<![CDATA[Олег Ларенков - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/699758/ //i.i.ua/logo.gif <![CDATA[Олег Ларенков - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/699758/ <![CDATA[Відповіді на запитання та коментарі]]> http://blog.i.ua/user/699758/482478/ http://blog.i.ua/user/699758/482478/ де Сіллег коментар: Я відчув одне - процес блокуваня серця...

Відповідь: Якщо ми відчуваємо важкість на Серці, або більше - живемо з таким відчуттям, хочеться скинути з себе цей тягар. Але, як це зробити?

Іншій людині тут допомогти легше. Для цього потрібно покласти свою руку на спину цій людині на діляну між лопатками, або трохи вище. Далі, спробуйте притихшити, або зовсім виключити внутрішні розмови, сконцентруйте увагу на відчутті, яке йде від Серця цієї людини.
Якщо вам вдасться вловити це відчуття (важкості, затерплості, поколювання), спробуйте не загубити його, та втримати протягом одної - двох хвилин.
Після цього людина, якій ви допомагаєте, відчує полегшення.

Але, як допомогти собі?

Оскільки ви відчули блок на своєму Серці, зробіть ще крок - спробуйте відчути блок на Аджні. Зазвичай, цей блок відчувається, як затерплість.
Тепер спробуйте розблокувати Аджну так, як це описано у дев'ятій бесіді.
Блок на Серці є вторинним після блоку на Аджні, тому, очищаючи Аджну, ви відчуєте полегшення на Серці.

Цитата:
Це залежіть від того, який рівень свого Серця ви відчуваєте.

Верхнє Серце - це емоції. Вони здатні завести вас у глухий кут, оскільки емоції є різні.
Якщо вони викликані страхом, наприклад.

Глибоке Серце - духовна мудрість. Тут, слухаючи Серце, ви завжди у гармонії із собою, та світом.

HaliZav  Запитання:  Як маю визначити, який у мене рівень Серця?

ВІдповідь: В залежності від стану свого Серця, ми перебуваємо у відповідному психологічному стані.

Якщо ми пригнічені, на душі сумно - значить Серце заблоковане.
Якщо ми живемо під впливом емоцій, та разом з ними опускаємося вниз, а потім піднімаємося вгору - значить ми живемо у Верхньому Серці.
І нарешті: якщо ми живемо у радості, та у спокої внутрішньої тиші - значить ми досягли глибокого Серця.


Комментировать
]]> Sun, 13 Jun 2010 10:00:00 +0300 <![CDATA[Про кохання та гроші (продовження)]]> http://blog.i.ua/community/1553/376021/ http://blog.i.ua/community/1553/376021/   Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57


sTESHk@ Коментар:... склалося враження, що я недочитала про кохання. Тема актуальна і болюча. Про неї можна розказати ширше, враховуючи те, що контингент читачів - переважно молодь.

Відповідь: Назвою попередньої замітки була заявлена тема кохання та грошей. Насправді, я не мав наміру розкривати цю тему, просто у назву замітки поставив яскраву фразу, взяту з запитання. Але, оскільки ця тема викликала інтерес, продовжимо саме її.

У минулій замітці я обмежився тезою про те, що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.
Хотілося б зауважити, що вираз "різні реальності" я використав не у якості метафори. Мова йде про існування різних площин реальності, в яких існують та діють різні реальності самої людини. Спробуємо це пояснити.

В одній з, ще неопублікованих, Бесід, я описую людину через малюнок хатинки. Це - моє улюблене пояснення, я нерідко використовую його у своїй практичній роботі.
Давайте разом, пройдемо через це пояснення, оскільки воно допоможе нам у подальшому розгляду.

Уявіть, що на чистому аркуші малюємо будиночок: дві вертикальні рисочки - стіни, над стінами трикутничком малюємо дашком, та нарешті, горизонтальна лінія - підлога.
Завершимо наш малюнок віконечком та дверми.

Ми усі, у своєму дитинстві, малювали такі будиночки. На небі ми розмальовували сонечко та хмарки, а на землі - дерева, та квіти.

Але сьогодні ми намалюємо у будиночку людину - це буде чоловік, або жінка, стать та вік цієї людини нехай будуть такими же, як і у вас, тому, що ця людина у хатці, ЦЕ - ВИ.

Нехай наша хатка буде не такою, якою ми бачимо її ззовні, а начебто кімнатою, яку ми розглядаємо зсередини.

Так от, людина у кімнаті це - ви.
А сама кімната нехай буде символом усього вашого життя: тут ваша робота, або навчання, місце, де знаходиться ваша родина та друзі, тут ваші мрії та прагнення.

Тепер розпочнемо саме пояснення.

Людина у хатці, мовою психології називається особистістю (русск. - личность).
Особистість, це людина, наповнена соціальним змістом - знаннями, ідеями, соціально обумовленими бажаннями, це - соціальна істота, - це людина, як результат двох протидіючих сил: соціального виховання з однієї сторони, та опору людини цьому вихованню, з іншої.
Якщо розглядати людину, як посудину, то те, чим наповнена ця посудина і є особистістю.
І ще одне пояснення: особистість - це є звичайна людина у своєму звичайному, буденному стані свідомості, тобто ми з вами у даний момент часу.


Особистість є тією нашою частиною, яку ми усвідомлюємо у собі. Тобто, наші особливості,  психологічні якості, емоції, думки - усе це є проявом особистості.
Іноді молоді люди просять мене, щоб я охарактеризував їх психологічно. Вони цікавляться собою, саме своєю особистістю.

Про особистість ми вияснили усе. Додамо тільки останнє: усі, або майже усі люди впевнені, що їхня людська природа вичерпується особистістю, що ВОНИ САМІ І Є ОСОБИСТІСТЬ, і що окрім особистості в них нічого більше не існує. Це є важливим, дуже важливим моментом.

Виходить (повертаємося до малюнку), що для нас:
-  єдиною внутрішньою реальністю є людина у хатці (наша особистість),
-  єдиною зовнішньою реальністю є хатка, тобто (матеріальний вимір реальності разом з цивілізацією, людством та культурою)..

У нашій свідомості це виглядає так:

начебто ми, реальні люди живемо у реальному світі.

Продовжимо наше малювання (ви напевно здогадалися, що малюнок  - не закінчений).

Наша хатка має одну таємницю - підвал. Чому це є таємницею?
Справа у тім, що про існування цього підвалу  не знає людина, що живе у кімнаті.

Давайте намалюємо під хаткою прямокутник - підвал, розміром менший, ніж кімната: менший, але глибокий. На цьому наша таємниця не закінчилася - навпаки переходимо до найважливішого.

У куточку підвалу давайте намалюємо маленьку людину - дитину. Ця дитинка сидить у куточку на якомусь ящику та тремтить - їй темно, холодно та одиноко.

І нарешті розкриємо нашу таємницю вже остаточно: -

 ДИТИНА У ПІДВАЛІ -  ЦЕ МИ САМІ, МИ - СПРАВЖНІ ....!

 Що робити з цим знанням, з дитиною у підвалі - окрема тема, поговоримо про це іншим разом. Сьогодні ми просто зазначимо  цей факт, та будемо опиратися на його існування.

Дитина у підвалі це те, якими ми були у дитинстві, як ми відчували, бачили світ та діяли у ньому. В певний момент нашого життя цю дитину заморозили, відділили від нас та замурували у підвал. Цей процес я вже описував у вигляді замороження та закриття нашого Серця у дитинстві.

Можна сказати, що дитина у підвалі, це наше закрите Серце. Мовою психології ця дитина називається словами сутність, самість.

Нагадаю, що темою нашої замітки є не визволення нашої сутності, а тема кохання та грошей, як явищ, що належать різним реальностям.

