О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

Свідчення очевидця Голодомору

  • 20.06.20, 07:57
«Мамин брат не хотів у колхоз. Так йому наклали такі податки, шо він все спродав. А як нічим йому стало одкуповуваться, то забрали у тюрму. А жінка осталась з п’ятьма дітьми. І німа нічого. Підігнали сани. Це весною, шо отак коні грузнуть – вода тамечки. Вони підігнали, винесли той сундук, повкидали голих дітей у сундук трьох – це манененькі. А в чому вони були тоді вряжені? Ото полотняна сорочка на них надіта, і все. А більшеньких вона – Петра і Оксану – взяла з собою. Повсідали на сани на голі на доски і повезли їх на Дурні яри.

Привезли і взяли сундук той зняли й поставили з тими дітьми. І вона ж осталася. Тоді вона стояла, стояла, ну шо? Давай з дітьми більшими іти по селах. Аж дойшла там під Харковим комуна була, птицехвабрика була Мерехва, чи шо. Отуди дійшла вона і там устроїлася. А ті малі діти хто зна де. Чи померли, чи звері розтягли. Отака жизть була. Не дай Бог такої жизні нікому!».

Свідчення очевидця Голодомору Гладкої Тетяни Олексіївни 1922 р.н. (с. Нечволодівка Куп’янського району Харківської обл.)



Сталін і Гітлер: НКВС і гестапо тісно співпрацювали

  • 18.06.20, 07:29


На Дернбурґштрассе в Берліні серед інших «каменів спотикання», що нагадують перехожим про жертви нацизму, є латунна табличка, на якій викарбувані кілька дат. Вона встановлена на тому місці, де до війни стояв будинок бізнесмена Макса Цукера.

Після приходу Гітлера до влади він вирішив емігрувати з Німеччини і переїхав до сина, який жив в СРСР. Рішення виявилося фатальним. У 1937 році Макс Цукер був заарештований НКВС за звинуваченням у шпигунстві, а в 1939 році, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, депортований до нацистської Німеччини. На кордоні його зустрічали співробітники гестапо. Як єврея і уродженця Польщі, Макса Цукера відправили до варшавського гетто. 23 жовтня 1941 року на вулиці гетто його забили до смерті есесівці.

Документи, які нещодавно виявили в архівах КДБ УРСР, відкритих для дослідників після Революції гідності 2014 року, свідчать про те, як НКВС передавало до гестапо біженців із Німеччини, які сподівалися знайти в СРСР порятунок від Гітлера.

Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії

Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії

Протокол, датований 5 січня 1938 року, підписаний наркомом Єжовим і прокурором Вишинським. У ньому перераховані імена 45 громадян Німеччини, Австрії та інших країн, засуджених до висилки з СРСР. Після того, як Сталін і Гітлер стали союзниками в 1939 році, видача біженців нацистам була поставлена на потік. До літа 1941 року НКВС переправив до Німеччини сотні людей. Більшість складали члени розгромленої Гітлером Компартії Німеччини (КПН). Комуністів і євреїв, які шукали в СРСР порятунку від нацизму, Сталін відправляв до Гітлера.

Член політбюро КПН і депутат рейхстагу Гайнц Нойман і його дружина Маргарета в 1935 році були видворені з нацистської Німеччини і приїхали в СРСР. У 1937 році Нойман був заарештований НКВС і страчений. Його дружину, як «суспільно небезпечний елемент», в 1938 році засудили до п’яти років таборів і відправили в Караганду. У 1940 році її депортували в Німеччину. Про це Маргарета Бубер-Нойман розповіла в мемуарах «Між двома диктаторами»:

Нас не просто видали до гестапо, але НКВС також передало до СС матеріали щодо нас
Маргарета Бубер-Нойман

...У ніч із 31 грудня 1939-го на 1 січня 1940-го поїзд рушив. Він відвозив сімдесят зламаних людей... Через розорену Польщу ми їхали далі, до Брест-Литовська. На мосту через Буг на нас чекали співробітники апарату іншого європейського тоталітарного режиму – німецького гестапо. Три людини відмовилися перейти цей міст: угорський єврей на прізвище Блох, робітник-комуніст, засуджений нацистами, і німецький учитель, чиє ім’я я забула. Їх потягли до мосту силоміць. Оскаженіння нацистів, есесівців відразу вилилося на єврея. Нас помістили в поїзд і відвезли до Любліна... У Любліні нас передали до рук гестапо. Саме тоді ми змогли переконатися, що нас не просто видали гестапо, але що НКВС також передало до СС матеріали щодо нас. Так, наприклад, у моєму досьє було позначено, що я дружина Ноймана, а Нойман був одним із німців, яких найсильніше ненавиділи нацисти...

