Чому у світі усе так складно – знайти, почути, йти до мети. От ніби раптом знайшов розраду, так ні, – за мить всі горять мости… Чому у долі нема натхнення життя картини писати так, щоб тільки радісним в них знаменням був кожен крок, кожен штрих і знак. Чому всі мрії такі крилаті і їх так легко спалити вщент, а потім ночами знов шукати вчорашніх зустрічей ніжний щем. Чому у світі усе так важко – любити, мріяти, берегти, на півдорозі впізнати щастя і в суєті мимо не пройти…

З літер складається слово, Слів поєднання – вже фраза, Фрази сплетемо в розмову Й зникне самотність одразу. З дотиків губ – поцілунок, З подихів – ритми бажання, З такту сердець – подарунок Долі, що зветься кохання. Нотка до нотки – й акордом Щиро вони озовуться, Всі ці акорди в не горду Й світлу мелодію зллються. Шепіт до шепоту – мрія, Ніжність до ніжності – миті Сплеску любові й надії, Снами польоти умиті. Слово складається з літер, З нот – переливи мелодій… Тільки...

Читати далі...

Візьми мене за руку й поклич бажанням ночі, Літати вище неба я ще не розучилась… Коли зі мною поруч твої бездонні очі, У мене за плечима могутні й вільні крила. Візьми в свої долоні мої останні мрії, Я віддаю без бою тобі усе, що маю, Давай образи й сльози ми попелом розвієм І віднайдем частинку загубленого раю. Візьми мене за руку і заховай від вітру – У серці, у долонях – це зовсім не важливо, Лиш тільки б вдвох з тобою летіти на край світу, Лиш тільки б нам летіти… і буду я...

Читати далі...

Розплету волосся в місячному сяйві, Полечу блукати вітрові навстріч. Не питай навіщо – запитання зайві, Я з собою хочу бути віч-на-віч. Заплету у коси мерехтливі зорі, У віночок сплівши розмаїття снів. Знаєш, а тобою вони знову хворі І нема спасінні вже від них мені… Позбираю іскри у сіянні ночі, Щоб зуміти мрію серцем берегти… Ну чому у неї знову твої очі І чому до тебе знов несуть вітри? Розіллюсь бажанням по нічному небі, Розчинюсь в зірковім ароматі свіч… Не питай...

Читати далі...

Я не хочу придумувать мрії, Чи листи знов в нікуди писати, Бо тоді моє серце німіє І не хоче у небо злітати. Я чекати на тебе не хочу, Бо хвилини тоді мов століття, Бо тоді диво-магія ночі В мить стає найсумнішою в світі. Я не хочу! Та знову чекаю… Я люблю, хоч й не хочу любити… Вкотре номер я твій набираю, Але так і не смію дзвонити…

Дивлюсь у вікно… Місто втомлене спить… Ти повір Хмільна мов вино Того сну вічна мить В сяйві зір. Бокал пригублю Із нектаром п’янким Тих зірок В думках не втоплюсь, Виплітаючи з рим Кожен крок. В напівтемноті Буду впевнено йти По слідах, Що з мрій і віршів Постелив мені ти В своїх снах. Нектаром сп’янить Чи вином до схочу Мене ніч І сном стане мить, Де я з містом мовчу Віч-на-віч…

Пройдусь одиноко по вулиці, Вдихну ніжний подих небес, Та сонце весняне знов хмуриться, Бо поруч немає тебе… Між всіх перехожих шукатиму Я знов твої очі й уста, І знову без меж сумуватиму, Що прірви між нами й міста… В моєму волоссі купатися Весняний промінчик буде, А я… я не вмію всміхатися Як поруч немає тебе…