Так само, до різних реальностей відносяться дві сторони людини: її особистість та дитина - сутність.
Оскільки ці наші частини знаходяться у різних реальностях, звичайна людина, яка є носієм особистості та повністю ототожнює себе з нею, навіть не здогадується про існування своєї дитинки - сутності. Але, незважаючи на це, сутність людини приймає участь у її житті та проявляє себе у різних ситуаціях.
Наприклад, людина спілкується, але відчуває сором'язливість - тут проявляється сутність. Людина обіймається та відчуває приплив почуттів - тут також - сутність.
Не маючи можливості увійти у свідомість людини прямо, сутність нерідко проявляє себе через емоції, почуття.

Але найяскравіше проявляє себе сутність у  Любові, оскільки це почуття повністю належить сутності.

Саме з цієї причини навколо людського Кохання існує стільки таємниць, адже воно є проявом нібито неіснуючої сторони людини.

Почуття Любові є проявом нашої дитини - сутності.

Давайте подивимося, як наша дитина у підвалі відчуває та проявляє Любов, та якою є мова Любові.

Любов проявляє себе:
- мовчазно, або тяжкомовно,
- скуто та зосереджено,
- з великою силою бажання.

Вам доводилося спостерігати, як поводить себе дитина, коли відбувається щось важливе?
Дитина у цей момент стає уважною та зібраною, а її очі набирають виразу глибини та мудрості дорослої людини. Саме таким є прояв Любові - мовчазність, глибина та зосередженість.
Любов, є почуттям, яке належить саме дитині у підвалі.
Проявити свою Любов та реалізувати її, є засобом дитини - сутності вийти з підвалу у справжнє відкрите життя, тому прагнення Любові є дуже сильним, настільки, наскільки може бути сильним та нестримним бажання людини (маленької дитини) вирватися із темниці на волю.

Любов проявляє себе скуто, тяжкомовно, та з великою силою бажання. Уявіть собі ситуацію, коли у темницю - підвал проникає промінь світла та ніжного тепла. Можете собі уявити, як здригнеться дитинка назустріч цьому? Але, вона так довго сиділа у пітьмі та холоді, що її відчуття заніміли.

Як тільки проміннячко тепла проникає у темницю, дитина -сутність миттєво відсилає назустріч своє тепло. Так між людьми виникає тоненька ниточка -  зв'язок. Якщо цей зв'язочок не реалізується, він може зберігатися десятками років.

Так іноді зберігаємо ми у душі свої юні закоханості.

І ще одне: якщо зв'язок є, про його існування завжди знають обидві людини.

Підемо далі. Що відбувається із зв'язком, із почуттям, яке виникає?
Тепер люди можуть відкритися та йти назустріч одне одному. Саме тут можуть виникнути різні складності.
Оскільки Любов іде від дитини у підвалі, людина починає до неї прислухатися, навіть - довіряти, та діяти так, як дитина підказує.
Але потім починаються варіанти: на сцену виходить монстр - Особистість, яка бере ініціативу у свої руки, та починає діяти по - дорослому.

Коли від імені Любові виступає Особистість, міняється усе, почуття, слова, дії.
Особистість:
-  вміє гарно промовляти Слова Кохання (зникає тяжкомовність),
-  діє продумано.

Не забувайте, що Любов належить до тієї площини реальності, де існує наша дитина - сутність.
Справжній розквіт Любові відбувається тоді, коли наша дитина визволяється із темниці, виходить на світло та починає жити у Світі.

Саме так відбувається духовна трансформація через Любов.

Якщо людина не відважується на це, вона повертається до свого буденного, життя намагаючись втримати свою Любов у цій площині.
Що відбувається з Любов'ю тут, ви знаєте.

А іноді трапляється так, що Любов захвачує, та переводить у площину буденності "Особистість з Гаманцем в руках".
Оскільки така особистість взаємодіє зі світом через гроші, то і стосунки з Любов'ю, вона також проявляє грошима. Вона дає гроші, коли відчуває Любов, не дає, коли не відчуває.
Але усе це вбиває Любов тому,

що Любов та гроші відносяться до різних реальностей.

І наостанок, якщо до вас прийшло Кохання, і ви освічуєтесь у ньому, не говоріть пишних слів - вони вбивають Любов.

Пам'ятайте, що Любов мовчазна, тяжкомовна та зосереджена, як наша дитина-сутність.



Комментировать
]]> Thu, 24 Dec 2009 16:32:00 +0200 <![CDATA[Генетична БОМБА]]> http://blog.i.ua/community/1799/376190/ http://blog.i.ua/community/1799/376190/ R@xXx натрапив на дуже важливу тему, але з коментів побачив, що ця тема тут не форумі не обговорювалася.

Ця тема є настільки важливою, тому, незважаючи на те, що, вона не вкладається у формат мого блогу, вирішив виставити її тут.
ГЕНЕТИЧНА БОМБА: http://video.google.com/videoplay?docid=-2841636693295904885#
Комментировать
]]> Tue, 22 Dec 2009 14:49:00 +0200 <![CDATA[Кохання, це - коли не питають, куди діваються гроші.]]> http://blog.i.ua/community/1186/375372/ http://blog.i.ua/community/1186/375372/ Запитання: Зустріла в інеті такий вислів :
Кохання, це - коли не питають, куди діваються гроші. 
Хотілось би мати можливість прислухатись до ваших думок з цього приводу.

Відповідь:Ми, люди, в залежності від нашої свідомості, можемо існувати в різних площинах реальності.

Вважаючи себе буденною соціальною істотою, ми усвідомлюємо тільки звичайний буденний світ та повністю замикаємося у ньому.

Усвідомлюючи себе духовною істотою, ми розширюємо своє існування також і на духовний вимір.

Тепер по суті питання: безліч
молодих людей впевнена, що для щастя їм не вистачає грошей, а для того,
щоб їх покохали - вони повинні бути багатими. Це ілюзія, адже:

КОХАННЯ ТА ГРОШІ НАЛЕЖАТЬ РІЗНИМ РЕАЛЬНОСТЯМ

Кохання, як прояв Любові, є часткою духовно реальності, а гроші -
соціальної. Поєднуючи кохання та гроші ми сповзаємо у небезпечну
ілюзію, за яку вимушені будемо розплачуватися.

Хочу навести цитату одного дописувачів:
:
"Відповідальність за відносини з оточуючою реальністю завжди є виключно персональною."

Саме тому кожен з нас знаходить свою персональну відповідь на запитання:

Хто ми є - Неосяжні Магічні Істоти, чи просто Споживачі?

Запитання: Дуже гарно- Неосяжні Магічні Істоти. Але що правдиво відображає людину - її власний
погляд на себе чи те що є справжньою сутністю людини? Бо навряд чи
людина бажатиме бути тільки Споживачем, людина прагне бачити себе
чимось більшим. Але чи стане людина чимось більшим, лише якщо буде
прагнути так виглядати? І взагалі що робить людину - її погляд на себе,
те як бачить себе людина чи те як вона насправді виглядає?

Буду вдячний за пояснення.

Відповідь: Для того, щоб відповісти на ваші запитання, давайте розкриємо наступні тези:

Ми, люди, в залежності від нашої свідомості, можемо існувати в різних площинах реальності.

Вважаючи себе буденною соціальною істотою, ми усвідомлюємо тільки звичайний буденний світ та повністю замикаємося у ньому.

Усвідомлюючи себе духовною істотою, ми розширюємо своє існування також і на духовний вимір.

Наша свідомість нагадує собою океанську товщу води: на поверхні -
легенькі хвилі, піна та бризки, а в глибині - спокійні підводні течії.

Нас з вами привчили перебувати на поверхні - у стані звичайної
буденної свідомості. Створили штучний поплавець та прив’язали нас до
нього. Саме завдяки поплавцю ми тримаємося на плаву та не можемо
пірнути в глибину. Ми настільки звикли жити на поверхні, що забули про
існування глибини.
Поверхнею є матеріальний вимір реальності, поплавцем - наш інтелект,
який з ранку до вечора розмовляє сам із собою, а глибиною – духовний
вимір реальності.

