О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, які отримують від них на горіхи

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

Украинские военные выследили российскую технику на Донбассе

  • 16.07.19, 01:00

«Зоопарк-1» - современный российский радиолокационный комплекс. Информация о его переброске из России на Донбасс звучала уже не раз.

Но только теперь украинским бойцам удалось получить видеодоказательсва присутствия техники на оккупированной территории и открыть по ней огонь.


Правда о рабском труде в СССР.

  • 15.07.19, 13:43
Так, друзья — сегодня будет пост о том, как все "советские достижения промышленности" были потсроены с помощью рабского труда. В лживом советском гимне СССР есть такие строки — "Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки великая Русь, да здравствует созданный волей народов великий могучий Советский Союз". Что самое смешное — гимн описывает реальность с точностью до наоборот, причём проговаривается ровно о тех вещах, которые тревожили советские власти больше всего. Это напоминает анекдот, в котором милиционер останавливает человека, чтобы спросить у того, который час, а тот ему отвечает — "да что вы пристали, не грабил я вчера никакой магазин на улице Садовой!".

На самом деле Советский Союз не был никаким "нерушимым" (что показало время), сплотила его великая Русь далеко не навеки, создан он был вовсе не "волей народов" — а волей десятка коммунистических заправил, дорвавшихся до власти. И, разумеется — не был он никаким "великим и могучим".

Советские пропагандистские газеты, а позже радио и телевидение, круглыми сутками рассказывали о советских якобы успехах — чугуна выплавляется всё больше, поля колосятся всё шире, спутники летают всё выше, а бык-стахановец по имени Борька вчера за смену покрыл аж десять коров, перевыполнив столь ударным трудом план вперёд на полгода. А о людях говорили редко.

И это было неспроста — если заглянуть за пропагандистскую ширму, то окажется, что все достижения СССР базируются на самом настоящем рабском труде, который в том или ином виде использовался всю историю СССР. И особенно сильно это было заметно в сталинские годы — фактически, все достижения "того самого настоящего СССР" были созданы рабами, которые не имели никаких прав и жили при самом настоящем крепостном праве.

Итак, в сегодняшнем посте — рассказ о том, как в СССР использовался рабский труд. Обязательно заходите под кат, пишите ваше мнение в комментариях, ну и в друзья добавляться не забывайте)


Как рабство было закреплено законодательно.



Для начала немного о том, как вообще начала формироваться истема советского трудового рабства.  Началось это в 1924 году — когда умер Вечно живой дед, и к власти вскоре пришёл Великий языковед и мелиоратор. К этому времени уже схлынула первая эйфория от Октябрьского переворота, и до людей постепенно стало доходить, что получили-то они в итоге вовсе не то, за что боролись — отчасти именно поэтому все большевики "первой волны" (кто вступил в партию ещё до 1917 года и участвовал в перевороте) были при Сталине расстреляны — их выкашивали целыми подъездами, забирая в одну ночь жильцов всех квартир "новых большевистских домов, построенных в стиле конструктивизм".

До 1 сентября 1931 года в СССР действовала ещё старая трудовая система, в которой было два вида графиков — непрерывный или же пятидневная рабочая неделя. И в первом, и во втором случае трудящемуся были гарантированы 72 выходных дня в году. Однако далее всё начало меняться — была установлена шестидневная неделя, урезано число выходных, а женщин стали направлять на тяжёлые работы наравне с мужчинами.

Дальше — больше. В 1940 году лично Сталиным подписывается указ о переходе на восьмичасовой рабочий день и семидневную рабочую неделю, а также вводилась уголовная ответственность за самовольный уход с работы, опоздания и прогулы. Увольнения за прогулы отменялись — отныне прогульщика приговаривали к исправительным работам сроком на шесть месяцев, обычно на том же рабочем месте. Во время "исправительных работ" с работника удерживалась часть зарплаты — обычно и так небольшой. Денег хватало, фактически, лишь на самые простые продукты — чтобы не сдохнуть с голоду.

