О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Важные заметки

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

Наукове товариство ім. Т. Шевченка

  • 23.12.20, 08:10
23 грудня, відзначається 147 років з дня заснування Наукового товариства ім. Т. Шевченка - першої науково-культурної громадської організації в Україні, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук.

Діячі НТШ та інша інтелігенціяу 1898 р

Сьогодні чотири осередки товариства існують також на Заході – у Франції, США, Канаді, Австралії, нагадує Укрінформ.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка було створене у 1873 році у Львові (спершу – як літературно-наукове товариство ім. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національно свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії (зокрема, після Валуєвського циркуляру 1863 року) та в Австро-Угорщині.

Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних українською громадською діячкою і меценаткою Єлисаветою Милорадович (тітка гетьмана Павла Скоропадського). Фундаторами товариства також виступили Олександр Кониський, Дмитро Пильчиків, Михайло Жученко, отець Степан Качала.

Після першого етапу розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 році, перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства).

Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: історично-філософська, філологічна та математично-природознавчо-лікарська.

Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 році з переїздом до Львова Михайла Грушевського. У 1894 він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 був обраний головою НТШ. За час його головування НТШ видало близько 800 томів наукових праць.

Крім Грушевського, винятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли Іван Франко та Володимир Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання.

Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-1915) та через репресії польського окупаційного режиму.

Польська влада позбавила товариство права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів.

У міжвоєнну добу діяльність НТШ значно пожвавилася, але після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації, інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, а дехто був знищений органами НКВС.

Під час нацистської окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно.

Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 діяльність НТШ.

Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства – у Франції, США, Канаді, Австралії. В Україні НТШ відновило діяльність у 1989 році.

https://www.ukrinform.ua/rubric-diaspora/2843664-23-grudna-den-zasnuvanna-naukovogo-tovaristva-im-t-sevcenka.html

Незнаний вояк

  • 21.12.20, 09:21



У 1935 році О.Ольжич написав мабуть найвідоміший свій твір – поему «Незнаному воякові», в якій описав збірний образ українських революціонерів – «страшне покоління титанів». Одним із таких невідомих представників цього покоління є Юрко Дачишин-«Кришталь». Його життєва історія за своєю напругою та пригодницьким характером може позмагатися із класичними світовими взірцями. 

Одісея «Кришталя»

В історії визвольних змагань ім’я Юрка Дачишина вперше згадується у 1930 році. Тоді Українська Військова Організація (УВО) спланувала замах на радянське консульство у Львові. Двадцятип’ятилітній студент-хімік Львівської політехніки Дачишин на псевдо «Кришталь» відповідав за піротехніку – димову завісу, яка мала б стати прикриттям бойовикам при відступі.

Згадана акція не відбулася – бойовики цілком випадково потрапили в руки поліції, коли переносили вибухівку вулицями Львова. А Дачишин ще цього ж року відзначився в іншій акції, на цей раз як бойовик.  

Це трапилося 30 липня 1930 року, коли боївка «Спілки» ( так між собою членство називало УВО) здійснила напад на поштову карету під Бібркою. Того разу українцям не пофортунило, і вони не лише потрапили під щільну облаву, але й втратили товариша – Гриця Пісецького. Останній випадково попав на цю акцію – один з бойовиків захворів і слід було терміново його замінити. Гриць в той час збирався на пластовий табір над Дністром, відтак під плащем мав однострій і одразу по відбутті нападу на поштову карету мав намір податися на табір. Але Гриць Пісецький на своїй першій бойовій акції загинув, а його однострій став формальним приводом «розв’язати» (розпустити, заборонити – С.Л.) Пласт на території Польщі.

Дачишину-«Кришталю» повезло більше – він зміг втекти з місця пригоди, проте сама пригода на цьому не завершилася.Ліс, в який забіг «Кришталь», бувщільно оточений поліцією з собаками. Не маючи іншого виходу, бойовику довелося вилізти на дуба й замаскувати себе гілками. І хоча собаки привели поліцію під це дерево, «Кришталя» не виявили. 

