В Украинской реальности самоорганизация общества, а тем более самоуправление, отсутствуют. Власть, которая, по пятой статье Конституции, принадлежит народу, на практике в руках псевдоэлиты, которая посредством обворовывания других, и общины в целом, сколотила себе капитальчик.
Конечно, можно долго и упорно спорить о происхождении капиталов и о том, как развивается капитализм. Но в Украине нет капитализма! Капитализм подразумевает открытую конкуренцию! В Украине же действует конкуренция по-донецки: уничтожить конкурентов и насадить лишь бы что, а пипл пусть хавает.
Вот этот принцип донецкие, что постоянно эксплуатируют его в экономике, теперь пытаются насадить и в политике. И ни о какой морали, чести, совести и достоинстве не говорится. Нет таких понятий в лексиконе Партии регионов. Есть: «малина», «пахан», «развести как котят», а вот морально-этические нормы – отсутствуют.
Виновато ли в этом общество? Наверное, да. Это они, противсихи, которые не пошли на выборы и проигнорировали угрозу легализации криминала во власти, должны отвечать за то, что быдломасса (электорат Януковича) решила возвести на трон другую быдломассу.
Сегодня же, когда голосовавшая быдломасса не получила своих мечт, она, протрезвев слегка, или отойдя от наркотика, с удивлением констатирует: Янукович ей надоел, как муха в дерьме. Да вот только от их возмущений теперь ничего не меняется. Быдломасса, дорвавшаяся до власти, нынче позиционирует жлобство, невежество, цинизм, проституцию и бандитизм, как нормы общественной морали. И хотя украинцы в своем большинстве не испорчены так, чтобы воспринимать проституток как столпов общества, им говорят противоположное.
При этом любую подлость, мерзость и низость прикрывают словом политика, констатируя: «Знаете, как комар писает? Так политика еще тоньше».
Мало кто из профессиональных политологов назовет шабаш украинской власти ПР профессиональной политикой. Ну, может быть, Выдрин и Пиховшек, которые за честное обещание регионалов - и старую проститутку признают английской королевой. Большинство же профессионалов только кисло покривят физии: политики в Украине нет. Как нет и морали, этики, порядочности и уважения законодательства.
Власть, которая сама игнорирует закон, тем не менее, пытается заставить граждан выполнять свои распоряжения, как законы. Конечно, обществу это претит. Да и законы экономики (которые Азаровым с Януковичем не признаются) не перестанут работать только потому, что Янукович их отменит. Это как закон притяжения: ты можешь его принимать или нет, но от этого яблоко падать на голову не перестанет.
Но Янукович и его свора решили, что они - умнее всех. И это только потому, что воспитанные люди, у которых нет привычки вызывать хама на дуэль, в какой-то момент промолчали, не отреагировали на хамство или ретировались, уединяясь от быдла. Вот тогда януковичи и посчитали настоящую интеллигенцию (не включать к порядочным ДРАЧилово и Ко) полными лохами, которых просто грех не поиметь.
Сегодня же интеллигенция уже осознала, что пора воскрешать дуэль, поскольку жлоб и хам ничего, кроме силы, плевка в рожу, а то и биты между глаз, не понимает. А значит, пора ходить с битой. Постоянно. И это не исключение. Это уже правило, потому что понимаешь: януковичи бояться только силы, а потому без охраны и в люди не выходят, поскольку знают, что им не просто плюнут в рожу, но еще эту рожу и начистят. И даже депутатская неприкосновенность не спасет.
Да вот только силовики (что такие же жлобы, как и их шеф, только бабла поменьше) не позволят гражданам вооружаться. Они-то понимают, что как только в обществе официально разрешат ношение оружия, так всех лидеров ПР граждане отстреляют при первом удобном случае. А это не входит в планы этой власти. Они уже билбордов бояться, на которых написана правда. Что уже говорить о вооруженных гражданах?
Общество же скатывается в пропасть и превращается в клоаку. Нормы морали и этичности уходят в никуда, хотя при этом все осуждают убийц, насильников и воров. Но это – если эти твари затронули кого-то лично. Когда же все абстрактно, то тут общество – молчит, потому как не понимает и не осознает, что ему уже давно залезли в карман.
Вот если бы у него отобрали что-то физическое, то, что оно уже держало бы в руках, тогда оно начало возмущаться. Когда же гражданин не знает, что конкретно у него отбирают, когда он не осознает, что можно жить лучше (потому что никогда не выезжал за пределы своего города или села), когда он не понимает, что такое справедливое правосудие и не осознает, что правосудие вообще возможно, то тогда такому гражданину и обществу в целом можно вешать лапшу на уши.
Именно в таких случаях говорят, что Конституция – не указ, что голосовать чужими карточками – норма, что выполнять четкие законы для исполнения своих обязанностей – не обязательно, а то, что все воруют, а сын пахана становится миллионером – вообще норма.
Вот в такое смутное время любое сумасбродство называют словом «политика», а общество контролируют при помощи манипуляций. Только в смутное время неадекватность возводится в ранг нормальности, а психически здоровые индивиды, чтобы не тронуться умом, трогаются в путь в близ лежащие страны, понимая: в Украине (если общество не осознает, что на выборах нужно выбросить Партию регионов из политики) ничего хорошего не будет.
Ну, а то, что представители клана воров считают свои действия политикой и при этом пытаются доказать, что это – норма, так и любой шизофреник доказывает доктору, что его поступки – адекватны. И что с того?