Также людям запретили самовольно увольняться с работы — для этого нужно было получить "разрешение" от начальства, а если человек уходил самовольно или как-то иначе протестовал — то его отправляли за колючую проволоку в "трудовые лагеря" (в ГУЛАГ). Добавьте к этому то, что обычные рабочие в СССР жили чаще всего в коммуналках либо в комнате в деревянном бараке — и вы увидите, что людей в СССР держали на правах самых настоящих рабов. В нищете и без права самостоятельно выбирать свою дорогу в жизни.


Дальстрой. Рабы сталинских концлагерей.



В том же 1931 году, в котором Сталин отменил старую трудовую советскую систему, была образована преступная организация под названием Дальстрой.Дальстрой занимался тем, за что Нюрнберский процесс осуждал нацистских преступников — использовал принудительный труд заключённых лагерей, которые должны были "ударно трудиться" на стройках Родины. Дальстрой подчинялся напрямую НКВД, а практически все его руководители были выходцами из среды "госбезопасности".

Дальстрой гнал заключённы концлагерей на освоение северных необжитых районов РСФСР, в которых нередко находились полезные ископаемые. В невероятно тяжёлых северных условиях люди строили города и посёлки и работали на шахтах — погибая при этом тысячами от голода, холода и общих нечеловеческих условий.

Посмотрите вот на эту картинку. На ней показаны "Крупнейшие стройки второй пятилетки", которые с гордостью печатали во всех газетах и на пропагандистских плакатах.




А вот карта лагерей ГУЛАГа, которая практически точно совпадает со всеми "достижениями промышленности" — все эти "новостройки пятилеток" обслуживались бесплатным рабским трудом заключённых советских лагерей смерти.



Нередко сам состав работ был совершенно безумным — к примеру, таким безумным строительством стал прожет так называемой "Трансполярной магистрали" — когда в заброшенных северных районах РСФСР, в районе Салехард-Игарка было принято решение построить железную дорогу. В сибирские болота были брошены сотни тысяч заключённых ГУЛАГа, которые гибли тысячами непонятно за что — дорога была в итоге всё равно заброшена как абсолютно ненужный прожект.



Сейчас в районе Трансполярной магистрали осталось около 700 километров ржавых рельсов — вздыбившихся под невиданными углами из-за сложных природных условий, покорёженные и зазваливающиеся мосты, ржавые навеки застывшие паровозы, а также гнилые остатки бывших концлагерей — заброшенные лагеря с до сих пор сохранившимися вышками автоматчиков находятся практически через каждые 10 километров брошенной дороги.

Не так давно энтузиасты, посещавшие данные места, сделали 3D модель концлагеря Барабаниха — который располагался в районе Трансполярной магистрали. Над воротами концлагеря когда-то висела табличка "Труд в СССР является делом чести, делом славы, делом доблести и геройства" — что являлось советским аналогом печально известной надписи "Arbeit macht frei".






Советское рабство в колхозах.



Если вы думаете, что в СССР было сложно только в городах и на заводах, то я вас разочарую — в деревнях было намного страшнее, причём настолько — что люди бежали в город от деревенских условий. К всё тому же 1931 году в советских деревнях была внедрена система "трудодней". Система заключалась в том, что колхозникам перестали платить зарплату,  а вместо этоно начисляли так называемые "трудодни".

Эта система тоже чем-то напоминала ГУЛАГ и Дальстрой — за исключением того, что человека не высылали в труднодоступные и страшные северные районы, а использовали в качестве раба по месту жительства. Человек работал на тяжелых физических работах в колхозе, а вместо оплаты за свой труд получал "палочку" в колхозную учётную книгу. Позже эти "палочки" могли быть обменяны на продукты — а часть их могла быть вычеркнута за какие-то мелкие "провинности", вроде невыполнения чрезвычайно высоких норм — за это с людей удерживалась целая четверть "трудодней".

В 1932 году, когда жизнь в советских колхозах стала совсем невыносимой, большевики перестали выдавать колхозникам паспорта — чем фактически легализовали крепостное рабство. Страна вернулась в то состояние, в котором она находилась до 1861 года — крестьяне не могли свободно перемещаться, выбирать вид деятельности, выбирать вид учебного заведения для себя или детей — на всё это нужно было выспрашивать разрешение у "барина" — современным аналогом которого стал председатель колхоза.

