Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

Кадровая политика в сфере нацбезопасности

Поскольку все мнят себя военными стратегами, хуже от моей реплики не станет. Я уверен в том, что мы начнем уверенно побеждать не после импорта в Украину американских вооружений, а после импорта в генеральские головы западных мозгов. Поскольку не знать расстановки внутри МО и Генштаба (ГШ) сейчас не то время, знаю о них кое-что и я. Насколько мне известно, американцы не спешат предоставлять свою помощь из-за того, что их критически не устраивает министр обороны и состав Генштаба. Американцы многое строят на доверии и личных отношениях, это их стиль работы в отличие от формальной Европы. Поэтому серьезно рассматривать помощь Украине они готовы в неком кадровом пакете. Примерно так же у них было с кредитом МВФ, который вручали под Яценюка и его программу. То есть, вручить разные интересные вещи Штаты готовы только людям с условно схожими пентагоновским типами военного мышления и квалификации.
    

В принципе среди наших генералов есть люди, которые по мнению Штатов смогут обеспечить две ключевые вещи: эффективно использовать полученное вооружение (без сдачи его москалям) и не растырить его по дороге на Восток. Фамилии называть не буду, дабы не срывать всякие кулуарные процессы. 

Но дальше начинается более интересная история. Наверняка этот вопрос будет поставлен на переговоры с Порошенко. Он оказывается в непростой ситуации: если он предложит Раде министра обороны и назначит главу ГШ по согласованию со Штатами, он деполитизирует эти должности, так как военное руководство будет действовать не в ручном режиме. То есть, оно будет условно защищено от политических и коррупционных манипуляций Банковой, крышей Госдепа. Если Порошенко откажется поделиться властью, Украина может недополучить хороший кусок обороноспособности. В любом случае кадровая политика Порошенко в сфере нацбезопасности станет его первым серьезным экзаменом в качестве президента. Будем с интересом наблюдать.
     Sergey Vysotsky

И этих людей мы должны услышать???

Читаю статью и понимаю, что начинаю ненавидеть. Россиян, донецких, луганских и всех, кто помогает творить этот беспредел в моей стране. Стране, которая никогда ни с кем не воевала, которая давно разоружилась и единственное, чего ей не хватало, это хорошего правительства. Правильного, справедливого, надежного, идейного. Настоящего. Патриота своей страны. Страны, которая его избрала, которая его содержит, которая верит ему, его обещаниям и ждет их выполнения.
Но нет у нас такого правительства. И похоже, не скоро будет. Пройдет еще не один Майдан прежде, чем мы сможем гордиться своей страной и с гордостью называться украинцами.unsmile
Далее цитаты из статьи. Всю статью можно прочесть тут.

Милана пробыла в плену 14 дней. Кажется, что она все время улыбается, но на самом деле ее мучают сильные головные боли, она не может находиться на ярком свете. У нее постоянно сбивается дыхание. Все время пребывания в плену Милану били и кололи неизвестными веществами, на ее руках – следы от инъекций. Там, в пыточной, она видела других пленных людей, мужчин, которых похители называли «Правым сектором» (как и Милану). Судьба их на данный момент неизвестна.

Девушка — профессиональный фотограф, неравнодушный гражданин. Зимой она, как и многие другие украинцы, ходила на Майдан. В Донецк поехала, чтобы пообещаться с местными жителями и «увидеть все своими глазами». 5-го мая в центре Донецка ее схватили и затащили в черный минибус.

Самое страшное - ложили рядом с человеком, и, если я не отвечала на какой- то вопрос, начинали его бить. Чтобы я чувствовала, как ему больно, слушала, как он кричит. Били очень сильно.

Там был молодой парень, новенький, наверное, потому что он был связан и глаза завязаны. Это был где-то 7-9й день. Его ночью забрали, к рассвету привели, у него было разбито лицо, вся майка в крови, может быть, повреждены легкие, он тяжело дышал. Лежал на полу. И так пролежал до вечера, его забрали и больше не приводили.

Они вспоминали ДНР. "Мы уже в ДНР. Теперь это наше". Большинство говорило с русским акцентом. «Что» вместо «шо». Охранники были всегда в масках. Только глаза открыты и рот. У них военная одежда темно-зеленая, иногда камуфляж. Уколы делал «спец».

Входил охранник, наставлял дуло пистолета к голове, говорил: «Если рыпнешься, застрелим», а второй делал укол. В плечо, в вену, по-разному. Не каждый день. Проходило 10-15 мин, я терялась в пространстве, хуже слышала. Часть информации в памяти терялась. Стоять было невозможно, сидеть тоже, и я лежала на полу бетонном. Он был очень холодный, но когда бросало в жар - на полу было легче.

