СОКІЛ-РОД — першоптах, що народився із сльози, яку зронило Всевидюче око. Культ сокола широко відображений у колядках та щедрівках. Причому він виступає як незалежне єство, а не як посередник між Богом і людьми. Сокіл-Род, Сокіл-прадід є символом Місяця, що притаманне первісним віруванням. У колядках, де описується початок творення світу, часто говориться про те, що на Світовому дереві сидить сивий соколонько і в'є собі гніздо на вершечку; перевиває знизу барвінком, іншим зелом, обкладає тереном, у середині вимощує цвітом-калиною, а зверху — чистим золотом. Серед гілля того дерева рояться бджоли, а під деревом живуть бобри та лисиці. На гілках сидять зозуля та ластівка. З дерева капає роса, а з тієї роси стають криниці. У «Піснях Галицької та Угорської Русі», виданих більш ніж сто років тому Я.Головацьким, подано такий опис Світового дерева:

Ой там за двором, за чистоколом,

Стоїть ми, стоїть зелений явір,

А в тім яворі три користоньки:

Єдна ми користь в верху гніздонько,

В верху гніздонько, сив соколонько;

Друга ми користь, а в середині,

А в середині, в борти пчолоньки;

Третя ми користь у коріненька,

У коріненька чорнії бобри.

Щире золото, котрим покриває сокіл своє гніздо — символ світла і Сонця. В колядках сокіл служить господареві як добрий геній. В одній із колядок розповідається про сокола, який сидів над Дунаєм, а потім кинувся в його води і вийшов аж за «три літа», винісши з первісних вод «три пожитки: яру пшеницю, запашний ладань та святий воскочок». Саме цей здобуток і є найцінніша жертва Богу-Творцю на Святій і Щедрій вечері.

РОД (Рожай, Рід) — творець Всесвіту, бог Життя, Долі, володар Вирію, батько Білобога і Чорнобога, опікун Дерева життя. Має здатність перевтілюватися в сокола. Академік Б.Рибаков, посилаючись на О.Гільфердінга, вважає, що «єдиним Богом у небесах» для східних слов'ян був Род. За народними віруваннями, Род кидає на землю «груди» (росу, дощ) — тому й народжуються діти. Земля-Мати — то дружина Рода, якій він надає життєдайності. Свято Рода відзначалося у перший день Різдва. У пошану йому приносили в жертву найвеличніший дар земних плодів — хліб-коровай. То велика вдячність богові та ще більше зобов'язання перед ним. До зустрічі з Родом на Свят-вечір люди готувалися за 12 днів наперед. Дід-Ладо на цьому святі — найстарший опікун родини, а Господь-Род — почесний гість для всіх родичів. Число дев'ять освячене Родом. Ось чому жінка-мати виношує дитину дев'ять місяців. Великого Рода вшановували також у тріаді свят бога врожаю Спаса, котрий є земним утіленням раю. Могутній Род у давнину зображався чотириликим у вигляді фалічного ідола, що є символом творчої чоловічої сили. Збруцька статуя, знайдена на Тернопільщині у 1848 р., яскраво це підтверджує.

Слово род у стародавніх пам'ятках означає родичів і нащадків, земляків і цілий народ, який утворюється внаслідок народження. На це вказують слова родити, родитель, родильниця, рідний, родич та багато інших.

Культ єдиного чоловічого божества виник не раніше II тис. до н. е., панував досить довго, і продовжував існувати в Київській Русі, незважаючи на введений Володимиром культ Перуна, а потім і Христа. Його відповідником був землеробський культ Сварога – бога неба, володаря всього живого. У стародавній пісні, яку виконували у весільному обряді, майже немає нашарувань пізніших часів.

