Сижу в ночнушке и читаю,
В окошке лик дождя мелькает...
Часы шагают тихо стрелкой.
И кофе на столе с конфеткой.
И, как Моне, импрессий негу
Ложу мазками в мысле-"лего",
И счастье нежно сотворю:
Дышу, живу, люблю, дарю...

Ніжуся в лелійних пелюстках,
У обіймах Всесвіту щасливих...
Аромат вдихаю, на устах -
Посмішка. Я жінка особлива.
Лагідно і тепло проведуть
Зорі в мандри по садах Самсари...
У світи прйшла не просто "буть..."-
Ладо і Дружина - неба дари...
Заповітне "мама" пригорну,
І благословення Усевишнє.
"Дякую" сердечно говорю
За теперішнє, майбутнє і колишнє.
В пестощі нестримані ночей,
Світлі ноти днів, меди ранкові,
Казки вечорові для дітей
Заплітаю оберега слово.
Ніжуся-радію всім дивам,
Проживаю-відчуваю кожне.
Доля так багато зичить нам
Пазлів чарівних життєвогожих...

Я так давно не бачила дощу,
Без парасолі йду по Оболоні))
Не всіх охочих в душу допущу...
В долоню крапель натрушу сьогодні...
Сповито ніжність ніжно у сувій
Енергій дивних осені і щастя..
І хворобливий стан не личить їй.
Ви не хвилюйтесь, дощ бува не часто...
Люблю кленовий спалах і дими
Із прибраних городів від бадилля.
Люблю тепло у пледи-килими...
Палкі обійми... Вихідний- безділля...
Туман дрібний-меланхолійний пан,
І вмиті шибки, і пиріг на кухні.
Із книгою залізти на диван..
По-польськи каву заварити в кухлі)

Печаль дощу меланхолійно пише
На листопадах трепетні листи.
Невчасно зашуміло у затишші,
У струмені життя з'явився ти.
Незнаний і далекий милий мрійник.
Розбурхання неспокоїв нічних.
Повзе-крокує стрілка. Б'є годинник,
Опівночі поетам помічник.
Замерзлі пальці зігріває кава -
То знатиму, чому несила спать.
І ліхтарі моргають золотаво
Щоб місяця над озером злякать.
Ти ходиш тут під вікнами самотньо.
Вагаючись між "щиро" і "онлайн".
Хай буде вибір вчасний і природній.
І зустріч без зітхань і запитань.

Привіт одеський телефон жадано
Чекав мрійливо і зітхав віки...
Хтось скаже, мабуть: "Нетерплячі дами..."
Відкаже хтось: "В собі чоловіки..."
А поки дощ змиватиме утому.
Голубитиме ввечері думки.
Тобі самотньо?Вдома чи не вдома?-
Напишуться в щоденнику рядки.
І суєтою зморене повстане
Єство в бажанні розділити шлях.
А новий вечір, як завжди, настане,
Засне в Шахерезадиних казках.

Райські яблука достигли у саду.
Дрібно осипаються додолу.
Стежкою до тебе підійду...
По траві збираючи довкола.
Терпкий смак чи пристрасті меди?
Чи гармонія осіннього причастя?
Евою не буду, то не жди.
Зваба для пізнання - то напасті.
Душам зустрічатися удвох,
Зазирати в закутки таємні.
Лікувать людський переполох,
Любощі леліяти буденні.
Ти не скажеш слова. Не мовчун.
Просто розумітимеш природу.
Трусить райські яблука Перун
Для кохання блискавок не шкода.

Світання спалах повзає по рамі.
Між розсипів морозяних на склі.
Вдихаю каву - і стаю гурамі...
Ні, не гурманом - рибою на дні.
У хвилях тропіків змиватиму утому
Кармічні дотики помірності широт...
А повернуся з теплоти додому-
Покину образ "змерзлий в банці шпрот".
І золотисто блиснувши пірнаю
В осінній день любові всіх світів.
Свої бажання помахом сповняю...
Світання спалах сонцем замигтів...

А дзеркало - на скалки, і завмерло.
Повітря зойком висне над столом...
Шматки минулого. Змітаю. Пам'ять стерла.
Бурштини осені над київським вікном.
Три ковдри і меліса п'яно в кухлі.
"Без звуку" -насолоджуюсь- режим.
І лірику разом зі сміттям стухлу
Контейнеру дарую. Дивно жить.
День завтра засвяткую по-новому.
Спіймаю манівцями щастя хвіст.
Воно натомлене припхається додому.
І скаже: ти, мисливко, маєш хист.
У відповідь пришпилю його чемно
На пазузу до серця - діамант!
І знатиму: розбився недаремно
Вчорашній день, і сум, і думосад.

Начну сегодня с чистого листа...
Писать, любить, смеяться, восхищаться.
Сначала в новый мир пущу кота...
Пусть там покажет, где же задержаться.
А он, мурлыкнув, трется возле ног,
И прыгнул на колени целоваться.
-Отстань, устала, и давно не та!
Ты сердце лечишь иль велишь остаться?
Ведь сумка с прошлым едет на вокзал -
Отправлю нищим, мне другое близко...
- Прощай, я остаюсь, - он проурчал,
И отвернулся к миске и сосиске.
По улице души иду одна.
И даже кот-предатель отвертелся...
И осень - селфи в озере - видна...
А на пеньке ночной мороз уселся.
Мы здесь гостим. Творим, себя творя:
Материи, вибрации диханья.
Я восхищаюсь бодростью утра,
И выбором, и счастья испытаньем...

Ти торкаєш мого обличчя,
Тихо-лагідно...І лоскочеш.
На світанку глянеш у вічі,
Час поніжитися по ночі...
Заширмую вікно - то зникнеш...
За портьєрою станеш смирно.
Просто хочу заснути, відвикши,
Від усяких пестощів... Сіро...
Стали стіни самотньо тінню...
-Добрий ранок, мій сонячний звіре!..
Знов в кімнату заходить проміння...