Лина ТЫХА, специально для

«Конфликтов и законов»

Губернатор Дніпропетровської області Олександр Вілкул вимагав зняти бігборды з рекламою одного з інтернет-видань Дніпродзержинська.

Про це пише Дніпродзержинськ ONLINE з посиланням на джерела.

"Як повідомили з достовірних джерел, власникам Дніпродзержинського бігборда (перед в'їздом на міст із правого на лівий берег), де розміщається соціальна реклама, у тому числі й нашого сайту, дзвонив губернатор і в категоричній формі вимагав "розібратися із цим неподобством", - пише видання.

Видання додає, що причиною занепокоєння стало зображення бабусі з котом і підпис: "Взнала, що онук голосував за "регіони", переписала хату на кота".

Видання підкреслює, що "банер не порушує нічиїх прав й не ображає чиєїсь гідності, і вже тим більше - не суперечить чинному законодавству".

"Не менший ажіотаж викликав і один з попередніх бордів, який також наполегливо намагалися прибрати місцеві "регіонали" (у тому числі й незаконно, у темряві)", - відзначає видання.

"Цікаво, чому представники "Партії регіонів" сприймають ці повідомлення на свій рахунок? Напевно, немає диму без вогню", - припустили автори сайту.

Як відомо, раніше перед приїздом у Дніпропетровськ прем'єра Миколи Азарова на шляху його маршруту з'явилося кілька десятків бігбордів з вітаннями на його адресу.

"

СПАСИБО всем пользователям, кто делает перепост этой новости на своих блогах и страницах в соцсетях, и особенно популярным интернет-изданиям: Украинской правде, Комментариям, Лицам, Фокусу, Корреспонденту, Ленте.ру, Mail.ru Цензор.нет и другим. Благодаря вашей активности и усилиям, позорные потуги «регионалов» в применении админресурса в результате обращаются против них. Про билборд уже гудит весть интернет! Новость про кота-оппозиционера просочилась даже на BBC! Спасибо Вам за  ваше небезразличие и поддержку!

Вот как «страшный» билборд выглядит на текущий момент:"

Такими є дані декларації, яку він подав до Центральної виборчої комісії.

Згідно з документом, у 2011 році він заробив 231 557 гривень, що було його зарплатнею. Також він отримав 35 094 матеріальної допомоги.

Водночас у 2011 році він придбав квартиру площею 208,4 квадратних метри за  2 482 044 гривні.

Також у звітному році він купив Lexux LX570 2001 року випуску з об'ємом двигуна 5,6 літрів. Вартість нового авта склала 753 600гривень.

Крім цієї машини, Палиця має Mercedes S600 2007 року з об'ємом двигуна 5,5 літри та Mercedes GL500 2006 року з об'ємом двигуна 5 літрів.

Більше у Палиці нічого немає.

За інформацією Української правди, він більшу частину часу проживає у Швейцарії. Зокрема під час голосування "мовного" закону, його картка проект підтримала. Після цього Палиця заявляв, що не голосував, оскільки в той час перебував за кордоном "у справах, пов’язаних із навчанням сина, і фізично не міг проголосувати "за" ухвалення цього закону", - повідомив Ігор Палиця.