…Ой Роде, Роде, багатий,

Подаруй творець рогатий…

Ви даєте, таточку, волики,

А ви, матінко, корови,

А ви, сестрички, ягнички…

Бо наш рід великий,

Щоб було чим обілити…

Автор «Слова святого Григорія» ( XII ст.) писав: «треби кладуть… Вилам і Мокоші, Діві, Перуну, Хорсу, Роду, і рожаницям… Почали греки ставити трапезу Роду і рожаницям, також римляни, навіть і до словен дійшло. Це ж словени почали трапезу ставити Роду і рожаницям раніше їхнього бога Перуна, а ще раніше клали треби упирям і берегиням». Рода часто згадували церковні проповідники християнства, що вели запеклу боротьбу з культом життєдайного божества, якому населення Русі поклонялося і приносило жертви («а ще Роду і Рожаницям крають хліби, і сири, і мед»). Характерним є те, що церковні письменники XI - XIII ст. порівнюють Рода зі своїм верховним божеством, Богом-Отцем Саваофом (звичайно, на користь останнього): «Род, седя на воздусе мечеть на землю груды и в том рождаются дети… всем бо есть творец БОГ а не Род! ».

Підсумовуючи дослідження істориків, Б.Рибаков робить такі висновки:

Род — творець Всесвіту.

Род вдихає життя в людей.

Род — бог неба і дощу.

Род пов'язаний з земною водою («родники», «родища»).

Род пов'язаний з вогнем.

Род пов'язаний з підземним пеклом («родьство огненное»).

Род пов'язаний з червоним кольором («рдяний». «родрий»).

Род пов'язаний з шаровою блискавкою («родіа»).

З ім'ям Рода пов'язується й назва стародавнього міста Родня, яке в VII — VIII ст. було культовим племінним центром всемогутнього божества. Це місце вважається найдавнішим у вшануванні Рода серед слов'янства. Та з плином часу, з приходом на Русь багатобожжя, а також в епоху двовір'я Род став покровителем сім'ї, родини і духом-привидом, про що залишилися згадки у давніх пам'ятках літератури. Символом цього божества родючості і снаги був бик.

Держава - це насамперед символи. (X. Ортега-і-Гасет)

Пам’ятаю, як на початку 1992 року китайська художниця Мао Мао на якомусь мистецькому заході під милий біг просила тодішнього щойно обраного Президента України Леоніда Кравчука, аби перевернули головний державний символ - синьо-жовтий прапор, бо під цим сполученням кольорів на країну чекає неминуча деградація, зрада, занепаді, зрештою, крах. Адже синє і жовте утворює гексаграму «Пі» (за «І-цзин» - класичною китайською Книгою змін, - одну з чотирьох найгірших комбінацій), яка розшифровується приблизно так: «Будьте пильними і передбачливими. Не беріться за якусь суттєву справу, бо вона швидше не збудеться, ніж збудеться. Ваше оточення не розум/є вас, ви без будь-яких підстав сваритеся зі своїми друзями». Тоді як обернене розміщення барв - зверху жовте, а синє -знизу - утворює цілком нову гексаграму «Тай», яка означає: «Розквіт. Мале відходить. Велике приходить. Щастя. Розвиток.».

І своїми попередніми І посадами змушений був довгий час І з себе марксиста-атеїста, переконаний поетами-нардепами, що синьо-жовтий прапор символізує синє мирне небо і золоту українську пшеницю, тоді віджартувався: що корисне, мовляв, для китайця, те для українця - смерть і навпаки, маючи, очевидно, на увазі. А шкода. Бо, як бачимо, спотворена езотерична суть виявленого матеріального символу
(синьо-жовтий прапор) дуже швидко далася взнаки Україні.

Жаль також, що радянські поети екс-комуністи, які тоді були головними радниками Президента Кравчука з питань державного будівництва, не знали чи не хотіли знати, що українська революція 1917 року в Києві та Петрограді, а також українізація підрозділів царської армії на фронтах Першої світової війни і на Чорноморському флоті відбувалися під жовто-блакитними, а не синьо-жовтими прапорами, і саме це сполучення барв голова Центральної Ради Михайло і пропонував для основного символа УНР.

Чому згодом гетьман Скоропадський і головний І Петлюра перевернули прапор, достеменно не з'ясовано. Може, під впливом синьо-жовтого прапора ЗУНР, і, очевидно, створювали свої символи за І «аби не як у поляків», у яких світліша (біла) смуга національного прапора зверху?

Проти сполучення кольорів - синє-жовте - «І-цзин» (ще не було жодного випадку, аби пророцтва з цієї книги не збувались), свідчать також й інші тлумачення значення барв та їх комбінацій.