Всі ми прагнемо змінити своє життя та стати щасливими, хочемо
бачити себе чимось більшим, змінюємо погляд на себе, але все про що ми
думаємо та мріємо залишається тільки бризками та піною.
Ми не можемо реалізувати свої бажання саме тому, що нас привчили триматися на поверхні Реальності.

СПРИЙМАЮЧИ СВІТ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ІНТЕЛЕКТУ ТА УСВІДОМЛЮЮЧИ СЕБЕ БУДЕННИМИ
ІСТОТАМИ, МИ ЗДАТНІ СПРИЙМАТИ ЛИШ ПОВЕРХНЮ РЕАЛЬНОСТІ ТА ІСНУВАТИ У
БУДЕННОМУ СВІТІ.

Виникає запитання: якою мотузкою ми прив’язані до поплавця– інтелекту?

Роль мотузки тут виконує явище, назване психологами ідентифікацією, яке
показує, ким ми себе усвідомлюємо.

Доки ми усвідомлюємо себе Буденними
Людьми - ми залишаємося прив’язаними до інтелекту, усвідомивши себе
Духовними Істотами, ми звільняємося від нього та виходимо за його межі.

Вихід за межі інтелекту на психологічній мові можна назвати інтелектуальною трансценденцією. Слово трансценденція означає – вихід за межі.

Наступне питання: що означає – усвідомлювати?

Усвідомлювати не означає вважати себе кимось. Ми можемо фантазувати,
уявляючи себе будь-ким. Ми здатні навіть іноді вірити у свої фантазії,
але все це не має відношення до усвідомлення тому, що:

УСВІДОМЛЮВАТИ – ЦЕ БУТИ АБСОЛЮТНО ВПЕВНЕНИМ, ХТО МИ Є.

У книзі „Чапаєв і Пустота” Віктора Пєлєвіна є така історія про усвідомлення:

Чапаєв з Пєтькою сиділи у лазні та пили самогон.

Чапаєву був підпорядкований загін вояків, що складався з
революційно налаштованих ткачів. Ткачі перепилися та підняли бунт, вони
оточили баню, підпалили її та почали стріляти у вікна.
Опинившись у небезпеці, Чапаєв сказав:  Пєтя, тепер ти, або загинеш, або досягнеш усвідомлення.

Розбилася шибка, спалахнув вогонь, засвистіли кулі і тут Пєтька голосно та радісно розсміявся.

Зрозумів, - вигукнув він, - я все зрозумів!

Ці люди,... lol вони думають..., lol вони дійсно думаютьlol , що вони ткачі.lollollol


Так, - відповів Чапаєв, - але вони не просто думають, вони знають, що вони ткачі.

Виникає ще одне запитання: як досягнути свого усвідомлення?

Ми вже визначили, що усвідомлення не є інтелектуальним процесом. Навіть
навпаки, це щось таке, що виникає за межами інтелекту.
Тому розмови,
логічні пояснення, інтелектуальні ідеї тут безсилі.

Досягти
усвідомлення можна через взаємодію із своїм тілом, серцем, тонкими
центрами сприйняття.

Саме тоді, коли ви вперше відчуєте захоплюючу радість від відкриття свого Серця, ви нарешті усвідомите: ХТО ВИ Є НАСПРАВДІ.

З Повагою,...
Комментировать
]]> Mon, 21 Dec 2009 09:58:00 +0200 <![CDATA[Чи нудно бути психологом?]]> http://blog.i.ua/community/1799/373986/ http://blog.i.ua/community/1799/373986/ Коментар: Бути психологом, як на мене, - надзвичайно нудно
: мусиш читати якісь лекції, писати довгі пости, бесіди, розжовувати, пояснювати, навіть якщо це для тебе позавчорашній день.

Відповідь: ЗОВСІМ НЕ ТАК! Розкажу трохи про себе.

Завжди у своєму житті, я відчував, що поруч існує якась таємниця,
розкриття якої наповнить мене щастям. Я був впевнений - таємниця
існує, і наполегливо шукав. Спочатку я шукав її у книжках, потім у музиці, у мистецтві.

За своє життя я прочитав купу книжок. Знаєте, які книжки були в
радянські часи? - про "справжніх" радянських людей, "Як гартувалася
сталь", про партизан, досить нудна класика, яку ти намагаєшся відчувати цікавою. Потім перейшов на зарубіжну літературу, читав кожного автора повністю. Іноді зустрічалося щось справжнє, це відкликалося радістю, і я захоплювався.

Читаючи книжки, я завжди відчував в середині якийсь напрямок. Це
були запитання, які вимагали відповіді. І хоча прямих відповідей у
книжках не було, я помітив, що через якийсь час (іноді через три,
п'ять, десять років) приходили відповіді.
А іноді, траплялося несподіване: пам'ятаю, як за читанням книжки (іноді так буває - читаєш та одночасно думаєш про своє) зі мною трапилося незвичайне переживання. Це було бачення свого життя спочатку у вигляді неясної картини, наповненої темрявою. Потім щось освітило
цю картину і я побачив одночасно відповіді на всі мої запитання. З того моменту у моє життя прийшли світло, розуміння та радість.

Найперше, чого мені захотілося - поділитися цією радість з іншими.
У сусідній школі я створив клуб для старшокласників. Кожний тиждень ми збиралися у класі та спілкувалися до вечора. Школярі розказували, що від нашого спілкування на душі ставало весело, це відчуття зберігалося у них два-три дні, і потім згасало. Ми стали друзями.

З часом у моє життя приходили нові знання, які приносили з собою бажання жити, радість, та прагнення поділитися цією радістю.

Останнім часом, раз в два-три роки, я разом з дочкою (вона також
психолог) читаю для студентів спецкурс "Процесуальна психологія". Я
намагаюся передати студентам бачення світу, як живого захоплюючого, наповненого любов'ю процесу.
А потім, коли лекція закінчується, і студенти повз мене виходять з
аудиторії, я дивлюся на них та бачу , як деякі з них на тонкому плані
відриваються від своїх тіл та підбігають до мене. Тоді я зву їх до себе
та обіймаю, і після цього обніматися підходять інші. Як сказала одна
студентка на практичних заняттях: мене ваша психологія не цікавить - я прихожу на заняття тільки по-обійматися.

Коли читання лекцій, писання довгих постів, бесід, розжовування та
пояснювання є способом вираження любові, шановна Драбино, це не нудно, а навпаки - радісно.

Запитання: Але, напевно, обніматися приходять в основному дівчата чи є й хлопці?:))

Відповідь: Якщо чесно, тема обіймів - дуже цікава. По перше,
існують декілька технік, я знаю дві. Не пам'ятаю, чи писав про це
раніше, суть обіймів у досягненні відчуття поєднання - злиття з іншою
людиною.
Відбувається це так: ви обіймаєте людину, сильно протискуючи її до
себе. Свою увагу потрібно сконцентрувати на відчутті, яке виникає у вас у ділянці грудної клітини. Мовою тілесної психології - це відчуття на
Серці. Свою руку ви кладете партнеру на спину між лопатками, трохи
вище. Це вихід Сердечного центру назовні. Своєю увагою ви захоплюєте також відчуття в цій руці - воно показує вам, що відбувається на Серці людини.

А потім починається щось... .

Якось в групі студентів ми проходили обійми, і це викликало у всіх нас
настільки сильні відчуття, що під кінець пари ми просто виснажилися.

Нам дуже легко обійняти маленьку дитину, притиснути її з усіх сил, відчути її тепле тільце, її аромат, відчути радість єднання.
Теж саме, ми маємо відчути, обнімаючи іншу людину. Є тільки єдине правило: обніматися потрібно з тими, хто тобі приємний.

