О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Важные заметки

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

Утиски якої мови?

  • 28.07.20, 12:50

Для більшості батьків знайти хороший дитячий садочок або школу –– цілий квест. Адже хотілося б, щоб там працювали професійні педагоги, черга у заклад була б не на три роки вперед, а навчання не коштувало половину сімейного бюджету. Також бажано, щоб до школи чи садочка не треба було їхати через все місто. Але для багатьох батьків та дітей цей квест набуває додаткової складності через їхню мову спілкування. Так, в Україні і досі є труднощі з отриманням освіти та різних послуг державною мовою. Люди, які розмовляють українською в Україні, регулярно почувають себе дискрімованими.

Політики п’ятої колони спекулюють на нібито атаках на російську мову. У той самий час діти, які не володіють російською, сидять в кабінетах у лікарів і не розуміють їх, бо до них не хочуть чи не можуть звертатися не просто рідною та зрозумілою мовою, а державною, як вимагає цього чинне законодавство   https://www.facebook.com/ivan.oberemko/posts/3112495582170342

Поки випадкові депутати вимагають виділити мільйони гривень на друк підручників російською, першокласники виходять з уроку української мови і слухають, як той самий вчитель на перерві переходить з ними на російську. А батьки україномовних дітей не можуть знайти для них спортивний гурток або заняття зі співу, де б тренери та викладачі говорили з ними українською. https://www.facebook.com/victoria.guerra.7/posts/3053843514653266

І справа не в тому, що “якщо краще пошукати, то обов’язково можна знайти”. Проблема в тому, що таке питання взагалі не повинно виникати. Кожен громадянин має право прийти у школу, лікарню, кафе, кінотеатр, крамницю та отримати послугу державною мовою. Бо де, якщо не в Україні? Ніхто з нас не повинен ніяковіти та просити офіціанта звертатися до нас українською в Україні або місяцями шукати секцію з боксу для дитини, де б з нею говорили державною. Це має відбуватися автоматично.

Вже підростає покоління дітей, які взагалі не знають російської. Натомість багато з них змалечку вивчають, наприклад, англійську, німецьку чи французьку. Їхні батьки усвідомлюють, що це відкриє перед дітьми ширші горизонти та дасть можливість інтегруватися у європейську спільноту –– подорожувати, навчатися, сприймати західний культурний продукт. Ці діти не дивляться совєцькі або російські мультики. Деякі навіть самостійно перемикають, коли потрапляють на “Машу і Мєдвєдя”. Але “перемкнути” лікаря, вчителя чи тренера вони не можуть.

Згадайте, як ви вперше опинилися за кордоном: де все нове, а люди навколо говорять не рідною для вас мовою. Вам потрібен якийсь час, щоб адаптуватися, навіть, якщо ви вчили цю мову. А якщо ні? Якщо навколо вас всі спілкуються мовою, яку ви не знаєте? Діти в Україні, які не вчили російську (бо не повинні), нерідко змушені почуватися скуто у своїй же країні та навіть бути у меншості. Для багатьох це серйозний стрес, тому нерідко природне бажання бути зрозумілими та бути як всі змушує їх переходити на російську.

Але попри це політики в Україні продовжують здіймати ґвалт на “захист” російської мови та російськомовного населення. Маніпулюють цим заради прикриття російської агресії, яка розпочалася саме під таким гаслом, та задля заробляння політичних балів і рейтингів. Разом з цим проросійські рупори підживлюють дискурс про існування міфічної мовної суперечки і утиски російськомовних людей https://www.facebook.com/ulanasuprun/posts/2677212779229939 “Соціологічні опитування” стають також інструментами для запуску штучних суперечок про мову. https://www.facebook.com/ulanasuprun/posts/2694454660839084

Але правда є такою, що українцям у своїй країні доводиться буквально виборювати право отримувати послуги та освіту державною мовою чи витрачати час і зусилля, аби виховувати дитину в україномовному середовищі.

Говоріть українською, вимагайте і надавайте послуги українською, захищайте українську і пам’ятайте, що #МоваВажлива


ФБ Уляни Супрун


МН17: Шестой год лжи трусливой страны-террориста России

  • 18.07.20, 16:41
Шесть лет назад произошло событие, которые изменило жизнь не только украинцев на “до и после”, но и всего мира. Многие, живущие за сотни километров от украинского Донбасса, полыхающего до сих пор, могут этого не осознавать, но именно трагедия МН-17 нас объединила. Объединила, не столько горем и страданием, сколько угрозой, которая над одними нависла явно, над другими скрытно – Российской Федерацией.

Унесенные в вечность 298 жизней, не имевших отношения к войне на Донбассе, стали её частью. Так же они стали символом того, что Россия, мало чем изменилась со времен СССР и для неё, достижение поставленных целей происходит на ниве хаоса, террора и лжи.

На сегодняшний день уже не просто очевидно, что Россия виновата в уничтожении авиалайнера МН17 - это фактически доказано. И даже не смотря на явные факты и доказательства вины, РФ продолжает культивировать ложь. И, честно говоря, это по настоящему беспрецедентный случай в мировой истории.