Ян-Інь. Ця прадавня емблема створення світу з хаосу та боротьби і єдності двох протилежних засад у деяких традиціях теж передається цими кольорами: жовте, або ж золоте Ян (світло, тепло, небо, активність, принцип, сонце) та синє (пітьма, холод, , пасивність, жіночий елемент, місяць). Що буває, коли земний, пасивний, жіночий, місячний принцип домінує (розміщується зверху) над небесним, активним, чоловічим й сонячним, мабуть, пояснювати зайве: протиприродність, а, значить, апріорі запрограмованість на невдачу такого порядку речей очевидна.

Фен-шуй. До вище сказаного органічно прилягає і традиція фен-шуй, за якою розміщення синього(воля) над жовтим (мудрість) означає «Закон занепаду», тобто прогресуючу деградацію, нещастя, хаос. Тоді як зворотне сполучення барв - жовте над синім означає гармонійне поєднання Неба і Землі, чоловічого і жіночого, сильного і гнучкого, що обіцяє розвиток, добробут, щастя.

Арійська традиція. Деякі дослідники стверджують, що духовний вождь арійства Рама обрав своїм символом жовто-синій штандарт, бо це є гармонійним поєднанням небесного вогню РА і земної речовини МА, що також означає зверхність духу (золоте, жовте) над матерією (блакитне, синє). А не навпаки, що до того ж перекручує святе ім'я Рама на Мара (а мара - це примара, привид, хто не розуміє, або ж зомбі по-сучасному). Ідеолог концепції «Переходу-ІУ» і редактор однойменного журналу Ігор Каганець каже : «Нинішній синьо-жовтий державний прапор України не обіцяє їй нічого доброго, оскільки декларує збочений стан домінування пасивної матерії над активним духом. Хоча треба сказати, він точно відповідає нинішньому тимчасовому стану деградації і духовної темряви». Шкода лише, що пан Каганець не уточнює, що детермінувало «стан деградації і духовної темряви» якраз прийняття цього перекрученого символу, давши Україні таким чином мару замість Рами.

Християнська традиція. За православними канонами іконописання, які відомі ще з Візантії, золоте, жовте символізує Творця, Бога-Отця, німб Бога-Сина і взагалі - Вищу Духовність. Синє ж - усе земне, а також свободу, якою Творець наділив свої творіння з надією, що вони не будуть нею зловживати. Але ж ми бачимо, як користуються цим даром люди, і знаємо, куди завела безвідповідальна свобода колишнього командира небесного воїнства на ім'я Денниця, більше відомого як Люцифер.

Геральдичний аргумент. За правилами геральдики, прапор утворюється від герба (герби виникли раніше, ~ ніж сучасні знамена); барва верхньої смуги береться від кольору власне знака, а барва нижньої 7 від гербового поля. Якщо герб, наприклад, Польщі - білий орел на червоному тлі, то відповідно й прапор ~ біло-червоний. Тож якщо герб України - жовтий тризуб на синьому полі (чи навіть якщо взяти герб Галицько-Волинського князівства -золотий лев на синьому тлі), то й прапор має бути жовто-синій, а не навпаки.

Світова ж філософська, політологічна й соціологічна думка не надто багато уваги приділяє питанню символів. І це не дивно, бо сучасне суспільство споживання - це суспільство знаків, а знак відрізняється від символу, як, скажімо, буква ~ від живого звука, який вона позначає.

Але є винятки. Відомий сучасний сербський філософ Светислав Басара, який доволі серйозно ставиться до порушеного питання, вважає, що «символ - це така річ, без якої дійсність не є повноцінною. Символи - це обмінні пункти, через які енергія вищої реальності спливає у світ явищ... А неправильна інтерпретація символу має корозійний вплив на дійсність... Займімося на хвилинку символами окремих держав - прапорами. Впадає у вічі, що в тих держав, які на своїх знаменах зберегли традиційні символи, наприклад, хрест - Швейцарія, скандинавські країни, Велика Британія - дійсність функціонує набагато краще, ніж у країнах, які на прапори поставили знаки та картини, не кажучи вже про спільноти, що обрали інфернальні символи пентаграм. Скептикам пропонується порівняти статистичні дані». Додамо, що на час, коли пишуться ці рядки, перше місце в світі за рівнем життя займає Норвегія (біло-синій хрест на червоному тлі), а одне з останніх - Мозамбік (схрещені мотика і автомат Калашникова на тлі жовтої пентаграми і п'яти барв). Скажуть - це тому, що Норвегія багата на корисні копалини, а Мозамбік - зруйнований громадянськими війнами. Але ж можна повернути й по-іншому: спочатку були символи (відповідно хрест і автомат Калашникова), а вже потім, як наслідок - кому корисні копалини, а кому - громадянські війни.