Вже через добу, врятувавшись від обстрілу поліції,він наткнувся на три хати. Вагаючись, яку з них вибрати, звернувся до тієї, на городі якої працювали жінки. Ті застерегли Дачишина й порадили, де можна переночувати непоміченим. Це тим більше cтало актуально, зважаючи, що сусідня хата виявилася приміщенням поліцейської застави, але на той момент пустувала – всі були зайняті пошуком бойовиків. Тим не менше і на цей раз члену УВО поталанило, і він з меншими пригодами, а все ж добрався додому. 

Невдача з нападом під Бібркою неабияк налякала емігрантських провідників ОУН, які мали широкі зв’язки й підтримку як інших держав так і заокеанської діаспори. Вже через три дні після цієї події в листі до Коновальця секретар Проводу Володимир Мартинець писав: «Ще один такий вчинок і можемо ліквідувати організацію, бо цента ні від кого не дістанемо…» Втім, Євген Коновалець пережив це значно спокійніше: «Ваше переденервування з приводу останніх спілчанських подій незрозумілі. Для мене являється зовсім природнім, що арешти мусять бути. Це ще не означає, що Спілку скомпрометували…»  

Могила Гриця Пісецького

Чотири кола пекла

Одним із арештованих у справі нападу під Бібркою виявився Юрко Дачишин. «Кришталь» ні в слідстві, ні на суді ні кого не виявив, хоча й опинився на одних із найважчих в історії тогочасного судочинства допитах. Точніше сказати б – тортурах. 

Першою стадією стало биття палками по п’ятах. Пізніше «Кришталь» згадував, що неодноразово зустрічав в’язнів, які ходили навшпиньки – на цілу стопу ставати не могли. Втім, биття по п’ятах, від якого втрачав свідомість, було лише «вступом до допитів». Наступний крок – в’язня садять на крісло, ноги зігнуті так, щоб колінами діставав голови, а зв’язані руки закладені на ноги. Після цього між руками та ногами запихають дрючок й вибивають з-під в’язня крісло. В мить коли він опиняється підвішаним на дрючку в повітрі, інші поліцейські далі продовжують бити по п’ятах і цілому тілу. 

Третій етап – биття палкою по статевих органах. В’язня, очевидно, утримують так, щоб він не був здатен на будь-яку форму захисту. Але й це не кінець. Юрка поклали на лаву так, щоб голова звисала. Тоді на нього сів огрядний поліцейський, рот міцно закрили, а в ніс вставили трубки, через яких пускали воду. 

«Вода преться  вніс, хочеться зловити повітря, але руки міцно заклямрували губи. Ви п’єте воду, хапаючи кутками уст повітря, що садить з водою в легені, кашляєте і душитесь, а вода преться, і преться, і преться! - згадував «Кришталь». - Я пив її  й душився, пив і плював слиззю, що злітала по обличчі в очі, пекла й пашіла. Я пив, і пив, і пив, а нагло ті, що сиділи на животі, підскакували і все, що я випив – вискакувало фонтаном з рота, зо слиззю і з кров’ю, повне хрипу й кашлю, розприскувалось по кімнаті, злітаючи в велетенський баняк під головою, через очі, чоло, волосся. Я душився, в ніс перлась вода… Фонтан повторювався вдруге, втретє, вчетверте. Все більше з кров’ю, з враженням, що легені й серце вилітають ротом. А коли в відрі не стало води і баняк налився по вуха водою, що вже була в мені, поліцейська рука підперла ще сильніше мені бороду, рурки з носа вирвано і хтось підняв баняк угору…

- Купайся, купайся!»