Палиця йде в депутати по Луцькому мажоритарному округом. Деякі ЗМІ повідомляли, що Партія регіонів проводила з ним переговори по цьому округу. 

Українська правда

По-перше, на глибокому зрощенні олігархії та влади на загальнонаціональному рівні, що має свої аналоги й на регіональному і часто місцевому. 

По-друге, на зумовленій цим явищем консервації та поглиб­ленні монополізації дедалі більшої частини сфер життя. Причому на зміну успадкованим від СРСР державним приходять монополії наближених до керівництва олігархів, які не зовсім підпадають навіть під визначення приватних, оскільки володіння ними залежить насамперед від рівня їхньої наближеності до влади.

По-третє, на процвітанні корупції, яка вже фактично замінила офіційні механізми вирішення тих чи інших питань і водночас стала основним реальним джерелом оплати праці переважної частини чиновників вищої та середньої ланок (і значною мірою нижчої), а відтак метою їх перебування на посадах.

По-четверте, на надмірній (і в більшості випадків непотрібній) зарегламентованості економічної діяльності, яка має на меті не реальне виконання визначених тими чи іншими нормами вимог, а насамперед створення попиту на корупційні послуги посадовців.

Нарешті, по-п’яте, на відсутності реального арбітра, що мав би забезпечити формально задекларований принцип верховенства права в країні: ані судова, ані правоохоронна системи сьогодні не виконують тих функцій, які покладає на них суспільство, а зазвичай, навпаки, є інструментом підтримування всіх згаданих вище суспільних аномалій, що блокують розвиток України.

Без комплексного, а головне швидкого в часі та рішучого подолання названих проблем забезпечити реалізацію скованого нині потенціалу нашої країни неможливо. Й Україні загрожуватиме утвердження відсталої російськоцентричної соціально-економічної та суспільно-по­­літичної моделі розвитку, яка ґрунтується на нераціональному використанні природних багатств та їх привласненні в інтересах вузького кола осіб, наближених до панівної на той чи інший момент владної верхівки. Вона виключає інтенсивний розвиток економіки виробників, утвердження філософії накопичення та творення економічного потенціалу, позаяк зорієнтована на паразитування на вже наявних ресурсах, доступ до яких лімітований правлячою групою.

Цивілізаційні прорив із транзитного пострадянського стану та подолання інертного тяжіння України до відсталої російсько-євразійської олігар­­хічно-люмпенської моделі мають відбутися не за «посередництва» олігархії, а за її ліквідації як явища та знищення передумов для відтворення в майбутньому. Це можливо буде зробити лише за умови відокремлення влади від бізнесу.

Останнє не означає утопічного в ринковій економіці відмежування державної політики від інтересів підприємців. Йдеться про подолання олігархії як явища – ненормальної ситуації, за якої президент, парламент, урядовці та чиновники нижчого рівня у своїй діяльності керуються інтересами не бізнесу та суспільства загалом, а лише окремих фінансово-промис­­ло­­вих груп або, що ще гірше, «обраних» родин (кланів). Тим більше коли в підсумку це призводить до відставання, стагнації та погіршення показників розвитку деяких галузей чи економіки загалом, внаслідок чого країна втрачає перспективу та соціально-економічну, а з нею й суспільно-політичну рівновагу і з’являється загроза державності та суверенітету.

Натомість великий бізнес має бути поставлений деолігархізованою державою в умови, за яких він може стати локомотивом нарощування економічного потенціалу країни, технологічної модернізації, збільшення присутності її товарів на світових ринках.

Врешті, в історії є чимало прикладів плідної співпраці держави та потужних національних виробників, які забезпечили переваги для розвитку не окремих «сімей», а націй загалом (див. стор. 28). Як, утім, не бракує й антиприкладів, коли в низці африканських та латиноамериканських країн тем­­пи нарощування статків правлячими родинами і кланами перебувають у чіткій обернено про­пор­ційній залежності від розвитку їхньої економіки.

Альтернативи вибору

Вибір, що стоїть перед Україною, не є абсолютно унікальним. На тому чи іншому етапі більшість суспільств були змушені зробити його між моделями з відкритим або обмеженим доступом до ресурсів.

