Роздача гречки на виборах відходить у минуле?

Організаційна частина виборів в Україні фінансується із державного бюджету, звідки, наприклад, отримують кошти виборчі комісії - від центральної до дільничної. Реєстрація кандидатів у депутати та агітація здійснюється за рахунок виборчих фондів.

Попередні парламентські вибори відбувалися виключно на партійній основі. Відтак, і їх фінансування здійснювалося за рахунок партійних коштів. Проте навіть тоді, за оцінками спостерігачів, лише 30-40% реальних витрат проходили через касу, решта оплати "товарів та послуг" здійснювалася готівкою. Як і багато реалій української квазі-демократії, фінансування виборів є так само квазі-прозорим - каже Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі "Опора".

"Фінансування українських виборів є досить закритою темою, хоча всі кандидати оприлюднюють свої декларації, а по завершенні виборів - інформацію про витрати із виборчих фондів. Тим не менше, тільки 30-40% фінансування іде з офіційних фондів, тобто, більша частина витрат - видатки готівкового характеру із "сірих" фондів кандидатів", - каже експерт, і додає, що тепер, коли половина складу парламенту обиратиметься не за партійними списками, а у мажоритарних округах, можливості для зловживань розширилися.

Але, як каже екс-голова Комітету виборців України, голова аналітичного центру "Політика" Ігор Попов, з фінансової точки зору треба розрізняти мажоритарні округи, які маловідомі, але грошовиті кандидати купували у партій, та мажоритарні округи, де балотуватимуться відомі політики за моральної та фінансової допомоги своїх партій.

"Деякі партії із центру допомагають своїм кандидатам-мажоритарникам, щоб ті, у свою чергу, посилили результат партії. А інші продавали свою підтримку за внесок у партійну касу. Це, передусім, стосується рейтингових партій, до яких хотіли приєднатися нерейтингові політики. І ці внески могли бути досить суттєвими. Як правило, це робиться непрозоро, і навіть може бути приховано від керівних органів партії, і у самій партії про це можуть знати лічені особи, - лідер, і його ліва чи права рука. Реального балансу і бухгалтерії ніхто не знає", - каже Ігор Попов.

З добром до людей чи по добро від людей?

Утім, є і ще один варіант боротьби за мажоритарний округ, на який поки що наважуються лише одиниці. Так, юрист Тетяна Монтян, яка змагатиметься за один із округів у столиці, а також відомий опозиційний політик, один із учасників студентської "революції на граніті" Олесь Доній, заявили, що спробують зібрати гроші на виборчу кампанію від своїх прихильників через відритий банківський рахунок.

"Реєстрацію я можу собі дозволити. А на передвиборчу кампанію я буду звертатися до громадян. Буде відкритий кандидатський рахунок. Мої прихильники живуть не в одному окрузі, а розкидані по всій Україні. Будемо звертатися, це фактично народні вибори, ідея яких — проти грошей", - заявив Олесь Доній, нині депутат від НУНС та кандидат-самовисуванець.

З іншого боку, є такі кандидати, які не очікують добра від людей, а самі ідуть із ним до народу. Наприклад, секретар Київської міської ради Галина Герега балотується як самовисуванець у одному зі столичних округів. Впродовж останніх місяців мешканці цього округу спостерігають раптову появу імені кандидата та гасла "З добром до людей (дітей)" на лавочках, поштових скриньках та дитячих майданчиках.

Гречка forever?

Якщо орієнтуватися на виборче законодавство, то це мало чим відрізняється від безкоштовної роздачі гречки, і може кваліфікуватися, як підкуп виборців - каже Ольга Айвазовська. Проте доводити це нема кому, та і марно, - покарання за це український закон не передбачає:

"Згідно чинного законодавства, навіть згадування імені кандидата є виборчою агітацією. Так само, надання товарів, послуг, цінних паперів за заниженими цінами або безоплатно, що супроводжуються закликом голосувати "за" чи "проти" кандидата, або згадується його ім'я, є підкупом. Вся агітація має бути проплачена у безготівковій формі із офіційних рахунків кандидатів. Проте чинне законодавство чітко регламентує порядок фінансування, але не регламентує і не переслідує за порушення порядку ведення агітації та витрачання коштів із джерел поза межами виборчого фонду", - каже експерт.

Водночас Ольга Айвазовська називає цікавим прецедентом спроби деяких кандидатів заручитися не тільки моральною, але й матеріальною підтримкою виборців.