З хлопцями, чи з дівчатами - різниці немає, адже на рівні Серця
стать людини не має значення, хоча коли обіймаєш хлопців - їм заважають соціальні стереотипи. Якось я обнімався з чоловіком психологом -професіоналом, це було класне відчуття.

Мені дуже приємно про все це говорити, тому вдячний за ваше запитання.

Чекаю наступних,...
Комментировать
]]> Fri, 18 Dec 2009 21:00:00 +0200 <![CDATA[Джавад Нурбахш]]> http://blog.i.ua/community/1826/373649/ http://blog.i.ua/community/1826/373649/ іранський психолог Джавад Нурбахш- дуже відомий вчений (щоправда у досить вузьких колах), професора Тегеранського університету, що мешкає і викладає, наскільки мені відомо, в останні роки в Нью-Йорку.

Ось одна з його книг : "Психологія суфізму".

(суфізм - езотерична, містична течія в
ісламі, яка серйозно потерпала від релігійної верхівки на протязі
всього існування. Між тим найвидатніші вчені, святі та поети арабського
світу були суфіями. Суфієм є і сам Джавад Нурбахш )

Отже - кілька цитат з його книги :


Серця людей перебувають у стані вибору між мертвим та живим серцем.

Більшість людей схиляється до першого, мало хто – до другого.


Людство розділено на три частини.

Перша – примітивні люди, що живуть тільки простими потребами.

Друга – цивілізовані люди. Вони амбітні та егоцентричні, зайняті своїм соціальним статусом.

Третя категорія - обрані, люди що володіють свідомим серцем. Вони
звільнилися від домінування інтелектуальної свідомості, та досягли
бачення Реальності.


В історичному вимірі, три вищевказані категорії можна порівняти з трьома епохами розвитку людства.

Сучасний період є епохою цивілізованих людей.

Щоб увійти в епоху свідомості серця та побудувати рай на землі, необхідні сторіччя.
Комментировать
]]> Fri, 18 Dec 2009 19:15:00 +0200 <![CDATA[Почему лучше общаться на ты (перевод на русский)]]> http://blog.i.ua/user/699758/373616/ http://blog.i.ua/user/699758/373616/ Обращение на ВЫ создает вокруг нашего тела сплошную энергетическую оболочку. Теперь общение с миром и людьми происходит через тонкое стекло, а сила нашего влиянию на мир и на людей уменьшается. Кроме того, мы можем почувствовать, что живем в оболочке: - жизнь уже не такая яркая, нам не так радостно, как раньше.....

читати українською                    читать по русски

Комментировать
]]> Fri, 18 Dec 2009 11:11:00 +0200 <![CDATA[Мова сучасної людини є занепалою мовою.]]> http://blog.i.ua/community/1553/372198/ http://blog.i.ua/community/1553/372198/
  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57
                                            

Можна виділити три різновиди спілкування: інтелектуальне, духовне, змішане.

В інтелектуальному спілкуванні людина направляє на співрозмовника енергетичний потік, який виникає в її голові.

У духовному спілкуванні назовні йде енергетичний потік з Серця людини.

Нагадаю, що Серце поділяється на зовнішнє (почуття), та внутрішнє (духовна мудрість).
У випадку з зовнішнім Серцем ми виражаємо свої емоції наприклад так: Ой, як весело!
Якщо спілкування йде від глибокого Серця, слова виражають те, що ми відчуваємо, або "бачимо" на глибокому рівні.

У третьому виді спілкування енергія йде від голови та від Серця разом - "змішаний трафік".

У спілкуванні я намагаюся опиратися на глибоке Серце - на внутрішнє
бачення, але іноді помічаю, що деяким людям не зрозуміло те, що я їм
пояснюю. Це люди з інтелектуальним мисленням - раціоналісти. Вони
потребують спілкування на рівні голови, тому я переходжу на мову
інтелекту. При цьому втрачається щось дуже важливе - сама суть, а
залишаються голі слова.

Слова, що йдуть від інтелекту, можна порівняти з прозорими скляними  напівпорожніми кульками. Людина бере таку кульку та доповнює її своїм власним суб'єктивним змістом.
Саме тому нам так важко іноді зрозуміти одне одного (навіть науковці, перед тим, як розпочати наукову дискусію, домовляються про те, щоб основні слова-поняття (такі самі прозорі кульки) для усіх учасників були наповнені однаковим змістом)

Мову сучасної людини можна назвати занепалою мовою (падший язык).
Якщо припустити, що колись людство здатне було  сприймати духовну реальність, та діяти у ній (можливо відголоском цього і є християнський Едем), очевидно, тодішня мова здатна була віддзеркалювати духовний світ, та була іншою.
Мова сучасної людини, навпаки. пристосована тільки для буття у матеріальному світі. Можливо, слова, які колись мали духовний зміст, тепер спотворені.
Навіть таке слово, як духовність,  не вказує на наявність особливої духовної реальності, сьогодні воно означає культурну обізнаність людини - те, наскільки вона розуміється у літературі, та у мистецтві.

Саме з цієї причини духовні тексти наповнені притчами та іносказаннями.
Вам доводилося читати будь-який духовний текст, знаєте про що там написано?
Там написано про існування духовної реальності, про те, якою вона є, та про методи досягнення цієї реальності.

- На що схоже царство небесне?
- Царство небесне схоже на гірчичне зернятко.

Але, коли починаєш читати духовний текст, спочатку впадаєш в оману слів - починаєш шукати сенс у звичному значенні слів. Намагаєшся зрозуміти текст за допомогою інтелекту, тому швидко втомлюєшся.

Для нашого інтелекту, духовний текст складається з протилежностей, з одного боку він містить у собі глухі кути для логічного мислення, з іншого боку - він виглядає помірковано абстрактним, що дає нашому розуму простір для широких інтелектуальних спекуляцій.

Саме так, логічні раціональні тлумачення Біблії та Нового Заповіту роз'єднали християнський світ на безліч релігійних конфесій.

Так сприймає текст наш інтелектуальний розум. Але, духовний текст написаний не для інтелекту, він призначений для нашого енергетичного та духовного тіла.

Саме тому, духовний текст потрібно відчувати, а не аналізувати.

Оскільки буденна мова неспроможна описати духовний вимір реальності, духовні вчителі та містики вкладали духовну енергію спеціальним способом.
Вони писали тексти, знаходячись у особливому стані свідомості, який можна назвати божественно надихаючим, пробудженим, або просвітленим.
Тепер, для того, щоб зрозуміти написане, ми повинні читати його, хоча би трохи наблизившись до подібного стану.
У християнстві до такого стану нас наближає молитва, у буддизмі - медитація.
Способом, який нам підходить, ми повинні зупинити свій неспокійний інтелектуальний розум, свої думки, та спробувати відчути у духовному тексті радість на Серці ТОГО, ХТО БАЧИТЬ РЕАЛЬНІСТЬ.
Комментировать
]]> Thu, 17 Dec 2009 18:59:00 +0200 <![CDATA[Как нам, и нашим детям, закрывают Сердце. (перевод на русский)]]> http://blog.i.ua/community/610/372778/ http://blog.i.ua/community/610/372778/ В Сердце каждого ребенка пылает огонек. Этот огонек является
ощущением радости, он наполняет собой руки, ноги, тело ребенка,
заставляя его бегать, прыгать - отдаваться жизни и наслаждаться ею.

Пока огонь Сердца является главным в нашем теле, мир вокруг - яркий и радостный.

читати українською                    читать по русски
Комментировать
]]> Wed, 16 Dec 2009 23:24:00 +0200 <![CDATA[Чи вистачає вам грошей, чи боїтесь ви смерті та одинокості?]]> http://blog.i.ua/community/1520/368436/ http://blog.i.ua/community/1520/368436/
  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57
                                         

Чи вистачає вам грошей, чи боїтесь ви смерті та одинокості?
Якщо на перше запитання.ви відповіли "так", або на друге, чи третє - "ні", можливо, ви маєте на своєму Серці енергетичний блок.
Давайте разом заглянемо у своє Серце, щоб побачити, що з ним відбувається.
Для цього  спробуємо зрозуміти, що це таке - блок на Серці, та з чого він складається.