Василь Кожелянко, письменник і публіцист, Буковина

У багатьох цивілізаціях аналогом Хреста є Коло. Обидва знаки являють собою основу і часто зображаються разом. Хрест, що обертається, - Сварга, Свастика – символізує розвиток Всесвіту.

До найдавніших знаків, що cимволізують світотворення і світобудову, належать такі знаки Трійці, як хрест, тризуб, трикутник, шестикутна зірка, сварга (свастика), триквестер, триколо (даоська трійця), дерево життя та їх модифікації. Графіка кожного знаку лаконічна, чітка і промовиста, кожен знак підкреслює ту чи іншу характеристику триєдиної сили, той чи інший етап космотворення.

Найперший етап символізує Хрест. Він є полісемантичним символом. Але в першу чергу, це знак нашого тримірного Всесвіту, життя. Він зображає Трійцю з підкресленням значимості синівської енергії (третьої сили) – Любові. Це зроблено шляхом поєднання символу чоловічої енергії – вогню (зображуваної у віруваннях всіх народів вертикальною площиною або вертикальним стовбом) з символом вологої жіночої енергії (зображуваної горизонтальною площиною), при якому обидва батьківські символи немов би зникають, зливаючись в один знак хреста – символ тримірного простору, любові, дитяти. Це знак найпершої триєдності: мінус, плюс, єдність: мати, батько, дитя.

Хрест, що обертається, - Сварга, Свастика – символізує розвиток Всесвіту. При цьому обертання хреста за годинниковою стрілкою символізує рух вгору, сходження (наприклад, схід Сонця), рух від матеріального до духовного – еволюцію, а обертання проти годинникової стрілки – рух униз, захід, рух від духовного до матеріального – інволюцію.

Сваргою (Свастикою) зображується не тільки рух Всесвіту, а й сонячний рух у релігійній традиції аріїв. При цьому Сонце, що сходить, зображується прямою (правосторонньою) сваргою, а Сонце, що заходить – оберненою (лівосторонньою). Таку сваргу можна сьогодні побачити на олтарі Софії Київської.

Свастика або сварга – це ще знак небесного вогню і символ чоловічої здатності до запліднення. Svarga санскритською мовою означає небо, сонячне світло. Очевидно, тому давньоукраїнський бог неба і небесного вогню, батько Сонця, називається Сварог. Svastya означає щастя. Тому в арійців сварга була оберегом – знаком, що приносить щастя. Відображена в санскриті назва залишилась завдяки тим арійським племенам, що переселились в Індостан з Північного Причорномор’я і Приазов’я в ІІ тис. до н.е.

Сварга без одного плеча стає Триквестером (Триквестом) – символом триєдиного астрального вогню (Огня, Агні), тобто вогненої Трійці. Оскільки носіями астрального вогню наші давні предки вважали Сонце, Зорю і Місяць, то він зображався не лише у вигляді триплечевої сварги, а й у вигляді трійці знаків – хреста або кола (символ Сонця), зірки (символ Зорі) та рогатого місяця.

Ті ж сили , що зображені у хресті, репрезентує шестикутна зірка. Поєднані в ній два рівнобічні трикутника символізують єдність чоловічої вогненної енергії, спрямованої вгору, з жіночою вологою енергією, спрямованою вниз. Отже, зірка, складаючись з двох рівнобічних трикутників, накладених один на одного, символізує Трійцю.

В одному з варіантів шестикутної зірки, званому нині Моген Довед (Зірка Давида), який став символом іудаїзму і національним символом єврейського народу, давньоарійський символ шестикутної зірки був запозичений іудейськими кабалістами у католицького ордену тамплієрів, утвореного в Палестині після першого Хрестового походу 1119 року. Вперше цей знак згадано в іудейській літературі 12 століття (в творах караїма Їєгуди Гадасі).

