Звернення до депутатів Кустинської сільської ради

Куди веде нас голова? Мене на цю статтю надихнуло одкровення нашого сусіда Заборовського сільського голови на телеканалі Ритм.  Він розповідав про об’єднання громад Кустинської, Заборовської та Олександрійської. Як з’ясувалось голови вже між собою все вирішили, нас не питаючи. Ні брешу. В Кустині дану тему піднімали, і люди висловились проти об’єднання. І тим не менше наш Кустинський голова продовжує «каламутити воду».

 Нагадаю, що тієї зими Кустин був в епіцентрі уваги через скандал навколо озерця, яке голова вирішив був продать, теж нікого не питаючи, порушивши при цьому не лише мораль, але й закон, який говорить, що земельні питання вирішуються виключно депутатами на сесіях, а не головою. Тоді люди на зборах висловились проти, сесія сільради підтримала рішення зборів. Щоправда, без голови, який через якусь мабуть поважну причину не зміг прийти на сесію. Рішення зборів та сесії були направлені в районну раду та обладміністрацію. Так ось райрада, яка мала провести оцінювання, дослухалась до нашого рішення. А обласна державна адміністрація більше поважає сільського голову, і свого рішення про продаж озерця не скасувала. Тобто вони чекають на слушний час коло можна буде все таки продать.

Враховуючи це, та інші виклики ініціативною групою В Кустині, Решуцьку та Сергіївці було проведено збір підписів (було зібрано більше половини підписів виборців) про утворення територіальної громади села Кустин, Сергіївка, Решуцьк. Були проведені установчі збори в вересні минулого року, на які сільського голову було письмово запрошено. Не прийшов. Були проведені ще одні збори на які знову запросили голову. Знову не прийшов. Рішенням цих зборів було проголошено про утворення територіальної громади села Кустин, Сергіївка, Решуцьк. Про що офіційно повідомлено у Кустинську сільську раду, район , область, Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, адміністрацію президента. Було розроблено та затверджено статут громади. Голова  комітету представників Мельничук В. повіз статут на реєстрацію в район.  Там йому, поганявши по кабінетам, відмовили у прийнятті  документів до розгляду. Тоді він їх відправив по пошті. Прислали назад. І лише коли ми приїхала гуртом та з відеокамерою в район, нарешті прийняли статут до розгляду. Та відповідь не була позитивною. Напевно доведеться звертатись до суду. А це займе багато часу. Тому я звертаюсь до депутатів Кустинської сільської ради. Виконайте вимоги закону, врахуйте у своїх рішеннях – рішення зборів про утворення територіальної громади. Та затвердьте її статут. Його примірник є у сільраді та на сторінці територіальної громади. Це зекономить час, та дасть змогу територіальній громаді розвиватись, а не деградувати, як зараз. Це дасть змогу отримати контроль над землею громади та отримувати додаткові податкові надходження, зберегти школу і т.д.

Тепер про так звану децентралізацію. Чому так звану. Бо насправді це централізація. Бо якщо були три центри: у Кустині, Заборолі, Олександрії, то має бути один. Причому, висловився Заровський голова у Олександрії, бо там лікарня та інша інфраструктура.

Я думаю з ним погодяться всі ті чиновники яких тягають правоохоронні органи. Лягти в лікарню набагато зручніше ніж сидіти. Об’єднання може бути як то кажуть по любові або по розрахунку. Ані в законі про об’єднання, а не будь де, ні про любов чи хоча б братерство не йдеться. Жаль, звісно. Все по розрахунку. Що ж давайте порахуєм.

Державний бюджет України близько 43 млд. доларів був у 2013 році. Зараз близько 27 млд. доларів. Крім того, що менший дохід ще й зросли витрати на армію і т.д.

Кажуть, що зекономимо коли об’єднаємося. Це можливо в разі  якщо буде одна громада на район. Та я проти цього. І ось чому. На жаль ми не святі.

Багато чого пороздавали в Кустині. Думаю в Олександрії не менше. Так ось чи захищатимуть олександрійці та заборовці інтереси Кустина, Сергіївки, Решуцька коли і своїх далеко не завжди захищають. Повернімося до прикладу озерця на Оболоні. Збори тоді змогли надавить на депутатів і ми отримали результат -  одноголосно. А що  було б коли така ситуація склалася б у об’єднаній громаді, хто слухав би кількох депутатів від наших сіл. Та ніхто. То для чого це об’єднання? Натовпом легше керувать, і в мутній воді легше рибку ловить. Хто не хоче годувать свою владу буде годувать чужу. Причому витрати ще й зростуть. Ми це бачимо на прикладі чиновників які по встановлювали собі зарплати, дехто в сотні тисяч гривень. Крім того якщо були негаразди в селі можна було звернутися в район,область. В об’єднаній громаді потрібно їхати зразу у Київ. Поїдете?