Блок на Серці має два шари,
- нижній шар, утворений емоційними травмами,
- верхній, створений нашим світоглядом.

З нижнім шаром усе дуже просто: він утворився внаслідок усього поганого. що з нами відбувалося у минулому, або з того, що чинили з нами інші люди (особливо батьки): ображали, залякували, били. Усілякі емоційні травми накопичувалися та лягали важким каменем на Серце.
Емоційні травми впливали на нашу самооцінку, знижували її, та створювали комплекс неповноцінності, який іноді проявляється  у формі неповаги до людей, як  комплекс зверхності.

Зміст емоційних травм на Серці ясно проявляє себе у процесі психологічної роботи з людиною. Цей процес є послідовним вивільненням  від накопичених травм, він проявляється у формі згадування подій минулого, або у вигляді незвичайних подій, які відбуваються з людиною в її житті.

Згадування травмуючих подій минулого, входження у ці події та переживання їх заново, супроводжується сильним переживанням - вивільненням травмуючої енергії, яка знаходилася у нашому тілі протягом довгого часу. Цей процес детально описаний у психологічній літературі, тому не будемо зупинятися на цьому. Відмічу тільки цікаву деталь, чим більш травмуючою була подія у минулому, тим глибше вона забувається. І коли людина нарешті згадує цю подію, то не може зрозуміти - як вона могла начисто її забути?

Більший інтерес викликають незвичайні події, які відбуваються з людиною у її житті. Ці події пов'язані з психологічними процесами, що відбуваються на консультації, та є їх віддзеркаленням. Розглянемо це на прикладі з моєї практики.
У процесі психологічної роботи людина згадала подію, що відбулася з нею біля 20 років назад, та яку вона зовсім забула - її маленька дитина випадково обпекла долоню, приклавши її до розпеченого заліза.
Дитину успішно вилікували, але сама подія глибоко та довго переживалася цією людиною, перетворившись у сильну психологічну травму.
Так от, пригадавши цю подію, людина згадала також, що протягом життя, в ситуаціях, коли вона запалювала вогонь, у неї в руках неодноразово спалахували коробки з сірниками.
Через деякий час, після згадування, оновленого переживання цієї події та її обговорення, у людини знову спалахнула коробка з сірниками, але тепер вона пристала, нібито "приклеїлася" до руки, та опекла долоню у такому ж місці, де була колись об-печена долоня її дитини.
Це було досить боляче, з очей текли сльози, але це були сльози радості - людина відчувала радість вивільнення від важкості провини, яку носила на своєму Серце значну частину життя.
Людина плакала від болі та радості, а дитина, яка вже стала дорослою,  втішала її.

Перший шар енергетичного блоку можна назвати блоком емоційних травм.

Розглянемо наступний шар енергетичного блоку на Серці. Він створений нашим світоглядом.
У попередніх Бесідах вже йшлося про те, що у нашому світогляді закладені ідеї, що блокують фізичне тіло, та енергетичні потоки, що повинні рухатися у ньому.
Ці ідей можна назвати блокувальними світоглядними ідеями. Це:

-  уявлення про Світ, як мертвий матеріальний всесвіт,

-  уявлення про людину, як про біосоціальну істоту, існування якої закінчується фізичною смертю.

-  уявлення про людину, як про окрему істоту, відокремлену від світу оболонкою фізичного тіла.

Оскільки вказані уявлення ми прийняли за реальність, ми тим самим

ПРИЙНЯЛИ НА СВОЄ СЕРЦЕ СТРАХИ, закладені у цих. ідеях:

 -  страх пропасти, не вижити у цьому мертвому матеріальному світі:

-  страх своєї смерті,

-  страх одинокості.

Ці страхи лягають тягарем на наше Серце, сковують його, та дають нам специфічне переживання життя, знайоме нам усім:

-  Страх не вижити у світі, породжує відчуття постійної недостатності матеріальних ресурсів (їжа, одежа), Люди, в кого цей страх виражений більше - забагато їдять, вони заїдають цей страх їжею. Особливо це стосується людей, в яких значно підвищився їх фінансовий статус. Страх втратити кошти значно виростає, та проявляться у тому, що вони забагато їдять та товстіють.

- Страх смерті  лякає нас настільки сильно, що ми створюємо навколо нього  захисну оболонку: відчуття того, що ми ніколи не помремо.
Те, що людина є вічною істотою, та ніколи не помирає - є трансцендентною істиною, але до усвідомлення цього потрібно пройти визначений шлях. Звичайне, буденне відчуття, нашої безсмертності, не є трансцендентним: воно поверхове, як правило не усвідомлене, страх скрізь нього проривається тривогою.

- Страх одинокості пов'язаний з відчуттям відгородженості від людей, від світу. Він породжує відчуття не-комфортності перебування наодинці.
Протилежним йому є комфортне відчуття самодостатності,  до якого людина приходить, подолавши ілюзію своєї відокремленості від світу.

Усі ці відчуття разом складаються у  ВІДЧУТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДИСКОМФОРТУ, характерного для світовідчуття сучасної людини.
Оскільки ми постійно знаходимося у цьому стані, ми його, зазвичай, не помічаємо. Усвідомлюємо його ми, тільки під час переживання радісних подій, коли наше тіло наповнюється свіжою енергією радості. Саме на тлі цієї радості ми можемо  усвідомити, що увесь час наша голова та усе тіло знаходилися нібито огорнуті ватою, або якоюсь туманною каламутністю.
Для багатьох людей відчуття щастя пов'язане, з позбавленням від дискомфорту, та перебуванні у стані наповненості свіжою енергією радості.

Саме тому вони шукають для себе джерело постійної радості, оскільки інтуїтивно відчувають, що таке джерело дійсно існує.

Шукаючи джерело постійної радості, людина винаходить для себе численні хобі, що час от часу підігрівають її енергетично, а іноді потрапляє у будь яку психічну залежність від станів, що тимчасово звільняють її від  перебування у  дискомфорті.

Ми розглядаємо другий шар блоку на Серці, утворений світоглядом, який, у свою чергу, формується через засвоєння культури, тому маємо такий ланцюжок: Культура - Світогляд - Блокувальні ідеї - Страхи - Блок на Серці.
Оскільки усе починається з культури, світоглядний блок на Серці можна назвати - блоком культурних обмежень.

В тих, у кого переважає відчуття недостатності матеріальних ресурсів, та страх смерті, цей блок може проявлятися  відчуттям неспокою на Серці.
В кого переважає відчуття відгородженості від світу та від людей, блок може проявитися дистанцією по відношенню до людей.
Якщо перші випромінюють навколо себе неспокій, заражаючи ним навколишніх, то другі наполегливо тримають дистанцію по відношенню до людей, проявляючи до них емоційну стриманість, або - холодність, або, у крайніх випадках, - відгородженість, що межує з такою психологічною особливістю, як шизоїдність.

Уявіть собі людину, в якої ділянка грудної клітини закована у тонкий прозорий, скляний холодний панцир. Так можна уявити собі блок культурних обмежень на Серці.

У мешканців сучасних європейських країн, на мою думку,  блок культурних обмежень є товщим, ніж у нас, вони більш відгороджені одне від одного, зате у них є більш тонким блок емоційних травм.

Спілкуючись з людьми,  іноді помічаєш, що у них
тонкий, або зовсім відсутній блок емоційних травм. Це означає, що їх
батьки були для них дуже добрими та турботливими.