Знак шанують також і мусульмани, які називають його «Щит Дауда”. Трикутники зображаються переплетеними у такий спосіб, щоб їх не можна було розняти. Цим підкреслюється нерозривність батьківської (позитивної) і материнської (негативної) енергії третьої іпостасі – світу.

Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов, або Вогонь, Воду і Життя, або Янь, Інь та Ці, однак не як початковий процес породження третьої сили двома превинними, а вже як другу стадію цього процесу, тобто як дію трьох рівноправних сил, що виходять з єдиного, спільного для всіх джерел – Абсолюту (Вакууму, Дао).

У багатьох цивілізаціях аналогом Хреста є Коло. Хрест і Коло є головними елементами орнаменту. В українській символіці світобудови до прийняття християнства переважав знак Кола, а після прийняття християнства – знак Хреста. Обидва знаки являють собою основу і часто зображаються разом (хрест у колі). Дотепер широко вживається так званий Кельтський хрест, що поєднує архаїчні Коло і Хрест.

Коло – символ Сонця, нескінченності, вічності, довершеності, внутрішньої єдності. Оточені колом предмети, з одного боку, символізують обмеженість, з другого боку, - захист від небезпеки, яка існує в навколишньому світі. Це найдавніший оберіг наших предків. Взаємодію небесного і земного, чоловічого і жіночого, що полягає в їх дуалізмі, становить відомий символ Ян-Інь (коло, розділене навпіл хвилястою лінією) – знак Дао.

Біла половина (Ян) включає в себе чорну пляму, а чорна половина (Інь) – білу пляму. Ці дві плями означають наявність у чоловічому началі жіночого, а в жіночому – чоловічого. Хвиляста лінія – це символ руху і взаємопроникнення двох начал. Перед тим, як цей символ потрапив до Китаю, він широко вживався трипільцями – тільки подивіться на розписи їхньої кераміки! Цілком ймовірно, що сучасники трипільців – екстравертні арії, які разом зі сваргою “взяли собі на озброєння” і цей священний знак, занесли його на територію теперішнього Китаю.

Дао – це ніщо інше, як Див – Першооснова Всесвіту, Прабог, природа якого двоїста, оскільки для творення світу в ньому має бути два начала: батьківське і материнське. Бог Див шанувався ще в доарійську епоху, а в арійську епоху його культ і знак поширився на величезних територіях разом з розселенням арійських племен. Звучання і написання його імені є чимось середнім між українськими словами “диво” і “два” та китайським “Дао”.

Китайський варіант імені цікавий тим, що поряд з написанням і звучанням імені китайці зберегли зображення першоначала і дві змійки, що вгортаючись одна в одну творять коло. Яка дивовижна близкість звучання назви і змісту знаку з українськими словами “див” і два”! Відзначимо також, що французьке ім’я Бога-Творця – “Diev” розшифровують як “два в одному (нібито від латинського “de uno”).

Олексій Братко-Кутинський в своїй книзі “Феномен України” порівнює українські слова “див”, “дива”, “два” і китайське ім’я подвійного першоначала “Дао”. Чи можуть вони бути пов’язаними? Він виявив варіанти одного з даоських знаків у гербах українських дворянських родів. Православна українська старшина не могла ставити у свої родові герби даоські знаки, але це могла бути родова символіка, яка тягнеться з прадавніх джерел, спільних для всіх арійських народів.

Автор виявив, що герби старовинних українських родів широко відбивають трипільську символіку. При цьому серед символів трипільців виявлено первісні даоські знаки: двох сплетених змійок і триколо. Ці знаки, очевидно, символізували бога Дива. Вони не настільки абстрактні, як китайські знаки Дао, однак, сумніву в їх ідентичності не виникає.

В символіці даосів немає коріння знаку, тобто попередніх натуралістичних варіантів (змійок чи рибок), а відразу з’являється його закінчена абстрактна форма. Цікавим є також сам факт відсутності коріння слова “Дао” в китайській мові. Вводячи цей термін у своїх трактатах даоси пишуть: “начало всіх начал безтілесне і безім’яне, порожнє і невичерпне, воно ховає у собі все... назвемо його “Дао”, бо якось же його треба називати...”

