Незважаючи, на нескінченну Російською Федерацією, окупацію українських земель і регулярне підживлення нею бойових дій на Донбасі, Україна наполегливо рухається по зовнішньополітичному вектору, затвердженому її чинною владою. І, звичайно, українським народом.

Найважливішим драйвером зміни в останнi роки настрою в українському суспільстві, став безпосередньо президент РФ В.Путін, як головнокомандувач країни, яка вже п'ять років веде поганоприкриту війну проти нашої країни.

Вступ до ЄС сьогодні підтримує близько 60% українців. Аналогічні дії щодо приєднання до Північноатлантичного союзу - близько 50%. Показники у різних опитувань дещо відрізняються, але тренд останніх років очевидний.

Якщо раніше українцям було набагато простіше відвідувати РФ, ніж країни ЄС, зважаючи на необхідність отримання візи (гроші, довідки, час, посередники і т.д.), а також маючи великі родинні та економічні зв'язки з першою, то сьогодні все стало інакше. Розв'язавши війну в Україні і дику інформаційну пропаганду, кремлівська влада сама підписалася під наміром українців шукати зв'язку, захист і, просто, дружбу та спiлкування в країнах, що знаходяться на захід від неї.

Бажаючи економічно задушити Україну, Росія різко обмежила товарообіг з Україною. Це популярний спосіб боротьби з непокірними РФ країнами. Від цього постраждали молдавські та грузинські винороби, латвійські, естонські, литовські виробники рибної та сільгосппродукції. Аграрії Польщі і Туреччини перестали постачати в РФ безліч своїх товарів. Україна максимально обмежилася в своєму експорті в країну-агресор. Звичайно, це не пройшло у нас безболісно. Але, ми не здалися. Цілком логічно виглядали відповідні заходи нашого уряду. Звичайно, про думку самих росіян, які втратили багато необхідних товарiв, ніхто з Кремля не цікавився. Там тільки Пропагандист-ТБ регулярно транслювало масове знищення продуктів з "ненависних" країн. Чим просувало кремлiвську ідею - «Краще недоїдати, ніж їсти піндоське».

В Україні ж, навпаки, значно збільшили товарообіг з Китаєм, іншими країнами Азії, з'явилися нові торгові партнери в Африці і Америці. Але, головне, посилилось співробітництво з європейськими країнами, ми підписали Угоду про Асоціацію з Європейським союзом, Зону вільної торгівлі з ЄС. Сьогодні країни ЄС - головні торгові партнери України. І в цих змінах, також, найважливішу роль зіграв особисто В.Путін. Якби не його "мудра і далекоглядна" політика по знищенню всього непокірного йому, то ми би і зараз мляво обговорювали з РФ, що віддати їм в концесію (назавжди), заради знижки на газ.

Поступова децентралізація, тобто передача більших прав (і коштів!) з центру в регіони, призводить до народження нових ініціатив зі співробітництва з новими українськими та зарубіжними партнерами, як економічно, так і культурно. Знаходяться нові ринки збуту. Наша економіка сьогодні не особливо блищить, але видна (хоч і не всім) перспектива.

Назріла ще чверть століття тому, декомунізація, вже дає свої плоди! Українці активно цікавляться своєю історією. Но, не той, що писали за завданням Політбюро КПРС. Попит на історичні книги, фільми і просто на будь-яку, приховану і обрехувану росіянами українську історію стабільно підвищується. Справжні українські герої, а не міфічні і казкові радянсько-російські "богатирі", стають зразками для українців. У цьому не можливо не помітити "великого стратега" В.Путіна та його "вкрай талановитих" дiй в Українi.

До безвізового відвідування європейських країн вже звикли багато українців. Я в їх числі. Велика відмінність в плануваннi відвідування європейських країн від «добезвізового». Це благо та норма, якi вкрай необхiднi в сучасному глобальному світі. Хоча, це ще не оцінили, українці, повністю. Но цей момент вже змінив географію поїздок наших земляків. До "перемог" В.Путіна я б відніс ще величезний розрив (часто остаточний!) в сімейних, дружніх, громадських зв'язках. Адже, обмеженість і крайня однобокість подачі подій, що відбуваються в світі, особливо, там, де активно присутні росіяни, в російських ЗМІ не могла не призвести до деградації та запалення багатьох умів в РФ. Різко зросле в Росії не сприйняття реалій світових подій, а сприймаються переважно в трактуванях, затверджених "кремлівською політрадою", з подальшим заохоченням до мілітаризму, як всередині, так і поза Росією. Цi дії не могли не розсварити росіян з людьми, що живуть поза "Російської обложеної ворогами фортеці ". І це, без сумніву, чергова «блискуча перемога» російського президента.

У 2008 році, український президент В.Ющенко на Бухарестському саміті НАТО сподівався отримати План дій щодо членства в оборонному союзі. Але, Росія тоді активно вплутавшись в наш діалог з НАТО, пообіцявши Німеччини і Франції посилення торговельних преференцій, зуміла переконати глав цих країн пригальмувати зближення з Україною у військових питаннях. Хоча США і більшість членів НАТО були за українське просування в альянс. Натомість Україна отримала запевнення, що вона обов'язково стане членом НАТО, але пізніше. А офіційно нам пояснили це відсутністю консенсусу з цього питання всередині самої України.

Нагадаю, що тоді трьом першим особам України було запропоновано написати відповідне звернення до керівництва НАТО. Щось на кшталт квітневого (2018 р.) звернення Верховної Ради до Вселенського Патріарха щодо ПЦУ. Цими трьома особами тоді були В.Ющенко, А.Яценюк та Ю.Тимошенко.

Перші двоє підписали, а прем'єр-міністр тоді відмовилася! Що й дало формальний привід Брюсселю перенести обговорення цього питання. У тому ж році ЮВТ відмовилася визнати Росію агресором, країною, яка напала тоді на Грузію i загарбала частину її території. Я, спеціально нагадую про ці події. Вони, на мою думку, яскраво характеризують сьогоднішнього лідера президентських перегонів-2019. Адже, зараз один з ключових  меседжів Юлії Володимирівни - якнайшвидший вступ до НАТО. Я навмисно не буду далі перераховувати її численні девіації по відношенню до багатьох інших питань.