Зашла в милицию, объяснила ситуацию, как могла. Милиционер представился лейтенантом. И сказал:"Простите, мы вам ничем помочь не можем. Это не в нашей компетенции". В отеле у вокзала попросила дать позвонить, мне отказали. Телфон мне дала только официантка в кафе. Я не дозвонилась родным (Милана живет в Киеве с бабушкой – ред. ), зашла в интернет с телефона, написала статус в фейсбук , попросила о помощи, чтобы связались со мной. Буквально через 3 минуты мне написал человек, сказал, что с 6-го мая занимается моими поисками. Звали Виктор. Он связался с людьми, которые за мной приехали и забрали меня в надежное место.

Рассказ Миланы свидетельствует о том, что на территории Украины находится самый настоящий концлагерь, где калечат и убивают людей. И там все еще остаются пленные. Только несколько человек были освобождены из плена, в числе которых Сергей Лефтер, Артем Дейнега, Милана. Государство уделило огромное внимание освобождению членов ОБСЕ, но, похоже, судьба простых людей интересует только простых людей. Продолжение, к сожалению, следует.

Пригода російського та українського туриста

В житті розмовляю російською, але цей пост маю викласти рідною мовою, бо він про те почуття, коли відчуваєш себе невід'ємною частиною всього цивілізованого світу, коли груди сповнює гордість за свою велику Батьківщину, та велика шана героям, які вклали свої життя на алтар свободи та незалежності.
 
     Два дні тому довелося провести кілька годин в аеропорту міста Дубаї (Об'єднані арабські Емірати). Величезна транзитна зона, де можна побачити людей будь-якого коліру шкіри та національності, але, на перший погляд, жодного росіянина чи навіть слов'янина. Однак, рАссейський дух таки дав про себе знати. В магазині безмитної торгівлі DUTY FREE в черзі до каси попереду мене стояла дуже колоритна пара: він - здоровезний чолов'яга в кольорових шортах та футболці з написом Я ___ РОССИЯ (шо воно ___ не знаю бо було затерте), неголений та з таким перегаром, що навіть запах парфумів заглушав, вона - теж не мала, в величезних шортах та майці, які розмірів на два меньше ніж їй потрібно, але з написом GUSSI (такий собі китайський GUCCI), зачіска в стилі "гніздо курки на світанку", та запах парфуму, який нагадував викид з хімічного комбінату та заглушав перегар чоловіка. В корзині - з десяток пляшок віскі та якогось іншого алкоголю. Загалом - рАссея Атдихает.


     Касир - ввічливий молодий араб - просить його викласти з корзини товар та показати посадковий талон, звісно, англійською мовою. На що Я___РОССИЯ відповідає (російською) - "ти шо па русски не можеш?" Я починаю тихо присідати. Араб також трохи не розуміє що коїться. РАССИЯ виймає з шортів гаманець, достає з нього та жбурляє перед касиром картку, як я помітив видану банком РОСІЯ, та знов звертається до касира - "я плачу, работай". 

Далі, як кажуть, картина м'ясом по майонезу - касир обережно бере картку, кілька секунд дивиться на неї - та ЖБУРЛЯЄ іі назад РОСИИ зі словами - "NO RUSSIAN CARD ACCEPTED" - тобто не приймають вони російські картки до сплати. На волання пари "шо?, как? праизвол!" з'являються полісмени, які дуже швидко пояснюють, що, як і чому відбувається. 

Далі - акт вистави другий, патріотичний. Викладаю на касу блок цигарок, передаю касиру посадковий талон та картку Приват-Банку. Касир приймає картку, питає, в якій валюті я бажаю заплатити - в доларах чи "українській валюті" (картка мультивалютна). Дивлюся на спантеличеного РАССИЮ, який досі стоїть поруч з полісменами, і голосно кажу "sure, I will pay Ukrainian money". 

Кілька секунд, я підписую чек, та касир передає мені картку та товар в пакеті зі звичайною фразою "thank you, have a good flight". Выдповідаю "thank you" та чую НА ЛОМАНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ - "СЛАВА УКРАЇНІ!!!". "ГЕРОЯМ СЛАВА!" - карбую у відповідь, та відходжу від каси. 

За спиною чую дзвін да гомін, обертаюся - РОССИЯ стоїть з вилупленими очима. Дивлюся в його вкрай розгублені очі та ще раз "добиваю" його - "СЛАВА НАЦІЇ! - СМЕРТЬ ВОРОГАМ!". До воріт посадки йшов як по Майдану.
    

Svyatoslav Gaydamak

1.06.2014 на Віче буде вирішуватися майбутнє Майдану

Завтра, 1 червня о 12:00 ВІЧЕ НА МАЙДАНІ. Перепост
Рішення провести Віче було прийняте підписантами Маніфесту спільнот Майдану, який був оприлюднений в середу, 28 травня 2014 року.