Когда та или иная террористическая организация совершает теракт, она сразу же берет ответственность за это преступление на себя. Когда происходит трагедия, которую не хотели совершить, например как уничтожение украинского авиалайнера МАУ в Иране, то сильные правительства берут ответственность на себя. И Тегеран довольно быстро признал свою вину в трагедии украинского авиалайнера.

У России, которую кремлевская пропаганда называет великой, необъятной, несокрушимой, ведущей в мире и не имеющей аналогов в мире, нет смелости признать – да, это мы сбили МН17. Да, это мы вторглись на Донбасс. Да, это мы оккупировали полуостров Крым. И многие, многие другие – да.

Вместо этого, Россия плодит мифы. Один абсурднее другого, в лучших традициях учений Йозефа Геббельса: "Чем чудовищнее ложь, тем охотнее толпа верит в неё". А потому и увидели свет безумные мифы роспропа про: украинский штурмовик Су-25, который и сбил МН17; попытку выдать свой ЗРК “Бук”, доставленный из 53-й зенитной ракетной бригады, расположенной под Курском (РФ), за украинский; причастность к трагедии некоего экспериментального аппарата США, который и стал причиной катастрофы; история о том, что авиалайнер был провокацией, а на его борту были только трупы и прочие фейки. Фейки, которые до сих пор звучат не только в российских СМИ и из уст псевдо-экспертов, но и которые озвучивает российская “защита” на суде в Гааге.

Россия не только придумывает безумные истории и невероятных героев, например, таких как испанский "диспетчер" Хосе Карлос Барриос Санчес, который в действительности оказался бывшим рецидивистом, которому российский телеканал RT заплатил $48 тыс за публикацию фейковых диспетчерских переговоров, но и манипулирует реальными фактами.

Вырывая факты из контекста, российские пропагандисты ссылаются на свидетельства очевидцев, якобы подтверждающих в той или иной истории вину Украины, хотя, документы в полном объеме свидетельствую совершенно об обратном.

И вот, с оглядкой на 6 лет бесконечной лжи, отнимающей у России не малые ресурсы, как информационные, так и финансовые, возникает вопрос, когда же эта “сверхдержава” наконец-то наберется смелости и признает свою вину, или, хотя бы, просто устанет лгать?

Ответ, увы, не обрадует. Никогда.

Россия, это не просто террористическое государство. Россия это неототалитарное злокачественное образование, существующее исключительно на мифах. На мифах своих же преступлений. Разве признала Россия свою вину за Голодомор в Украине? Разве признала Россия сговор СССР и нацистской Германии? Разве признала Россия вину СССР во вторжении в Финляндию? Разве… разве… разве…?

Вся история, всё существование России, как и СССР, базируется на лжи. Это основа их фундамента. И МН-17 не просто станет, а уже является ещё одной кирпичной кладкой в этом безразмерном колосе. И если вы думаете, что в Кремле посмеют вытащить один из этих кирпичей из-под основы того, что тут же обрушится, то вы занимаетесь самообманом.


Репресії в кращих традиціях Союзу...

  • 11.07.20, 08:56
Російська прокуратура вимагає для історика Дмітрієва 15 років колонії суворого режимуУ російському суді держзвинувачення попросило 15 років колонії суворого режиму для історика Юрія Дмітрієва - очільника карельського відділення «Меморіалу» і дослідника поховань жертв політичних репресій
7 ЛИПНЯ 2020
  

Про це повідомляє BBC.Російська служба з посиланням на адвоката підсудного Віктора Ануфрієва.

Процес проходить в Петрозаводськом міському суді в закритому режимі.

Дмітрієва звинувачують у виготовленні дитячої порнографії, розпусті і "насильницьких діях сексуального характеру відносно особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку", а також незаконному зберіганні зброї. Це вже друга кримінальна справа проти Дмітрієва.

Вперше Дмітрієва затримали 13 грудня 2016 року за анонімною заявою. У квітні 2018 року суд Петрозаводська виправдав Дмітрієва та надав право на реабілітацію.

Невдовзі Юрій Дмітрієв знову був арештований у зв'язку з порушенням нової кримінальної справи з тими ж обвинуваченнями.

Процес проходить в закритому режимі.

 

Сам Дмітрієв вважає кримінальну справу помстою влади за його професійну діяльність. З 1990-х років він займається дослідженнями репресій в Карелії, в тому числі пошуками місць розстрілів і поховань. Перед арештом наприкінці 2016 року Дмітрієв закінчував книгу про карельських спецпоселенців. Найбільше відкриття Дмітрієва - Сандармох, урочище, де було розстріляно понад 6 тисяч ув'язнених.

Кримінальну справу проти Дмітрієва було порушено одночасно з активним просуванням в продержавних ЗМІ альтернативної версії походження поховань в Сандармоху. Відповідно до неї, там поховані близько 20 тисяч радянських військовополонених, розстріляних фінами в роки Другої світової війни. Для підтвердження цієї версії влітку 2018 року (коли Дмітрієв перебував в СІЗО) в Сандармох приїжджала експедиція проурядового Російського військово-історичного товариства.