Зараз я про В.Путіна. І його ролі в українській політиці та життi. Розв'язавши війну на Донбасі, анексувавши (звичайно, тимчасово) Автономну Республіку Крим, добившись падіння взаємин з Україною (та, майже з усім іншим світом!) до рівня поребрика, розірвавши багато родинних та економічних зв'язкiв двох сусiднiх (нажаль!) країн, породивши ненависть і презирство у мільйонів українців (та й у багатьох інших країнах!), В.Путін «знову всіх переграв»! Особливо, самого себе.

В Україні посилилися про-західні настрої. З'явилися можливість і бажання жити за законами, а не за поняттями, збільшилася кількість людей, які на своєму особистому досвіді вже зуміли зрівняти два світи і дві життєві моделі. Західну - цивілізовану і економічно успішну і східну, побудовану на азіатському деспотизмі, залежностi цілої країни від настроїв свого безпомилкового і вічного правителя, презирства до людського життя і злоби до всiх, хто відкидає цей маргінес.

В.Путін «домігся» значною ізоляції своєї країни від решти світу, виправдовуючи свої «досягнення» заздрістю і агресією того самого світу. За останні п'ять років, з початку кримської авантюри, він зумів знизити рівень реальних доходів росіян, домігся зниження ВВП своєї країни, значно знизив асортимент товарів і збільшив на нього ціни у всіх сегментах життя росіян. Рубль, по відношенню до всіх світових валют впав, більш ніж в два рази. Численні санкції значно вдарили, причому, не тільки по наближеним до «годівниці» олігархiв, а й по простих росіянах. Адже в Росії є нормою компенсувати втрати першим за рахунок других. Засудження його дій, вимикання РФ з деяких світових інститутів, зниження ролі Росії на світовій арені - також "перемога" російського лідера.

Якби не Путін, мала б Україна сьогодні армію, що входить в ТОП-30 Армій світу? Просунулися б ми так в своєму русі до ЄС і НАТО? У помітному збільшенні товарообігу, громадських та інших зв'язків з США, ЄС та іншими сильними і демократичними гравцями в світі? Отримали б безвіз, про який ще довго мріяти росіянам? Акцентував би весь світ нам свою підтримку, нехай, часто, тільки на словах, але, все ж? Так, продовження санкцій - це вже немало для благополучних країн. Мали б ми зараз Свою Церкву? Чи мала би такі позиції сьогодні українська мова? У ЗМІ, у громадськом, політичном, навіть повсякденному житті? Сьогодні патріотизм з самого дитинства, демонстрація національних символів і підкреслення своєї приналежності до України, модний і престижний напрямок. «Слава Україні» стало нормою не тільки в Нашій Армії! Я добре пам'ятаю, що ще на початку Євромайдана, не надто часто використовували цей лозунг. А форма наших воїнів? Коли В.Путін санкціонував початок агресії в Україні, наші воїни призивалися і довго ще ходили в футболках, кросівках і спортивних штанах. Я це спостерігав весь 2014 рік. Призов і постачання армії були за рахунок добровольців, волонтерів, спонсорів та інших Патріотів України! Такий рух абсолютно немислимо в РФ. Нi вчора, нi сьогоднi! Все тільки по команді і управліннi зверху. Зараз у нас прекрасна військова форма, що відповідає стандартам тієї організації, яку так боїться російський лідер. Чи могло це статися лише за 5 (п'ять) років без «допомоги» його самого?

«Досягнення» Путіна на українському напрямку особливо «вражають». Він уже забезпечив собі місце в історії, причому, не тільки російської. І зовсім не в тому трактуванні, яке пишеться при його житті!

А українці будуть довго пам'ятати, «завдяки кому», у нас в країні почалося посилення і безповоротнй рух не до «багатовекторності» і «балансування інтересів», а до конкретних і зрозумілих стандартів життя. Адже в цивілізованому світі, який так далеко від РФ, головне - це людина, його потреби і бажання, створення йому додаткових можливостей і всіляка допомога в цьому його держави. А не гасла, на кшталт «Всё во славу государства» або «За Веру, Царя и Отечество». Де немає і згадки про людей, які є дрібними і непомітними для хана (правителя, князя, царя, генерального секретаря, президента) механізмами досягнення його волі. Де кожен, повинен вважати за щастя померти за будь-яку його забаганку. Так було в Давньому Світі, так було в Середньовіччі. Невже приклади багатовікової давності можуть стати орієнтирами для сучасної європейської держави? Тож не дивно, що ця чужорідність, дикість і неадекватність сьогоденню і стали прискорювачем процесу євроінтеграції в нашій країні. Продовженням захиста свої землі від зараження її Середньовіччям. I тут варто знову згадати про полковника та любителя дзюдо. Якщо б не його хворобливе бажання володіння світом?

Україна, в силу свого територіального розташування, історичної близькості і наявності контактів з європейськими країнами, помітно відрізняється від східних сусідів. В переважній більшості, нам не «посміхається» єдиновладдя і поклоніння менеджерам, яких ми ж самi і обираємо. Нам історично звичнi потреби і бажання контролю над ними і їх підзвітності нам за свою діяльність.

Те, що пропагандою в російських ЗМІ називається досягненнями їх улюбленця (Променистого та Сонцесяйного) президента, зовсім скоро, після його відходу в інший світ, буде називатися зовсім інакше. А мільйони росіян будуть вважати хорошим тоном, розповідати один одному та всьому свiту, про те, як вони про всю його мерзотнiсть знали і, навіть, були в таємній до нього опозиції. З'являться популярні особи, які будуть говорити, як вони страждали від утисків і погроз. Причому, більшістю з них будуть сьогоднішні єдинороси, депутати Думи і бізнесмени з його оточення. Звання "Невдаха" буде тоді більше асоціюватися з його ім'ям. А невдах ніхто не любить! Навіть росіяни.