Маргарету Бубер-Нойман помістили в концтабір Равенсбрюк, де їй дивом вдалося вижити.

Таємний документ про висилку іноземців із СРСР

Таємний документ про висилку іноземців із СРСР

Ернст Фабіш (1910–1943) був членом молодіжної організації німецької компартії. Після приходу до влади націонал-соціалістів він став одним із лідерів антифашистського опору. Ордер на його арешт виписало гестапо, але йому вдалося в 1934 році втекти до Чехословаччини, а потім у СРСР. Працював на будівництві електростанцій у Сталінську (Новокузнецьку) і Підмосков’ї. У квітні 1937 року Ернста Фабіша заарештувало НКВС, шість місяців він провів у радянських в’язницях, а в січні 1938 року його депортували до Німецького рейху. На кордоні його заарештувало гестапо. У в’язниці Ернст Фабіш захворів на туберкульоз, після п’яти років ув’язнення в 1943 році він був убитий у концтаборі «Освенцим».

Співпраця НКВС і гестапо почалася ще до підписання пакту Молотова- Ріббентропа, і спочатку мова йшла саме про депортацію німецьких громадян на батьківщину: це були формальні контакти для уточнення часу прибуття і кількості депортованих. У 1939–1940 роках, після підписання пакту, на території Польщі, поділеної двома державами-союзниками, провели кілька так званих «конференцій» між співробітниками НКВС і гестапо – в першу чергу вони були присвячені способам придушення польського опору. Історик Роберт Конквест зазначає, що було чотири таких конференцій. Документи про ці переговори – як і раніше – засекречені в радянських архівах.

Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції

Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції

Німецький історик Вільгельм Мензінг створив сайт «НКВС і Гестапо», присвячений долям німців, які втекли від Гітлера і були заарештовані в СРСР, відправлені в ГУЛАГ, страчені або видані нацистам.

У книжці «Із Рура в ГУЛАГ» він розповідає про німецьких робітників, які стали жертвами Сталіна. На початку 1930-х в газетах Рурського вугільного басейну публікували оголошення із запрошеннями працювати в радянському тресті «Союзуголь»: гірникам обіцяли нечувану зарплату.

Шахтар Фріц Балтес у 1931 році уклав договір у радянському торговому представництві в Берліні і поїхав у Кізел на шахту імені Калініна, де дослужився до десятника. 15 жовтня 1937-го його заарештували. Слідчий НКВС Близняк відразу ж почав його бити. Чекістам потрібно було вигадати якусь змову, і на роль ще одного німецького шпигуна-шкідника обрали шахтаря Франца Вінтера, який підписав такий же договір у радянському торговому представництві.

«Під час моїх допитів я зазнав надзвичайно жорстоких катувань. При цьому у мене було вибито вісім зубів. Через удари в ліве вухо у мене розірвалася барабанна перетинка, тож сьогодні на це вухо я більше не чую», – розповідав він згодом.

Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року

Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року

Все не влізло, далі тут https://www.radiosvoboda.org/a/29709620.html

Замість тисячі слів...

  • 14.06.20, 09:38
Посольство Росії в Києві після того, як вночі над Луганськом був збитий український літак Іл-76 і було вбито 49 українців.
14 червня 2014 року.


Вот и всё. Украина идёт в НАТО

  • 13.06.20, 15:20



Так, друзья, сегодня будет пост об одной очень интересной новости — вчера, 12 июня Украина стала партнёром НАТО с расширенными возможностями. В качестве партнёра Североатлантического альянса Украина получит от НАТО всяческую поддержку, расширенный доступ к программам и учениям и в итоге открывает дорогу к вступлению этой страны в блок НАТО в качестве полноправного члена. Украина проделала к этому долгий путь — и вот это свершилось.


Что было до. Многовекторность.

Самое интересное в этой ситуации то, что за собственный путь в сторону Евросоюза и НАТО Украина должна благодарить Путина — именно этот великий геополитик и просто скромный гениалиссимус современности сделал всё возможное и невозможное для того, чтобы Украина ускоренными темпами пошла в сторону ЕС и НАТО.