 Більш ніж 50 громадських організацій та ініціатив Майданів України оголошують Віче, на якому закликають до обговорення змін та майбутнього Майдану.

Під час Віче представниками різних громадських спільнот буде запропоноване спільне бачення подальшого формату Майдану як інструменту та полігону народовладдя, його фізичного реформатування.

 Крім того, на порядок денний поставлені питання:

1. Прийняття присяги новообраним мером міста Києва за Козацькими традиціями

2. Заблоковане владою реформування законодавчої системи

3. Система контролю та звітності влади

 Також запрошуємо киян долучитися до вшанування пам'яті загиблих під час трагічних подій в країні: створення небесної дороги з квітів та свічок і мистецька акція на підтримку військових. 

     Борис Кушнірук

В Харькове разработали бронированную машину «Дозор»

Обсуждаем формирование заказа на приобретение для Национальной Гвардии Украины боевых бронированных машин «Дозор». Отличная харьковская разработка. Очень своевременная. Берем на испытания первые машины и будем заказывать серию. Обращаюсь к Министру обороны и начальнику Генштаба Вооруженных сил.

- Планируем производство и оборонный заказ. Как вы? Будете ж тоже заказывать? 

Министр конечно рад такой возможности, как бывший десантник – рад особенно, и начштаб откровенно улыбается и шутит:

– Вы еще спрашиваете? Понимаете, в том состоянии в каком мы приняли армию нам для комплектования нужно все, кроме .. русско-украинских словарей. 
Разошлись, готовить решение на понедельник. Будут у силовиков бронированные машины, а у харьковчан работа!

Arsen Avakov

У партии "Демократический альянс" украли голоса

Международные наблюдатели признали честными и демократичными выборы президента. Но в этот же день в Киеве выбирали Киевсовет. И там происходили настоящие фальсификации – как в "лучшие" времена Януковича.
     По всей стране Центризбирком смог сосчитать голоса 18 миллионов избирателей за четыре дня. А в Киеве уже четыре дня не могут сосчитать 1 миллион 300 тысяч голосов. Идет переписывание протоколов и "уточнение данных".
     Согласно экзит-полам, партия "Демократический альянс" получила 3,7%, а согласно данным Киевской городской избирательной комиссии у них 2,93%.  Проходной барьер 3%.
    
132 голоса украдено на четырех участках из тысячи – это очень много.
 
А вот еще два участка. На одном украли 46 голосов. А на другом – 29 голосов.
      И если "ДемАльянс" не пройдет, то эти 3% как бонусы распределят среди других партий. И на одного или двух депутатов больше по списку заведет УДАР/Порошенко, которые на этих выборах стали крышей для людей Черновецкого.
     Все происходящее напоминает парламентские выборы 2012 года, когда по киевским округам неделю не могли сосчитать голоса. Пока не хватает только "титушек", но скоро и их подвезут.
     Это позор для страны, о которой новозбранный президент говорит, что "люди уже другие". Никакие они не другие – такие же ворюги. Пока воруют голоса – завтра будут воровать из бюджета.
     Господин Порошенко, хватило бы вашего одного слова, что "фальсификаторы выборов будут наказаны по всей строгости закона". Но этих слов нет.
    
Сергій Лещенко

Повторити ''щеплення підлістю'' не вийде

Безсоромність, з якою виборчі комісії у Києві крадуть перемогу у партії Демократичний альянс має цілком позитивне суспільне значення. З цієї безсоромності починають своє правління, ще не інагуровані Петро Порошенко та Віталій Кличко. Отже "ста днів без критики" в них немає.
     Аналіз складу Київради ще попереду, але зрозуміло, що системних дерибанщиків та корупціонерів там – "греблю гати". Теж саме є, і ще буде, у центральній виконавчій владі.
     Українське суспільство форсованими темпами усвідомило самоцінність держави. Тому ми прийшли на вибори в умовах війни. Однак проголосували за підсунуті політичними маркетологами бренди – застаріваючі, як "УДАР Кличка", та новостворені: "Ляшко", "Оробець" і т.п.
     Демальянс не став таким брендом, бо не увійшов у систему олігархічних інтересів. І слава Богу.