Ещё в советской рабской системе не было пенсий — в те годы старикам платили всего 2 рубля в месяц, что практически равнялось нулю. Трудодни отменили только в 1966 году,  и в этом же году колхозники стали получать паспорта — то есть фактически полвека, большую часть существования СССР люди жили на правах рабов.


Страна, построенная рабами. Вместо эпилога.

Любители СССР обычно любят восхищаться сталинской эпохой и её "великими стройками" — а я почему-то всегда всегда вспоминаю, какой ценой были построены эти вещи (часто никому не нужные, как та же Трасполярная магистраль). В этом смысле СССР был классической империей, наподобие древних империй прошлого — многие достижения которых были построены несвободными рабами. Разница заключается лишь в том, что древние империи использовали для этих целей военнопленных, захваченных в других странах — а советская власть сделала такими рабами всё население огромной страны...

Такие дела.

Автор Максим Мирович
https://maxim-nm.livejournal.com/517634.htm

Пообніматись?! Поговорити?!

  • 14.07.19, 21:40

Окупанти вкотре порушили норми міжнародного гуманітарного права

Російсько-окупаційні війська не припиняють вражати своєю цинічністю у ставленні до місцевого населення тимчасово окупованих територій та використовують цивільних жителів для досягнення у своїх ганебних цілей.
Відтак, 13 липня ввечері, громадянин України, мешканець міста Донецька 1949 року народження, після залякування російськими окупантами та виконуючи їхні вказівки, був відправлений по замінованій ними ж місцевості в сторону позицій українських захисників, з метою виявлення системи вогневих позицій на наших опорних пунктах.
Військовослужбовці, які перебували в цей час на спостережному посту, завдяки пильному спостереження і досвіду, з легкістю змогли розрізнити цивільну особу від військового, та підпустили до наших позицій, без ризику для його життя і здоров’я.
Це черговий доказ того, що бойовики не дотримуються жодних правил війни та жодних норм міжнародного гуманітарного права, а безпека людей не має для них ніякого значення.


Джерело 

Операція об'єднаних сил / Joint Forces Operation



Роковини депортації українців з опольщених теренів

  • 13.07.19, 13:37

У 2019 році виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках українців - автохтонних мешканців цих регіонів. 

Сотні тисяч українців було депортовано у примусовому, позасудовому порядку. Загалом, за офіційними даними у 1944-1946 роках. було переселено до СРСР 482,8 тисяч осіб. 

У 1947 році залишки українського населення, біля 150 тис. осіб, з історичних українських земель у складі Польщі в рамках Акції “Вісла” було депортовано на північ та північний захід Польщі.  

У наступні роки (до 1951-го) до УРСР з території Польщі було переселено ще близько 50 тисяч осіб.

Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав. Тотальне виселення корінних українців зі споконвічних теренів за етнічною ознакою було ретельно сплановане і брутально здійснене комуністичними режимами Польщі та СРСР. Виселені з території Польщі українці знайшли свою другу домівку в різних регіонах України від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Депортація українців з села Новосільців (Сяноцький повіт) в СРСР. Березень 1946 року.

Джерело https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/75-ti-rokovyny-pochatku-deportaciyi-ukrayinciv-z-lemkivshchyny-nadsyannya-holmshchyny-pivdennogo-pidlyashshya-lyubachivshchyny-zahidnoyi-boykivshchyny-vidznachat-na-derzhavnomu-rivni

Фест Голосіївська Криївка

  • 12.07.19, 16:45
Друзі, щороку в Києві в парку Максима Рильського відбувається невеличкий фест Голосіївська Криївка. Зазвичай там жива музика, в основному важка, є можливість попоїсти, послухати щось цікаве з лекцій, в палатках з цікавинками чи сувенірами щось купити, постріляти в тирі Минулого року бачила там Вірастюка. 

Цього року буде 14 липня. Не знаю, як воно на цей раз там буде але точно піду

Кому цікаво?