 Люди, особливо
молодь, відчувають несправжність, неправильність, нав'язаного їм
світогляду. Вони цікавляться новим: шукають себе у релігії, йозі,
езотериці. Вони відчувають, що ідеї, закладені у релігії, або у східній
філософії несуть у собі нову пробуджувальну енергію, Вони намагаються
прийняти новий світогляд, увійти в нього. Але, на перешкоді їм стає
блок на Серці.
Вони вважають, що входження у новий світогляд, прийняття нової картини
світу розчинить наслідки матеріалістичного світогляду, та психологічні комплекси, і декому це
дійсно вдається. З іншого боку, іноді зустрічаєш людей, які займаючись духовними практиками, продовжують нести тягар на своєму Серці.

Тепер ви можете зрозуміти, що подолання блоків на Серці. та відкриття Серця призводить до доброї переміни у нашому житті.

Бажаю вам цього,...

Присоединенное голосование (голосовать):
  • Від статті - тепле відчуття: 88%, 15 голосов
  • - холодне відчуття: 12%, 2 голоса
Комментировать
]]> Fri, 11 Dec 2009 19:23:00 +0200 <![CDATA[Ми живемо в оточенні не пробуджених механічних ляльок.]]> http://blog.i.ua/community/1553/367900/ http://blog.i.ua/community/1553/367900/ "Любов - це зв'язок зі Світом та людьми, це струмінь, що ллється з нашого Серця на увесь Світ. Така Любов - надто велика, щоб поміститися у тісненьке раціональне життя...

Sh@doW Запитання:" Як багато таких людей у нашому житті? у нашому раціональному житті? Чи розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути ( з відкритим Серцем) і те, яким я можу бути (із суспільними обтяженнями, нормами, законодавством....)? Одного разу ( і дуже швидко) людина зрозуміє, що її любові і світла з її Серця недостатньо для співіснування в такому суспільстві..... Тоді постане інше питання - де? Де шукати зцілення відкритому розбитому (невіглаством, хамством, цинічністю...) Серцю. Наслідувати сподвижників віри і усамітнитися чи повернутися до попереднього образу життя з гнітючим усвідомленням поразки?"

Відповідь: Людей з відкритим Серцем, у нашому оточенні, як правило, не має. Зазвичай ми живемо у щільному оточенні не пробуджених механічних ляльок, яких смикають за нитки усілякі зовнішні події (вираз Гурджиєва). Дане світовідчуття характерно швидше для людей середнього та старшого віку, яких добування "хліба насущного" вже значно втомило та виснажило.
Світовідчуття молоді, переповненої енергією, звичайно - інше. Зате саме серед молоді легше зустріти відкриту людину.

З іншого боку, коли ви міняєтесь, та починаєте випромінювати енергію Серця, навколо вас чудесним способом починають з'являтися нові люди. Настільки чудесним, що зустріч з цими людьми  не виглядає, як випадковість.
Я щиро радію, коли для когось з вас спілкування на форумі починає ставати чудесним.

- Чи розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути ( з відкритим
Серцем) і те, яким я можу бути (із суспільними обтяженнями, нормами,
законодавством....)

Ми не розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути (з Відкритим Серцем) , та яким я можу бути.
Ми сприймаємо своє життя, як даність, як остаточну реальність, у якій важко змінити будь-що. Хіба що, можна через великі труднощі змінити свої матеріальні обставини.
Але ж те, що можна кардинально змінити своє життя через внутрішню переміну - ми, зазвичай, навіть не здогадуємося. Причина є у тому, що ми не знаємо, не здогадуємося про свою приховану містичну природу.

Дійсно, звідки ми можемо про це знати. Про це не говорили нам наші батьки, про це ми не чули  у школі: навпаки, усі без кінця стверджували, що людина є біологічною істотою, яка помирає назавжди.
Саме це - нерозуміння, неприйняття своєї духовної природи не залишає нам вибору: бути, ким хочу, або - ким можу.

 - Одного разу ( і дуже швидко) людина зрозуміє, що її любові і світла з її Серця недостатньо для співіснування в такому суспільстві.....

Чому ви так думаєте? Насправді, Любов та світло у нашому Серці у першу чергу гріє та наповнює саме нас: наше тіло, почуття, думки. Іншими словами - нам стає добре, ні - чудесно! Ми починаємо випромінювати внутрішнє тепло та Любов, це зразу помічають люди, та починають тягнутися до вас. Так стається, нібито у сірій напівтемряві засвітив ліхтар, і усі навкруги побачили це світло.
Відкриваючи своє Серце ви нібито зміщуєтеся у паралельну реальність. Навколо нібито нічого не змінилося: ті самі люди, ті ж обставини, але: люди починають виглядати нібито сонними (закритими, замкненими на своїх думках), а обставини життя більш пластичними (не такими твердими, якими здавалися раніше).
Відкривши вогонь у своєму Серці, ми відкриваємо для себе радість життя та мудрість співіснування у світі, які відтепер, залишаються з нами.

Тоді постане інше питання - де? Де шукати зцілення відкритому
розбитому (невіглаством, хамством, цинічністю...) Серцю. Наслідувати
сподвижників віри і усамітнитися чи повернутися до попереднього образу
життя з гнітючим усвідомленням поразки?"

Ви давно були у басейні? Давайте згадаємо разом: коли після великої перерви у відвідуванні басейну, у перший раз виходиш на кромку, щоб пірнути у воду, та відчуваєш легку нерішучість.

Як так, оце я стою, дивлюся вниз на воду, а зараз вже буду плисти?, - і вода напевно - холодна.

А потім відштовхуєшся, пірнаєш, та пливеш, пливеш поки не зігрієшся. Тепер ти відчуваєш себе інакше. Прохолодна вода, що огортає тіло , її густина дають тобі відчуття перебування у воді,  насолоду від плавання. Відчуття невпевненості зникло, змінилося на радість та бадьорість.

Щось подібне: страх та невпевненість відчуваємо ми перед Відкриттям Серця.
Поки стоїш на краю, Світ та люди здаються чужим та холодним середовищем. Може не варто стрибати у нього?

Уявіть собі великий, превеликий басейн - наш світ. А навколо нього на кромці - мільйони людей - усе людство.

Ми усі стоїмо на краю басейну, зачаровано дивимося на воду, та навіть не підозрюємо, що людина здатна плавати.

Комментировать
]]> Wed, 09 Dec 2009 17:01:00 +0200 <![CDATA[Умеете ли вы правильно обниматься? (перевод на русский)]]> http://blog.i.ua/community/610/367582/ http://blog.i.ua/community/610/367582/
Вы задумывались, почему близкие люди, обнимаясь, прижимаются друг к другу?-  потому, что именно так они обмениваются энергией близости, которая живёт в Сердце.

                    читати українською                    читать по русски
Комментировать
]]> Tue, 08 Dec 2009 18:32:00 +0200 <![CDATA[Як знайти кохання к цьому ЗАПУЩЕНОМУ СВІТІ?]]> http://blog.i.ua/community/1186/365930/ http://blog.i.ua/community/1186/365930/

nice_lad  Коментар: Світ людей створений на пошуці задоволень своїх - це природно. Інша справа те, що цей світ "плоті" так би мовити.

Відповідь: Справа не в тім що світ запущений, і у тому, що ми не там і не так шукаємо кохання.

Давайте спочатку поговоримо про те, що світ є запущеним.

Народившись у світ, ми відчуваємо його абсолютно реальним - мамина сіся, татові руки - усе це реально та прекрасно. Метелик у повітрі, джміль на квітці -  захоплюють усю нашу увагу та дають відчуття справжності та реальності.

Діти є містичними істотами - у них відкриті тонкі центри бачення. Вони відчувають та бачать набагато більше, та інакше, ніж ми, дорослі - вони відчувають живу, процесуальну сторону світу.

Поки у дітей відкрите Серце, та інші тонкі центри, вони є справжніми, містичними істотами. Вони торкаються містичної, процесуальної сторони світу, тобто, сприймають його цілісним, справжнім.

Поки діти є справжніми - світ також залишається справжнім.

