Афанасій. Люди в житті своєму працюють, маються, багатіють, для чого, то багато з них і сам не знає. Якщо поміркувати, то всім людським замірам, скільки їх там тисяч різних не буває, буде один кінець – радість серця.
...
Григорій. Якщо ви справді знайти його хочете, то дайте мені відповідь на питання, що є для людини краще за все?
....
Григорій. Тихіше, добродій мій! Ви занадто сполохалися. Так я вас простіше запитаю: чого ви для себе в житті більше всього бажаєте?
...
Григорій. Не можемо відшукати щастя.
Яків. Чому?
Григорій. Тому що не бажаємо і бажати не можемо.
Афанасій. Чому?
Григорій. Тому що не розуміємо, в чому воно полягає.
...
Григорій. [] Скільки тисяч людей, позбавлені того, чого ти бажаєш?
Єрмолай. Без числа, і що ж?
Григорій. Дивовижна людина! Так, бог за твоїм визначенням, є немилосердний?
...
Єрмолай. Так до чого ж ми тепер договорилися?
Григорій. До того, що або ти із своїм бажанням дурний, або Господь не милосердний.
Єрмолай. Не дай боже такого казати.
Григорій. Звідки знаєш, що здійснення твого бажання зробить тебе щасливим? Дізнайся, скільки тисяч людей воно згубило? До яких пороків не приводить багатство? Цілі республіки через нього пропали. Якого ж ти багатства бажаєш, як щастя? Щастя нещасним не робить. Чи бачиш тепер, скількох багатство, як всесвітній потоп, пожерло, а душі їх надмірними замірами, як жорна, що без зерна крутяться, самі себе з’їдають? Боже милосердя, звісно ж, осипало б тебе багатством, якби воно тобі було потрібне; а тепер викинь із душі це бажання, воно зовсім смердить. []
Єрмолай. Так ти сам скажи, в чому полягає істинне щастя?
...
Григорій. Спочатку дізнайся про все те, в чому його немає, а, перешаривши пусті закутки, швидше дістанешся туди, де воно є.
...
Афанасій. Де ж щастя шукати, якщо воно ні тут. Ні там, ніде? []
Григорій. Шукаємо щастя по сторонам, понорам, ... [] а воно є скрізь і завжди з нами, як риба у воді. Так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас. Немає його ніде, тому що воно є скрізь. Воно подібне сонячному сяйву: відкрий тільки вхід йому в душу свою. Воно завжди спирається на твою стіну, шукає проходу і не знаходить; а твоє серце темне і невеселе і темнота по верху безодні. Скажи, будь ласкавий, чи не дурниця і самодурство, що людина піклується про дорогоцінний вінець? А навіщо? На те, нібито і простій шапці не можна насолоджувати тим щасливим і всесвітнім світлом, до якого ллється ця молитва: «Почуй, о блаженний, вічне маюче і всевидяче око!». Поглянь тепер на схвильоване море, на бунтуючі у всіх століттях, країни і юрбу людей, що звуть миром, чи світом; що ж він не робить? Воює, лукавить, піклується, починає, будує, розорює, темнить.
...
Язичницькі ідоли і капища по суті теж є храмами Христового вчення і школи. В них і на них написано було наймудріші і найблаженіші ці слова: «пізнай себе».[]

Читати текст повністю: http://litopys.org.ua/skovoroda/skov114.htm


 

Не велике я поле зорав,
Та за плугом ніколи не спав.

Що робив, те робив я до краю,
І всю силу, що мав я і маю,
На роботу невпинную клав.

На тім полі каміння було,
Поле все буряном заросло,
Зупинявся мій плуг на тім полі,
Та не кидав робить я ніколи,
А гострив свій леміш, чересло.

Б. Грінченко

На передодні Різдва, себто 6 січня, кожна родина готувала першу кутю. Традиційно для неї використовували ячмінь; там, де його не було, - пшеницю. Приправлене збіжжя ставили в добре натоплелену піч, щоб воно упріло. Надвечір господар ішов до стайні, наскубував пахучого сіна і, внісши до хати, робив на покуті кубельце. Господиня при цьому казала: «Сьогодні в нас узвар і кутя, щоб курчата лупилися до пуття!»
Святвечір, або багата кутя, - суто родинне свято. Як правило, його справляли ввечері, коли за обрядовим столом збиралися лише члени сімї. Господиня мала наготувати дванадцять різноманітних страв. Найосновнішою їжею, звичайно, була кутя, та ще узвар. Потім діти оббігали рідних та близьких сусідів з колядками.

В. Скуратівський "Місяцелік"

---

  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

---

Mamay Запитання: Можна попросити детальніше чи в
прикладі розширити цю тезу про потік. "Світ, з її позиції, є процесом,
потоком речей та подій, який сам по собі рухається у належному
напрямку."

Відповідь: З потоком я уперше стикнувся під час психологічних консультацій, тоді, коли людина, з якою я працював, "відпускала себе".
 
Відпустити себе, означає відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії.

Коли людина відкривається, вона починає проявляти почуття, які довгий час вона тримала під контролем. Людина могла говорити, проявляти емоції, щось згадувати, переживати події свого минулого.
Іноді усе це відбувалося настільки яскраво, що мене та людину захоплював незвичайний стан занурення та затягнення у ці події. Це відбувалося на тлі підвищення концентрації нашої уваги.
Моя увага, та увага людини, концентрувалася настільки, що у нас зникали  думки.

Події захоплювали нас повністю, ми, як одне ціле проходили через них, однаково відчували та переживали їх.
Потім події завершувалися. Тут виникало відчуття зупинки, у голові знову з'являлися думки, повертався  звичайний буденний стан.