Андрій Бандера

  • 08.07.19, 22:15
8 липня 1941 року Андрій Бандера (батько Степана Бандери) засуджений до розстрілу і через три дні розстріляний
Андрій закінчив Стрийську гімназію в 1901 році, також богословський факультет Львівського університету в 1906 році. Висвячений у 1906 р. 
Мав активну політичну позицію ще під час свого навчання у гімназії — вступив до лав УНДП. Під час виборів займався політичною роз'яснювальною роботою серед селян. Член Наукового товариства Тараса Шевченка з 1910 р. Вдома Бандери часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини

У жовтні — листопаді 1918 року о. Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував з селян довколишніх сіл військові відділи, озброєнні захованою в 1917 році зброєю.

У 1919 р. делегат Української Національної Ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту, голосував за Акт злуки. Під час українсько-польської війни добровільно вступив в Українську Галицьку Армію. В армії служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу (у 1919–1920 роках).

В ніч з 22 на 23 травня або 23 травня 1941 був заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». 5 днів перебував у Станіславській тюрмі і місяць і 13 днів — у Київській.

2 липня 1941 слідство у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного. Проте першим, отже — головним — звинуваченням священика, було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. Відповідаючи на питання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».

Після численних катувань був засуджений до розстрілу 8 липня і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937–1941 років ховали розстріляних НКВС у Києві. За іншими версіями, отець Андрій був розіп'ятий у Станіславській тюрмі або помер у Сибіру.


Російські фейки про мовний закон

  • 07.07.19, 12:59
Частина російських пропагандистських ЗМІ традиційно відреагувала на ухвалення закону, що закріплює статус української мови як єдиної державної, порцією дезінформації та фейків. Серед них як старі, на кшталт «мовних інспекторів», так і зовсім свіжі — нібито закон порушує Мінські домовленості. Фейкову інформацію подають у звичному для пропагандистських видань стилі з використанням зневажливих конструкцій — «на мове», «в Незалежной», «на Украине». Серед популярних висловів також — «закон о мовном фашизме», «тотальная украинизация» та інші.
Приклади найпоширеніших фейків та їх спростування.

Фейк № 1: За російську мову саджатимуть у тюрму

Видання «Комсомольская правда» опублікувало текст, у якому зібрані різні маніпулятивні твердження, які поширювалися ще на етапі обговорення законопроекту. Ключовою тезою публікації є те, що російськомовних людей в Україні чекає переслідування та кримінальна відповідальність. Стаття з підзаголовком «Каких последствий ждать от закона об исключительности украинской мовы в Незалежной» написана у стилі класичної пропагандистської риторики. «В законі є одна хитра стаття про “неповагу” до державної мови, яка передбачає покарання вже за відповідною статтею Кримінального Кодексу України. Оскільки значення терміну “неповага” не розшифровується, то шанс навісити на себе “уголовку” є практично у кожного російськомовного жителя України», — йдеться у статті.

Спростування.

Порушення Закону «Про мову» не передбачає кримінальної відповідальності.

Фейк № 2: За використання російської штрафуватимуть.

Майже у всіх пропагандистських виданнях звучить теза, що за використання російської мови в держустановах штрафуватимуть. «Невиконання вимог мовного законодавства буде каратися штрафами. Наприклад, чиновникам, які не використовують українську мову, загрожує штраф від 200 до 400 неоподатковуваних податком мінімумів (3400–6800 грн). Тобто, якщо чиновник перейде на будь-яку мову, окрім української, під час засідання в органах держвлади або місцевого самоврядування, максимальний штраф складе до 6800 грн», — пише«Русская весна». «Комсомольская правда» пише, що штрафуватимуть ще й чиновників, які не здали іспит на знання української мови. «За незадовільні результати при здачі іспитів для чиновників передбачені штрафи в діапазоні від 3,4 тисячі до 11,9 тисячі гривень»