У першому випадку виробництво, торгівля, послуги і фінанси діють у конкурентному середовищі, де постійно триває пошук і творення прибутку, нової вартості, що визнається вільним ринком. В усіх сферах суспільного життя є чітка протидія зловживанням і монополізації. Такий устрій ґрунтується на засадах змагальності як в економіці, так і в політиці, що підтримуються суспільством як одна із його базових цінностей. Громадяни розуміють свої можливості саме як можливості «відкритого доступу» і здатні захищати їх через громадські організації та судову систему.

Натомість суспільства з обмеженим доступом до ресурсів та можливостей основані на пошуку та привласнені не так нової, як уже наявної вартості – ренти, зокрема й через монополізм, унеможливлення конкуренції, «приватизацію» державної влади, витворення симбіозу влади і бізнесу. Джерелами рен­­ти виступають державний бюджет, природні ресурси, держвласність, квазідержавні холдинги, найприбутковіші напрями бізнесу, перерозподіл усього його або частини від «чужих» «своїм», корупція під прикриттям держави.

У цій моделі представники правлячої верхівки обмежують доступ громадян і бізнесу до ресурсів та можливостей заради створення й привласнення рен­­ти, насамперед підконтрольними їм та їхнім фаворитам підприємствами. Замість волі до економічного поступу зусилля влади спрямовуються на боротьбу за частку ренти з усіх цих джерел. Процвітають здирництво в усіх її ешелонах та свавілля силовиків. Передумови для цього закладаються безпосередньо в закони, які застосовуються вибірково. Тут немає місця стабільності, оскільки постійно змінюються правила гри.

У такому устрої суспільна згода щодо організації економічного життя неможлива. Вона підмінюється лояльністю олігархів і чиновників до авторитарного арбітра (це або найвищий керівник держави, або група осіб при владі, або верхівка правлячої партії, або «Сім’я», неважливо) в обмін на доступ та використання ними джерел ренти та бізнес-можливостей. Бізнес-еліта, високопосадовці, лобісти – усі вони є «клієнтами» такого арбітра.

Головні характеристики цьо­­го типу устрою: неефективність, негнучкість, нестійкість. Правляча верства перерозподільни­­ми подачками час від часу, особ­ливо перед виборами, відкуповується від «настирливих» чи «бунтівних» громадян.

Мутації совка

У випадку України модель суспільства з обмеженим доступом до ресурсів та можливостей була успадкована з радянських часів. Одержавлення за соціалізму призвело до перетворення всієї власності на державно-монополістичну. Держава, виконуючи функції управління економікою, оголосила себе верховним володарем загальнонародної власності. Унаслідок цього фактичним господарем став не безпосередній виробник (колектив, народ), а чиновник. Примат централізованого управління призвів до утворення командно-адміністративної форми господарювання й нівелювання ролі приватної ініціативи навіть в управлінні.

На відміну від більшості країн світу головним шляхом формування монополізму в Україні було не укрупнення конкуруючих підприємств через поглинання сильнішими слабших, а перехід компаній і виробничих комп­­лек­­сів-гігантів у недержавну фор­­му власності. При цьому на основі домінування радянської системи псевдоцінностей та її представників у владі сформувався нинішній суспільний устрій з обмеженим доступом громадян і бізнесу до ресурсів та можливостей.

У підсумку визначальний вплив на внутрішнє життя України мають сьогодні дві діаметрально протилежні за своїм статусом і чисельністю верстви населення, які разом утворюють структуру суспільства, що нагадує піраміду. На її вершині – найвищі посадовці та олігархи, від яких залежить ситуація в країні з огляду на їхні політичні та фінансові можливості, а в основі – велика кількість громадян із низьким рівнем доходів, що не впливають на державну політику.

Ідея відокремлення влади від бізнесу поки що виливалася в переписування претендентом на ту чи іншу державну посаду своєї компаній на родичів, кумів тощо. І хибно вважається, що такий «очищений» службовець діятиме лише в інтересах громадян. При цьому часто лунають заяви про неможливість та й недоцільність такого відмежування, мовляв, бізнесмени – ділові й багаті люди, які, маючи владу, робитимуть багатими всіх нас.

Тим часом, як бачимо, вони використовують її для ухвалення державних рішень, що вигідні тільки наближеним особам та структурам і, як правило, завдають шкоди решті громадян та підприємців. Звідси така щедрість олігархів під час проведення виборчих кампаній у розрахунку на те, що це буде щедро компенсовано майбутньою владою. Електоральна кампанія перетворилася на дороге змагання не ідей і програм удосконалення суспільства, а представників різних бізнес-еліт за право керувати країною у своїх інтересах.

