угодами та порушуючи Японсько-радянський пакт про нейтралітет, Радянський Союз оголосив війну Японії і невдовзі після опівночі 9 серпня напав на Маньчжурську державу. Спільний шок від цих подій, як наслідок, змусив імператора Хірохіто втрутитися та зобов’язати Велику Шістку узгодити терміни припинення війни, ухвалені Союзниками у Потсдамській декларації.

Ще 9 серпня, після оголошення Радянським Союзом війни Японії і двох атомних бомбардувань міст Хіросіма та Нагасакі, проведених американцями, японський імператор Хіроїто скликав військову раду, на якій після довгих дебатів було прийняте рішення визнати умови капітуляції згідно Потсдамської декларації чинними щодо Японії при умові “збережння за імператором влади суверенного правителя країни”. 10 серпня про це були повідомлені американські власті. 12 серпня американці відповіли, що “повноваження імператора і японського уряду будуть визначені верховним головнокомандуючим союзних військ”.


Грибоподібна хмара над Нагасакі після скидання бомби. Wikipedia

Після наступних дводенних дебатів про зміст цих слів, імператор Хіроїто припинив дискусію про пошук підтексту і оголосив, що в будь-якому разі для країни мир кращий за її руйнацію і доручив уряду підготувати текст заяви про капітуляцію. 15 серпня майор Кеньї Хатанака очолив змову офіцерів, котрі захопили імператорський палац і намагались протидіяти капітуляції країни. Але за півдня заколот був придушений, і в полудень імператор Хіроїто, вперше виступивши по національному радіо, повідомив про капітуляцію Японії, котра негайно була прийнята США.

28 серпня розпочалася окупація Японії союзниками.

Для офіційної процедури підписання Акту про капітуляцію президент Трумен обрав лінкор “Міссурі”, котрий брав активну участь у боях в Тихому океані і носив ім’я його рідного штату. Дату підписання було призначено на 2 вересня, щоб до Токіо могли вчасно прибути представники всіх країн антияпонської коаліції. Церемонія підписання Акта про капітуляцію відбулася 2 вересня на борту лінкора ВМС США «Міссурі», де офіційні представники уряду Японії підписали Акт про капітуляцію Японії, завершуючи Другу світову війну.
 Результат пошуку зображень за запитом "Капітуляція Японії"

Японська делегація на лінкорі "Міссурі". Wikipedia

У неділю 2 вересня на “Міссурі” було піднято прапори США, Британії, Радянського Союзу та Китаю і о 9-00 за місцевим часом Акт про капітуляцію був підписаний міністром закордонних справ Японії Мамору Шігеміцу від уряду країни, генералом Йошихіро Умезу від збройних сил і верховним головнокомандуючим союзних військ МакАртуром. Потім свої підписи на документі поставили представники США, Китаю, Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нідерландів і Нової Зеландії. Від імені Радянського Союзу підпис поставив українець генерал Кузьма Миколайович Дерев’янко. Ця 20-хвилинна процедура завершила найстрашнішу війну в історії людства.


От имени СССР генерал-лейтенант Кузьма Деревянко подписывает акт о капитуляции Японии на борту линкора «Миссури», 2 сентября 1945 года. Wikipedia

Військовослужбовці союзників відсвяткували перемогу над Японією, хоча деякі підрозділи віддалених та розпорошених Азією та островами Тихого океану японських військ протягом тривалого часу аж до сімдесятих років відмовлялися скласти зброю. Воєнні дії офіційно завершлися підписанням Сан-Франциського мирного договору 28 квітня 1952.

Після того, як Японія капітулювала, між істориками не припинялися дискусії щодо доцільності ядерного бомбардування Хіросіми й Наґасакі.

https://milnavigator.com.ua/archives/8633

Акт про капітуляцію Японії 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_073

«ДНР» задолго до войны

  • 31.08.19, 08:00

«ДНР» задолго до войны: «Донецкую республику» запрещали еще 12 лет назад
Учасники проросійського мітингу в Донецьку, 16 березня 2014 року
Учасники проросійського мітингу в Донецьку, 16 березня 2014 року

(Друкуємо мовою оригіналу)

12 лет назад в Донецке начался судебный процесс о запрете общественной организации «Донецкая республика». До начала боевых действий на Донбассе и оккупации частей Луганской и Донецкой областей оставалось еще 7 лет. Но уже тогда власти Украины были обеспокоены деятельностью организации, которая призывала к нарушению территориальной целостности страны.