Наш сільський голова залякував депутатів щоб не голосували за територіальну громаду  - мовляв це сепаратисти (навіть клеїв по селі плакати з телефоном СБУ). Сам також ще торік звертався в СБУ з цього приводу. Я думаю за багато місяців після цього звернення, в умовах війни, якби було за що, то вже всіх посадили б. Та ми  - територіальна громада (жителі сіл Кустин, Решуцьк, Сергіївка) працюєм на підставці нині діючої Конституції.

То куди веде нас голова? Я думаю туди куди  й наша вища влада. То вела об’єднуватися на схід, тепер щодня мусим від них відстрілюватися, мало їм своєї землі. А це веде об’єднуватися  на захід. Цим теж землі ринок подавай, ліс кругляк, щоб українець був голяк. Так і голова, якщо не можна продать озерце з сільради, бо тут люди згуртувались в громаду, то чому не «продать» усю сільраду.  Пробачаюсь, «об’єднать», так воно зараз називається. 

Шановні депутати, допоможіть нашому голові служить жителям наших сіл, а не вищій владі. Влада для нього тут ми. Повірте йому не легко бо вас депутатів він бачить раз  в три місяці, а начальство його турбує щодня. Ось для цього й потрібна наша громада, щоб турбували голову ми, щоб чиновники служили нам, а не ми їм. Тому, дослухайтесь до своїх виборців та  визнайте рішення зборів про створення  громади та затвердьте її статут.

  Микола Федорась

с. Кустин

Багато роботи перед святами. Часом і поїсти немає коли. А в свята. Відпочив. Наївся. Богу помолився. Тай думаю доки час є напишу, як мені на Україні жить погано. Ні, не написав бо ситий. Не вірю голодному. Самому собі не вірю. Чого Бога гнівить. Подякувать за те, що є. Богу – боже, а державі – податки.

І чому ми з сусідом податки не платимо? Заскородив мені сусід города. Заплатив я йому 100 гривень. Того ж дня допоміг я сусіду в одній справі. І віддав він мені мої гроші назад. Цікаво, а скільки ми з сусідом повинні заплатить податку за день, за тиждень, місяць – 15 відсоткового. За день по 15 гривень, тобто разом 30, за тиждень  по 90 гривень - разом 180, за місяць по 360 гривень – разом 720 гривень. Воно й не багато. Але не платим. І не заплатим, бо гривень у нас на двох тільки 100. Та купюра закінчиться в перший же тиждень. Винні ми державі, ой як винні. І борг з кожним днем все росте. Аж страшно.

Напрошується висновок. Для того щоб я заплатив державі податок грошима – держава повинна спочатку мені ті гроші дать. Бо гроші держава друкує. Бо якщо друкувати самому, то доведеться довго доводить, що це виключно для сплати податків, щоб наповнився бюджет.  І не доведеш. 

І ще один висновок.  Держава хоче податки грошима. Їй не треба ні сала, ні м’яса, а ні літака чи ракети. Їй потрібні гроші. Звісно вона потім купить за гроші, і сало, і літак та іншу продукцію. Це ніби зручніше. Але… Що занадто, то не здорово. Не добре коли податки беруться виключно продукцією. Бо якоїсь продукції для державних потреб може буть, або забагато або замало. Може не влаштовувать якість. Коротше, потрібно проводить обмін (торгівлю) одного товару на інший. А це і додаткові витрати, і крадіжки , і корупція. Та не добре й тоді коли податки беруться повністю грошима. Крадіжки і корупція так само присутні. Та я хочу звернуть увагу зараз не на них, а на мотивацію до праці. Щоб сплатить податки потрібно заробить гроші, і державі байдуже де ти їх візьмеш. Будеш щось виробляти чи спекулювать. Тому повністю грошова податкова система дає мотивацію до торгівлі, спекуляцій різних (там грошей більше), але не дає мотивації до виробництва чи надання послуг. Повністю товарна податкова система діє навпаки. Як на мене, то потрібно шукати золоту середину. Бо хоч торгівля це добре для економіки, але щоб щось продать його потрібно спочатку зробить. Повторююсь – зробить. Бо зараз часто-густо діє принцип, як в тому мультику, щоб щось продать треба щось купить, а в нас грошей немає. І не буде, доки не буде виробництва. Тому держава повинна мотивувать виробництво, в тому числі,і податковою системою. Де це можливо і необхідно. Як на мене більше вкрадуть там де вкрадуть спочатку трохи грошей, а потім ще крастимуть якісь товари куплені за гроші, що не вкрали. А менше крастимуть там де грошей в цій схемі не буде. Звісно, широко такий вид оподаткування примінить важко, але сенс в ньому є. Тим більш, що він і приміняється на практиці, як правило в надзвичайний чи військовий час.