В "Меморіалі" називають справу Дмітрієва політично мотивованим. На підтримку Дмітрієва виступили десятки громадських діячів, артисти, письменники і музиканти в Росії та інших державах.

Путін на справу Дмітрієва публічно не реагує.

www.istpravda.com.ua/short/2020/07/7/157783/

Левко Лук'яненко. Шана і пам'ять герою

  • 09.07.20, 07:54
7 липня 2018 р. у Києві помер Лук'яненко, український дисидент, автор Акта проголошення незалежності України.

Левко Лук’яненко народився на Чернігівщині. Був творцем Української робітничо-селянської спілки – першої підпільної організації партійного типу в Україні повоєнного періоду, що вдалася до правових методів здобуття незалежності України. За свою діяльність у 1961 р. арештований. Виключений з комуністичної партії і засуджений Львівським обласним судом до страти за «зраду Батьківщини». Перебував 72 дні у камері смертників. Верховний суд СРСР замінив смертний вирок на 15 років ув'язнення. Термін відбував у Мордовії в таборі суворого режиму.

Після звільнення, 9 листопада 1976 р. став одним із 10 засновників Української громадської групи сприяння виконання Гельсінських угод.

12 грудня 1977 р. Лук'яненко заарештований вдруге. Позбавлений волі на 10 років. Звільнений у 1988 р.

На початку 1989 р. повернувся в Україну. У квітні 1990 р. обраний головою Української республіканської партії, створеної на базі Української Гельсінської спілки.

Левко Лук’яненко був автором Акта про Незалежність України від 24 серпня 1991 р. У 2005 р. отримав звання Герой України. До 2007 року був народним депутатом України. У 2013 прийняв рішення піти у відставку з керування Українською республіканською партією. У 2016 р. став лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка.

Пам'ять Нації






Книга на лаві підсудних

  • 08.07.20, 18:00
10 липня о 10:00 в Дарницькому районному суді Києва відбудеться засідання за позовом народного депутата від “Опозиційної платформи - За життя” Віктора Медведчука проти журналіста та історика Вахтанга Кіпіані та українського видавництва Vivat.

Про це йдеться в повідомленні прес-служби Vivat.

Віктор Медведчук позивається до суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації й просить суд заборонити видання (виготовлення), розповсюдження книги “Справа Василя Стуса”, поширення будь-якої інформації про книгу в ЗМІ та в інтернеті. Окрім цього, він просить стягнути з Кіпіані та видавництва Vivat витрати на сплату судового збору й визнати частину інформації, наведеної в книзі, недостовірною.

“Ми прогнозуємо, що це може бути останній суд у нашій справі в першій судовій інстанції і вже 10 липня може бути оголошене судове рішення - своєрідний “вирок” свободі слова та науці. У разі програшу ми будемо подавати апеляцію, адже ані автор, ані видавництво Vivat не порушували закон, норми моралі та тим паче чиїсь особисті немайнові права. Довести це принципово для нас. В той час, коли Віктор Медведчук «захищає свої честь, гідність та ділову репутацію», ми захищаємо право суспільства на пошук історичної правди», –  коментує генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова. 

“Ми впевнені: вимоги Віктора Медведчука – це неприхована спроба прямого тиску на свободу слова і друку в Україні, яскравий прояв боротьби із інакомисленням. Взагалі цей процес виглядає як другий суд над Стусом. Пан Медведчук свого часу цей процес програв. Ми маємо намір відстояти свою позицію до кінця і готові в разі потреби дійти до Європейського суду з прав людини”, - додає Орлова.  

Медведчук просить визнати недостовірними вирвані із контексту, наступні фрази:

1) «…розпинав поета (мається на увазі Василя Стуса), - призначений державою адвокат Медведчук.»

2) «…Віте, що виховувався у родині політзасланця (…кажуть шуцман (шуцман – працівник охоронної поліції Третього рейху).

3) «… чи була можливість у Стуса обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук».

4) «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…».

5) «… шістка комуністичної системи Медведчук…».

6) «… “син поліцая”…».

7) «…Медведчук на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання».

8) «…він (мається на увазі Віктор Медведчук) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...»

9)  «Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?».

Як відомо, Медведчук був державним захисником українського поета Василя Стуса. Його часто звинувачують у порушенні норм адвокатської етики під час цього процесу. Сам він своєї провини не визнає.

Книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» вийшла друком в травні 2019 року у видавництві Vivat, та отримала ряд премій:

Book Forum Lviv — персональна відзнака директорки ГО «Форуму видавців», Черкаського книжкового фестивалю в номінації «Науково-популярна книга для дорослих», а члени Українського ПЕН-клубу включили «Справу Василя Стуса» до переліку найкращих книжок 2019-го, які з'явилися друком у вітчизняних видавництвах.

Про видання. Книга В.Кіпіані “Справа Василя Стуса” на 90% складається з архівних документів. Думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, в фактологічній частині книги.

Дата та місце: 10 липня 2020 року, 10 год. 00 хв., Дарницький районний суд міста Києва, вул. Олександра Кошиця, 5а.

Суддя: Заставенко Марина Олександрівна. 

https://vivat-book.com.ua/blog/medvedchuk-prosyt-sud-zaborony.html