Але, діти живуть в оточені дорослих, у яких закрите Серце та тонкі центри бачення. Дорослі живуть з "заплющеними очима", вони перестали відчувати свою містичну природу, та забули містичну сторону світу. Переставши бачити містичну глибину світу, вони створили вигадку - теорію про матеріальний світ та повірили у неї.

Так, людина є настільки пластичною істотою, що  здатна вигадати Світ, наповнити його своєю енергією, та жити у ньому.

Так дорослі відмовилися від своєї містичної природи, перестали бути справжніми, створили несправжній, вигаданий світ, та стали у ньому жити.

І стали жити - погано.
 
Дорослі з заплющеними очима дуже занепокоєні тим, щоб їхні діти вижили у "цьому жорстокому світі", вони з усією наполегливістю намагаються передати їм свій розум - свій досвід життя у вигаданому, але вже тепер - реально існуючому світі.
Дітей, містичних істот, вони перетворюють у подібних до себе.

Тепер ви розумієте, чому нашим дітям так погано у школі?

Коли дорослі чують про те, що людина є містичною істотою, що світ є духовною реальністю: вони відкладають це на потім, щоб подумати у вільний час, а іноді - просто відкидають це.

Так, Світ Любові перетворився на "світ плоті", Світ Радості - на світ "пошуку задоволень".

Дітей, яких намагаються зробити несправжніми, вводять у несправжній світ, та примушують повірити, що вони  живуть у реальному світі
 
Озирніться навколо. Що ми бачимо? - мало Любові та забагато проблем.

У цьому світі, схожому на дурний сон, Любов знайти важко. А може і не варто її тут шукати?

Давайте обернемося до своєї містичної природи, розбудимо її, та увійдемо у  світ нашого дитинства, у світ мудреців та людей, що досягли просвітлення.

Як це зробити?

Через розкриття свого Серця.
 
Через Серце ми можемо увійти у справжню, не видуману Реальність, та жити у ній.
 
Зовнішньо, це буде виглядати непомітно. Навколишні не здогадаються - хіба що хтось помітить незвичайний блиск ваших очей, або відчує радість, що струменіє від вас.

Через розкриття Серця, увійшовши в справжній реальний світ Любові, ви, як джерело цієї Любові, знайдете своє Кохання.

Izydy (Isis)  Коментар: .. любовь ... это магия... Скажу так...
любовь сама приходит к человеку, когда он готов к восприятию её.... И
переворачивает его мир... А человек??? Он не слушает сердце.. отметает
его... а зря... оно никогда не врет.. если его услышать... Страх
потерять обычный ритм жизни .... и окунуться во что-то новое..
разрушает любовь... из-за правил и того, к чему приучили в обществе...
человек может потерять эту магию... отбросить ее... Вот это уже
страшно!!!!!!

Відповідь: Любов, це дійсно магія. Ми торкаємося цієї. магії потрохи - послухаємо музику, подивимося фільм, поговоримо з людиною, яка нам безмежно подобається.

Але решту свого життя ми можемо бути іншими - егоїстичними, прагматичними, закритими та недовірливими - такими, якими зробив нас соціум.

Коли ми є такими, ми очікуємо Любові так, нібито стоїмо у черзі за чимось, що скоро закінчиться, і нам не вистачить.

Так бажання Любові породжує Страх не знайти її, залишитися обділеними.

І коли Кохання постає перед нами, і наше Серце раптом стріпонеться назустріч, поруч вже стоїть Страх та Недовіра.

Чи послухаємося ми свого Серця?
Бо тепер ми маємо терези: на одній чаші - розмірене та розплановане життя, на другій - Любов.

Ви запитаєте, - чому терези, чому - вибір. Хіба не можна взяти обидві чаші - мати і Любов, і своє звичне життя?

Любов, це велике. Це відкритість, якої ми раніше боялися, це прийняття себе та світу, якого нам не вистачало, але найголовніше:

Любов - це зв'язок зі Світом та людьми, це струмінь, що ллється з нашого Серця на увесь Світ.

Така Любов - надто велика, щоб поміститися у тісненьке раціональне життя.

Для того, щоб знайти своє Кохання, потрібно зрозуміти дві речі:

 - ми маємо прагнути відкрити свої Серце, щоб самім стати справжніми та реальними,

 - ми повинні шукати своє Кохання не у штучно-створеній матриці, у якій усім заправляють гроші, а у справжній цілісній Реальності, до якої ми маємо прийти.

З Любов'ю. та Повагою,...

Комментировать
]]> Sun, 06 Dec 2009 13:20:00 +0200 <![CDATA[Коли нарешті прийде ЛЮБОВ?]]> http://blog.i.ua/community/1553/365649/ http://blog.i.ua/community/1553/365649/ Izydy (Isis) Коментар: А ведь действительно... мы можем иногда ощущать, что у нас есть крылья... нам дает их любовь... И ангелы мы или нет... Самое главное не отстаться без сердца.. И пусть иногда оно болит... Но ты ощущаешь, что живешь...
Мне очень понравилась заметка.

ВІдповідь:  Дякую Izidy за гарні слова, твій коментар нагадав мені подію, яка відбулася недавно. Внаслідок цієї події я дещо побачив, про це хочу розповісти.

Коли прийде моя Любов?

Я почув ці слова від знайомої людини - почув їх від неї вже не уперше, але тут, у мене  всередині щось сказало: стоп!
 
Стоп, не може такого бути, щоб людина хотіла Любові, просила її у Світу протягом тривалого часу - і не отримала.

 ЦЬОГО ПРОСТО НЕ МОЖЕ БУТИ! (я так відчуваю).

Значить, зрозумів я, тут щось не так.

А що може бути не так? Я спробував побачити: що означає хотіти Любові?, чи можна неправильно хотіти Любові?

Тут я побачив: як пташка просить у Світу Любові. Вона співає - так її Сердечко випромінює Любов, даруючи світу прекрасну музику.  Як квіточка просить у Світу Любові - вона розкривається своїми ніжними пелюстками, вишуканими кольорами та пахощами, та приваблює комашок.

Значить: в очікувані Любові, усе живе, наперед дарує свою Любов, та наповнює світ найпрекраснішим.

Значить, хотіти Любові повинна не голова людини, а її Серце.

Для того, щоб Світ почув Голос нашого Серця, та відізвався на НАШУ ЖАГУ ЛЮБОВІ:

-  НАШЕ СЕРЦЕ МАЄ БУТИ ВІДКРИТИМ

Доки ми живемо так, як нас навчили - не усвідомлюючи свого Серця, ми, як пташка з хворим горлом, або квітка зі стиснутими пелюстками: - тільки мріємо про Любов.

zydy (Isis) Коментар: Золотые слова!!!! Конечно не всегда
мы можем себя отпускать.... Но как бв было хорошо делать это чаще... И
в вдруг в один момент понять, что очень сильно чувствуешь кого-то, что
можешь пожелиться энергией, и действительно ощущаешь, что сам плывешь в
этом потоке (процессе)

Відповідь: Цікаво, бажаючи відповісти на подальші запитання, знову зустрів твій, Izidy, коментар.

Якщо залишитися у рамках наведеного прикладу, то відпустити себе та увійти у процес - те саме, що для квітки розкрити свої пелюстки.
Для людини, це означає - глибоко розкритися.

Уявіть собі, що ви стаєте повністю відкритою людиною. Важко?

Що нам заважає відкритися?:
- відчуття гріховності своєї природи (про це вже говорили),
- відчуття сорому своїх бажань (бажання близькості, любові),
- страх, що над нами відкритими будуть сміятися, та зневажати нас,
- страх, що нас відкритих образять.
Звідки взявся цей страх? - з соціуму. Тут усе побудовано на страху та на агресії. Доки на тобі не виросте тверда шкарлупа - будеш страждати.

Із за сорому та страху ми усі ховаємося за шкарлупою, за моделлю захисної поведінки, та вважаємо, що сховалися, що нас не видно.
Але це не так -  усе видно.