То скільки ж ми маємо податків платить? А скільки треба? Розглянем крайні випадки. А якщо ми не платитимемо податків взагалі. Всі чиновники працюватимуть на громадських засадах у вільний від роботи час. А армію годуватимуть і озброюватимуть волонтери. Замість міліції – поліція, народні дружини. Пенсій ніяких – молоді доглядатимуть за свій кошт старих. Все, як колись в первісно-общинному племінному ладі. Я не вважаю, що той лад такий вже й поганий. Але.. Рабовласницькі держави рабів саме з таких первісно-общинних і брали. Держава – це насильство. Корінь же слова держать. Питання в тому куди ту силу приміняти – проти своїх ближніх чи для їх, навіть царство ж боже силою береться.

А якщо віддать всі гроші державі? От спитать би в теперішніх урядовців. А якби вони ними розпорядилися б? Чи настала б благодать? І для кого вона б настала?

Були і є дві протилежні думки – збільшить податки, і зменшить. Я не згоден з обома. Пропоную збільшити і зменшити одночасно. Ото буде класно. Я не жартую. Щоб пояснить потрібно зрозуміть, що дає для розвитку економіки людина бідна і багата? Дає гроші. Але… Багата дає грошей багато, а бідна мало. Виходячи з цього наші урядовці обкладають бідних податками, щоб давали економіці більше. А це вже і жарт і  правда, сумна.

         А тепер серйозно, чим відрізняється структура витрат багатого і бідного? Що бідний, що багатий хочуть їсти, жити в тепленькому, сухенькому спати. Тут їх можна прирівняти по суті витрат, а далі? А далі в бідного гроші закінчились, він хотів-би ще б молока, м*яса, чи якусь техніку купити, але бажання обмежуються можливостями. Тому попит у нас такий який є. Попит це не бажання, попит – це бажання підтверджене можливостями. А багатий тим часом, купивши теж саме що й бідний, продовжую купувати й далі. Мені не шкода і не завидно, є попит росте і пропозиція. Це все було-б добре, але…

Чому ж тоді у нас виробництво по багатьом напрямам знизилося? Все просто, припустимо має багатий дохід  в 10 чи більше раз вищий ніж бідний, чи буде він в 10 разів більше їсти? Ні не буде. Раз з’їсть, може два, більше їсти не схоче та й не зможе. І то ще добре, як їстиме та питиме вітчизняну продукцію. А може імпортну – імпортну ікру, вина і т.д.. Чи їздитиме на вітчизняному автомобілі, якщо є можливість купити кращий імпортний. Напевно купить кращий. Взагалі, а для чого ж він ті гроші заробляв? Щоб витрачати на те що він хоче, і це нормально, це є нормальне бажання будь-якої людини, але через це багаті в Україні своїми витратами дуже мало стимулюють розвиток вітчизняної економіки. А як же в багатій Європі? В них багато своєї якісної продукції, і багатий купуватиме імпортне швидше заради екзотики. Так як і в Україні він їсти десять разів підряд не буде. Тобто додаткові гроші в цю галузь економіки не вкладе. Багаті люди і в Україні і в світі сприяють своїм багатством розвитку тих секторів економіки, що задовольняють їхній попит – дороге авто,  шуби, коштовності, вілли і т.д..

Чому ж тоді у розвинутих країнах ті сектори економіки продукцією яких користуються бідніші, розвинуті краще, як у нас? А чому Жерар де Пардьє став громадянином Російської Федерації? Щоб не сплачувати величезний податок з доходу. В Російській Федерації він менший у декілька раз. Ось це і є причина кращого розвитку економіки цих країн. Точніше половина причини. Інша половина криється вже у видатках з бюджету. Податок має бути прогресивний. До нього має додатися ще додаткове мито на імпорт товарів без яких так би мовить «жити можна» в таких обсягах щоб встановився експортно-імпортний баланс.