Але, це їхні проблеми, хоч і недалекого майбутнього. А у нас свої цілі, до яких потрібно йти, не звертаючи уваги на численні крики «Всёпропало», «Зрада», «Вернёмдолларповосемь», «Мирлюбойценой» і т.п.

Особливо, знаючи, ким і де вони створюються, вкидаються, просуваються і фінансуються.

А Путіна, навіть, після перерахованих мною дій, якi допомогли розбудити i змiнити Україну в кращу сторону, чомусь все одно не можу подякувати ... Все одно, вiн Х**ло! Ла-ла-ла-ла-ла  ла-ла-ла!

А ви як думаєте?

За Тимошенко я голосував у другому турі президентських виборів-2010. Тільки тому, що за Януковича мене б вирвало. Хоча, вже тоді чимало знав і пам'ятав. Але, Янукович - це було вже занадто! Виявилося, навіть більше, ніж занадто! Але я зараз про Ю.Тимошенко.

У той час, вона посварилася абсолютно з усіма, а головне зі своїм другом юності - С.Тігіпко. "Правильна" позиція останнього гарантувала в 2010 р Юлії Володимирівні перемогу над Януковичем. Але він, посівши третє місце, усунувся від допомоги їй. За що отримав від двічі несудимого пост віце-прем'єра. Юлія Володимирівна на всю Україну обіцяла йому посаду прем'єра! То таке….

Тоді багато хто в Україні нарiкав, мовляв, бідна, її всi зрадили - Ющенко, Порошенко, Тігіпко та іншi. І не хотіли вже тоді розбиратися, в чому ж, дійсно, справа?

Нагадаю, що тоді (як це не дивно сьогодні для багатьох!), Кремль їй підігравав більше, ніж Януковичу.

Путін, голосно лоханувся на президентських виборах-2004 року в Україні. Де його кандидат програв завдяки українському народові, який вийшов на захист свого вибору. Лоханувся він і в 2010! Звичайно, Янукович був тоді не настільки поганим для Кремля, як Ющенко для них в 2004! Але, все ж, ставки були вищими на ЮВТ. Забули?

Україна вибрала Януковича і ми пам'ятаємо чим це закінчилося. А знаменитий газовий договір січня 2009 року з абсолютно каламутной "знижкою" і був для Юлії Володимирівни, одним iз подарунків з РФ.

Знижка закінчувалася якраз на другому турі президентських виборів. І ми, зараз можемо тільки гадати, яка була б наша історія, з новими цінами. Їх повинні були Тимошенко і Путін "скласти після її перемоги на виборах". Але, не склалося. А за той договір, Янукович, звичайно з помсти за політичними мотивами (але, формально, згідно із законом), посадив Тимошенко. За такою логікою, можна було посадити багатьох. Включаючи тодішнього президента. Але посадили тільки її. Правда, пізніше і Ю.Луценка.

Посадив її і Л.Кучма (42 днi в камері), але, здається, потім пожалiв її . За що "Газова принцеса" (її ім'я тих років, пам'ятаєте?) приєдналася до команди Ющенка, маючи тоді репутацію злодійки і шахрайки, яка перебуває в міжнародному розшуку, яка швидше  заважала майбутньому президентові України, ніж допомагала. Згадали? Але у "Нашої України" тоді бракувало банальних грошей на кампанію. А у Тимошенко (і її команди), були! Договір - підтримка Ющенка, натомість  посада прем'єра, перший витримав. Причому, двічі.

Після вступу на посаду прем'єра, Ю.Тимошенко не могла спочатку, навіть, в'їхати в Росію, на переговори! Вона була в розшуку! Українські керівники змушені були піклуватися про зняття її з бази даних Інтерполу.

На Евромайдані ж ми не особливо раділи її появи на візку. Звичайно, чекали і бажали, щоб вона вийшла! Але, занадто багато пам'ятали її біографію. І я в тому числі.

Згадайте, її перші дні на волі! Вона зовсім не такого прийому чекала!

Серед безлічі деталей її, ретельно прикриваємого сьогоднi, минулого - мільярдний газовий бізнес з П.Лазаренком. Хто він, де і чому знаходиться не потрібно нагадувати? Другим номером його партії "Громада" і його правою рукою була герой мого поста. З відомим всiм В. Медведчуком Тимошенко була в добрих стосунках ще за його "докумовскіх" з Путіним часів. Вона лобіювала його призначення в кабінет міністрів. Але, тоді це не пройшло.

А.Портнов, який втік до Росії, що працює зараз на В.Медведчука і забрав з ним у Е.Мураева NewsOne, був її головним юристом і членом фракції і партії Батьківщина. Збіг? Не думаю. ©. До слова, знаменита Н.Савченко, взагалі, мала №1 в її фракції.

А спроба зміни Конституції в парі з Партією Регіонів, для усунення третього президента і для почергового правління регіоналів і тимошенківців довічно. Теж забули? Особливо пікантним, мені здалося визнання першим в цьому Януковича. Він перший її кинув, знаючи, що також вчинила б і вона.

Я знаю чимало людей, фанатів ЮВТ, які через її зовнішності, ораторського мистецтва, вміння говорити про те, що самі українці хочуть почути, словесної боротьби з усім поганим на світі, прощають їй все. В їхніх очах, винні всі і завжди ті, хто з нею конкурує. Право (не)думати і помилятися є у кожного! Кожен робить свій вибір. Допоможи, Боже!

Вона - мати українського популізму. Причому, свого часу була самотньою на цьому місці. Сама Народна артистка! Пізніше, член її парламентської фракції БЮТ О.Ляшко, відбрунькувавшись вiд неї, використовував уроки її майстерності. Навiть, розвинув їх

Особисто мене, завжди більше зачіпало, що вона у всіх деклараціях, відзначала, що не має ні будинку, ні автомобіля, ні бізнесу! Живе в орендованому житлі, користується спонсорським транспортом та іншими необхідними для життя речами. Луї Віттон і Гуччі завжди були присутні в її гардеробі та її аксесуарах. Думаєте, китайські підробки? :-)

А можлива "Перша леді України" Олександр Тимошенко, чисто символічно, має досить невеликий бізнес. Причому, за кордоном. Ті, хто зараз думає за неї віддати голос - вас це не дивує? Коли Ющенко її взяв до свого кабінету міністрів на "газовий напрямок", вона відразу почала вписувати свої схеми в державні. Навіть ставши прем'єром в 2005 р, вона була звільнена, ним же, в т.ч. за змішання особистого та державного.