ВЕЛЕСОВА КНИГА, ВК – збірка славянських текстів відичної доби, які виринули у сучасність вирізьбленими на дощечках. Ця писемна пам’ятка була знайдена у 1919 році полковником білої армії Алі Ізенбеком в зруйнованій громадянською війною садибі родини Донець-Захаржевських Великий Бурлук на Харківщині, оприлюднена після другої світової війни Ю. П. Миролюбовим і опублікована в Голландії М. Скрипником у 1972, 1975 рр.

Верхня межа давності більшої частини текстів ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ датується 879 р. (рік смерті Рюріка). ВК – знакове першоджерело, де висвітлена «революційна» історія славянства. Родовід не біблійний, а йде від славянського Вирію: замість створених богом першолюдей, – першопростітлені в бозі Батько Богумир і Матір Слава. Вузлова подія становлення роду (для когось це вихід з Єгипту), – для славянських родів, – вихід із Семиріччя. Провідники нащадків Матері Слави на тому шляху: Ір’єверш Орій і сини його Кий, Щек, Хорив. Ми вважаємо, що Аскольд і Дір побратими варяги, а Велесова каже, що Аскольд із своєю дружиною хижачв по Дніпрі: наймався в охоронці купцям і грабував їх, і Дірос – грецький купець, – його Аскольд вбив. Ми прихиляємося перед величчю історичного внеску греків, – наші предки воювали з ними і зневажали їх. По греках залишилися монументальні пам’ятки в камені, натомість, у посланнях Велесової – Гімалаї світооглядових височин і майстерності їх викладу. Взагалі, тексти Велесової несуть зовсім іншу уяву про наше минуле, ніж ми звикли бачити по шкільних підручниках. Тому, із визнанням ВК в якості достовірного першоджерела існують перні труднощі, оскільки це тягне за собою повне переосмислення нашої історії і титанічну працю пов’язану з тим. Відтак, дуже втішно бачити, коли серед сучасних історичних досліджень деінде з’являються посилання на свідчення ВК.

Читаючи Велесову Книгу слід зауважувати наступне:
ВК – це не книга у своєму витоку, а збірка текстів різних авторів, де маже всі оповіді є окремим завершеним висловом
Жоден з її авторів не був “кабінетним істориком” – тобто не писав “нетлінку” для далеких нащадків, а всі вони були діячами свого сьогодення – духовними провідниками, натхненниками для своїх сучасників
Всі автори – вихованці “школи” віровчення, тому все ними висловлене, в першу чергу, духовне послання і цілеспрямовуючий заклик. Відтак, не має сенсу шукати впорядкованості за хронологією у висвітленні подій: значуще датовано, але, за логікою викладу, – це приклади з минувшини в якості аргументів на переконання
Велесова Книга є свідченням діяльності відичних духовних провідників схоплене у моменті творення світовідчої згортки, збірки розмаю славянства у єдність: Державу Русі. Вони кликали із небуття до життя Русь – Відичне Воїнство, аби ті сповнились гідністю і опанували світ своєї вітчизни.


Кликали і були почуті.
За тим окликом постала Відична Держава Русі, що ствердилась в Києві 1125 літ тому, у рік 6390, під яким у “Літописі руському” записано віще: “Хай буде Київ матір’ю городів руських”.

Публікація на сайті містить переклад текстів Велесової Книги (ВК) і автентичні тексти (за публ. Б. Яценко, “Велесова Книга / автентичний текст у ритмічному викладі”, 1995р. і публ. “Труды Отдела древнерусской литературы» (ТОДРЛ). XLIII, Л., 1990”). Всі тексти-переклади подаються, як окремі, що співпадають з написами на окремих дощечках. Як виключення: “Живич і Палач” і “Біля вогнища” – це дві окремі оповіді з однієї (30-ї) дощечки; на дощечці 6в міститься ціла оповідь і фрагмент іншої – друкується ціла оповідь. Деякі тексти між собою пов’язані – на це вказують групуючі заголовки.

Робота над перекладом Велесової Книги
присвячується її авторам – Майстрам давнім.
19.02.7515
Гай Арсенія