28 августа 2007 года. Возле здания Донецкого окружного административного суда собрались десятки активистов организации «Донецкая республика».

«Они установили палатку с символикой «Донецкой республики». На палатке сделаны надписи «Свободу «Донецкой республике» и «Донецк – русский город». Активисты раздают листовки. На них изображена Юлия Тимошенко, возлагающая цветы на… могилу Донбасса», – так корреспондент информагентства «Остров» тогда описывал пикет под зданием суда, где начиналось судебное разбирательство по иску Главного управления юстиции Донецкой области о принудительном роспуске «Донецкой республики».

Эта общественная организация была создана еще в 2005 году. Среди основателей – Андрей Пургин, который в 2014 году стал так называемым «председателем Народного совета ДНР».

В 2006 году они собирали подписи за создание Донецкой республики, а также активно выступали за федерализацию Украины. Однако поддержки не получили. В ноябре 2007 года суд признал деятельность организации незаконной.

Но это их не остановило. В 2009 году от имени «Донецкой республики» было распространено заявление, что «Донбасс и Херсон отныне – независимое суверенное русское федеративное государство». В последствие, против 3 членов организации были открыты уголовные дела Службой безопасности Украины.

Активизировалась организация ближе к событиям 2014 года. Например, в открытых источниках есть информация, что в конце 2012 года «Донецкая республика» организовала в Донецке конференцию «Донбасс в евразийском проекте». Вот только несколько тем, которые обсуждались (дословно):

«Неизбежность федерализации Украины», «Анализ преимуществ федеративного устройства», «О национальной гордости малоросов: украинская идентичность на стыке русской и галицийской культур». Обсуждалась тема «воссоединения Украины и остальной России», а также рассматривался военный потенциал армий России и Украины, оценка их боеготовности.

А уже в 2014 году именно представители этой организации требовали проведения референдума о выходе Донецкой области из состава Украины, а также заменяли украинский флаг на российский возле здания областной администрации в Донецке.

Их маргинальные идеи не имели поддержки среди жителей Донецка – Стуканов

До конфликта это была абсолютно маргинальная организация, которая практически не пользовалась какой-либо поддержкой среди жителей Донецка, говорит Сергей Стуканов, сейчас редактор первого канала «Украинского радио», а до 2014 года – общественный деятель в Донецке. Говорит, что периодически сталкивался с активистами «Донецкой республики». Но зачастую их было совсем немного.

«Их идеи не поддерживали, пожалуй, даже 2-3% дончан. Это были абсолютно маргинальные идеи, непопулярные. На Донбассе, очевидно, определенная часть людей симпатизировали советскому союзу, симпатизировали России, вероятно. Но сказать, что симпатизировали идеям «Донецкой республики» – это было бы очень большим преувеличением», – говорит Сергей Стуканов.

Стать ведущей организацией на оккупированной территории Донецкой области «Донецкая республика» смогла благодаря России, считает Сергей Стуканов. Россиянам нужно было замаскировать свое вторжение под протест местных шахтеров и трактористов. Организация для этих целей им как раз подошла. Теперь «Донецкой республикой» российские гибридные силы называют не только саму захваченную ими территорию, но и главную «партию» ОРДО – «Общественное движение Донецкая республика». В него входят практически все, кто имеет власть на оккупированной территории.

https://www.radiosvoboda.org/a/the-beginnings-of-separatism-in-donetsk/30133800.html

Медведчук через суд хоче заборонити книгу про Стуса

  • 30.08.19, 01:30
Джерело: Facebook-сторінка Вахтанга Кіпіані.

Віктор Медведчук подав позов до суду, яким вимагає заборонити розповсюдження книги "Справа Василя Стуса" авторства історика і журналіста Вахтанга Кіпіані.

Деталі: За словами Кіпіані, Медведчук подав до нього позов щодо захисту честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації. 

Мова йде про тексти з книги "Справа Василя Стуса", видавництва "Vivat", що також виступає співвідповідачем у справі.

У книзі йдеться про кримінальну справу проти Стуса, його життя та смерть, зібрані архівні документи. 

За словами автора книги, Медведчук вимагає заборонити її розповсюдження.

Перше засідання рогляду справи призначене на 2 жовтня в Дарницькому суді Києва. 

Українська правда

Віктор Медведчук вимагає заборонити продаж книги про Стуса
Віктор Медведчук вимагає заборонити продаж книги про Стуса
ВАХТАНГ КІПІАНІ

#ГЕТЬРукивідстуса

Згадайте наші імена...