Пропоную простий логічний ряд. Небагатий президент, за підтримки дружніх олігархів, може прийти до влади. Питання: Чи повинен він (вона) "віддячити" їх за це? За чий рахунок? Питання риторичне! Сьогодні в країні, фінансування предвирной компанії - це звичайна інвестиція! А не благодійність.

Мене не дивує, коли людина з бізнесу, з великими задекларованими (!) грошима, статками, йде до влади. Я, навіть не ідеалізую - заробляти сьогоднi може будь хто, перебуваючи при владі в Україні! Це робилось раніше і робиться зараз! Так влаштована наша політика і ніхто, особливо, не прагне це змінити! Так що тодi, у нас завдання - змінити групи людей, які заробляють на владi? 

І ще один момент я не можу їй пробачити. Про це, впевнений, небагато хто пам'ятає. У 2007-2008 р вона демонстративно виступала проти нашого зближення з НАТО, чим дала підставу Альянсу нам відмовити в Плані Дій з Членства. Яценюк і Ющенко, як керівники парламенту і країни, підписали необхідний запит до Брюсселя. А прем'єр-міністр відмовилася. Як і відмовилася визнати Росію країною-агресором після її вторгнення до Грузії. Кому на руку зіграли ці вчинки - судіть самі. Но ми всi пам'ятаємо, хто з 2014 року, вступ до НАТО зробив головним гаслом передвиборчої кампанії? Тільки це було після того, як її дії попередніх років спростили російське військове вторгнення на нашу землю.

Я не кажу, що Тимошенко про-російська. Ні! Просто з такими авантюристами, спадкоємцям КДБ набагато простіше розмовляти і "домовлятися". Адже приватне, у таких людей, переважає над державним. І безліч гріхів з "героїчного" минулого, добре відомі в Москві. Коли ви там "на гачку", вам набагато складніше домагатися кращого для вашої країни! І, повірте, ця інфа, допомагає досягати потрібного результату. Потрібного для Росії, звичайно.

Газ, Фірташ, знаходження її розшуку Інтерполу, договір з Путіним (діючий і сьогодні!). Це кілька тегів для подальшого поглиблення розуміння Ю.Тимошенко.

Я далекий від думки, що вона буквально "здасть Україну". У нас є ще парламент, а головне, українське суспільство! Але, проти "армії трактористів і шахтарів" на бронi, суспільству буде важко виходити!

Мій скромний пост про те, що в РФ сьогодні кажуть, що "не воюють на Донбасі», «не збивали Боїнг», «не напихали спортсменів допінгом", "не втручалися у вибори», «не анексували Крим", "не труїли Скрипалiв" і т.д. Просто перераховані мною фрази називаються в Росії інакше. "Уміння домовиться", "Добра воля", "Пошук компромісів", "Бажання якнайшвидшого миру на Донбасі", «розширення спiвпрацi» і т.п.

Різниця моєї версii трактування і російської - і називається гібридною! А ми вже п'ять років живемо в гибридности!

Адже багато хто, навіть в Україні, вважають, що Росія не нападала на нас!

Вивчайте програми кандидатів, цікавтеся їх минулими заслугами, порівнюйте з їх гаслами, пам'ятайте, що війна ще йде! Сперечайтеся, дискутуйте, не будьте байдужими! Від вашого вибору залежить наше майбутнє.

І, якщо ви після цього оберете ЮВТ, то це буде НАШ вибір. Головне, щоб він був не емоційний а усвідомлений.

Британская газета «

Основным лейтмотивом результатов исследования является вывод, что религиозные люди глупее атеистов. Столь категоричное утверждение было озвучено на основе результатов исследований группы психологов Рочестерского университета под руководством профессора М.Цукермана. В период с 1928 г. по 2012 г. учёными было проведено 63 исследования под общим названием «Взаимосвязь умственных способностей и религиозности: мета-анализ и некоторые предлагаемые объяснения».

В 53 из них выявлена отрицательная корреляция между умственными способностями и религиозностью. В восьми -  корреляция не выявлена, или нейтральная. И только в двух исследованиях была выявлена обратная динамика.

Умственные способности авторы исследования определили, как «умение рассуждать, строить планы, решать проблемы, абстрактно мыслить, осмысливать сложные идеи, быстро думать, извлекать уроки из опыта».

Большинство примеров отрицательной связи ума и религиозности, объясняются отсутствием возможности проверки религиозных утверждений, их иррациональностью, не подтверждением их современной наукой. Вследствие этого они не становятся привлекательными для умных людей.

Выявлена прямая зависимость, что чем умнее ребёнок в детстве, тем больше он будет избегать связи с религией.

Среди прочего, был проведен анализ 1500 людей с IQ не менее 135. С юного возраста на протяжении всей жизни. И даже в старости они имели значительно ниже уровень религиозности, чем в среднем по стране. Интеллектом учёные назвали «способность рассуждать, планировать, решать проблемы, мыслить абстрактно, постигать сложные идеи, учиться быстро и учиться на опыте».

Исследователи и ранее не раз устанавливали, что аналитическое мышление, способность мыслить критически и подвергать проверке утверждения собеседников или оппонентов, не способствует поселению веры в человеке. Ведь сам термин «Вера» подразумевает, что мы должны просто верить чему-то без дополнительных доказательств, проверок и заранее должны принять правила, диктуемые этой религией. Всё учение выдаётся как догма и не подразумевает обсуждение вероятности или возможности декларируемых (описанных) событий.

Например, учёные из канадского Университета Британской Колумбии установили, что процесс мышления представляет собой взаимодействие между двумя принципиально разными «режимами» - так называемым интуитивным и аналитическим.

Первый отличается быстротой. Например, человек способен довольно быстро, глядя на собеседника или телеведущего при просмотре ТВ понять, злится он или спокоен.