І так, ми отримали додатковий дохід в бюджет. Як ним розпорядитися? Це складне питання. Справа в тому що економіка була налаштована на те, що б ці гроші мали бути витрачені багатіями на їхні потреби, ( ікру, осетрину, шикарну машину і т.д.) а додаткового сала чи м’яса на ринку не має, бо на нього не було попиту. Звісно ринок відреагує однозначно – підвищенням цін, а не підвищенням виробництва. Тому порядок дій має бути слідуючий. Спочатку даються з цих грошей дотації на виробництво, а коли з’являються додаткові товари – частина грошей іде на підвищення зарплат, пенсій. Наприклад, маєш корову – отримай мішок селітри. Маєш дві – отримай два. В результаті буде додаткове сіно, а отже молоко. А за продане молоко отримай ще дотації 5 гривень за літру. Незалежно від того чи ти великий фермер чи ти простий селянин. Частину дотацій продукцією, частину – грошима. Чому так? Бо якщо давати повністю грошима є великий ризик що вони будуть потрачені не на те, що планувалося. Але не давать грошей зовсім теж неправильно. Оскільки не буде стимулу продавать.

І ось коли з’являється додаткова продукція можна підвищувать зарплати. Для початку я це робив би зниженням податків, оскільки це найпростіший спосіб. Можна звісно зібрать податки у бюджет а потім їх вертать назад, але це додаткова робота. Та й часом з бюджету гроші зникають.

Федорась Микола

с.Кустин   

Розмова, мова, змова.

Та лиш кілька букв, і інше значення у слова. Натрапив в інтернеті на суперечку про питання не просте, хоч на перший погляд і пусте. Як правильно молиться: нехай святиться чи хай святиться? Кожен молиться, як вміє. Бог всяку мову зрозуміє. Але суперечка є. Тож як правильно хай чи нехай? Прихильники «нехай» стверджують, що  це слово і звучить краще ніж хай та й вживалося ще  в часи літописні. І «хай», як скорочену форму  «нехай» також не заперечують. А ось прихильники «хай» - вживання «нехай» в тому ж розумінні що й «хай» заперечують. І пояснюють це просто і логічно: частка не є заперечу вальною в українській мові, та й в споріднених. Я прихильник логічного пояснення. Але я вважаю, що значення цих слів одинакове, а різниця полягає в тому, що «нехай», так би мовити, має підсилене значення «хай».

            По перше, розмова про те, що «хай» та «нехай» пішли від «хаяти» є помилковою. Навпаки це слово утворилося з «хай» і «ати». Його значення є близьким до навчати, можливо в грубій формі з докором:

-          Ах ти такий не сякий, що ж ти робиш треба ж так і так.

Тому за «нехаяти» (занедбати) має протилежне значення. Крім того, не можна виключати впливу турецької мови на становлення слова «хаяти». Де подібне за звучанням слово є, і хоч має досить широке тлумачення (хаяти – життєво насушний), і це могло дати вплив на вживання цього слова в нашій мові. Так що з  «хай» і «ати» утворилося «хайати», а не навпаки.

            Коли в нашій церкві хористи співають «не, хай святиться ім’я твоє» - співають саме так як я написав з наголосом на не і роздільно з хай. Чому ж не не заперечує «хай». Все просто замінимо не на ні на нє – е (розмовне). Ні, хай святиться… чи нє – е хай святиться… Тобто, не тут дійсно передає заперечення, але заперечує не «нехай» а все що перешкоджає «хай». Ні (нє –е), зробимо так, як я сказав – говоримо ми коли настоюємо на своєму попри всі заперечення. Це й пояснює чому в народі не бачать різниці між «хай» і «нехай». Нам, носіям мови, ці пояснення можливо й непотрібні. А ось коли іноземець вивчає українську – спробуй йому поясни, без мого тлумачення, чому не є а заперечення немає.

             З «хай» утворилося охайно, неохайно. Тут через частку не ці два слова протилежні. А ось охайно складається з двох слів. Слова о. Це вигук, який як правило звеличує чи виражає емоції і є таке слово хайно. Наприклад:

-          «Хайно я виросту я тобі покажу».

В даному випадку воно виражає майбутнє з яким з’язано покращення становища того хто це говорить.

-          «Ось хайно скажу татові, то пожалієш».

Також виражає майбутнє, але не таке вже далеке. Варто сказати татові і кривдникові буде погано. Виходячи з цього хайно означає краще майбутнє а в парі з о охайно – означає краще майбуття що ніби настало. Тому, в широкому розумінні, той хто живе, працює охайно той живе для майбутнього і працює на майбутнє, а хто живе, працює неохайно – то й живе сьогоднішнім днем, а можливо  повертається й  в минуле.

То ж логіки в нашій мові більше ніж ми собі уявляємо. Зараз, багато звертають уваги на логістику, як на те, що може примножити прибутки.  Але, не забуваймо, логос – це слово. А спочатку було слово. Це основа.