  • 29.08.19, 19:25
Згадайте наші імена,
Як на Донбасі стихнуть ГРАДи,
Як вдарять сальвою паради,
Як наші душі в зорепади
Під переможні канонади
Розкажуть всім чого заради
Була ця проклята війна –
Згадайте наші імена… 

Згадайте наші імена,
Коли засієте окопи,
Коли від мін розчистять тропи
Коли нам вклоняться Європи,
Бо ми пройшли вогні й потопи,
Бо ми бандерівці й «укропи»
І нам навік така ціна –
Згадайте наші імена… 

Згадайте наші імена, 
Як розцвітуть полями квіти,
Як посміхнуться наші діти,
Як рознесуть вітри по світу
Священні наші заповіти,
Щоб серцю кожному радіти,
Бо Україна в нас одна –
Згадайте наші імена… 

(с)Василь Ковтун.
«Згадайте наші імена».
Зі збірки поезій «Дорогою через Майдан».


Виставка світлин з Іловайську. Львів. 29.08

  • 28.08.19, 07:30

Хто завтра, 29-го серпня, у Львові - з 10:00 до 20:00 на проспекті Свободи перед пам’ятником Т.Шевченку можна побачити документальну виставку світлин, зроблених під час боїв за Іловайськ у 2014-му.

Будуть представлені роботи чотирьох фотографів: Олександра Гляделова, Maxim DondyukMaks Levin та Markiian Lyseiko, які були в місті Іловайськ під час штурму та оточення.

Ці світлини - частина тої історії, усвідомлення котрої триває і досі.

О 16:00 - відбудеться молитва за полеглими воїнами.

Прийдіть, подивіться, відчуйте.

Організатор виставки: Всеукраїнська Громадська Організація “Об’єднання Добровольців”.

Afterilovaisk











Afterilovaisk

  • 27.08.19, 21:05


На момент коли було зроблене це фото, донька Андрія Шевчука, позивний "Орест" була на кілька років старша за дівчинку, котру він тримає на руках. Він приносив їй їжу, бо з цим в заблокованому, місті була проблема, як у військових, так і у цивільних. "Орест" намагався зробити так, щоб дитина мала змогу поїсти не просто щось з сухпайка, а приготовлену першу страву.

Під час виходу з оточення "Орест" зник безвісти, можливо пішовши на прорив самостійно. Є ймовірність, що він був у Червоносільському, коли російські танки обстріляли село. Проведена експертиза ДНК одного з 97-ми знайдених там 3-го вересня тіл - показала збіг. Проте мати "Ореста" досі не визнає сина загиблим.

Нагадаємо, що задокументовані спогади учасників боїв за Іловайськ можна послухати та почитати на сайті AFTERILOVAISK.COM.

Збереження пам'яті — це не завжди просто. Але це наш обов'язок перед тими, хто розповісти про ці події не зможе ніколи.

Автор фото: Maks Levin

ФБ Afterilovaisk

Австрієць з українською душею

  • 26.08.19, 09:00

1895, 10 лютого – у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.

 

Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний) (1895 - 1948). 1915. Фото: uk.wikipedia.org.

Разом з українськими вояками він розділив тягар боротьби за Україну. Свою поетичну збірку «Минають дні...» з 23 віршів присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Він став поборником українських інтересів, за які поклав життя у Лук’янівській в’язниці.

З 12 років Вільгельм Габсбург жив у місті Живець у Західній Галичині. «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах Василь Вишиваний, – Поляки називали їх «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав  чудесне…В Ворохті зустрів гуцула-селянина…я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав».

Василь Вишиваний. 1918. Фото: jagjelon-ja.webnode.com.ua.

 Він закінчив військову академію і 1915-го поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв українською, під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. «Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть неможливе до виконання».

Вільгельм Габсбург, як член імператорської родини, автоматично став членом сенату. Там він познайомився з українськими парламентарями, зокрема з Євгеном Петрушевичем.  

 

Фото з Лук’янівської в’язниці. 1947. Фото: jagjelon-ja.webnode.com.ua.

 До кінця життя Василь Вишиваний вважатиме себе українцем. Після поразки Української революції він житиме у Відні. Там його 1947-го заарештує радянська секретна служба СМЕРШ. Згодом  Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської в’язниці Києва. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.

Допитували його російською, він відповідав українською. Вирок – 25 років таборів. 18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в’язничній лікарні. Похований на Лук’янівському цвинтарі.
Джерело https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/10/1895-narodyvsya-vasyl-vyshyvanyy