А второй – требует больше времени и выдаёт результаты, основанные на логике, цепочке умозаключений, личном опыте и знании.

Оба «режима» могут влиять друг на друга и, даже, мешать. Но и канадцы доказали что, чем больше человек полагается на интуитивное мышление, тем больше он религиозен. В своей работе ученые высказали мнение, что с аналитическим мышлением ситуация противоположная - чем больше человек на него полагается, тем слабее его вера. Причём, пол и образование не имеют значения для корреляции интеллекта и религиозности. В возрастном срезе - уровень веры наименьший у молодых людей (18-).

Атеисты и менее религиозные люди, согласно этому исследованию, намного легче и чаще получают более высокооплачиваемую работу более высокого уровня. Что, в свою очередь, способствует их более высокой самооценке и будущим перспективам.

Религиозные люди, как правило, обладают повышенной склонностью к внушению, в их мировоззрении часто живут взаимоисключающиеся представления, которые требуют у иных людей логического объяснения или научного подтверждения. Но им они не требуются. Достаточно просто веры. В ходу стереотипы и стандартные трактовки каких-то событий. Попытки их проанализировать, сопоставить или просто обсудить, чаще всего заканчиваются утверждением, что так написано в Библии или так сказал Господь или проповедник. И всё.

Сам факт подвергнуть анализу трактовки полученные верующим  воспринимается, как надругательство или богохульство.

Такой подход упрощает им жизнь, оставляя решение многих вопросов своему пастырю и учению. Уничтожая ростки своих   инициативных действий, полагаясь во всём своему духовнику, слепо следуя его советам, они удовлетворяются простым и понятным каждому объяснениям, что «на всё воля Божья», «такова наша доля» или просто цитатами из Писания. Отдаваясь на волю и на веру другим, тем, кого они считают авторитетом, эти люди снимают с себя ответственность за многие бытовые и другие жизненно важные вопросы. Это отличный способ избавиться от ответственности за свои поступки.

Верующими людьми легче управлять и манипулировать. Чем часто и пользуются нечистоплотные дельцы.

Достаточно вспомнить многие исследования социальных, возрастных групп, по уровню достатка, принимающих на веру правдивость российских СМИ. Фактор веры, религиозности имеет прямую зависимость от степени веры в информацию, полученную из российских телеканалов, первых полос газет и новостной ленты Интернет-изданий РФ. Чаще всего, это люди небогатые, более возрастные и работающие не на руководящих постах. А также, пенсионеры и жители небольших городов.

Думаю, под всё вышеперечисленное не попадают люди, демонстрирующие религиозность публично, ради определённых карьерных или иных корыстных целей. А также, ставшие в один момент религиозными для «замаливания своих предыдущих грехов» и другие персонажи, для которых это просто бизнес.

Ведь религия – это прекрасный способ влияния и управления нами. Подчинения нас определённым правилам и поступкам. Особенно, когда под видом религиозной миссии нас убеждают сделать то-то и что-то, подменяя истинные причины внушения нам каких-то вещей теми, кто их нам озвучивает.

Известный всем «Левада-центр» опубликовал свои данные о верующих. Согласно опросу 70% россиян считают себя православными. Но при том лишь треть из них верит в спасение души, вечную жизнь, непорочное зачатие. Социологи «Левада-центра» попытались нарисовать среднестатистический портрет современного православного россиянина. Его результаты можно назвать ошеломительными. Выяснилось, что лишь около 40% назвавшихся православными твердо уверены в существовании Бога, а около 30% из числа тех, кто называет себя православными верующими, вообще полагают, что Бога нет. 

По данным этого исследования, в России также наблюдается самый низкий уровень посещаемости церкви среди 15 исследованных стран Европы и Америки. Около 80% российских православных не бывают на причастии, 55% не посещают службы в храмах. 90% православных сами признают, что не принимают участия в деятельности церкви.

Ты становишься православным и как будто тем самым становишься лучше. «Поставил свечку – и вроде полегчало».

Однако люди как-то не задумываются, что за этим стоят требования о сохранении таинств, исполнение предписаний и серьезная духовная работа. Быть православным сегодня модно. Современное общество депрессивное, агрессивное, озлобленное и недовольное. Внутренние драмы и переживания часто не прорабатываются, а вытесняются. А статус твоей принадлежности к православию заменяет душевный труд и как бы приносит хрупкое ощущение внутренней стабильности, но, я уверен, точно не гармонии. К тому же многие считают тождественными термины русский и православный.

По данным московских социологов, доля людей, которых, так или иначе, можно считать воцерковленными, гораздо меньше. Например, постоянно хотя бы раз в неделю в церковь ходит 5% опрошенных людей. Если к этой цифре прибавить тех, кто ходит не реже раза в месяц, то получается около 12%. Причем такой  разрыв существует давно.

Этот феномен берёт корни с советских времён, когда православие, как и любая другая религия, подвергались гонениям. А священнослужители были вне закона. А сегодня, перекрестившись и придя дважды в год в церковь, называясь верующими, люди часто считают, что они таковыми являются.

Плюс РПЦ проводит агрессивную линию по привлечению в своё лоно, максимальное количество россиян. Часто это озвучивается, как патриотизм, любовь к Отчизне и Богу, святой долг каждого россиянина перед лицом всёвозрастающей агрессии извне. Патриарх Кирилл – очень популярный персонаж на ТВ. Он регулярно появляется рядом с президентом, демонстрируя зрителям, что они – одна команда. И идёт посыл пастве, что объединившись все вместе станут только сильнее.

Исследователи российского ВЦИОМ ещё в 2013 г. отметили, что россияне с годами утратили многие христианские постулаты, например «Понять и простить», один из краеугольных камней в христианстве. Одновременно 23% опрошенных ими же считают, что РПЦ «сегодня оказывает недостаточное влияние на жизнь общества и государства» и ей следовало бы активней участвовать в обсуждении и решении «важных для страны вопросов».

В этом, мне кажется, церковь преуспевает, осуществляя  «на гора» просьбы народа.