Федорась Микола

с. Кустин

Літній час не для нас

Хто на сесії не ходить, іспитів не складає, а «стипендію» має?

Ще не вгадали. Дам підказку. В кого робочий день 6 годин, а робочий тиждень 4 дні? Це ж наші обранці. Депутати Верховної ради. Я, наприклад, не проти, я за те, щоб їм працювалось комфортно. Єдине, хотілося б якийсь результат праці тої бачить. Наприклад, таке питання,яке вони на своїй шкурі ніяк не відчувають. Ось ось і знову переходитимемо на літній час. Їм то що. Їм як дітям. Спи доки снідать не покличуть. Їм то на десяту до праці, і бачили вони виборців в інших країнах, де ті встають рано, і країни процвітають. Хай встають – їхнє право. А я не хочу. Не процвітаємо, то дайте хоч поспать. Кажуть, зранку активність організму вища, продуктивність роботи вища. А що, домашня робота, то не робота? Куди спішим, працювати на когось?

         Припустим, працюю я на когось 8 годин з 8-ї до 16-ї. Перевели годинник виходить з 7 до 15-ї год. Все одно 8 годин. Ні не все одно. Працює принцип – давай спочатку зробимо моє, а потім кожен буде робить своє. Ясно, що відпрацювавши день, будучи втомленим, ти не зможеш багато зробить свого. Коротше, хтось начальник, а хтось ні. До речі, начальник він чи вона на роботі, а вдома часто-густо чоловік чи жінка із звичайними домашніми обов’язками. Тому, буває , що він чи вона старається «втікти» чим раніше на роботу – туди де він чи вона начальник. Тож переведення часу з цих причин вигідно начальству.

         Пишуть, що люди зазвичай прокидаються до світанку, а лягають спать після заходу сонця, і якщо ввести літній час то буде економія на освітленні. Таке пояснення мене не задовольняє. Кому яке діло чи прокидаюсь я до світанку чи гуляю до ранку.  Нехай прокинулась сім’я на світанку. Потрібно їсти приготувать, свиням дать, самому поснідать і т.д. І ось переводять годинник на годину вперед, щоб встигнуть все це зробить потрібно встать вже не на світанку, а за годину до сходу сонця. А тоді ще темно. Потрібно світить. Де ж та економія? Не повірите вона є. Але вона не де, а для кого. За  ту енергію що витрачаєм вдома платимо ми, а не роботодавці. Роботодавці економлять гроші – наші гроші.

         Про самопочуття під час переводу годинників кожен може сказать з власного досвіду. Те що після переводу годинників довгий час люди ходять, як приморочені, ніким не заперечується. Навпаки, підтверджується всякими болячками, підвищенням продажу ліків в аптеках і т.д.

         Особисто я для простого народу ніякого добра  в переході на літній час не бачу. Ми не власні над часом, ми не в змозі його збільшити чи зменшити. То ж давайте берегти насамперед здоров”я.  

Микола Федорась,

С.Кустин

Податки - видаТКи

  Мій дід, проробивши вік в колгоспі, «заробив» пенсію. Невелику. За моєї пам’яті 13 з копійками. А була, кажуть, ще менша. А мій батько, в тому ж колгоспі в той же час отримував зарплату в декілька раз більшу. Різниця між пенсією та зарплатою була величезна. Коли ж мій тато вийшов на пенсію, то отримував більше ніж заробляли ті, що працювали. Чи заробив мій дід таку невелику пенсію? Ні.  Чи заробив мій батько більшу пенсію? Ні. А чи можна взагалі пенсію заробить ? Я вважаю, що ні. Її можна лише заслужить. І не мені вирішувать заслужив я її чи ні. Вирішують ті, хто працює. І ділиться своїм заробітком з пенсіонерами. Хтось скаже, яка різниця: заробив чи заслужив? Мій дід робив? Робив. А що ж він заслужив – 13 карбованців. Теперішні пенсіонери працювали? Так. І що заслужили?

            Хочемо провести пенсійну реформу. Питання багатогранне. І спочатку не завадило б розібратися, що таке пенсія, і де вона береться. Розглянемо збір коштів на пенсію.

