Капля. Невже почався дощ. Обіцяли ж сонце. Але на небі немає жодної хмаринки. Значить це не дощ. Знову капля. Вона спокійно непоспішаючи стікає вниз по щоках, вивчаючи кожну клітинку, кожний міліметр, ніжно лоскоче шкіру. Тихо доходить до лінії губ, ненадовго затримується над верхньою губою, борячись з рельєфом обличчя, переборює його і потрапляє на губи. Я лизнула губи язиком і відчула солоний присмак. Невже це сльози?... Я плачу?... Я ж обіцяла собі неплакати. обіцяла бути сильною І досі дотримувалася цієї обіцянки. Напротязі декількох років я була непробивною, спокійною, життєрадісною... А зараз плачу... Це неможливо, це просто реалістичний сон, кошмар. адже всі кошмари реалістичні, на те вони й кошмари, щоб нагадувати про проблеми, про те наскільки ти слабка в реальності. Так це кошмар....І вранці я прокинусь і буду такою ж як і раніше: життєрадісною, незламно спокійною. але коли я нарешті прокинусь???

Я сиджу і німі сльози течуть з моїх очей, з мене тихо не поспішаючи витікає сила і самовпевненість. Я стаю звичайним дівчиськом, плаксою... Невже це я? Я в це не вірю!!! Це не може реальним!!! Але це реально...

Як добре, що тут нікого немає. Ніхто не заспокоює, ніхто не нагадує про всі проблеми і труднощі, які постають темному шляху і ти можеш зібратися з своїми думками. Тільки вітер тихими поривами вертає мені мій вічний спокій. Тихий плескіт води наганяє життєрадісність. Я дивлюся на хвилі, які по черзі таранять берег і відчуваю себе самовпевнено. На перший погляд їхні зусилля здаються марними, але через багато років вони розмиють ті декілька сантиметрів каменя і будуть продовжувати так само побивати свою дорогу. Вони будуть робити це завжди, навіть тоді коли мене не буде.

Ніжне шелестіння листя зачаровує і заставляє забути все те, про що ніколи не хочеться згадувати.

Так спокійно і впевнено повертається до мене те, чим я найбільше дорожу...

 Попса - просто поднимает настроение. Уводящая от реальности музычка, говорящая вам: "Все в порядке!". Она парализует умы людей и не дает им думать о разных жизненых вещах.

Из одной Аниме...

...Порой бывает дни - проснешся поздно,

И - словно опоздал уже на век.

И сердце бьется трепетно и слезно,

А за окном - лишь бурый мятый снег,

 

Истоптаный подошвами прохожих.

Они прошли - и прошлое прошло.

Беспутство лет приворожило зло,

Усталость бед припорошило ложью.

 

А я бреду - с чужбины на чужбину,

И нет нигде приюта и тепла,

Лишь равнодушьем полудневным спины

И холодом полуночным тела.

 

Вокруг - хмельное море праздных вин,

И никому никто уже не нужен,

И горек сок заснеженных рябин,

И мой полет над молчаливой стужей

 

Так одинок, так искренен и тих,

Как жажда утра и неспетый стих.

Людина - машина; життя - це вузький тунель. Тунель обвалюється тільки машина проїде вперед, тобто назад повернуть неможливо. В машини немає тормозів, її не зупинити, вона несеться на величезній швидкості..... В тунелі зустрічаються роздоріжжя, повертаєш в них, а вернутися неможеш....Тунель тільки в одну сторону і повернути неможливо, час не вернути.... події не повторити......життя заново прожити не можливо.....А як хочеться... Хочеться виправити помилки, зупинити час, коли проводиш з близькою людиною. Хочеш зупинити його, щоб ніколи не розтаватися...., щоб завжди бути рядом..... Але....це.......неможливо.... Потрібно просто насолоджуватися життям і дивитися вперед........

Як дивно, коли тобі сумно. Всі позитивні почуття починають марніти, думки поглинає негатив, ти думаєш про сумні події свого життя, а веселі здаються не настільки веселими, як були раніше. Люди яких ти наче добре знав, здаються тобі чужими, злими, бридкими, підступними, готовими, в будь-яку хвилину, зробити гадость, підставити, зрадити, загнати ніж в спину. І ти починаєш відштовхуватися від них. Ти намагаешся заховатися від табуна шалених істот, які називають себе людьми. Намагаєшся втекти від суєти, гамору, створювальний цими ж істотами. Ти тікаєш, тікаєш, тікаєш...

Я знаю тільки те, що світ божеволіє і я разом з ним.

 

Людина може тільки те, в що вірить.

 

Щастя – для одних ілюзія, а для інших мрія.

 

Якщо ти не знаєш, що робити, звернися за допомогою до свого серця.

Вона єдине вкаже тобі правильний шлях.

 

Головними компонентами дружби є: розуміння та вміння вислухати.

 

А що таке ЖИТТЯ?

Життя – це маленька частинка вічності, яка дорівнює одній секунді.

 

Любов приходить та уходить, а справжня дружба залишається на завжди!

 

З першого погляду любов не може виникнути, а – лише симпатія. Але через деякий час симпатія може перетворитися в любов.

 

Ніколи не закохуйтеся в юності! Так як в цей період любов триває секунди, але за секунду можна втрати справжнього друга.

 

Якщо ти образив людину – вибачся, але якщо вона тебе не розуміє і не хоче вислухати, то вона образила сама себе.

 

Якщо ти розчарувався в житті, не робити так щоб в ній розчаровувалися й оточуючі люди!

 

Не насміхайтеся з людини, в якої інші погляди на світ!

 

Ніколи не будь впевненим, що буде в майбутньому, але ніколи не забувай, що було в минулому!

 

Справжня любов приходить до кожного, тільки не кожний її помічає.

 

Мрії – це добре, вони допомагають прямувати до цілі, але не живіть мріями.

 

Кожна людина – особистість, але не кожна людина це розуміє.

 

Дружба – це також любов. Заради друга ти готовий на все, коли йому погано – ти відчуваєш цю біль, ти не можеш без нього жити – це ж є

одними з ознак любові.

 

Якщо ти назвав людину другом, то і стався до неї так же.

 

Правда потрібна, але не завжди вона може допомогти.

 

Якщо ти скажеш правду, людина може образитися, а коли сховаєш її – ти образиш не тільки її, а й себе.

 

Перед тим, як судити людину, поставте себе на її місце.

 

Якби життя було б без проблем, то жити б було не цікаво.

 

Життя – це неприємність, яку потрібно пройти з високо піднятою головою.

 

Правда і брехня не можуть існувати один без одного, так само, як світло і тінь.

 

Життя чудове, коли є заради чого жити.

 

Життя дорівнює миті, так насолоджуйтеся нею.

 

Не можливо зрозуміти твір, коли нічого не знаєш про його автора.

Але все таки можливо, якщо для тебе тема близька.

 

Лучше прятаться и быть трусом, чем открыться и бить униженным.

 

Якщо ти не поважаєш навколишніх людей, то про яку повагу, до себе, ти говориш?!

 

Всі люди рівні! Так чому до половини ставляться, як до «скотини»?

 

Життя – це дивина річ. Для одних воно триває вічність, а для інших секунди.