Соблюдая многочисленные ритуалы, традиции, обряды, посты и службы, следуя рекомендациям духовников, начальников, популярных медиа-персон, не стоит забывать, что мы уже в 21 веке, изобретён компьютер и мобильник, человек побывал в космосе и, даже, на Луне. Не забывайте включать здравый смысл, сомнение, рассудок и здоровую иронию. Религия – не самоцель, а средство, одно из многих, для достижения душевной гармонии и стабильности в социуме для современного человека. И ответить на все вопросы и вызовы современного мира ей не под силу.

Или так: ведь Господь всё-таки дал нам разум для того, чтобы мы им пользовались.

Тихая передача власти, не очень здорового президента новому и малоизвестному премьер-министру и «объявление» его своим приемником,  не вызвала у россиян много вопросов. И, в полном соответствии со своей средневековой азиатской покорностью и недавним советским прошлым, они проголосовали за того, на кого был указан перст хана. Не единогласно, но уверенным большинством.

Попытки хана, извините, первого Президента России, внедрять ростки демократии и свободы слова, невзирая на его коммунистическое прошлое и нетрезвое настоящее, были уже довольно заметны. И девяностые годы в РФ прошли с появлением свободных СМИ, с бурным развитием рыночных отношений и укреплением дружбы с западным миром. И, конкретно, США.

Многим сейчас это странно читать, но тогда за многочисленные принты на одежде с символами США не били на улице и не осуждали в трудовых коллективах. Представляете? Америка была очень популярна, и россияне  туда стремились и за работой, и за жильём, и за учёбой. Российские СМИ распространяли положительный образ развитого общества повышенных потребностей. Причём в положительном ракурсе.

Изменения начались вскоре после прихода нового президента. Это тот самый случай, когда один человек может изменить жизнь в своей стране. Да и не только в ней.

Президенту Ельцину, конечно, не нравились многие СМИ, но он не мог переступить через новообретенный имидж демократа. Президенту Путину звание демократа не грозило с самого начала. Что и позволило ему не побрезговать разгоном телеканала НТВ. Некоторые из его звёздного состава работали после и работают сейчас в Украине. Потом был ТВС Б.Березовского, отжали интересный Рен ТВ у И.Лесневской, платформу спутникового ТВ «НТВ Плюс» у В.Гусинского и «отдали» Газпром-Медиа, как и ТНТ, и Эхо Москвы.  В 2014 г. прикрыли нормальную работу, ни с чем не сравнимого, телеканала «Дождь». Его осадки сейчас можно видеть, преимущественно, в интернете по подписке. Многочисленные  «наезды» и закрытия печатных и онлайн-изданий продолжили, этот набирающий силу из года в год, уверенный тренд.

Переход всех федеральных и более-менее значимых СМИ под контроль государства или собственников, являющимися подконтрольными тому же государству, можно было объявить законченным.

За годы руководства своей страной президент Путин неустанно и целенаправленно добивался единообразия в подаче новостей, в объявлении информационной повестки дня, способа подачи информации и тотального контроля над любой «отсебятиной» от ещё оставшихся журналистов и репортёров, не следующим безоговорочно темникам. Тем, что  любезно спускаются и сегодня всем телеканалам, сверху. Сами знаете откуда.

В последний день Сочинской Олимпиады украинские биатлонистки завоевали коллективное «Золото».  Под многочисленные пожелания носителей «Великого и могучего», упасть и промахнуться. Да, выглядело это очень неприятно и недружелюбно. Но оказалось, что это было ещё верхом хлебосольства и добродушия братского славянского народа, на звание которого до сих пор претендуют многие в России. Причём их термины «братский» и «славянский» для меня в равной степени не являются убедительными. И дело не в Олимпиаде.

Пост-олимпийские действия РФ перевернули мировые, устоявшиеся за 70 последних лет, правила и устои. И в первую очередь отразились на моей стране и моём народе.

И только тогда, в полной мере, я ощутил, что такое находится под  давлением советско-российских представлений о добре и зле, о праве и об отсутствии такового, о трактовках истории, оценках действий политиков, да  и в любом другом вопросе. В советско-российской подаче информации не допускалась и не допускается иная трактовка событий, кроме той, что утверждена, вычищена, отредактирована, залитована всеми службами, поставленными  неусыпно следить за всеми, кто ещё не лишён доступа к эфиру, не отключён от Сети или микрофона и имеет пока лицензию на печатные или другие медиа.  В силу своего рода деятельности, я и раньше видел различие трактовок и подачи материала в украинских и российских СМИ. А с развитием Интернета, увеличением числа точек зрения, разнообразия  версий освещаемых событий, многих это начинало даже напрягать и сбивать с «уже установленной программы». Программы на простое, немногословное разъяснение всех событий, не требующей особой сообразительности и не стимулирующей возникновение дополнительных или уточняющих вопросов. Это – враг, а это – друг. Там – плохо, а здесь – хорошо. Там – зло, а здесь – добро. Эмоциональная составляющая новостной ленты преобладала над смысловым содержанием.   

Перекручивание, замалчивание неудобного, превозношение часто посредственного события в угоду себе, и до олимпийского Сочи мы могли наблюдать на российском ТВ. Особенно, заметно (далеко не всем!) была ревность и намеренное принижение значимости событий из Украины. Попытка в 100% случаев выиграть в сравнении. В любом! Пусть это будет спорт, экономика или политика. Реальное положение дел вовсе не имело никакого значения. И, конечно, никакой иной версии этих событий не допускалось!

Полное отсутствие украинского ТВ, а также любого другого с альтернативным взглядом, на территории России и уверенное культивирование всего российскоцентричного, делали своё дело. Последний пункт – я не называю чем-то ужасным.  Просто констатирую. Результатом является массовая поддержка действий их президента,  и любых его действий, воспринимаемые, как сокральные и однозначно верные. Любые его действия подавались СМИ, как вершина мудрости и гуманизма и триумф всего российского над зарубежным. Нет, не так, как подаётся материал в Северной Корее. Нет, пока не так.

