О сообществе

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, які отримують від них на горіхи

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Бандерівці

5 фактів про військову форму УПА

  • 18.10.19, 10:52

Цікаві факти про військову форму вояків УПА розповів керівник ВІК “Повстанець” Владислав Куценко в матеріалі на сторінці Українського Інституту Історії моди, проілюструвавши матеріал унікальними світлинами:

1. В УПА не було затвердженого єдиного однострою, тому вояки використовували елементи одностроїв всіх своїх супротивників – німецькі, совєцькі, угорські, польські, чеські тощо. Але через нестачу ворожих одностроїв, та бажання якось виділятись – вони виготовляли і самошивні.

14581355_1885603925001348_1318224826066872342_n

2. Для того щоб відрізнятись від ворога в УПА був виданий наказ – не носити разом елементи одного ворожого однострою. Тобто на воякові мали бути штани, кітель і головний убір від різних ворожих або самошивних одностроїв. Це робилося для того, щоб не переплутати своїх вояків з ворожими, і не вбити їх випадково в бою або засідці.

Від себе можу додати, що на лекції, яка відбулась недавно, Владислав Куценко казав, що після війни упівці почали носити однострої радянської армії, для маскування серед людей

3. УПА мала і свої, суто повстанські елементи одностроїв. Це були мазепинки і петлюрівки. Мазепинка – копія мазепинки УСС, але менш функціональна. Петлюрівка – симбіоз картуза і мазепинки.

14590435_1885603951668012_2171378271054762015_n

4. Для того щоб забезпечити вояків УПА самошивними одностроями, взуттям, спорядженням, ОУН (б) створювала цілі майстерні, які все це виготовляли. Але і в кожній бойовій сотні УПА мав бути господарчий відділ, куди обов’язково входив кравець та швець, які ремонтували однострої та направляли взуття, а подекуди і виготовляли їх.

14907591_1885604028334671_7979567186593639677_n

5. В УПА любили модні стрижки 40-х років, тому мало хто ходив голомозим. Переважно це були зачіски “полубокс”. Але головне в повстанських зачісках – це коротко стрижені скроні і потилиця. При цьому зверху на голові могла бути здорова копиця акуратно зачесана назад.

Зображення взяті з веб-сайту Музею УНР

Джерело http://ck.ridna.ua/2016/11/03/5-najtsikavishyh-faktiv-pro-vijskovu-formu-upa-foto/

Рыспублики...

  • 12.10.19, 20:43

Как-то почти незаметно в СМИ прошла новость о том, что за первые 6 месяцев 2019 года при пересечении линии разграничения с ОРДЛО в очередях умерло 34 человека. Это почти в три раза больше, чем за этот же период погибло от обстрелов. Но об этих тихих смертях обычно говорят гораздо меньше.

Эти люди стали жертвами ЛДНР. Не было бы КПВВ и линии разграничения - все они были бы живы. Причём, всем уже давно очевидно, что линия разграничения нужна только мародерам, которые грабят ОРДЛО. Жителей Донбасса она ни от чего не защищает. Напротив, они сами массово и регулярно пересекают эту линию и ездят в Украину. Следовательно, не чувствуют никакой угрозы и не боятся никаких фашистов.

Вот это издевательство над людьми на бессмысленных КПВВ - и есть настоящий геноцид Донбасса. А вовсе не вымышленные фильтрационные лагеря, которыми пугали в 2014-м.

Записал об этом новый видеоблог

Денис Казанский


Один адвокат...

  • 10.10.19, 10:26
Дисиденту Миколі Кунцевичу 63 роки. За його плечима – три кримінальні справи, порушені проти нього радянською владою у 1974, 1980 та 1984 роках. У рамках останньої сторону захисту Кунцевича представляв Віктор Медведчук, нині лідер проросійської сили «Український вибір» та кум президента Росії Володимира Путіна. Медведчука часто звинувачують у порушенні адвокатської етики під час захисту іншого радянського дисидента українського поета Василя Стуса. Микола Кунцевич стверджує, що і у випадку з його справою, Медведчук радше нагадував прокурора, ніж адвоката, адже не лише проявляв бездіяльність у захисті, але й навіть особисто посприяв тому, щоб йому додали до передбаченого цією справою терміну у три роки ще майже два. Більше про це, а також про те, чому адвокат Медведчук не прийшов на оголошення вироку своєму підзахисному та чи бачились вони уже після тих подій, Микола Кунцевич розповів у ексклюзивному інтерв'ю Радіо Свобода.