Такі консультації завжди були надзвичайно ефективними, після них людина мінялася.
Це виглядало так, нібито людина усвідомила щось таке, чого раніше вона не бачила, та не розуміла.

Під час таких консультацій проявлявся ще один незвичайний феномен: тонке бачення енергетичного потоку, який був схожий на річечку, або струмок, що протікав через кабінет, у якому я працював. Причому, поки відбувався процес, бачення енергетичного струменя було неусвідомленим, а коли процес закінчувався, я "згадував", що весь час бачив цей потік.
 
Була ще одна характерна риса - таке своєрідне відчуття перебування у потоці.

В той час я працював із своїм колегою, та другом. Ми обоє відчували процес однаково.
А потім у літературі (О.Лоуен, А. Мінделл) ми знайшли схоже явище, яке автори так і називали: процесом.

Уперше, я стикнувся з процесом на консультації, але з часом досвід переживання процесу та його розуміння  розширився на саме життя, та поєднався з досвідом інших людей, та знаннями які набувалися з часом.

Навіщо я так детально описую досвід входження у процес?
Для того, щоб ви зрозуміли, що процес - не теоретична абстракція, а реально існуюча сторона реальності.
Проблема є у тому, що, поки ми перебуваємо у звичайному, буденному стані свідомості, ми не відчуваємо процесу.
Ви, напевно чули такі вислови: все йде на краще, все буде добре. Звичайно, подібні вислови ми розуміємо, як заклик до оптимізму. Можливо, ці вислови віддзеркалюють явище процесу, яке ми, зазвичай, не помічаємо.

Тепер по суті процесу: що це таке?

Тут знову усе впирається у наш світогляд.
Людина є такою містичною істотою, що, якщо вона вірить, що світ матеріальний, то НІЧОГО ОКРІМ МАТЕРІЇ ВОНА ПОБАЧИТИ НЕ ЗМОЖЕ.

Але, якщо ваш світогляд розширюється, та ви допускаєте існування духовної реальності - усе змінюється: тепер ви здатні відчути та побачити тонко-енергетичні чи духовні прояви реальності.
Процесуальність світу і є одним з проявів складної реальності, якому ми можемо навчитися.

У минулих бесідах я описував процес, як річку, що тече у потрібному напрямку.
Чи не означає це, що усі події у нашому житті йдуть у правильному напрямку?

Але: правильність подій огортає тільки тих людей, які стали частиною процесу.

Тут йдеться про ти людей, які є відкритими. Відкритими світу та людям.
 
Для решти, тих хто пливе проти течії процесу, життя перетворюється у нескінченну боротьбу з подіями, обставинами, з іншими людьми.

Mamay Запитання: Пливе собі подія як... але ж можуть
бути різні умови, різні стани, а відповідно і подія по різному
розвинутися, тут виходить відсутніть самих рамок. Інакше кажучи, які
степені вільності має людина.

Відповідь:  Усе своє життя ми проводимо у рамках: закону, моралі, соціальних психологічних рамках.
Усі ці рамки обумовлені  нашим матеріалістичним світоглядом.

Через численні рамки не протікає енергія потоку, тому, що усі вони суперечать нашій людській природі.

З точки зору духовної реальності РАМОК ТА МЕЖ НЕ ІСНУЄ, вони є умовністю, якої притримуються люди.

Для того, щоб це відчути, необхідно вийти за штучні рамки (вихід людської свідомості за рамки буденності вивчає транс-персональна психологія) та пережити новий досвід буття, спілкування та самореалізації - без рамок.

Для того, щоб вивільнитися від рамок, ми повинні відкинути страхи та невпевненість, та дозволити нашому тілу, нашим почуттям увійти в справжнє, відкрите, як синє небо, життя, та пережити процес.

Бажаю вам цього

З видимого пізнай невидиме.
Життя наше - це подорож, а дружня бесіда - візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися.

…Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас…
Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітеся самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його…
Старих шануйте, як отця, а молодих – як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… щоб не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. Лжі бережіться, і п’янства, і блуду, бо всьому Даша погибає і тіло…
Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому, що всі ми смертні єсмо.
І чоловіка не лишіть, не привітавши, добре слово йому подайте. А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітеся, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, - а за все почесть єсть до інших країв.
Лінощі ж – усьому лихові мати: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє – то того не вчиться.

"Повчання" Мономаха

До культових рослин чи то райських дерев українців належить рожа/ружа. Квіти її чи вінок з них особливо часто оспівуються у веснянках, купальських та весільних обрядових піснях. Іноді співається, як ті квіти й вінок дівчата пускають за течією річки, що, можливо, послужило для назви однієї з річок –Ружиноса у басейні Пруту. Широко представлена назва рожі/ружі і в інших українських географічних назвах, як-от у назвах річок та проток: Рожина у басейні Тетерева, Рожище у басейні Десни, Ружичка на Вінниччині, Ружа у Закарпатті, Рожин на Івано-Франківщині, Великий Рожин у басейні пруту та ін. З-поміж назв населених пунктів привертають Ружки у Житомирській області, Рожів та Рожівка у Київській області, Ружична (їх два) у Волинській області тощо. Певно, слово рожа лежить в основі літописної географічної назви Рожне Поле у Галицькій землі, яка згадується в рукописах Русі-України у 1097, 1099, 1144 роках. Зрозуміло, це підтверджує давнє пошанування у нас рожі як рай-дерева та й свідчить про існування ще в сонцепоклонницькі часи слова рожа в мові наших предків.