86% поддержки – это, конечно, преувеличение, дело в способе опроса, точности и формулировки самого вопроса и отличию телефонного от «с глазу на глаз». А также жонглированию, не всегда корректными для сравнения, цифрами. А ещё в знании ментальности ваших респондентов.

Но я не подвергаю сомнению реальную громадную поддержку российского лидера. Она основана на ограничении и полном не допуске на ТВ других, особенно по-другому мыслящих, политиков и общественных деятелей. На тотальной пропаганде и прославлении его поступков и дел. С одновременным обливанием грязью всех, не входящих в заданный властью круг его соратников, друзей и тех, кто как бы со стороны, восторгается и хвалит его действия. Все эти медиа-уловки не могут остаться незамеченными в среде интеллигенции, думающей и образованной части населения Необъятной. То есть где-то 15, не более 20%. Среди большинства тоже есть люди, замечающие многие несовпадения декларируемого с действительным, но по разным причинам, принимающие «Правила поведения большинства». Возможно, им так просто спокойней и комфортней. Склонность к такой точке зрения происходит ещё и по результатам показа с негативной стороны всех несогласных или сомневающихся в правильности действий власти. А также понимания, чего может стоить открытое противостояние «Линии большинства».

Вообще, приём принадлежности к большинству, способствует убеждению в собственной правоте и повышению собственной самооценки. Не зря, многочисленные заказные опросы, экзит-полы и исследования оглашают завышенные цифры «поддержки» тех, кто их и заказывает. Человеку свойственно более уверенно и спокойно чувствовать себя в большинстве. Особенно, зная о судьбе меньшинства!

Феномен массового помешательства в поддержке президента и противостоянию «многочисленным угрозам извне» ещё предстоит изучить. И не только психиатрам.

Умение манипулировать массовым сознанием не пришло российским медийщикам в одночасье. Тут тщательное изучение психологии телезрителя, знание своих рейтингов и доли аудитории, понимание их запросов и способов их телеудовлетворения. Советский опыт, опыт гитлеровской Германии с работами Й.Геббельса, которого не раз цитировал президент РФ. Понимание своей электоральной ниши, способов её расширения и сохранения уже существующего благодарного электората.

Я уже говорил, что собирательный усреднённый портрет избирателя Путина – это житель небольших и маленьких городов. Не отягощённый образованием, не занятый  интеллектуальным трудом, зависимый от мнения окружающих, не имеющий большого опыта в принятии важных самостоятельных решений. Это не значит, что нет других, но я говорю о правиле, а не об исключениях.

Кстати, некоторые из причин (но не единственные!), почему жители Донбасса дали возможность, а многие даже искренне поддержали российское вторжение и захват украинской земли, было то, что большинство местных жителей работали в многотысячных и просто очень больших коллективах, где индивидуальные качества человека не всегда ценятся. Или просто не важны. Коллективизм, поддержка одного всеми и наоборот, полная зависимость от одного владельца предприятия, который взамен стабильной зарплате ещё требовал единодушие на голосовании сами-знаете-какой-партии, согласия с условиями труда и прочих поступков в рамках «единого и дружного коллектива». Коллективное замалчивание многих негативных процессов внутри производства выдавалось, как «общая тайна», стимулированная какими-то премиями и тоже связывала рабочих  одним узлом. В качестве убеждения приводились многочисленные примеры ошибочности думать и поступать иначе, противопоставлению их, донбасских тружеников «ленивым западенцам», живущим исключительно за их, донбасский, счёт. Да ещё «навязывающих им чуждую им культуру». А ещё необходимости только одного языка и одной религии, курируемой из Москвы. Регулярно подчёркивалась их значение и ведущая роль в производстве и экономике Украины, без которых она (экономика) рухнет в одночасье. А слышать, что ты умнее, важнее, красивее и выше других – приятно, чёрт возьми! Разговоры о том, что нас дотируют из украинского бюджета и то, что наши условия труда, часто не отличались от труда рабов – не входили в перечень тем, рекомендованных для обсуждения.

Часто вся эта политинформация и составляла основу их шахтёрско-металлургического восприятия мира. Подавляющее большинство этих работяг не перетруждали себя поиском других новостей или другой информации, кроме той, что они получали в шахте, заводе, комбинате. Основными телеканалами, которые удосуживались их внимания, тоже были российские. Да и тяжёлый физический труд, в большинстве случаев, не располагал после смены в шахте к интеллектуальному общению, походу в театр и гуглению (яндексению) новостной ленты в Сети.

Но, донецкий «Шахтёр», Донбасс Арена и организация всего околофутбольного братства, действительно были, в последние годы перед войной, отдушиной и настоящим увлечением жителей Донбасса. Я сам получал невероятное удовольствие от посещения этого стадиона и той атмосферой, которая царила там. Это – лучший стадион Украины! Но Ринат Леонидович не забывал и здесь о правильном позиционировании в политическом спектре страны всех фанатов Шахтёра. А такими, по-моему, были почти все жители Донбасса.

А ещё отсутствие других иных рабочих мест в своём городе или посёлке, большое количество криминального контингента и культивации их традиций, не допускающих проявления интеллигентности и малодушия. Довоенная украинская статистика это подтверждает.

Ну и, важным признаком благодатности донбасской почвы для сепаратизма, было сохранение «советскости», лёгкости и податливости пропаганде и минимальные знания о своей стране и её истории. Не говоря уже о загранице!

Придуманные образы, запускаемые масс медиа, дают обильные ростки только на подготовленной почве. Невозможно сейчас убедить в обратном человека с советской идентификацией, который не видит агрессии России, а видит угрозу всему миру от американцев и прочих европейцев. Который десятилетиями верил в единый советский народ, братство всех восточных славян, не приемлет всё украинское, во всём винит украинскую власть (с этим во многом можно согласиться, но не как главная и основная вина). Не заставить его в одночасье поверить, что он – та самая цель пропаганды с государственным многомиллионным финансированием. И не только в рублях.