– Мене возили на психіатричну експертизу, а потім слідчий прийшов і каже: «Завтра ми починаємо знайомитись зі справою». Я кажу: «Хвилиночку! Мені адвокат потрібен, мабуть». На що він мені: «Ваші батьки уже визначились з адвокатом».

– Як саме вони вибрали вам захисника?

Слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука
– Мати розповідала мені, що слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука. Немає сумнівів, що цей список затверджувався десь нагорі, тобто слідчий не сам визначав кандидатів.

– Чим він аргументував свій вибір?

– Нічим. Але мама знайшла цікаве пояснення, що юридична консультація, в якій працював Медведчук, знаходилась поруч з тією вулицею, на якій працювала вона, то каже, можливо, їй його і запропонували, щоб далеко не бігати. Та й хто тоді знав, хто такий Медведчук. Тоді ще про справу Стуса ніхто не чув.

Коли мама прийшла до Медведчука і сказала, що вона мати Кунцевича, він відповів: «Я знаю».

Медведчук сказав моїй мамі: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, хоча гроші йому мала платити держава

– Чи спілкувався він потім ще з вашими батьками?

– Ні, був лише один момент, коли він сказав моїй мамі: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, І це при тому, що він був державним адвокатом, тобто гроші мала платити йому держава.

– Яке у вас було перше враження від адвоката?

– Неприємне. Чисто візуально. Але потім я переконався, що це так і є. Слідчий приніс нам три томи справи на ознайомлення, а Медведчук одразу мені: «Давайте быстренько все за два часа закончим». Я кажу: «Хвилиночку», – адже в мене вже був досвід: у першій справі два томи, у другій справі один

– Скільки часу ви тоді витратили на ознайомлення з ними?

– На першу – сім днів. У мене досвіду тоді ще не було, але мій тодішній адвокат Каплан підказував, на що я маю звертати увагу і що маю записувати. Окрім того, він собі теж тоді багато усього переписував. Згодом ми з ним знайомились з одним томом другої справи два дні.

А тут три томи і Медведчук каже: «За дві години ми закінчимо»! Я кажу: «Ні! Я буду читати стільки, скільки мені треба буде!» І я читав, робив виписки. Загалом десять днів я знайомився.

– Медведчук допомагав у цьому процесі?

– Із 10 днів він прийшов лише 5 разів.

Навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив знайомитись зі справою, він не зробив жодної виписки!

– Інші 5 ви знайомились зі справою самостійно?

–Так, зі слідчим. Але навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив, він не зробив жодної виписки. Жодної!

– Просто сидів?

– Просто сидів. Я кажу: «Зверніть на це увагу чи на це», – а він у відповідь: «Да это не нужно!» Але я собі все одно виписував.

– Як часто він потім з вами спілкувався?

– Лише ці 5 разів. У той час адвокат долучався до справи тільки з моменту ознайомлення з її матеріалами.

– Призначили судове засідання. Що відбувалось далі?

– Вирішили, що мене будуть судити у Білій Церкві. Мене привезли туди. Я чекав, що до мене прийде адвокат, бо попередній, Каплан, завжди до мене приходив перед кожним судовим засіданням. Наприклад, у першій моїй справі за 1974 рік було 26 судових засідань і перед кожним Каплан підходив до мене в суді і ми з ними перемовлялися, а цей до мене навіть не підійшов.

– Чому цього разу перший адвокат з вами не працював?

– Він поїхав на батьківщину на той час. До того ж його прізвища точно не було серед тих, що пропонував слідчий.

Почався судовий процес. Мене запитують, чи визнаю я себе винним. Я запитую: «У чому?». Мені пояснюють:«У тому, що поширював поему». Кажу: «Це не я поширював її, а журнал ЦК ВЛКСМ «Юність».

Потім почався допит свідків. 26 їх, здається, було. Чотири із них це ті, у кого нібито знайшли зошити з моїми віршами, решта – ті, хто чув, як я декламував на концерті «Братську ГЕС».

Я запропонував провести експеримент: «Ви берете журнал «Юність» як оригінал, свідки сидять в залі, я читаю по пам’яті те, що я читав зі сцени. Ви перевіряєте у журналі, чи співпадає це з оригінальним текстом, а свідки підтверджують: це я читав чи не це».

