В кіно, як взагалі і в літературі, дуже важливою є проблема діалогів.
Здавалось би, а що такого: спостигай життя, підслуховуй розмови й бери – записуй їх.
Так, справді, записуй діалоги з життя: хтось обронив одну фразу в одному місці, інший іншу у іншому – драматург був присутній при цих розмовах і поєднав їх - так і склалась розмова його персонажів у сценарії, а режисер знайшов акторів, що відповідають типажам цього діалогу і талановито сфільмував епізод.
Саме так, на мою думку, народжуються неперебутні діалоги у фільмах:

Наприклад, сценарні діалоги Е. Брагинського і Е.Рязанова – «не надо меня ронять» чи « живенько, оно, конечно лучше» чи «пусть все будут здоровенькие… какой хороший тост»…
                          

(Про створення діалогів у сценаріях своїх фільмів саме таким чином, запозичуючи із життя, писав Е.Рязанов у книгах)
Думаю, саме тому фрази із фільмів Е.Рязанова й прижились в народі.
Бо вони взяті із життя.
Так би мовити, відбувся природний колообіг: життя-мистецтво-життя!

У цьому контексті ще приходить на думку робота таких сценаристів, як Ю.Дунский і В.Фрид.
Наприклад, у фільмі А. Митти «Екіпаж», де Майстри були сценаристами, пригадуються діалог лікаря і медсестри у напівзруйнованому літаку, що долає повітряний шлях в екстремальних умовах:

Медсестра (пафосно): Если бы я закончила мединститут, то не летела бы здесь…
Лікар (філософськи, знижаючи хибний пафос): А я вот закончил, и тоже лечу…

            

Чи коли наприкінці фільму герої, прогулюючись засніженим парком, бачать присипані порошею горобинові ягоди і А. Яковлева, що грає стюардесу, захоплено каже:

- Как капельки крови…
І Г.Жженов, що грає капітана,  урівнює це захоплення до звичайної розмови, відповідає:
- Прилетят снегери, склюют.

Саме такий-от урівноважено-конкретний і цілком відповідаючий життю діалог має бути на увазі у підході драматурга в створенні сценаріїв чи драматичних творів.
Ну, і звісно, - талант!
А це вже від Бога…

У Москві після тривалої хвороби на 78-м році життя помер російський поет Андрій Вознесенський.

* * *

Не отрекусь от каждой строчки прошлой - от самой безнадежной и продрогшей из актрисуль.

Не откажусь от жизни торопливой, от детских неоправданных трамплинов и от кощунств.

Не отступлюсь - "Ни шагу! Не она ль за нами?" Наверное, с заблудшими, лгунами... Мой каждый куст!

В мой страшный час, хотя и бредовая, поэзия меня не предавала, не отреклась.

Я жизнь мою в исповедальне высказал. Но на весь мир транслировалась исповедь. Все признаю.

Толпа кликуш ждет, хохоча, у двери: "Кус его, кус!" Все, что сказал, вздохнув, удостоверю.

Не отрекусь.

Подробнее: http://news.mail.ru/society/3899978

Насправді, екранний герой і час дуже глибока проблема

Багато хто вважає, що може спокійно говорити про це, про героя в кіно, літературі, бо що тут такого, подивився фільм, прочитав книгу, та й все зрозуміло: той кохає ту, а та іншого, чи той замочив якусь там лихварку за допомогою сокири, і тепер його мучать муки сумління і тягне на місце злочину, і непокоять жахіття, і не в змозі здолати ці пристрасті, він добровільно здається на волю людського суду і врешті отримує майже бажане покарання...