Такая ситуация была далеко не всегда. Во времена Кучмы формально независимая Украина во многом оставалась бывшей советской республикой, которая хотела дружить с Россией — существовала позиция так называемой "многовекторности", когда украинские политики полагали, что должны считаться с интересами и России, и Запада. Если бы Россия была мирной и стабильно развивающейся страной, которая уважительно относится к своим соседям — я думаю что ни о каком членстве Украины в НАТО сейчас и речи бы не шло — но в путинской России, к большому сожалению, победила идеология советского имперства, агрессивного реваншизма и шовинизма — после чего советские ватники, начитавшись книг про "попаданцев" стали мечтать покорить Украину военным путём, выкрикивая угрозы с пропёрженного дивана, что находится в бесплатной хрущёвке с кривоногим советским сервантом и драным ковром на стене.

Как результат — Украина всеми возможными средствами старается отгородиться от подобного соседа и движется в сторону НАТО и ЕС. Если бы советские кагэбэшники, что находятся у руля нынешней России, изучали математическую теорию игр — то могли бы предсказать подобный результат своих действий, но вместо этого они изучали способы отравления людей токсинами, методы спецпропаганды и житие Сталина — и как говорится, теперь мы имеем то, что имеем.



Путь Украины в НАТО.

С началом "Крымнаша" и захвата путинскими боевиками частей Донецкой и Луганской областей выбор Украины был предрешён — отныне только армия, а никакие не "будапештские меморандумы" (на которые все наплевали), смогут гарантировать её безопасность. Даже тех, кто раньше сомневался и говорил о том, что "нужно дружить со всеми" — убедили кадры бомбардировки "градами" города Мариуполя и тихое умирание украинских городов под властью оккупационных властей.



Украина начала полностью реформировать свою армию (которая под видом "сокращения" была разворована и распродана во времена совковой Украины Кучмы) и начала всячески сопротивляться агрессии путинизма. Практически сразу была подписана ассоциация с Евросоюзом. Несколько позже Украина получила безвизовый режим, а вот сейчас получила статус партнёра НАТО — который окончательно говорит "пока-пока" всем путинским имперским проектам. Думаю, что не за горами то время, когда Украина станет полноправным членом Североатлантического альянса.



Главный секрет любви.



Ну а самое смешное в этом всём то, что ватники, путинисты, антизападники, читатели книг про "попаданцев" и прочие шовинисты до сих пор не могут понять, почему это Украина и украинцы их так не любят и всячески стремятся отгородиться от путинизма. "Вас всех х@хлов надо прижать к ногтю, а кстати почему это вы нас так не любите?" — вскрикивают они одним предложением, и не замечают в этой фразе никаких противоречий.

А между тем, главный секрет любви в современном мире прост — любят и равняются обычно на успешные и привлекательные страны, где все граждане имеют равные права и которые не стараются уничтожить независимость и культуру своих соседей. Евросоюз предлагает объединение равных партнёров, где нет диктата какой-то одной страны и культуры, каждый может быть собой. Путинизм не может предложить ничего, кроме пропаганды, имперского диктата и безграничной власти советских кагэбэшников — и при этом грозится пойти войной на всех, кто его не любит.

Когда-нибудь и Россия в полной мере осознает этот главный секрет любви и хорошего отношения с соседями — впрочем, это будет уже совсем другая страна и совсем другая история.

Такие дела.

https://maxim-nm.livejournal.com/596611.html

"Українською,будь ласка" .Дінара Касимбекова. Казахстан

  • 12.06.20, 18:39
А деякі тут на сайті - теж з Казахстану - україномовних називають нацистами і селюками...

Як оберігати дітей від пропаганди СРСР, вчили батьків вояки УПА

  • 10.06.20, 08:13
10 серпня 2017, 20:50
Архівні матеріалами УПА з Янівського лісу

Архівні матеріалами УПА з Янівського лісу

Львів – Днями у Янівському лісі поблизу Львова чоловік знайшов алюмінієвий бідон із архівними матеріалами УПА і знахідку передав директору Національного музею «Тюрма на Лонцького» для зберігання в Архіві Центру досліджень визвольного руху. Останній документ датований 1951 роком, що свідчить про те, що архіви пролежали у землі 66 років. Серед матеріалів – цінна інформація про діяльність українського підпілля у 1948–1951 роки, збереглось чимало друкованих видань і вперше знайдено дитячий журнал, який видавали у 40-х українські підпільники. Радіо Свобода ознайомилось детальніше з віднайденими історичними матеріалами.