Суддя запитав думки у прокурора, на що той відповів: «За бажанням суду». А адвокат Медведчук сказав: «Я категорически против. непонятно, с какой целью подозреваемый хочет зятянуть процес».

Я заявив про відвід адвоката. Суд зробив перерву, щоб порадитись, але потім повідомив, що відмовляє. Причин було дві: перша – адвокат мені призначений державою, друга – за моєю статтею підсудний не може захищатися самостійно, без адвоката. Потім я ще 5 разів просив відводу Медведчука, суд вже на місці радився, але відповідь була незмінною.

– Скільки всього судових засідань було?

– Два.

Медведчук дуже психував, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі

– Як адвокат Медведчук себе поводив під час них?

– Він дуже психував, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі. Він увесь час кудись поспішав.

– А що було між судовими засіданнями?

– Не підходив до мене жодного разу.

– Що було під час другого дня судових слухань?

– Того дня прокурор сказав: «Безумовно, вина підсудного доведена. Це злочин передбачений статтею 187-1 (поширення завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад – ред.). Тому прошу призначити максимальне покарання у вигляді трьох років позбавлення волі».

А потім слово взяв адвокат, який підтримав прокурора у тому, що моя вина доведена, і що покарання мені має бути максимальним – три роки. Водночас він додав: «Товариш прокурор чомусь не врахував, що згідно зі статтею 43 КПК до терміну цього покарання повинен бути доданий термін 1 рік 9 місяців і 19 днів з попереднього терміну».

– Що ви відчули в цей момент?

Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат»
– Що я міг відчути, якщо я 6 разів просив його відводу… Я розумів, що воно таке. Я прекрасно розумів, що мені три роки дадуть, бо за цією статтею, наприклад, Сергія Набоку засудили до трьох років.

Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат». А коли приїхали на судове засідання і почалося з того, що «з матеріалів справи видно, що він скоїв злочин...» Вибачте, якщо ти адвокат, то ти в будь-якому випадку повинен захищати свого підзахисного, а він лив на мене бруду більше, ніж прокурор!

У мене був на пам’яті Каплан: двічі людина не випускала ручку з рук під час судового засідання, усе одразу нотував. А у цього навіть папірця не лежало! Він сидів і дивився. Свідок щось говорить, а суддя каже: «Товаришу адвокат, у вас є питання до свідка?» «Так а вот какое впечатление у вас было, когда подсудимый читал стихотворение со сцены?» – починав Медведчук до усіх свідків, навіть до тих, які не були присутніми на тому виступі.

– Що було далі?

– Потім мені дали останнє слово. Суддя сказав: «Только предупреждаю, если что-то антисоветское начнете говорить, я вас лишу последнего слова». А я кажу: «Товаришу суддя, справа в тім, що в мене таке враження, що скоро взагалі настане кінець радянській владі і те, що ви тут написали, все піде до смітника. І все!»

Після цього суд оголосив перерву на два дні. Я ще здивувався, думаю: «Як це два дні?!», бо був впевнений, що вирок написаний (так завжди робили). До того ж на суді у першій справі у мене було 40 хвилин перерви і майже годину суддя читав вирок, тобто тоді написали швидше, ніж прочитали. А тут дві доби! Протягом цього часу мене не повезли до Києва, а тримали там у Білій Церкві.

– Чи був присутній адвокат Медведчук під час оголошення вам вироку?

Медведчук не прийшов на зачитання мені вироку
– Вирок був, а адвоката ні. Він не прийшов на його зачитання. Я йому ще казав раніше, мовляв, після вироку нам треба зустрітися, касаційну скаргу подати, на що він мені відповів: «Не надо никаких кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет».

Медведчук говорив: «Не надо никаких кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет»
Після оголошення вироку я написав заяву з проханням надати мені можливість ознайомитись з протоколом судового засідання. До мене прийшов суддя Васильєв, він сам приніс протокол судового засідання, і я його запитав, чому так довго готували текст. Він відповів: «Чесно тобі скажу: у нас був написаний вирок на три роки, але я ж не маю права, якщо адвокат просить додати рік і дев'ять, не додати цього. Тому йому довелося переписувати».

– Тобто востаннє ви бачили Медведчука перед оголошенням вам вироку. Чи зустрічались ви з ним ще колись-небудь після цих подій?

– Так. Вже після звільнення. Одного разу керівництво Народного Руху України зустрічалось з керівництвом партії СДПУ (о).