Гадаю, що у творенні образу героя чи то письменник чи режисер має багато працювати і думати, щоб захопити читача чи глядача. Митець завжди має тримати руку на пульсі сучасності, шукати своїм героям відповідників у житті. Замислюватись, чи зможе його герой стати новим Гагаріним чи там Чапаєвим… Митець має принести у світ героя, що здатен захопити його сучасників.
На мій погляд, проблема героя все-таки проблема інтелекту, душі, того, чого не замінить техніка.
Наприклад, недавно я зауважила у «Солярисі» Тарковського (американської версії, на жаль, не бачила), що Тарковський досить вдало справляється із зображенням різної атрибутики майбутнього.
Він не акцентує уваги на предметах майбутньої техніки (!)
Хоча відомо, що вони з оператором спеціально їздили в Японію і зняли проїзд у тунелі та хмарочоси, для того щоб показати світ майбутнього!
Проте Тарковський конкретно акцентує увагу на душі героя! Це основна заслуга цього фільму!

("Солярис")

Взагалі, у фільмах Тарковського постать героя завжди є досить цікавою, різноплановою, неоднозначною. Герой Тарковського схожий на заблукалого в часі індивіда, що доскіпливо шукає відповіді на питання: А чи жива ще у світі Духовність? З одного боку – його голос вчувається як глас Путника в пустелі . І ззовні герой не чує жодної відповіді, але він завжди знаходить її всередині – у глибині самого себе, він знаходить відповідь у глибині своєї Душі.


("Іванове дитинство")

До речі, такого Героя – Вічного Блукальця – Тарковський зображає чи не у всіх своїх фільмах. Чи то в «Івановому дитинстві», де Герой (малий Іван) шукає відповідності між жорстоким світом реальності, що захоплений війною і втратами, і світом снів, у якому мир і жива мама… Чи то у «Андрії Рубльові», в якому Герой (митець) метається між розтрощеним світом і творінням, в якому художник шукає краплі ще невмерлого духа – і врешті, знаходить. Чи то в «Солярисі», де закинутий на далеку незвідану планету-Океан Герой приносить свої втрачені ілюзії, помилки, гріхи і шукає вселенського Прощення і , зрештою, знаходить його… Чи в «Дзеркалі», чи в «Ностальгії», чи в «Жертвопринесенні» …
Надто у фільмі «Сталкер» Тарковський розділяє героя на три іпостасі (однозначний натяк на Триєдине начало живих істот на планеті Земля !!!).

            
            ("Сталкер")

У Зону, у цей світ спаплюженого минулого життя йдуть за сповненням бажань (мрій) троє: Науковець (Ученый), Письменник і їхній проводир – Сталкер… Кожен несе у цей світ своє: Науковець - бомбу, щоб знищити Зону; Письменник – мрію вийти з творчої кризи і Сталкер – потяг душі до Ідеалу! Такий-от тривимірний сплав різних боків людської свідомості: матерія, раціональність, дух – постає перед нами.
Спершу ці Герої, що мають кожен свою іпостась, знаходяться в певному конфлікті, вони не розуміють один одного, кожен знаходиться у своєму вимірі, шукаючи реалізації своїх бажань: відданість ідеалу (Сталкер), пошук суті речей (Письменник), руйнація , знищення (Науковець). Але зрештою, пройшовши заборонену Зону, здолавши безліч перешкод вони добираються до Завітної Кімнати, щоб здійснити свої мрії … і не заходять до неї … бо кожен знайшов відгук своїм мріям і потаємним бажанням у себе всередині, у глибині свого серця… Кожен відчув свою відповідальність перед світом: Чи готовий він, особисто він, відкрити світові Пандорову скриню своїх потаємних бажань і комплексів… і так, здолавши перешкоди і не здійснивши , здавалось би, бажань, вони повертаються кожен до свого попереднього життя, до свого світу… але кожен з них несе свій власний досвід, відповіді на власні підсвідомі питання … І в цьому сенсі кожен з учасників експедиції дістає бажане очищення, що символічно йде у фільмі проливним дощем…

Заекранні світи спонукають мене знову й знову зветрати свій погляд до творчості моєї i.ua- подруги Тири ( в реалі: кінорежисера Тамари Довгич, якщо хто не знає!!!).
Не перестаю дивуватись розвитку її таланту, її насназі, її творчим пошукам…

Бо вона працює, працює, працює… Вона створює кіносвіти… Вона творить неповторний світ кіно, свій світ, світ Тамари Довгич! ...
Я вже порівнювала неодноразово її твори (і в коментарях, і в статтях, і взамітках) із фільмами найвизначніших режисерів в історії кіно, таких як Ейзенштейн, Годар, Фасбіндер… І це цілковита правда!!! (Настане, настане, вірю, час, коли для Тамариних фільмів прийде тріумфальний – зоряний -час).