Алюмінієвий бідон має номер 8809 і дату – 1946 рік. Радянська влада спеціально нумерувала бідони. Адже енкаведистам було відомо, що українські підпільники у них ховають документи і закопують у землю. Якщо на молочарні не виявляли бідона, то когось із робітників підозрювали у співпраці з УПА. Часто упівці просто підпалювали будівлі, забираючи бідони, щоб ніхто не постраждав від НКВС.

Віднайдений днями бідон був закопаний у Янівському лісі. Завдяки піщаному ґрунту він зберігся ідеально, відповідно у гарному стані і матеріали, хіба що трішки вологі. Майже всі документи розбірливі й датовані 1948-м – першою половиною 1951 року, охоплюють Львівську, Рівненську, Івано-Франківську області, частину Чернівецької. Вочевидь, припускає директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий, спеціально привезли архіви з різних регіонів на Львівщину, можливо, для служби безпеки УПА.

Матеріали мали б зацікавити мешканців Острожецького району Рівненської області (нині Млинівський). В одному зошиті дуже акуратним почерком написаний список родин, які були вивезені в Сибір з 1940 до 1948 років. Вказано прізвище та ім’я кожного члена сім’ї, рік народження, описано майно, що належало сім’ї (земля, хата, худоба), за що були люди вивезені.

В іншому зошиті детальний перелік арештованих упівців і також із інформацією про них. Вказано і тих, хто добровільно здався радянським органам влади.

Також є інформаційний звіт на 117 сторінках із Косівського району Івано-Франківщини, а це списки кадрів ОУН, протоколи мародерств Міністерства державної безпеки СРСР, організування колгоспів, винищувальних батальйонів.

«Таких звітів тут чимало. Поки що не можемо збагнути, чому матеріали у цьому одному бідоні з різних областей, немає Тернопільської. Цей віднайдений бідон є одним із найцікавіших. Мабуть, ці матеріали були привезені для найвищого керівництва підпілля», – каже історик Руслан Забілий.

Вперше віднайдені і передані у музей кілька номерів дитячого підпільного ілюстрованого журналу «Малі друзі», 1948 року видання. У ньому вірші для дітей, оповідання, загадки, і навіть ігри, але історичного змісту, написано для сприйняття дитиною. Дітям нагадують «говорім рідною мовою».

На обкладинці написано «журнал для дітей» і вгорі гасло – «Воля народам! Воля людині! За Українську Самостійну Соборну Державу!». Це було гасло видання, коли у 1947–1948 роках журнал для української дітвори видавали українці в таборі для переміщених осіб у Німеччині. До Другої світової війни він виходив у Львові, в роки війни, в 1940–1944 роки, у Кракові.

«Перший склад – число це буде,
Другий – в устах мають люди.
Ціле слово… Хто вгадає?
Герб наш назву таку має».

Поради батькам

Українські підпільники у 1950 році дбали про виховання молоді і видали «Вказівки батькам у вихованні дітей», про те, як захистити розум і свідомість дитини від впливів радянської пропаганди, як з преси, так і зі школи, садочка. Для прикладу, радять батькам: «виясніть дітям, що російський народ не є старшим братом нашого народу, не є його опікуном і визволителем. Російські большевики є ворогами українського народу, його визискувачами і гнобителями»; «виясніть дітям, що «піонери», «комсомольці» та інші большевицькі організації є шкідливі для нашого народу, вони мають на меті збольшевичити наших дітей, зробити їх слухняним знаряддям у руках ворожої нам большевицької партії. Вони мають завдання роз’єднати нас»; «навчіть дітей, як вони мають ставитись до большевизму і большевиків. Не вірити большевикам, уникати їх. Доросла молодь не сміє допускатися ближчих відносин і подруж з большевиками. Не вживати російської мови, не здороватись по-большевицьки, по-російськи»; «на кожному кроці поясніть, яку шкоду роблять большевики»; «навчіть правильного ставлення до большевицької школи»; «спростовуйте дітям большевицьку пропаганду».

«Питання ще тоді, у 1950 році, піднімались, які досі для нас є актуальні, а тим паче сьогодні через призму війни з Росією, коли російська пропаганда дуже велика і має вплив на людей. Тобто, підпільники вчили українців, як бути українцями. Самі так не робіть, як би ви не хотіли, щоб робили ваші діти, у родині і гурті будьте одностайними у засудженні злих вчинків – так радили батькам. Якби таке знайшли у хаті, то це була підстава для переслідування органами НКВС, бо свідчило про зв’язки з підпіллям», – наголосив історик.