Спростування

Обидва твердження є маніпулятивними. Як зазначають автори спільноти громадських активістів «Громадський закон про мову 5670-д», що активно відстоювала ухвалення закону, штрафні санкції стосуватимуться лише порушень прав громадян на отримання послуг українською мовою в державних установах і визначених законом публічних сферах. «Почнуть діяти штрафи через три роки. Причому щоб отримати штраф, порушник має дуже постаратися. По-перше, дістати громадянина так, щоб він написав скаргу Уповноваженому із захисту державної мови. По-друге, щоб порушення було доведене. По-третє, щоб Уповноважений виписав попередження і припис про усунення порушення закону (це найвище “покарання” за перше порушення!). По-четверте, після цього все має повторитися знову, і лише на підставі повторної скарги з порушника можуть стягти штраф у розмірі кількох тисяч гривень», — йдеться в повідомленні.
Штраф для чиновників, які не здали іспит, не передбачений.

Фейк № 3: Російську можна буде використовувати лише на кухні.

Автор тієї ж статті у виданні «Комсомольская правда» пише, що закон утискає права російськомовних людей і забороняє спілкуватися нею в публічних місцях. «Після вступу в силу цього акту законотворчості громадяни України будуть зобов'язані спілкуватися “на мове” не тільки в людних місцях, а й у громадських та в соціальних установах. Російською можна буде розмовляти тільки в приватному спілкуванні, будинку, наприклад, на кухні», — стверджує автор статті.

Спростування.

У законі чітко зазначено, що він не поширюється на мову приватного спілкування та мову релігійних обрядів. Закон зобов’язує широке коло держслужбовців знати українську мову та використовувати її в роботі. Однак закон прямо не вказує на те, якою мовою громадянин повинен звертатися до органів влади. Закон насамперед захищає право україномовного жителя отримати послугу українською мовою, але не забороняє спілкуватися в публічних місцях російською.

Фейк № 4: Закон суперечить Мінським домовленостям.

Скандально відома речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що закріплення української мови як єдиної державної нібито порушує Мінські домовленості. «Рада ухвалила рішення щодо того, що єдиною державною мовою в Україні буде тільки українська. Ось це прямо суперечить Мінським домовленостям! До речі, де американський представник Волкер, де ОБСЄ, де Париж і Берлін? Де вони всі?! Де вони зі своїми запитаннями: “Як же так? Це суперечить Мінським домовленостям?!”», — вважає Захарова.

Спростування.

Очевидно, що Захарова намагається прирівняти холодне до зеленого. Мінські домовленості стосуються комплексу заходів щодо припинення вогню на сході України. Вони жодним чином не пов’язані зі статусом і використанням української мови, що врегульовує ухвалений закон. А єдина державна мова в Україні — українська — закріплена ще в Конституції 1996 року.

Фейк №5 : На вулицях з’являться «мовні інспектори».

Згадується у статті й популярна страшилка про «мовних інспекторів», які нібито мали би контролювати, щоб російська не звучала в публічному просторі.«Стежити за виконанням закону будуть “мовні інспектори”. Вони зможуть бути присутніми на засіданнях в держорганах, вимагати документи у громадських організацій і політичних партій, а також призначати розміри штрафів», — пишеросійське видання «ТАСС».

Спростування

Закон не передбачає введення «мовних інспекторів». Ідею створення інституту мовних інспекторів прибрали із законопроекту ще до другого читання. Втім, навіть якби інспектори були, то вони не мали би ходити по вулицях та слухати, чи не говорять люди російською. Передбачалося, що інспектори мали би реагувати на скарги громадян про порушення їхніх прав на обслуговування українською. В остаточній версії закону на скарги реагуватиме Уповноважений із захисту державної мови.

Фейк № 6: Закон порушує Конституцію і Хартію регіональних мов.

«За дискримінаційний і такий, що порушує українську Конституцію і Європейську хартію регіональних мов закон проголосували 278 депутатів», — пише «Русская газета».

Спростування.

Закон не порушує Конституцію України, в якій закріплено, що державною мовою є українська. Що стосується Європейської хартії регіональних мов, то закон надає право представникам національних меншин мати класи чи групи в навчальних закладах із викладанням рідною мовою. Закон не забороняє жодну з мов, а лише сприяє всебічній підтримці української. Слово «заборона» не трапляється в тексті закону жодного разу. Натомість слово захист — 92 рази, звертає увагу журналістка «Голосу Америки» Ксенія Туркова.