– Він вас впізнав?

– Я йому нагадав. Але він дуже поспішав, з Кравчуком якраз був.

– Що Ви йому сказали?

– Сказав: «А пам’ятаєте, ви мене захищали в Білій Церкві?» «А, так-так», – відповів він і побіг.

Після цього я з ним перетинався ще одного разу, але тоді він зі мною навіть не говорив.

Сталося так, що на мене та ще двох моїх товаришів завели кримінальну справу. Ми якось поверталися з київського Гідропарку на метро і спілкувались між собою українською. Двом пасажирам це не сподобалось. «Прекратите это, а то ни слушать это, ни дышать, ничего из-за ваших разговоров нельзя», – сказали нам вони. Зав'язалась сутичка. Згодом з'ясувалось, що один з цих двох був співробітником КДБ, а інший старшим лейтенантом міліції. В результаті справу відкрили щодо нас, а не щодо них. Невдовзі її припинили, але перед тим слідчий мені радив шукати адвоката і я прийшов до Медведчука з копією мого звинувачення, яку мені надрукував слідчий. Я підійшов до нього в його тодішньому офісі, він зупинився, прочитав, але ані слова не сказав: просто віддав мені все назад і пішов.

– Але чому після вашого досвіду роботи з ним у 1984 році, Ви все одно вирішили звернутися до нього?

– Бо тоді він вже був у СДПУ (о), не був комуністом. Плюс його прізвище було на слуху. Я просто хотів налякати слідчого.

– Загалом, як би ви охарактеризували роль Медведчука у вашій справі?

– Прокурор.

 – Чи вважаєте ви його винним в тому, що він фактично допоміг засудити вас, а не захищав?

– Є таке розуміння як адвокатська етика. Її порушення є кримінальним злочином. От у цьому він винний. Каплан був порядним адвокатом, хоча я впевнений, що йому теж телефонували і казали, що робити, але він робив так, як вважав за потрібне. Він вважав, що мене треба вивести на «хуліганство», бо так мені буде легше. І дійсно, так було легше, бо якби мене вперше засудили за 187-ю статтею, то вдруге у мене вже була б 62 стаття (антирадянська агітація і пропаганда – ред.) і втретє знову була б 62 і я би тоді точно отримав 15 років.

Джерело https://www.radiosvoboda.org/a/29473801.html

Під Івано-Франківськом знайшли документи УПА

  • 08.10.19, 18:21
Два повстанські архіви з невідомими історикам документами знайшли в лісах на Івано-Франківщині і передали Центру досліджень визвольного руху.

Про це Історичній правді повідомили в ЦДВР.

 
ФОТО: ЦДВР

У Стратинських лісах Рогатинського району Івано-Франківської області відкопали "молочний" бідон і металеву скриньку. У них повстанці свого часу зберігали свої документи. Більшість із них виявилися невідомими історикам. 

Кілька сотень знайдених документів датуються 1945 — 1946 рр. Це переважно звіти підпілля ОУН та підрозділів УПА з теренів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, які діяли у межах Воєнних округ (ВО) УПА "Буг", "Лисоня", "Говерля" та на території Закерзоння (сучасна територія Польщі).

 
ФОТО: ЦДВР

Вперше виявлено 5 звітів з Тактичного відтинка "Магура", що входив до складу ВО "Говерля" та низку хронік сотень з ВО "Лисоня". Знайдено з десяток невідомих досі типів бофонів (підпільні гроші, векселі).

Група документів присвячена темі виборів до Верховної Ради УРСР 1946 року. Ці вибори планувалися радянською владою як засіб формальної легалізації окупації Західної України. Для підпілля зрив виборів був першочерговою задачею, успіх якої мав засвідчити реальну силу УПА. 

 
ФОТО: ЦДВР

"Архіви із Стратинських лісів — надзвичайне історичне джерело. В кількох сотнях документів зібрана історія українського визвольного руху за два роки. Для нас очевидно, що архів призначався для інформування лідерів ОУН та головного командування УПА. Втім, встановити чи працювали з ним члени Проводу ОУН наразі немає можливості, але ми вперше виявили кримптоніми підпільної пошти "АА" та "612". Хто це – думаю, з'ясуємо з часом", — пояснює Руслан Забілий, генеральний директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" та член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху. 