            Кажуть у нас солідарна пенсійна система. І вже давно. І вона – працювала. І пенсії були вже більш-менш. Але почала ситуація погіршуватися. Я думаю: в нас щось стало щось негаразд із солідарністю. Якось ми з батьком порахували  в нас по вулиці – скільки пенсіонерів і дітей і тих що працюють. Непрацюючих було більше, та й ще зарплати були менші за пенсії. Доки пенсіонер ділився своїми грошима зі своїми рідними було ще так-сяк. Але коли помирав… Поставало питання виживання тих хто працює. І багато хто шукав більш платну роботу, як в нас , так і за кордоном. Ніби непогано. Більші заробітки. Але, як правило ці люди переставали платить податки. А пенсії беруться з податків. Напрошуються висновки. При солідарній системі – пенсії на пряму залежать від податків. А отже і від стану економіки. Крім того, коли пенсія у когось більша ніж в тебе заробіток, зникає навіть моральна мотивація працювати. Краще на пенсію. І платять більше. І працювати не треба. Доведено практикою. Пропонують накопичувальну пенсійну систему. Має свої плюси, але за одні й ті самі гроші разом із солідарною працювати не будем. Тобто потрібні додаткові податки. Отже, в основі пенсійної реформи має лежать податкова.

Федорась Микола

с.Кустин

Далі буде….

Продала дівчина сало, купила козакові кресало

Цікаво як уряд продасть Дніпрогес , чи настане в Країні прогрес. А може вже продав. А, як ще не продав, то на чергу поставив. Взагалі я не проти, щоб щось продавать. Гроші будуть на розвиток економіки. Продали старе, доклали трішки коштів – купили нове. Люблять наші  уряди  щось продавать,  а от створити на його місце щось нове не люблять.  Любиш кататися – люби і саночки возить. Хоча є варіант – саночки теж продать, а гроші на вітер. Ось так і живем.

                Переживаю я за виробників експортної продукції. Чесно. Для мене виробник – це в першу чергу людина, яка виробляє цю продукцію, а вже вдругу чергу – фірма виробник. Часто-густо через невигідний обмінний курс гроші не доходять навіть до фірми-виробника, а до простих працівників цієї фірми тимпаче. Зрозуміло падає купівельна спроможність громадян. Чи важко з точки зору економіки встановити вигідний курс? Не дуже. Але потрібні політичні рішення. І потрібно працювати. Та весь фокус в тому, що задарма нам ніхто й нічого не дає і зараз.   

                Проблема заниженого курсу валют існує в багатьох країнах. Власне є лише кілька десятків країн в яких не має з цим питань. Я вважаю, що з економічної точки зору це є однією з основних причин процвітання так званих розвинутих країн. Ми внаслідок заниженого курсу маєм низькі зарплати. Де і коли дешева робоча сила рухала прогрес. Можливо в Китаї? Я б не сказав. Китайці тримають дески років обмінний курс на одному місці, але підвищують зарплату в юанях – це рівнозначно зростанню курсу. А ми? Теж підвищуємо зарплату і паралельно знижуємо курс гривні.Тому потрібно усвідомить цю проблему ізмусити владу її усунути.

"Українське економічне диво"

Цікаво, скільки на експорті китайці заробляють? Передвоєнного 2013 року заробили вони трильйони доларів. Аж страшно. Згадав скільки то нулів – пальців на руках не вистачає, щоб полічить. Щоб краще зрозуміти, що то за гроші, поділив їх на китайців. Результат – 1650 доларів на китайця в рік. А як ми спрацювали?  Ви не повірите, аналогічно – 1700 доларів на українця в рік. Можливо, якась похибка в підрахунках, чи ділить треба було на менше число українців(нас же меншає), чи більше число китайців(їх же більшає). Можливо. Але тоді результат буде ще кращий , а в китайців ще гірший. Отаке українське диво. Працюємо, як китайці, а заробляємо, як українці. В китайців рівень життя росте, а в нас падає. А що ж з імпортом? 1100 доларів в рік на китайця і близько 2000 доларів на українця.       

         Чому юань стабільні гроші а гривня ні? Ото якби в Нацбанку був китайський золотовалютний запас – можливо була-б і стабільність. А де ж вони взяли стільки золотовалютного запасу? Питання простеньке. Хоч заробляють китайці на експорті десь так як і ми, але гроші не розтринькують. А ми? А ми заробили 1700 – потратили 2000. Тобто держава ще позичила, а віддавати нам. Часто можна почути, що ще наші внуки віддаватимуть. Але мало хто говорить, а як говорить, то тихенько, що ми вже віддаємо. В бюджеті закладаються на це гроші. Наші гроші, причому великі. Доречі через невигідний обмінний курс валют, віддаємо більше ніж мали-б. Тобто є ще одна причина для встановлення вигідного обмінного курсу.