Серед архівів звітна документація

Серед віднайдених матеріалів є чимало праць тодішніх сучасників про Україну, історію – «Наше становище до російського народу», «Концепція самостійної України», передрук журналу «Революціонер-пропагандист» (1949 рік), на якому написані коментарі когось із референтів пропаганди, сатиричний журнал «Хрін», але регіонального колориту, про що свідчить обкладинка.

Також цікавим для дослідження історії визвольного українського руху в роки підпілля є «звітування з районів».

«Багато звітної документації з усіх територій Західної України, за винятком лише Тернопільської області. Є центральне видання проводу українських націоналістів «Осередок пропаганди і інформації», журнал підпільний. «Революціонер-пропагандист», підпільний журнал, дуже цінний тим, що тут є написані коментарі. Тут бачимо вказівку, щоб кожну зі статей видавати окремо, а це і статті, і вірші. Є інструкція для слідчих Служби безпеки УПА, як організовувати внутрішню документацію, які матеріали збирати, як їх опрацьовувати, заповнювати протоколи», – розповів Руслан Забілий.

Усі документи, які передано музеєві «Тюрма на Лонцького», оцифрують і реставрують. А це ще одна знахідка, залишена оунівцями і упівцями, яка дає можливість глибше дослідити діяльність українського підпілля в роки радянської влади. Українські підпільники, закопуючи тисячі архівних матеріалів, майже 70 років тому, очевидно, розуміли, що документи будуть потрібними для майбутніх поколінь, щоб краще пізнати українську історію.

https://www.radiosvoboda.org/a/28669876.html

"Фама" - рекламне агенство Шухевича

  • 08.06.20, 21:15
"Фама" - львівське рекламне агентство майбутнього командира УПА Романа Шухевича, 1937-1939 роки. Фірма була легальним прикриттям та джерелом фінансування для ОУН.















Ґарет Джоунс

  • 07.06.20, 20:55
29 березня 1933 року британський журналіст Ґарет Джоунс опублікував репортаж про Голодомор в Україні - знаменитий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема «New York Evening Post» та "Манчестер Гардіан"
Негайно його почали цькувати. Проти нього виступив сам Бернард Шоу, котрий перед тим їздив в СРСР, жер ікру в "Інтуристі", їздив на екскурсії, бенкетував з комуністичними бонзами, упиваючись вірменськими коньячками і ніякого Голодомору не помітив.
Проти Джоунса виступили голова московського бюро газети "Нью-Йорк Таймс", лауреат Пулітцерівської премії Волтер Дюранті та американський кореспондент "Юнайтед Пресс" Юджин Лайонс.
Причому обидва вони знали, що Ґарет Джоунс правий. Але звинуватити Джоунса в брехні їх умовив заступник завідувача Відділом преси та інформації Народного Комісаріату Зовнішніх Справ Костянтин Уманський, котрий за принципом "ти мені - я тобі" оголосив, що ті, хто підтримає Джоунса, не отримають акредитацію для висвітлення судового процесу у «Справі Метро-Вік». І вони погодилися, тим паче, що халявна московська горілка та балики були такі смачні.
Лайонс пізніше зізнався що його більшовики купили:
"Ми визнали цього чортового Джонса брехуном, хоча й в обтічних фразах, щоб заспокоїти свою совість. Потім, коли з брудною справою було покінчено, хтось послав за горілкою і закускою, Уманський приєднався до святкування, і вечірка тривала до ранку".
Це аби ви, друзі, знали чого вартують їхні знамениті "журналістські стандарти". Бо пізніше, під час Другої світової, журналістам США та Британії було заборонено писати про Холокост і вони слухняно ту неофіційну заборону виконували. І на сьогодні теж практично нічого не змінилося.
"Недорогенькі - це не українське породження". Таких у світі переважна більшість. А таких, як Ґарет Джоунс - одиниці і вони довго не живуть.
Не прожив довго й він. Ґарет Джоунс був викрадений радянськими спецслужбами наприкінці липня 1935 року під час подорожі Внутрішньою Монголією і застрелений 12 серпня напередодні свого тридцятого дня народження.
Лайонс дожив до 86 років, Дюранті - до 71...



Павло Бондаренко