Так-от, вчора я подивилась Фільм Тамари Довгич «Іспанія. Гранада.70 – 29».

http://video.i.ua/user/1173320/18530/176169/

Я написала в коментарях ось таке:
Тамара експериментує зі звуком. Наприклад, у фільмі «Іспанія. Гранада.70 – 29» щоб донести нам глибину поезії Лорки, вона застосовує 5 звукових доріжок. Звук тут діє на підсвідомість глядача у декількох вимірах сприйняття: титри-строфи (писані українською), мов батогом, стьожать по свідомості того, хто зараз спостерігає за їхнім плином на екрані, натомість звук дає глибші проекції поезії Федеріко Ґарсіа Лорки: це рядки поезій ( мовлені російською з певним акцентом), це шуми дійсності : свист вітру, відгук дощу , стукіт, звуки гітари, музика й голоси зі світу реальності, (гуки людей!) що заточують поета за ґрати його рамок! (Маю на увазі рамки реальності) !!! Тому цей трек має дуже глибокий підтекст, основним мотивом якого (підтексту) є конфлікт між дійсністю і творчістю взагалі, з одного боку, і невід’ємність світу реального від світу поезії,– з іншого. Така собі палиця з двома кінцями… І така-от неоднозначність у трактуванні і поезії Лорки, і його існування (Лорки-поета, Лорки- художника) у світі побуту, світі, де все купляється і продається, у світі, де митця оковують ланцюги реальних приписів сприяє глибокому узагальненню поезії Лорки як взірця художніх творів взагалі, і місця митця у реальному світі людей…
(Ці коментарі я записала для спеціальної статті про творчість Т.Довгич)

Сьогодні я подивилась фільм «Чуєш, брате, мій».

http://video.i.ua/user/1173320/18529/176717/

Фільм присвячений творчості американської співачки Квітки Цісик, над яким Тамара працювала вже давно (багато кому це відомо на i.ua, бо ми часто в ефірі обговорювали цю тему. Крім того, Тамара вже зробила ряд треків на пісні Квітки («Журавлі», «Тече річечка», «Козаченьки» тощо).
Так-от, сьогодні я подивилась фільм «Чуєш, брате, мій». І я відверто можу сказати, що в цьому фільмі Тамара Довгич нарешті вийшла за рамки звичайних треків, вона зуміла перетворити реальність звичайного комп’ютерного простору у простір високого поєднання світів, реальностей, історичних меж і навіть національних рамок.
Мисткиня поєднує непоєднане, здавалось би: фото американських індіанців плавно переходять до зображень давніх листівок Української республіки з побажаннями Нового року, фото Матері Черрокі знічев’я передає естафету зображенню гуцулів з трембітою, звуковим ірокезьким молитвам приходить на зміну мелодія «Журавлів» у виконанні Квітки Цісик, звуковим фоном до якої йде підспівка пісні «Журавлі» з фільму Івана Миколайчука «Така пізня, така тепла осінь»… І ця кульмінаційна точка фільму таки робить свою справу. Вона вказує, що реальність немає меж. Немає значення чи мелодія народжена в Україні, чи на далекій американській землі… Немає значення, де ти живеш , адже планета Земля – твоя колиска. (!!!)
Ще раз хочу наголосити: Тира продовжує пошуки в царині звуку, вона сміливо накладає одну звукову доріжку на іншу, що створює контрапункти не тільки між зображенням і звуком , а й у сфері лише звукового супроводу: це одна й та сама пісня у виконанні різних співаків, що співали цю пісню в один і той самй час (80-ті роки минулого сторіччя), діючих осіб треку, що мешкали на різних боках планети, постатей, що так любили Україну… Але Одна (Квітка) її ніколи не бачила , інший [(Іван) – режисер фільму і «головний акторський образ України того часу» – Іван Миколайчук)]жив тут, але не був вільним по-справжньому, і лише у творчості й Один (Іван) й Одна (Квітка) змогли проявити цю любов до своєї Батьківщини повною мірою….
У зображальному ряді Тира також продовжує проводити відльотні експерименти (!!!).
У своїй творчості режисер давно вийшла за межі простого склеювання красивих фото, вона сміливо застосовує титри і навіть кадри, зняті просто з комп’ютера, де зображено сценарну заявку на фільм «Ті речі, які ми знаємо про неї» .(Зазначу підтекст даного акту: зображена заявка на документальний фільм про творчість Квітки Цісик). Назвою до заявки послужив парафраз назви фільму Ж..Л. Годара «Ті дві-три речі, які я знаю про неї». І в цьому парафразі також є ще один, як на мене, значніший підтекст: Тирині треки ведуть свій художній пошук саме із авангардних творів Годара , фільми котрого вона, до речі, майже не бачила, але кіно вона відчуває на клітинному рівні, тому, мабуть, так стається, що Тира і Годар кінематографічні істоти, і їхня творчість сягає першоджерел кіно – скажімо, інтелектуального монтажу Ейзенштейна чи теорії Кіно-ока Дзиґи Вертова.
Я можу писати ще багато й багато про цей новий фільм Тамари Довгич, і я обіцяю, що зроблю це… Ось тільки ще раз подивлюсь фільм «Чуєш, брате, мій…»