         Китайці не розтринькують гроші. Вони роблять інвестиції. Наприклад, купують у нас за ті гроші металобрухт, виготовляють з нього трактори і продають по всьому світу, щось купуємо і ми. А ми, залучаємо інвестиції – ріжемо на металобрухт цукрові заводи і продаємо китайцям. А за інвестовані китайцями кошти  купуємо цукор. Робити інвестиції вигідніше ніж залучати. Хороший інвестор приходить певною сумою грошей, а йде з більшою. Ось така реальність.

         В Китаї ціни стоять на місті роками. А, як то кажуть, - на одному місті і камінь обростає. Ось і обростає юань – золотом, доларом, євро, і т.д.     

 Чому хата коштувала в 90-х 2 тис. доларів а зараз 20 тис. доларів. Питання фундаментальне, якщо знаєш на нього відповідь, то у тебе вірний погляд на світ. Можливо долар знецінився у десять разів, або виросли прибутки українців у десять разів. Долар звісно знецінився нехай у два рази, але прибутки українців в п’ять раз не виросли. Зрозуміло, що не перший ні другий варіант не дають відповіді на це питання. Можливо справа в обмінному курсі, був припустим 1 до 2 став 1 до 20 – тобто в 10 раз. Це трішки ближче до теми. Але … Що подорожчало в 10 раз? Гривня чи долар? Звісно долар. Виходить, для того щоб  український будинок став коштувати, як американський 100 тис. долар нам потрібно щоб гривня знецінилася ще раз  в п’ять. І тоді ми відриємо Америку у себе на Україні!

            А що було б якби за ці 20 років подорожчала в 10 разів гривня,  а не долар. По логіці речей виходить що, якщо тоді хата коштувала 4 тис. гривень то зараз мала коштувати 40 тис. гривень а курс був би 1 грн. =  5 доларів то в доларах вона коштувала б 100 тис. так як і у Америці. Значить щоб ми стали жить як у Америці було 2 шляхи: перший -  обвалить гривню у  п’ятдесят разів, і другий – піднять в десять разів щоб за гривню давали 5 доларів. Які ж ми обрали шлях перший чи другий??? Навіщо тут знаки запитання. Ясно, що перший. Але всі наші уряди «боролися» із знеціненням гривні, і подорожчання житла вважалось здобутком, мовляв ми стали багатші. Тут слід згадати, що в дев’яності платіжним засобом була в основному гривня , а зараз широко використовується і валюта (купівля будинків, машин і т.д.) це так звана доларизація економіки. Вона і є основною причиною підвищення цін в доларах. Чи можна одночасно піднімать і знижувать курс? Звісно ні. Потрібно визначиться або те або інше. Є країни, наприклад: Сальвадор, Еквадор та інші, які в якості платіжного засобу використовують долар США. Можна йти і цим шляхом і мати результат як у цих країнах. Але чомусь Велика Британія не цурається свого фунта, не хоче навіть на євро переходить. Бо національна грошова одиниця це додатковий захист своєї економіки.      

Кажуть колись давно один чоловік помітив таку річ що чим більше професій в місті тим багатше місто. Сучасні економісти це пояснюють ступенем розділення праці. Доповню це пояснення: тому те що стосується колишнього міста, яке було на самофінансуванні, те ж можна в великій мірі і перенести на державу в цілому. І так припустимо є два міста в одному два чоловіка шиють штани а в другому один шиє штани а другий чоботи. В тому де представлено 2 професії люди вийшли на місцевий базар і купили один в одного  штани й чоботи. А в тому що одна професія для того щоб купить чоботи потрібно йти в інше місто, затрачать час і гроші на дорогу, або купувать у перекупщиків втридорога. Так само і в державі, якщо є своя продукція то вона дешевша а закордонна дорожча. Тому багаті країни мають майже все своє, "свій Мерседес, свій Бош своє пиво місцевих маленький пивзаводів" і т.д.

Хочу звернуть увагу на підтримку стабільності гривні за рахунок валюти. Це утопія. І їй вірять і цьому учать студентів. Стабільність гривні забезпечується українськими товарами.

            Зараз інфляція, щоб не допустити скорочення випуску товарів доведеться провести грошову емісію. Я зробив би це так:, визначив би кілька галузей пріоритетного розвитку: наприклад сільське господарство і промисловість що його обслуговує і вклав би ці інфляційні кошти туди. Дав би замовлення на їхню продукцію, наприклад трактори малого класу бо ж нам потрібна конкуренція і т.д.  І через рік ці гроші вже частково будуть підкріплені товаром. В цій галузі розпочнеться дефляція. Вливання ж гривні в економіку через валютний коридор в основному приводить до збільшення держборгу. Державі потрібно купувать акції українських підприємств, створювать нові підприємства і чи не найголовніше використовувать держзамовлення для підтримки виробників в тому числі і малих виробників – щоб була конкуренція.