Фейк № 7: Більшість українців розмовляє російською.

Частина російських ЗМІ продовжує використовувати міф про те, що російська мова в Україні є мовою більшості.
«Безумовно, це дискримінаційний закон, який передбачає каральні заходи. Якщо він вступить в силу, це суттєво вплине на грамотність населення України і дуже збіднить його культурно. Крім того, це викличе невдоволення, тому що більшість людей в Україні вважають російську мову рідною», — цитує слова одного з російських політиків сайт RT.

Спростування.

Насправді російську вважають рідною близько чверті українців. Згідно з данимидослідження соціологічної служби Центру Разумкова, проведеного у 2016 році, 69 % українців вважають рідною українську мову і 27 % — російську. До того ж простежується чітка тенденція до збільшення кількості україномовних людей. У 2013 році, за даними КМІС, кількість українців, які вважали рідною російську мову, зменшилася на 13 %.
Тактика частини пропагандистських російських ЗМІ також зводиться до публікації висловлювань відомих несимпатиків української мови. Наприклад, Олени Бондаренко, Ігоря Гужви, проросійськи налаштованих політологів та активістів, а також створення статей на основі вибіркових коментарів із соцмереж чи опитувань випадкових людей на вулиці та підтасування потрібних коментарів для сюжету.

Джерело https://enigma.ua/articles/za-rosiysku-movu-v-tyurmu-rosiyski-feyki-pro-movniy-zakon

Пляшка

  • 05.07.19, 12:56

Пляшка із зерном голодного 1932-року. Під час корчування старої вільхи в листопаді 2012 року на городі мешканки с. Великі Крушлинці Вінницького району Марії Сороки знайшли пляшку з насінням. Вона лежала під коренем дерева горловиною до низу. Коли її підняли, побачили зерна проса.

Пані Марія була вражена – знайшовся «скарб» її діда, який в 1932 році, ховаючи трохи збіжжя від бригад «червоних мітел», на кінці городу під одним із дерев викопав яму, поклав туди пляшку, зверху добре засипав і утрамбував.

Навесні сподівався відкопати і засіяти город. Але на жаль, у 1933-му р. дорогоцінний «скарб» не зміг знайти.

До самої смерті – 1956 дід картав себе, що не зробив надійної мітки на дереві, не зміг знайти зерно та врятувати родину від голодомору.

В 1933 у діда Семена померли старша донька Юстина, та її троє діток.

Ця Пляшка із зерном зараз виставлена в Краєзнавчому музею м. Вінниця


Юрій Коваль



Акт відновлення Української Держави

  • 04.07.19, 15:35

4 липня 1941 року в окупованому німцями Львові був арештований уряд проголошеної кількома днями раніше відродженої Самостійної Української Держави на чолі з Ярославом Стецько. 30 червня 1941 року, після взяття Львова нацистськими військами, до міста вступили і сили руху опору Бандери. Того ж дня вони скликали мітинг і Національні збори, на яких у присутності кількох німецьких генералів проголосили Акт відновлення Української Держави. І хоча німецька сторона була проти, того дня рішучих дій з її боку не відбулося. Українці розраховували, що німці швидше погодяться на проголошення Української держави, ніж підуть на загострення відносин з ними.

Отож, ОУН за підтримки митрополита А. Шептицького таки проголосила про відновлення самостійності України та створила український уряд з 15 міністрами, який очолив Ярослав Стецько. Тим не менш, вже за кілька днів після проголошення Акту про це дізнався Гітлер і особисто вимагав від Степана Бандери офіційно анулювати відновлення державності. Тоді німці заявили: «Ми не союзники, а завойовники». Проте Бандера відмовився від умов Гестапо, а тому 4 липня український уряд у Львові був арештований, а самого Бандеру посадили під домашній арешт у Берліні.




Джерело

Меморіал Всеукраїнська правозахисна організація Меморіал імені Василя Стуса