http://video.i.ua/user/1173320/18529/176717/

Назва фільму???

(Далека класика)


Браво!!!!
Тира бачила Ейзенштейна!!!!!!!!!!!!!!!

Igor Вlac також відгадав, що це фільм Ейзенштейна.

Щоправда, він не знав, який саме фільм.
І не дивно, тому що фільму  як такого немає, він пропав безслідно.

Залишились  у монтажера фільму лише кадри з "Бежин луга",
які й змонтовано в послідовності дії фільму.

Ім’я режисера?

Натяк 1:
Режисер Нової хвилі

Натяк 2



Натяк 3
у режисера є фільм під назвою "Мелодрама"

Натяк 4
У гол. ролі Емануель Рива



Ура!!!! Тира відгадала!!!
Кадр із фільму Алена Рене "Хиросима - любов моя"

http://images.google.com.ua/imgres?imgurl=http://www.moscowfilmfestival.ru/upimg/big/2011.jpg&imgrefurl=http://www.moscowfilmfestival.ru/31/films/31011/&usg=__fSaA7yyHS3PLCNhfl3XdfEcVTX0=&h=317&w=400&sz=51&hl=ru&start=3&itbs=1&tbnid=PgKx9LxLdUJH_M:&tbnh=98&tbnw=124&prev=/images%3Fq%3D%25D0%25B0%25D0%25BB%25D0%25B5%25D0%25BD%2B%25D1%2580%25D0%25B5%25D0%25BD%25D0%25B5%2B%25D1%2585%25D0%25B8%25D1%2580%25D0%25BE%25D1%2581%25D0%25B8%25D0%25BC%25D0%25B0%2B%25D0%25BB%25D1%258E%25D0%25B1%25D0%25BE%25D0%25B2%25D1%258C%2B%25D0%25BC%25D0%25BE%25D1%258F%26hl%3Dru%26sa%3DN%26gbv%3D2%26ndsp%3D20%26tbs%3Disch:1

Хочу висловити подяку Іgor Black
за ідею подібних конкурсів

Як звуть акторку?

       Загалом, як і будь-який фільм, "Аватар" можна як критикувати, так і захоплюватися. Але можна й спробувати знайти щось для себе... Цивілізація, її шлях у майбутнє... Зміни, які з неминучістю настають. Природа... Засіб або ж те, що є для нас нагальним як саме середовище існування. І справді, є чимало речей, з приводу яких можна довго міркувати... Аби відволіктися від буденності.
       Пропоную Вашій увазі кілька жартів, які мені також видалися дотепними та стосуються цього фільму.