На тлі високого рівня корупції, чиновницького свавілля та відсутності ефективної судової системи олігархічні ФПГ, які монополізували товарні ринки, стають украй небезпечними для держави та суттєво гальмують розвиток її економіки. Адже переваги на ринку дає їм саме привілейований доступ до влади та контроль над сировинними ресурсами, а не наявність технологій.

Відтак структурні перекоси в економіці (закладені в імпер­­сько-радянські часи) не виправляються, а поглиблюються. Тим часом за нинішнього рівня технологічного розвитку країни суттєво підвищити продуктивність, а з нею і темпи зростання та обсяг національного багатства практично неможливо.

Зруйнувати фундамент олігархії

Досвід інших країн дає чимало прикладів успішного виходу на цивілізований шлях розвитку завдяки спрямуванню урядової політики на побудову суспільного устрою з відкритим доступом до ресурсів, розмежуванню влади і бізнесу.

По-перше, потрібно завершити процес приватизації державного майна. Адже саме наявність «нічиїх», нерозподілених, але «заявлених до розподілу» в майбутньому активів і загалом вибірковий доступ до можливостей, регульований не так законом, як конкретними високопосадовцями, створюють умови для міцної «спайки» влади і бізнесу. За нинішнього стану гроші, які надходять до бюджету, мало цікавлять чиновника, підприємства продаються й за півціни, права власності передаються заздалегідь визначеним особам, а «зай­вих» потенційних учасників відсікають надуманими вимогами.

Після цього необхідно провести легалізацію капіталів, набутих некримінальним шляхом, і внесенням відповідних змін до Конституції чітко задекларувати непорушність прав власності осіб, які подали правдиві дані про джерела їх отримання.

По-друге, державна політика має бути спрямована на розвиток малого та середнього бізнесу, потрібна реалізація програми повної демонополізації економіки, спрощення процедур та позбавлення бізнесу зайвих обмежень, запровадження чіткої та єдиної для всіх процедури доступу до ресурсів. Треба ліквідувати як явище затримки з відшкодуванням ПДВ, увівши єдину для всіх схему і терміни відшкодування або скасувавши зазначений податок узагалі, забезпечити різке скорочення держзакупівель та їхню абсолютну прозорість.

По-третє, слід ухвалити закон про лобізм та законодавчо легалізувати цивілізовані методи представництва інтересів, які діють у демократичних державах. Адже наразі в законодавстві відсутній послідовний і систематичний облік категорій конфлікту інтересів. Це дасть змогу детінізувати процедури представництва інтересів, зробити їх відкритими й збалансованими з урахуванням інтересів держави, суб’єк­­тів господарювання та громадян. Необхідно створити спеціальну дозвільну систему, подібну до тих, що функціонує в багатьох розвинених країнах і регламентує діяльність колишніх чиновників задля запобігання використанню ними набутих на державній посаді інформації, зв’язків і навичок у цілях, що суперечать суспільним інтересам.

По-четверте, щоб послабити залежність політичних партій, впливових політиків і посадовців від олігархів, знадобиться комплекс заходів, що має передбачати: 1) оприлюднення особами, що мають керівні позиції в партіях чи органах державної влади, правдивої біографії з жорсткими санкціями за приховування або спотворення відомостей (щонайменше звільнення з посади/заборона займатися політичною діяльністю та обіймати державні посади на тривалий термін, наприклад 10–20 років); 2) посилення контролю за ухваленням рішення чиновником будь-якого рівня у разі, коли його попередня біографія може свідчити про підстави для конфлікту інтересів із зацікавленими бізнес-структу­­ра­­ми; 3) цілковиту прозорість фінансування виборчих кампаній (у її прямих та опосередкованих складових) будь-якого політика чи політсили із забезпеченням вільного доступу до відповідної інформації усіх охочих; 4) обо­­в’язкове декларування всіма політиками та держпосадовцями, правоохоронцями, суддями декларацій про доходи, особистих витрати та витрати їхніх родин.

Подальші дії мають бути спрямовані на розвиток механізмів контролю за владою та великим бізнесом, які стосуються розвитку незалежних інститутів громадянського суспільства та засобів масової інформації, що будуть розглянуті в одному з наступних номерів Тижня.