Життя повстанців

 “Я тільки закінчила все прибирати, залила водою вогонь у плиті, погасила свічку і лягла в лішко, як почула шум на дворі. Я тоді все зрозуміла, що хату вже кругом обійшли Вишнівецькі енкаведисти. Стало тихо, а потім голос, щоб ті хто є в хаті виходили на двір з піднятими руками, а то через пять хвилин у хату будуть вкинуті гранати. Тоді я підняла руки і вийшла на двір. На дворі стояли озброєні енкаведисти. На мене відразу була направлена гвинтівка і пролунало запитання,  чи є ще у хаті бандити. Я швидко відповіла що у хаті я перебувала сама і там нікого немає. Тоді я почула ще такі слова: “Врьош бандітка, там єсть ещо бандіти”,  я мовчала. Тоді один з них сказав мені щоб я йшла перша до хати. Я пішла, а він прикриваючись мною йшов поряд. Ми обійшли всю хату і вийшли на двір. Тоді один з них, напевне начальник, сказав, що бандити могли заховатися на горі і потрібно перевірити там. Тоді він послав двох “стрибком” і приказав лізти на гору. У них двох зразу поблідли лиця і стали дуже переляканими, але почали виконувати вказівку начальства. Повільно, а видно було як у них трусилися руки і ноги, але пішли до хати. Коли увійшли в хату то за ними знову пішло двох. Я чула як вони лізли по драбині, ходили по горі а потім злізли. Пройшло пять хвилин і вони вийшли на двір і сказали що нікого там немає. Тоді один з енкаведистів почав кричати до мене де ділися бандити. Я відповіла що нікого не було і я спала. “Врьош, бандітка” – почула я у відповідь. Тоді декілька солдат пішли у хату і почали там щось шукати. Через декілька хвилин вийшов один і виніс цілу макітру теплих вареників та поставив коло мене. “А це что ето, кто ето должен бил жрать, бандіти?” Я промовчала і зрозуміла що мене заарештували. Тоді я захотіли тікати і сказала що мені треба закрити хату і відпустити корову на пасовисько. Але це мені зробити не дозволили і сказали що зроблять та пришлють когось щоб це все зробив хтось з сільської ради. Мені вже тоді сказали, що я заарештована і мене відправлять у Вишнівець. Мене швидко погрузили у машину та повезли до тюрми.”

Вишнівець. Машина зупинилася коло приміщення РВ НКДБ. Сліпчук Мотрю виштовхнули і відразу повели в кабінет до слідчого. За нею йшли двох чоловіків у військовій формі та доставили на допити. Слідчий, високого росту, розмовляв російською мовою та почав допитувати Мотрю. Допити тривали десять днів. На четвертий день її катували, допитуючись про її рідного брата.

Її без свідомості після страшних допитів кожного разу доставляли у камеру. Коли приходила вона до свідомості, знову вели до слідчого.  На девятий день її так побили, що вона в камері більше не прийшла до свідомості і померла. Так не витерпівши страшних катувань слідчого, СЛІПЧУК МОТРЯ АНДРІЇВНА  відійшла в небуття. Вічна її память.

Детальніше тут https://poglyad.te.ua/heroji-ternopilskoho-krayu/strongna-dopytah-u-vyshnivtsi-do-smerti-zakatuvaly-motryu-slipchukstrong.html