Втім, українське суспільство вчиться швидко. Наступні вибори Київради та міського голови через 500 днів. Парламентські – десь місяців за 6 – 8. Це час на створення системного нового, мережевого політичного суб'єкта. Чинна влада своїм меркантилізмом та намаганнями зберегти корупційні схеми доб'є репутацію поточних політичних брендів, як це зараз відбувається з маркою "Свобода" – "нива не орана, поле не займане".
     Повторити "щеплення підлістю", яке зробив Україні В. Ющенко не вийде – суспільство інше.
Отож первинним завданням суспільно-політичного суб'єкту у Києві має стати аналіз усіх дій міської влади – від кадрових призначень до рішень сесій Київради.
     В країні загалом – підготовка проекту нової Конституції, просування усіма засобами нового закону про вибори парламенту та їхнє позачергове проведення. У новому "короткому" парламенті ухвалення Конституції, засадничих законів, призначення чергових виборів парламенту, місцевих рад та дочасних – президента, якщо ця посада збережеться у новій Конституції.
     "Старим" фаховим політикам у цих процесах теж знайдеться робота – від допомоги в організації контролю за діяльністю влади до участі у підготовці законопроектів.
    
Костянтин Матвієнко

Правильний діагноз - вірне лікування

Тепер від Порошенка вимагається впевненість і послідовність дій.
     Досить маскувати події на Сході під АТО. Правильний діагноз дасть змогу вірного лікування. Глава держави має точно сформулювати проблему. Це – війна.
     Відтак, стане зрозумілим і алгоритм наступних дій:
1. Голосування за нових міністра оборони, голови СБУ, очільника ГПУ для відновлення ефективної позапартійної силової вертикалі.
2. Введення військового стану в Донбасі.
3. Використання зекономлених на виборах 500 млн. на потреби Збройних Сил. Організація західної допомоги "ленд-ліз 2" для поставок нової техніки (в першу чергу – авіації) для Української Армії.
4. Проведення військової операції по ліквідації диверсійно-терористичних угрупувань.
     Одночасно будуть здійснені кроки для прийняття нового виборчого закону на основі відкритих партійних списків, розпуску ВР та обрання нового парламенту вже восени цього року.
     Антиукраїнський блок буде знищено. І в Донбасі, і в парламенті.
     Юрій Луценко

Основний ворог Порошенка – його рейтинг

Сам по собі він не відповідає жодним критеріям Майдану. Тому що доларовий мільярдер. Тому що брав участь у схемах "роботи" з бюджетом. Тому що на політичному рівні співпрацював із режимом. Він не є президентом Революції. Тож його перемогу я оцінюю так: втомившись від антиукраїнських олігархів, люди обрали собі українського олігарха. В мене запитання: а що, без олігархів – ну ніяк?
    

А тепер усе залежить від самого Порошенка. Від його бажання стати ІНШИМ президентом, а не просто наступним. Суспільство повинно загнати нового президента у стійло, яке він сам собі визначив. Воно називається «жити по-новому». Якщо він знову почне бавитися в квотний принцип призначень, у кулуарні домовленості з олігархами, в тіньові тендери-держзакупівлі – буде там, де Янукович зараз.

Хоча... Порошенко є більш небезпечний, ніж Янукович. Бо набагато розумніший і гнучкіший. Чи потрібен Україні «розумний і гнучкий новий Янукович» - питання на майбутнє. Коли я кажу «новий Янукович», то маю на увазі авторитарні нахили. Вони чітко простежуються. Найгірше – президент таки мусить бути жорстким у наших умовах. Але ніхто не знає, де закінчується принциповість і починається золотий батон.

Проти Януковича нас було 80%. Проти Порошенка нас удвічі менше. Це –проблема. Не думаю, що це перехідний президент. Навпаки: думаю, він надовго. Бо може домовитися з олігархами. З Коломойським і Пінчуком уже домовився. А ще він знає, як домовлятися з народом. Особливо нашим. Кепська ситуація.

Залишається уповати на його власну амбіцію увійти в історію. Він може це зробити – спробувати перезаснувати цілі сфери. Але для цього він повинен щодня жертвувати своїм рейтингом. Його основний ворог – це рейтинг. Я бачу, що Порошенко став заручником безпрецедентної цифри «55%». Жоден політик за всю історію України не набирав стільки. І тому Порошенко буде дуже дбайливо ставитися до свого рейтингу. А це – катастрофа. Він буде працювати на рейтинг, а не на Україну, яку треба різати без наркозу.

Усі схеми придумані до нього і працюють безвідмовно. Доведеться убити в собі бізнесовий азарт до збагачення. Якщо говорити пафосно, Порошенкові треба вбити себе в собі. А я не вірю, що крупний бізнесмен відмовиться від непоганого відкату, який сам проситься в руки. Принаймні я таких не зустрічав. Порошенко мусить згоріти заради фундаментального перезаснування країни. Пожертвувати собою. Не знаю, не знаю…

А якщо чесно - я щиро хочу, щоб у нього все вийшло. Бо на виборах переміг не Порошенко, а вимога людей жити по-новому. Вперед на міни.
    

Остап ДРОЗДОВ