 
ФОТО: ЦДВР

Один з архівів дуже добре зберігся, його опрацюють реставратори та історики і згодом оприлюднять он-лайн в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Інший, на жаль, не підлягає навіть реставрації, відтак реставраторка Національного музею "Тюрма на Лонцького" Олена Папевська законсервує архів та відреставрує німецьку мінометну скриньку, в якій він зберігався.

Джерело www.istpravda.com.ua/short/2019/10/8/156344/

«Заморожені». Історії дітей, які живуть на лінії фронту

  • 07.10.19, 10:01

На лінії зіткнення, там, куди потенційно щохвилини може прилетіти куля чи снаряд – за 10 кілометрів від фронту, – живе близько 100 тисяч дітей. Про те, як війна впливає на психіку дітей, як відображається на їхньому сприйнятті світу – репортаж воєнного кореспондента Радіо Свобода Андрія Дубчака.

Зробити репортаж про дітей на лінії фронту я задумав давно. Як до цієї теми підступитися, не знав – надто важко це… Та цього так сталося, що на початку відрядження – у першому ж інтерв’ю – психолог із Попасної Людмила Романенко почала про це говорити. За її спостереженнями, наслідком війни й бойових дій стала «замороженість» дітей, батьків, та й усього суспільства в цілому.

Якщо коротко, то «замороженість» – це психологічне уникання наявної проблеми на підсвідомому рівні. Таке уникання, за словами психолога, є однією із основних ознак посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Цей стан надпотужно впливає на психосоматику і здоров’я загалом. Медики у Попасній останнім часом реєструють різкий сплеск онкозахворювань і психосоматичних розладів, як у дітей, так і у дорослих.

«Замороженість» також характеризується відсутністю емоцій, як у дітей, так і у батьків. У такому стані батьки не можуть повноцінно давати дітям любов, тепло й відчуття захищеності, а діти не можуть на повну радіти, гратися, відчувати себе у безпеці. Все це позначається і позначатиметься надалі на психіці й здоров’ї дітей не лише у прифронтових зонах, а й у решті країни.

Спостерігаючи за дітьми, які живуть біля лінії фронту, я для себе відзначив, що старші діти, які застали бойові дії вже у свідомому віці, сприймають війну більш травматично, аніж діти, які народилися або усвідомили себе вже під час війни.

У старших одні стреси і страхи, у молодших інші.


Діти в реабілітаційному центрі «Лелека», що у фронтовому місті Попасна

Ось лише кілька історій дітей, які живуть біля лінії конфлікту. Про деяких із них ми зробимо більш розгорнуті матеріали. Це дуже велика і важлива тема, що потребує широкого висвітлення.

Золоте-4. Жора

Жорі – 4 роки. Його разом із матір’ю я зустрів біля магазину в центрі селища Золоте-4 – потенційній точці розведення військ. За рогом цього магазину видно «дім Павлова», а це вже передова.

Жорина домівка – на околиці селища. Ліс за городами заміновано. Мати розповіла, що в тому лісі на «розтяжках» іноді підриваються собаки, і їхні нутрощі потім довго висять на гіллі дерев і кущів.

Жора – зосереджений. Його очі не посміхаються. Він дивиться так, ніби оцінює.


Георгій, 4 роки. Селище Золоте-4. Потенційна точка розведення військ, «сіра зона». 19 вересня 2019 року

Прямо зі мною говорити він не захотів. Промовив кілька слів і все. Тому його мама була між нами «перемовником»:

– Жорику, а як в собачку нашого влучили два осколки, пам’ятаєш?

– Так.

– Не вижила собачка, – каже мати, – три місяці пожила і померла… Жоро, а розкажи дяді, коли стріляли. Розкажи.

– Коли було темно, вони стріляли.

– А з чого стріляли?

Жора зосереджено і точно імітує звуки, що супроводжують «виходи», політ і «приходи» від різних видів зброї.

Луганське. Давид, Вова, Степан

Родина живе тут із самого початку конфлікту. Під час найгарячіших боїв 2015 року вони ненадовго виїздили в Харків, але потім повернулися, бо тут все – комбайн, трактор, поля, господарство, собаки, коти. Їхня хата стоїть прямо на околиці селища, далі блокпост, і за ним вже передові позиції ЗСУ.

Стріляють тут регулярно. Іноді «прилітає» просто поруч.