       На сьогодні вже подібні питання не виникають, але:
- Вже дивилася "Аватар"?
- Чий???

        "Логіка військових дій" подекуди може бути доволі неоднозначною, та... Тут теж є цікаві міркування з приводу взаємин, які виникають між людьми:
       Фільм дуже хороший, якщо не докопуватися до логіки військових дій. Але насправді він ще і дуже глибоко філософський. Він розкриває перед нами дві найважливіші у світі речі:
1. Ніякі аргументи, ніяка логіка на жінок не діють. Змінити її точку зору може тільки насіння чарівного дерева ейви.
2. Навіть у інопланетних індіанців "рулить" той, в кого крутіший птеродактиль.

       Вибір "супутниці життя" для багатьох видається украй складним... Хоча: 
       Тепер, нарешті, справжні чоловіки напевно можуть знати, як правильно вибирати собі дівчину!
       Якщо вона захоче Вас убити, значить, вона саме Ваша!

       Життя, як і військові дії, буває доволі непередбачуваним:
       Командир загону проводив інструктаж: "Аборигени стріляють стрілами з нейротоксинами".
        Натомість практика підкоригувала ставлення бійців. Адже аборигени стріляють також і дерев'яними колодами, а там вже ті нейротоксини...

Цікавим гумором завдячую сайту "http://www.tramvision.ru".

  P.S. На малюнку можна побачити своєрідне біле "пір'я", яке є невеличкою літаючою коробочкою з насінням дерева "Willow Tree" й зветься "Woodsprite". Його можна прийняти за тварину, оскільки зазвичай воно літає у верхньому ярусі лісу... Згідно з офіційними відомостями.

  P.Р.S. Сам малюнок, який розміщено вище, мені вже давно кортіло показати знайомим. Разом з тим хочу подякувати пані  "Cнебаупала", серед матеріалів якої мені й довелося натрапити на нього.

Авторські права - то така заковика, що ах!
Особливо, в сучасній комп’ютеризованій системі і всесвітній мережі Інтернет!
Ця проблема гостро постає перед митцями, адже дуже важко реєструвати в конторі з захисту авторських прав кожне проронене слово.
Та й контора все’дно не дасть повної гарантії, що права застережено.
Адже в літературі, та й взагалі в мистецтві існує така практика - що кожну ідею можна переробити, трансформувати до невпізнання.
Тому раджу  літераторам (надто початківцям) реєструватися на профільних сайтах (наприклад, Поетичні майстерні, Гоголівська академія тощо). Там автоматично кожному опублікованому творові надаються авторські права і копірайтер, на таких сайтах ви завжди зможете дістати професіональну консультацію і обговорити свій твір серед спільноти.

Поетичні майстерні самвидав

http://maysterni.com/

Гоголівська Академія
http://gak.com.ua/

Направду, кіно померло. Те кіно, яке було. Адже сьогодні ніхто не відвідує кінотеатри.
А раніше - це був ритуал.
Сьогодні всі дивляться фільм задовго до виходу на екран, сидячи вдома. У нового покоління кіноглядачів є новий друг - Інтернет, з якого вони можуть викачати будь-що, будь-який фільм.
Думаю, що кіно має перейти у цифровий формат. Цифровий формат - це нове кіно!!1
А мої пошуки героя - це справді рефлексії . Героя має шукати новий глядач, представник нового покоління. Який не знає, що таке плівка, перфорація, склейка скотчем під пресом двох планів...
Моє покоління кіношників - це втрачене покоління. Вони прийшли в кіно і спромоглися тільки на зйомки сурогатних детективів та мелодрам, запопадливо орієнуючись на голівудські стрічки. Які, на їхню думку, мали б принести їм касовий прибуток і славу, але не спромоглись ні слави, ні грошей, бо конкурувати з Голівудом - то смішна забава. Екшн російського (мовчу про українське) виробництва - це жахлива пародія на найгірший американський фільм. Своє втратили без вороття, до чужого ніяк не пристали.