Далі уже «Кришталь» шукав шляхів самогубств, але й перерізані вени не кровоточили, а згодом й наспіла допомога лікаря. Коли ж відбувався судовий процес, то чорна від крові сорочка Юрка Дачишина стала свідченням тюремних тортур. Можливо саме цей «свідок» став причиною того, що англійські парламентарії звернулися з окремою петицією до Президента Польщі, щоб Дачищину відмінили смертну кару (а засудили його таки на повішання). Результатом амністії став 20-літній вирок, який «Кришталь», до 1939 року відбував у тюрмі Вронки.

Ще під час судової розправи, перед відчитанням смертного вироку «Кришталь» пережив ще одну трагедію – від пережитих емоцій й розриву серця помирає батько. 

Проте його випробування на цьому не завершилися. Комісар поліції, Еміліян Чеховський, який провадив допити Дачишина, після зачитання вироку насмішкувато сказав бойовику: 

- Тепер будеш висіти.

На що Дачишин відповів:

- Поки я висітиму – тебе хробаки з’їдять. 

Це було в листопаді 1931-го, а в березні 1932 Чеховського було розстріляно бойовиком ОУН на вулиці Львова. Отак, невимушено сказані слова, які збулися стали причиною ще одного слідства, які довелося відбути «Кришталю».

 «Чужий» серед своїх

Життєва драма Юрка Дачишина набула ще інших й несподіваних обрисів у в’язниці. Зважаючи на величезний авторитет, українські в’язні обрали «Кришталя» провідником українських націоналістів політичних в’язнів (УНПВ) у тюрмі Вронки. І тут розпочинаються нові випробування. Намагаючись полегшити умови перебування у в’язниці, Дачишин добивається від тюремної влади дозволу залучення українців на дрібні, але зручні роботи, які могли б урізноманітнити щоденне життя ув’язнених. Капелан українських в’язнів у польських тюрмах отець Кладочний, який залишив спогад про Дачишина, писав, що вичистити клямку келії знадвору і побути 10-15 хвилин в коридорі викликало у в’язня «такі сильні враження, як театр чи яка інша естетична приємність в свобідної людини».

Відтак, політв’язні починають працю в бібліотеці, у тюремному театрі, школі та хорі. Це психологічно дещо полегшувало умови перебування в тюрмі. Дійшло навіть до того, що наглядачі не замикали камер, в яких перебували українці.  

Ситуація змінилася, коли у Вронки потрапив один із чільних діячів ОУН Зенон Коссак. Будучи противником будь-якої співпраці із адміністрацією тюрми, він, очоливши Провід УНПВ, поставив питання «покаяння» Дачишина. Останній, хоча, як і всі інші політв’язні кинув працю, але за собою жодних докорів сумління не відчував й тому відмовився від будь-якого визнання провини. Новий тюремний Провід оголосив бойкот «Кришталю» та кільком його друзям, відтак Юрко опинився поза спілкуванням та увагою товаришів. 

Це тривало до самого падіння ІІ Речі Посполитої, у вересні 1939 року. Попри всі пережиті митарства «Кришталь» включається у громадську працю в Українському Центральному Комітеті, а далі буде арешт нацистами й ще одне уникнення смертної кари. 

Юрко Дачишин помер у 1994 році в діаспорі, в Чикаго. Попри надзвичайні життєві випробування, він й по-сьогодні залишається «незнаним вояком», чиє ім’я невідоме для українського загалу.

http://incognita.day.kyiv.ua/neznanij-voyak.html

Унікальний архів УПА ледь не продали за кордон

  • 15.12.20, 15:30
Унікальний повстанський архів знайшли на території Дубенського району, між селами Майдан та Соснівка. Досі про нього було мало відомо, інформація поширювалася лише у колі обізнаних у темі людей. Більше того, архів ледь не потрапив до рук приватних колекціонерів. Спеціально для ІА «Теза» дослідник Анатолій Василюк розповів про долю особливої знахідки, як вона потрапила до його рук та інформацію, вміщену в архіві