Человек так устроен, что сформировав определённый взгляд на события (часто под действием той же пропаганды) в последующем воспринимает только те тезисы, что «подтверждают его правоту». А другие старательно отвергает. И чем больше времени эта уверенность существует, тем труднее её разрушить. Интересно, что такой человек, сам часто, не предпринимает явных шагов по нахождению истины. Возможно, из боязни обнаружить свою неправоту. Но и с трудом поддаётся (если поддаётся!) выходу из этого «зомбированного» состояния. Знаю, как не любят они это слово. Извините, не сдержался! Слишком много у этого персонажа связано с этими убеждениями и образом жизни, основанном на них. Слишком часто он спорил с оппонентами доказывая обратное. И, вдруг – раз, и принять безропотно противоположное мнение. Это на уровне признания себя, как минимум, дураком.

Пропаганда не скупиться на новые и более совершенные методы воздействия. Слишком велика для России цена потери влияния (а она уже  много потеряла!) на Украину. Империя, Соединённое Царство, Ново- или Старороссия – не важно как идеологи Кремля  называют то, о чём они грезят. Империя никогда не сможет состояться, если там не будет Украины. И нашего, пусть пассивного, но желания. Империя живёт только за счёт постоянного прироста «своих» земель. И с момента невозможности это продолжать, начинается процесс её  развала, раскола и деления. Ни одна империя не дожила до сегодняшних дней. В данном случае мы видим неродившиеся потуги, обречённые на самоликвидацию. Не сегодня и не завтра, конечно. Но и нет шансов на удержание, тем более, развитие.

Или вы верите, что Россия сама вдруг осознает, извинится и займётся своими, несчисленными Росстатом, внутренними проблемами? И начнёт торговать со всеми и равноправно дружить? В таком виде она тоже обречена, как бы вы не смеялись!

А информационная война, не менее опасна, чем та, что убивает людей и разрушает инфраструктуру страны. Чем та, что оставляет детей без отцов и матерей без детей. Информационная война более хитрая и лживая. Она разрушает твой мозг и лишает возможности мыслить. Кроме, как в заданных ею рамках матрицы. Чем и помогает себе в достижении своих целей.

Вопрос, который я вынес в заголовок, вряд ли имеет однозначный ответ. В России обязательно наступят перемены, хотя мне неизвестно когда и какие. Уверен, не только мне. Государственная машина, закручивая гайки срывает на них резьбу, увеличивая давление на общество. Но так не будет вечно. И нам не стоит уповать на скорый подъём с колен россиян и изменений в их сознании. Да, действия их власти, которую они поддерживают, ещё заметны и существенны для нас. Но наши события очень привлекают их. И оценки, даже сквозь сплошную пропаганду, разнятся. Сам факт того, что простые люди могут, по собственной инициативе, выйти на улицу и то, что им не нравится изменить - одних приводит в непомерное удивление, а других в дикую непрекращающуюся истерическую боязнь потерять свои пригретые под «Единой Россией» места.  И своё  благополучие, созданное на продаже природных богатств РФ, тотальной коррупции и партийной карьере, позволяющей всё вышеперечисленное и многое другое. Так, что тут рассказы о фашистах, гнилом западе, массовой агрессии НАТО и всех им сочувствующих, стоят того. Им есть что терять и за ценой там никто не постоит. Тем более, платит это всё, рядовой россиянин. Отсутствием достойной пенсии и оплаты труда бюджетников. Зато они будут более лояльны власти и не смогут отказаться от участия в нескончаемых митингах «За православную Русь против фашистов» и т.п., в парадах с танками и авиацией и «добровольному» голосованию за действующую власть. И по первому зову будут покорно махать выданными агитпродуктами и изображать непомерную любовь к Партии и лично её лидеру…  Но не повышению своих тарифов.

Нам бы самим  не мешало проснуться от летаргического сна пропаганды, не бояться признать свои ошибки и объединиться в построении нормальной европейской страны. У нас ещё до сих пор есть все необходимые для этого компоненты. Но мы ими неумело пользуемся. Да и согласие не можем ещё найти. Или просто не хотим?

Ведь без российско-советской многолетней пропаганды и веры в несусветную ложь, мы бы не допустили ни крымских, ни донбасских событий!

Да и украинская власть, очень неповоротливо и, часто, стесняясь и скромничая, постоянно оглядываясь - не рассердится ли тот, кто считает нас своим братом, проводит работу по изучению украинской истории, украинского языка и культуры, ненавязчиво показывает, в чём сила духа казаков, значение гетманов и  в чём заключаются достижения украинских авиа- и космических конструкторов. Удивительно, но мы знаем много известных  имён в науке, спорте, политике, военном деле et cetera. Но мы не знаем, что они – украинцы. Мы стесняемся гордиться достижениями своих же соотечественников. В то время, когда наш сосед-пропагандист не стесняется приписывать себе (на словах) всё самое лучшее и присваивать нам всё самое худшее. И с завидной регулярностью эту лапшу разглаживает по тем ушам, которые расставлены для этого. Так эти «ушастики» ещё и радуются, что получают «подтверждение своей правоты». Сегодня многих украинцев устраивает оставаться Буратинами на Поле Чудес. Лишь бы не принять, чуждые им с детства, взгляды, созданные предшественниками сегодняшних пропагандистов. Но круг постепенно сужается. Или признать себя неправым и, тем самым, уменьшить эффективность вранья Алисы и Базилио со сказочного Поля Чудес. Или продолжать быть Буратинами и играть на руку  этим аферистам. Ведь вся та страна дураков вместе с Полем Чудес – плод выдумки и манипуляции своими подопытными жителями. Насквозь лживая история, украденное название (я не о стране дураков, это – метафора), придуманное величие и ненависть ко всему отличному от своего, возведённую до национальной идеи.

И носы от вранья не растут у них только потому, что маленький лысый Карабас  накрывает их каждый раз маскарадными костюмами, за внешним блеском которых, скрывается его агрессия и нетерпимость. А ещё, ярковыраженный комплекс неполноценного кукольника. Из-за чего страдает не только его труппа.

Многие жители Донбасса видели только этот блеск и мишуру с экранов своих телевизоров, не желая понять, что за ними прячется.

Мой ответ на вопрос в «шапке» такой. Может, но только не надолго. А как долго, во многом зависит и от нас с вами.