"Це є поширена міжнародна практика, але в Україні з'являються лише перші прецеденти, перші спроби "капіталізувати" свою політичну репутацію. Набагато легше знайти одного-двох фінансових донорів, і взяти перед ними політичні зобов'язання захищати їх інтереси після перемоги на виборах, ніж займатися фандрейзінгом, збирати ресурси від прихильників, такому кандидату треба витратити вдвічі більше зусиль і часу. Хоча я дуже сподіваюся, що за результатами цих виборів, все ж таки, будуть приклади "історій успіху", коли перемогла прозора і якісна кампанія, а не те, що є "медіа-вірусами", у яких є гасла, є велика медіа-присутність, і, досить часто, розгорнута благодійна діяльність, яка, фактично, є підкупом виборців", - каже Ольга Айвазовська.

Водночас Ігор Попов вважає, що за наявних обставин, коли успішні вибори на мажоритарному окрузі потребують значних фінансових витрат, розраховувати лише на підтримку прихильників досить наївно:

"Оскільки в округ входить близько 180 тисяч виборців, для того, щоб вони дізналися про кандидата, зрозуміли його гасла і програму, все одно мають бути якісь витрати. І сподіватися на те, що без бюджету можна перемогти на виборах, - це, звичайно, наївно. Навіть для "розкрученого", розумного кандидата із виходом на якісь медіа-ресурси треба мати принаймні мільйон гривень, щоб хоча би мріяти про перемогу. А загалом, за оцінками оглядачів, загальний бюджет переможця-мажоритарника складає близько мільйона доларів", - каже експерт.

Ігор Попов також вважає, що і кандидати, які ідуть з добром до людей, і ті, хто очікують добра від людей - орієнтуються на різних виборців:

"Для одного виборця важливими є якісь етичні норми, майбутня діяльність кандидата. Як правило, такий виборець сам буде шукати інформацію про кандидата, цікавитись ним. Для інших виборців важливішим є отримання безпосередньої допомоги, як правило, матеріальної. Зазвичай, це або виборці, які повністю розчарувалися у тому наборі кандидатів, що їм пропонується, або це виборці, які, дійсно, мають низьке соціальне забезпечення, і тому для них навіть гречка є вирішальною для прийняття рішення, за кого голосувати, - каже Ігор Попов і пояснює логіку виборця, що піде голосувати у жовтні 2012 року. - Виборець розуміє, що альтернативи немає, за останні роки вже політики всіх кольорів побували при владі, виборець їх оцінив. І якщо він не бачить політиків іншого типу, вибори перетворюються на конкурс "хто краще поділиться", і саме тому ми часто чуємо, що "крадуть усі, але цей хоч трохи людям щось зробив". Це дуже примітивна демократія, але це є наші реалії".

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2012/08/120816_ukraine_election_finances_az.shtml

Соратники Юрия Луценкосчитают оба дела против него политически мотивированными. «Юридически обвинения были абсурдными, не было даже состава преступления.
Не случайно прокуроры в июле поменяли Луценко статью обвинения на более мягкую - они поняли, что прицепиться не к чему», -  сказала изданию «Коммерсантъ» пресс-секретарь оппозиционной партии «Народная самооборона» Лариса Сарган.
Она также напомнила: Валентин Давиденко неоднократно заявлял, что претензий к экс-министру не имеет. «Единственная причина преследований состоит в том, что наш президент Виктор Янукович дважды судим и хочет, чтобы его оппоненты Юрия Луценко и Юлия Тимошенко тоже имели по две судимости», - полагает госпожа
Сарган.Вероятно, Виктор Януковичстремиться создать одинаковые стартовые возможности – каждому оппоненту по две судимости, а вот тогда и сразимся. И ему вовсе, не важно справедливый ли был суд и приговор, заслужено ли несут наказания его оппоненты.
Противники президентаЯнуковича уверены: инициируя судебные разбирательства, власти пытаются предотвратить участие лидеров оппозиции в парламентских выборах, запланированных на 28 октября.
Ранее ЦИК Украины запретил господину Луценко и госпожеТимошенко баллотироваться в депутаты из-за непогашенных судимостей. У последней, правда, еще есть шанс повлиять на это решение. 28 августа Европейский суд по правам человека (ЕСПЧ) рассмотрит жалобу экс-премьера на ее незаконное содержание под стражей. Впрочем, в том, что обычно неторопливый Страсбург успеет поставить точку в этом вопросе до дня голосования, сомневаются и сами оппозиционеры.
«Надежда на участие Юлии Тимошенко в выборах минимальна»,- призналась Лариса Сарган.
katerizanch
Катерина Ризанчук