Десятирічний Давид катається на купленому для них батьком дитячому квадроциклі, а малий Степан намагається його наздогнати, щоб теж покататися. За шлагбаум – не можна. Там передова. Селище Луганське, 20 вересня 2019 року

Хлопці дуже рухливі й невгамовні. Увесь час бігали, ловили то собаку, то кота, чи каталися на квадроциклі. Старші багато допомагають батькам по господарству. Навіть водять комбайн і трактор.



Давид, 10 років. Мріє бути адвокатом і поїхати на море. Позаду паркан їхнього будинку, посічений осколками від міни. Село Луганське, 20 вересня 2019 року

Розговорилися. Запитуємо у Давида, що тут цікавого у селі:

– Іноді, ввечері, коли ми їмо кавун, чути, як стріляють і з тієї сторони, і з іншої. Одні стріляють із БМП, а інші з міномета.

– А ти розрізняєш зброю?

– Трішки. Коли стріляє БМП, снаряд свистить і світиться. А з міномета сильно стріляє, трішки просвистіло і його не видно.

– Страшно?

– Ні. Вже звикли. А було таке, що ми дев’ять місяців без світла сиділи. Домашнє завдання під свічкою робив. У підвал ховалися.

Семирічний Вова і малий Степан граються з песиком, селище Луганське, 20 вересня 2019 року

Із розмови з Вовою:

– Коли стріляли – ми бігли в підвал. Навіть у трусах. Бо боялися, що капєц. Я хочу, щоб війна закінчилася і ніколи не було її.


Малий Степан дуже переконливо імітує ходу зомбі. Мати каже, що це його улюблені серіали. Селище Луганське, 20 вересня 2019 року

Хлопці дуже комунікабельні й допитливі. Війну сприймають як звичну частину довколишнього світу.

На жаль на сайті є обмеження і не всі історії помістились в замітку, та й відео не дублюються, тому, якщо цікаво, то прошу на сторінку www.radiosvoboda.org/a/frozen-children-war-ukraine/30189600.html

Але повз це фото я не можу пройти...

Сабріна плаче під час розповідії її матері про війну та економічну скруту. Павлопіль, 25 вересня 2019 року
Сабріна плаче під час розповідії її матері про війну та економічну скруту. Павлопіль, 25 вересня 2019 року

Ми у вічі сміємося смерті...

  • 05.10.19, 10:00

Ну, і що ж, що прийдеться умерти
У похідній шинелі в житах
Ми у вічі сміємося смерті
А вмирати прийдеться лиш раз

Ну, і що ж, що хтось буде ридати
На воротах даремно ждучи
Будуть нам маршової співати
До атаки гранати, рвучись

Сотня наша ударна залізна
Сотня наша в боях - богатир
Нас Тризуба веде знам`я грізне
І завзятий наш друг командир

За потоптану честь України
За поганьблену землю святу
Ми ідем, щоб підняти з руїни
Українську державу нову

2 жовтня 1913 у с.Голоско Велике (тепер частина Львова) народився Святослав Мотало – поет, прозаїк, діяч ОУН, більше відомий за літературним псевдонімом “Святослав Ольшенко-Вільха” (скорочено – “С.В.-В.”, “С.О.-В.”, “Св.О.-В.”)

Твори Святослава Мотала публікувалися у львівській та краківській пресі, а в 1941–1942 світ побачили збірки “Червона корчма” (прозова) і “Чужа весна” (поетична).

Під час війни працював у Головному осередку пропаганди ОУН, зокрема, в 1943 виконував обов’язки крайового референта пропаганди Західних українських земель (ЗУЗ – територія Галичини) під псевдонімом “Оляф”. За твердженням одного із його знайомих, навесні 1944 він заявив: “Іду в підпілля до УПА, вдруге на еміграцію не піду”.

За невідомих обставин у грудні 1944 С.Мотало мобілізований до Червоної армії військовим комісаріатом Боринського р-ну Дрогобицької обл. Ймовірно, потрапив в руки чекістів, які в випадках, коли не мали матеріалів для арешту затриманих в облавах на нелегалів військовозобов’язаних, відправляли їх на фронт.

Загинув у квітні 1945 на південь від Кракова.

Найвідомішим твором Святослава Ольшенка-Вільхи є вірш “Похідна” (“Ми у вічі сміємося смерті”), який став популярною повстанською піснею. Вперше він, ймовірно, опублікований в часописі “Наша боротьба" (ч.4 за 1941), згодом, дещо змінений, у журналі “Повстанець” (ч.5-6 за 1945)

Автор - Володимир Мороз



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
40
предыдущая
следующая