            А далі? А далі слава. Слава Україні. Богу слава, що дав нам таку землю. Любімо її і любов ця повернеться до нашого серця. 

З Різдвяними святами всіх!!!!!!!

Микола Федорась 

с.Кустин

Цікаво, чи ми українці істоти земні, чи ні? Всі наші уряди свято вірили і вірять, що ми не з цієї планети. Кажуть, ось прийдуть інвестиції, і заживемо. До речі, приклади підприємств з 100% іноземним капіталом є (навіть в нашому районі). І продуктивність праці там європейська, а ось зарплата все таки українська, нища від європейської щонайменше в разів чотири. Кажуть треба працювати більше. Давайте попробуємо. І в нас і в них восьмигодинний робочий день, щоб отримувать як у Європі нам треба працювати у чотири рази довше. Вісім множим на чотири отримуємо тридцять дві години на добу! Але, на землі ж доба 24 години. Так, дійсно або ми не з цієї планети або наш уряд. Або в усьому винний курс обмінний. Тому перше, що потрібно зробить нашому уряду це створить умови для встановлення вигідного для нас обмінного курсу валют. Чому я ставлю це питання першим, а не ставлю першим, наприклад, подолання корупції. А ви подумайте самі скільки недоотримують через невигідний для нас курс наші виробники експортної продукції – десятки мільярдів доларів на рік а скільки переплачують покупці імпортної продукції (покупці бензину, ліків, газу) – ще більше. Висновок: це є найбільшим корупційним діянням з усіх. Причому державного рівня. Те що пропонується зараз нашими політиками це помінять одних горе-реформаторів на інших – кума на свата чи брата. Я ж пропоную помінять систему, щоб був вигідний нам обмінний курс. Тоді до економічного зиску додастя ще й політичний. Справа в тому, що багатьом олігархам які мають значний вплив на владу, корупція вигідна. Це їм дозволяє, вклавши, невеликі порівняно з прибутком, гроші в хабарі – спекулювать на цьому курсі, як в обмінних операціях так і в експортно-імпортних. Коли ж доведеться платити справжню ціну, корупція стане на заваді їхнім прибуткам і вони почнуть з нею боротися. А у них для цього можливості є. Як я вже писав потрібно відрегулювати імпорт так щоб він був менший за експорт на суму щонайменше ту яку витрачаємо на обслуговування зовнішнього боргу. Звісно, на міжнародному рівні будуть цим не задоволені, бо впаде їхній експорт. Але в їх є вибір – вони  можуть списать нам борги, а тоді ми зможемо не знижувать імпорт на суму необхідного для обслуговування списаного зовнішнього боргу. Це вже предмет переговорів але експортно-імпортний баланс має залишитись в будь-якому випадку. Нав’язавши, невигідний для нас обмінний курс нам нав’язали почуття меншовартості. Таких  як ми країн, які не захищають власні інтереси багато і в Африці і в Європі по всьому світі. Але є країни які цінують власних людей, захищаючи власні інтереси в тому числі власні грошові одиниці. Чи знаєте ви чому хата в середині 90 р. коштувала 2 000 доларів, а зараз 20 000 доларів? Подумайте…

    Друге що потрібно зробить знизить кредитні відсотки так я описував раніше. Третє що потрібно зробить це поставить національному банку обмеження при продажі позиченої іноземної валюти. Справа в тому що коли національний банк дає кредити рефінансування, то йому ці кошти як правило повертають, тай ще з відсотками. Якщо ні він забирає заставу. Коли держава продає і скуповує цінні папери – теж є, такий – сякий баланс. А ось коли продає валюту баланс зникає. А куди ж він зникає? Якщо не відрегульований експортно-імпортний баланс то частина валюти піде на імпорт. Частину валюти населення залишає в себе в якості платіжного засобу, тобто люди ведуть між собою розрахунки в іноземній валюті а не в гривнях.  Ще частину неможливо викупить назад не надрукувавши додаткові гривні, бо гривні останнім часом як правило знецінюються відносно долара чи євро. Тому  для повернення позики необхідний експортно-імпортний баланс, стабільний обмінний курс, і Національним банком має проводитися така політика купівлі-продажу валюти щоб на час, коли необхідно віддавать позику з відсотками ці гроші у банку були. Дотримання цих принципів дозволить зменшувати державний борг.

Далі буде....

Федорась Микола

С.Кустин