 Безумовно, я не стверджую, що буде саме так, але…
Почну з того, що я нікого не залякую, боронь Боже. Я просто моделюю ситуацію, яку, враховуючи подальший перебіг виборчої кампанії, відкидати не можна.
Суть полягає в наступному. Правлячий режим не зможе виграти вибори чесно. Для мене - це аксіома. І питання не тільки в рейтингових показниках та об’єктивній соціології. Достатньо вийти на вулицю і спитати будь-кого, незалежно від регіону проживання, в Донецьку, Харкові, Сумах, Одесі, Києві,
Львові чи Хмельницькому: а як Ви ставитесь до нинішньої влади? Якою буде відповідь здогадатись не важко, зрозуміло усім. Наразі, їхня реальна межа  до 10-12% «ударного електорату», не більше.
Отже, сьогодні можна не сумніватися, що режим готується до масштабних фальсифікацій результатів голосування. Їм необхідне створення суспільної ілюзії перемоги на виборах. Саме тому, регіонали будуть застосовувати (і вже нині активно це впроваджують) маніпулятивні технології, як до, так і  після закінчення виборів і закриття дільниць. Більш того, своїми останніми «мільярдними ноу-хау», на кшталт встановлення відеокамер на дільницях і т.д., вони намагатимуться підкреслити демократичність виборчого процесу. Але – це міф. Вони просто налякані майбутньою поразкою. До речі, відмова ЦВК зареєструвати кандидатами в народні депутати лідера опозиції Юлію Тимошенко і Юрія Луценка - ще одне підтвердження того, що Янукович боїться.
Не дивлячись на заклики світової спільноти про негайний допуск репресованих, незаконно засуджених опозиційних політиків до виборчого процесу, реакції - нуль. Чому? Відповідь проста - страх.
Щоб не заглиблюватись у деталі проведення виборчої кампанії партією регіонів та її сателітів, відзначу, що ці вибори можуть бути визнані недійсними та недемократичними, тобто сфальшованими. Вірогідність цього, за два місяці до дня голосування, особисто я оцінюю як 50/50. І визначать це не тільки українські спостерігачі та громадські організації-контролери виборчого процесу, а й, в першу чергу, представники міжнародних правових інституцій: ОБСЄ, ПАРЄ та ін.
Виникає питання, що за таких умов робити владі? Якщо вже на наступний день після голосування уся світова спільнота визнає вибори такими, що відбулися з порушеннями демократичних принципів. Відповідь також проста – чхати вони хотіли на увесь цивілізований світ. Адже окупаційний режим Януковича створив для
себе свій власний, штучно змонтований «тесный мирок», в якому комфортно тільки особисто диктатору, його мафіозному «клану», владним олігархам та їх приплічникам. Це означає, що за цю безмежну владу Янукович і Ко будуть битися до кінця, без жодних вагань. Переконаний, що ви погодитесь зі мною в тому, що лояльності, порозуміння, дотримання демократичних цінностей, а також вимог Конституції України та чинного законодавства від нинішньої влади чекати не доведеться. Будуть перти «бульдозером», це для них звично.
За обставин, коли Об,єднана опозиція і Свобода (сподіваюся, що і УДАР який зайде у ВР також долучиться до опозиційних сил) переможуть на виборах , а я переконаний, що так і буде, результат потрібно буде захищати. І не тільки в ДВК, ОВК, а й, можливо, на вулиці. Масштабним фальсифікаціям потрібно буде протидіяти. Інакше можемо ще на довгі роки опинитися в кримінально-прокурорському ярмі. Це означає, що може статися Новий Майдан або «нова революція свідомості», що, не виключено, стане поштовхом для усунення режиму.
Звичайно, спостерігати спокійно за цим влада не буде, це факт. Вони настільки глибоко засіли на Печерських пагорбах, що підуть на будь-які провокації аби втриматися. От тоді і можна очікувати танки, БТРи, внутрішні війська та озброєний «Беркут» на вулицях Києва. Задача буде поставлена проста: силове придушення можливих акцій протестів громадян. Адже іншої мови, окрім залякувань, побоїщ, арештів та застосування грубої сили проти мирних демонстрантів вони не знають. За останні два роки кожному українцю стало зрозуміло, що правляча хунта не зупиниться ні перед чим. Але, з іншої сторони, до людей має прийти прозріння, бо не може так продовжуватися вічно. Терпець громадян, рано чи пізно, урветься.
Головна проблема полягає в тому, чи будуть українці по-справжньому готові до реального протистояння режиму заради збереження своєї країни, заради захисту свободи і демократії, заради майбутнього своїх дітей. Саме так, як би патетично для когось, це не звучало. Поки що люди не готові, але я переконаний, що
вже найближчим часом все зміниться. Обов'язково.В цій ситуації ми говоримо виключно про конституційні засоби політичної боротьби, тобто про мирні масові протести на захист законності, дотримання прав і
свобод громадян України. На мій погляд, думати про це потрібно вже сьогодні. Згадуючи одну зі своїх останніх публікацій , повторюся, що потрібно всього 100 000 справжніх патріотів, в один час, в одному місці, готових захистити Україну. Все. Цього буде достатньо, щоб жоден танк не виїхав з гаражу, щоб
жоден спецназівець не потягнувся до зброї. Крім того, в таких умовах міліціонери-спецназівці самі, дуже скоро, будуть на стороні людей. Хочу наголосити, що я молю Господа, щоб найгірший прогноз не справдився. Це щиро. Більш того, десь, на підсвідомому рівні, я сподіваюся, що до такого ніколи не дійде. Адже я не тільки громадянин, але ще й батько і син. Несу особисту відповідальність за своїх дітей та батьків перед Богом. І волію, щоб ані мої діти, ані мої батьки ніколи не побачили будь-якого неприкритого насилля влади по відношенню до власного народу.
Втім, від цих горе-правителів можна чекати чого завгодно, в тому числі і спроби застосування сили проти мирних громадян. Це вже було і не раз.
 Сьогодні – це правда життя. Тому замовчувати такі речі, обговорюючи можливі ситуації, на мій погляд, також не варто. Потрібно це знати і думати як діяти  у різних обставинах. Як захистити Україну від свавілля і остаточного знищення нашої держави. Отже, як кажуть росіяни: «готовь сани летом…».
Мені часто кажуть: «От ви, опозиціонери, намагаєтесь всіх переконати, що влада обов’язково програє вибори, а ви переможете. А чому ви не думаєте, що влада може виграти?»
Відповідаю. Я нікого ні в чому не переконую. Я висловлюю виключно свою особисту точку зору, яку аргументую. Погоджуватись чи ні – це особиста справа кожного.
Звичайно, на папері влада виграти може. От тільки чесно вона цього зробити не здатна. Я в цьому переконаний. І безумовно, якби я мав хоч якісь підстави вважати, що в Україні відбувається справжня чесна політична боротьба, конкуренція ідей, програм і т.д., я був би тільки радий. От тоді нехай виграють, нема питань.
Але, на жаль, сьогодні все виглядає інакше. Саме тому, стверджую, що  без застосування «чорних» технологій, без банального підкупу виборців, без
маніпуляції свідомістю через зомбування людей в ЗМІ ( в першу чергу через телебачення), без жорсткого адмінресурсу, без масштабних фальсифікацій на виборчих дільницях, без залякувань і шантажу, представники правлячого кримінально-олігархічного режиму перемогти НІКОЛИ НЕ ЗМОЖУТЬ! Крапка. Це моя власна точка зору, яку я готовий відстоювати і доводити.
Зрештою, головне, кожному з нас, прийти на виборчі дільниці і не дати їм змоги вкрасти наші голоси, а значить не дати вкрасти наше майбутнє.
У наступних публікаціях, я та ГО «Новий Київ» будемо інформувати широку громадськість про перебіг виборчої кампанії, оскільки братимемо у ній активну участь. Розкажемо і про те яким чином представники режиму намагатимуться спотворити результати волевиявлення, зокрема у Києві.
 
P.S. Час від часу згадую 2003-2004 роки… Було величезне протистояння, був шалений тиск на опозицію, були фальсифікації, бійки, був  Помаранчевий Майдан…
 Була епоха «кучмізму». Втім, порівнюючи сьогодні Кучму і Януковича, підсвідомо спадає на думку, що Леонід Данилович, виявляється, був «милейшей души
 человеком»:)))?…

Тримаймося! З вірою до перемоги!

Слава Україні!

 

Зорян Шкіряк