Більш того, чим товще захисна шкарлупа на тілі, тим крепше вона приростає та робить твердим усе наше тіло.
Навколо багато людей з жорсткими тілами, вони є закритими.
Але: вони також мріють про Любов!!!

Що, знову маємо замкнене коло?

Вихід бачу такий - усвідомити. Усвідомити, що:
-  наша свідомість є штучним соціальним продуктом (відокремивши себе від нього, ми зможемо знайти свою справжню містичну природу).
- наше буденне життя є несправжнім, ми здатні змінити його через встановлення процесуальних стосунків зі Світом та людьми.
- ми можемо змінитися - стати відкритими.

Відкритися не означає розповідати про себе усе.

ВІДКРИТИСЯ ОЗНАЧАЄ - ПРИЙНЯТИ СВОЮ МІСТИЧНУ ПРИРОДУ ТА ВІДКРИТИ ТОНКИЙ ОРГАН БАЧЕННЯ - СВОЄ СЕРЦЕ.

Бажаю вам цього,...rose
Комментировать
]]> Sat, 05 Dec 2009 14:05:00 +0200 <![CDATA[Хто ми є всередині: ВИРОДКИ ЧИ АНГЕЛИ?]]> http://blog.i.ua/community/1186/363541/ http://blog.i.ua/community/1186/363541/
K-ATRIN  Цитата: "Відпустити себе, означає відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії".
- подумалось-- и как скоро после этого наша Земля вместе с нами превратилась бы в пыль????

Наверное, стоит помнить, что сдерживаем мы не только любовь, не только
светлое. что живёт в нас. Но и очень тёмное и низкое. Мы и пришли сюда
затем , чтобы превраить это тёмное , изжить его и стать светом.

Відповідь: Так що у нас всередині - світле, чи темне?
А якщо, не міркувати теоретично, а спробувати відчути себе - яке воно там у нас самих?

Знаєте. що ми там відчуємо? - те, що передали нам наші вчителі. А вони передали нам те, що самі колись прийняли від своїх вчителів.
Так, з покоління у покоління, відтворюється у нас визначене ставлення до себе, до своєї людської природи. Таке ставлення називається позицією.
 
Так от, людина є такою пластичною істотою, що, сприйнявши певну позицію, вона починає відчувати її, як внутрішню реальність.
Як тільки це сталося, переконати людину у помилковості її позиції вже неможливо. Тепер наші слова будуть суперечити її внутрішній реальності.

Нас усіх привчали відчувати всередині "темне та низьке". Як це відбувалося?

Передача позиції не була легким та безболісним процесом. Для того, щоб нав'язати дитині позицію, яка сковує та обмежує її природу, необхідно відокремити дитину від переживання життя, як внутрішньої радості, примусити робити те, чого вона не хоче. Ми так чинимо для блага дитини, оскільки самі впевнені: для того, щоб вижити, необхідно багато та тяжко працювати.

Дитина сприймає світ, як духовна істота - живим та цілісним, їй радісно. Вона внутрішньо відчуває неприродність позиції, яку ми нав'язуємо.
І тут відбувається найважливіше: ми, або самі, або дозволяємо це зробити іншим дорослим:

 - утискуємо, задавлюємо, або ламаємо внутрішню природу дитини.

З цього моменту, дитина повноцінно включається у процес соціалізації - засвоєння соціального досвіду: вирощує у собі штучний інтелект, приймає соціальні цінності, стає повноцінним соціальним гвинтиком. Правда, за рахунок спотворення своєї внутрішньої природи.

А тепер, оскільки ми відчуваємо внутрішню спотвореність, ми впевнені:

ми точно знаємо, що у нас всередині темне та низьке.

А значить, вирішуємо ми, такою визначально і є наша людська природа.

А тепер, давайте, від теорії перейдемо до практики. Ви звертали увагу, які задавлені очі у підлітків чи старшокласників?
У дітей, та у дорослих задавлені тонко-енергетичні центри. Зокрема про Серце (Як нам, та нашим дітям закривають Серце), та Аджну (як перемагати стрес) та (як захищатися від енергетичної атаки) я писав у 2,9 та10-й Бесідах.
Вказані тонкі центри є органами бачення та глибокого розуміння навколишнього світу, людей, себе самих.

Саме тому ми живемо з закритими тонкими органами бачення, упевнені у визначальній темності та низькості свої людської природи.
  
Приймаючи себе такими, ми впевнені у необхідності існування законів та моралі, як норм, які призвані тримати у рамках нашу "людську" природу.
Одночасно, ми самі тримаємо свою людську природу під контролем: соромимося своїх бажань, та стримуємо їх.

Саме з цієї причини людині важко відпустити себе відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії. Вона думає, ні, вона  упевнена, що відпустивши себе, вона скоїть щось дуже-дуже непристойне.

K-ATRIN  Цитата: Даже в самом сильном приступе
мизантропии мне не хотелось бы открыться миру--моя боль и мука--это
только моя боль и мука и мне самой с ней справляться --именно за этим я
и пришла. И тогда --"из этой пытки многократной рождается клинок
булатный"--я рождаюсь и моя сила рождается и я восстаю из пепла.

Відповідь: Біль та мука всередині нас не є частиною людської природи, вони нав'язані нам соціумом. Одночасно соціум пропонує нам ліки. Щоб позбавитися болі, ми маємо досягти вершини соціальної ієрархії, та якомога більше споживати.
Саме споживання: великого маєтку, престижного авто, рахунку у банку - повинні позбавити нас від внутрішньої болі.

Якщо ми не віримо у споживання, культура пропонує нам більш витонченні інтелектуальні засоби позбавлення від болі, але:

ні в культурі, ні в науці, ви не знайдете теоретичних та практичних знань про справжню, містичну природу людини.

Правда дивно?

Mariva Запитання: Олеже! Мені здається, що Ви добре володієте гіпнозом, чи я помиляюся?

ВІдповідь: Колись давно я експериментував з гіпнозом, але дуже небагато. Саме тоді я побачив, що гіпноз є некорисним явищем, він придушує людину.

 Всередині кожної людини є справжня неспотворена основа, яка називається людська самость. Колись у дитинстві ми були цією самостю, а потім наше тонке тіло розрізали на дві частинки. Сердечну дитячу частинку закрили у льох, а голову наповнили інтелектом, та на її основі створили штучну істоту, яка називається особистістю.
.
Так от, ми живемо під керуванням особистості, яка є тираном нашої справжньої природи - самості. Саме тому цей тиран іноді заганяє наше тіло та психіку у глухий кут. Виникає проблема із здоров'ям. Щоб її вирішити необхідно зменшити владу особистості над людиною, та трохи вивільнити самість.

Тут виникає проблема вибору метода. Гіпноз придушує та паралізує особистість, дозволяючи самості вийти на поверхню. Але, після сеансу, особистість повністю опановує себе, та залишається таким само тираном.

Тому я використовую процес. У контексті нашого прикладу, процес - це енергія самості, яка пробивається назовні.
Це нагадує собою струмінь води у джерелі, який пробивається нагору, та виносить з собою усе сміття, що заважало рухатися воді.

Так от, процес допомагає проявитися енергії самості.
В той момент, коли самость виходить назовні, людина  згадує, що завжди знала та відчувала її присутність. Вона переживає радість внутрішнього оновлення, та реально змінюється.

Залишається ще одне запитання: якщо людина себе стримує, то як запустити процес?
Засобів є декілька. С.Грофф пропонує холотропне дихання, А Мінделл пропонує посилювати переживання хворобливої, чи нав'язливої симптоматики, це розганяє процес та дає результат.
Я допомагаю людині увійти у процес тим, що знаходжуся в особливому стані внутрішньої чистоти та відкритості, який ми з моїм другом назвали чистою позицією.
У такому випадку немає необхідності розганяти, чи підштовхувати процес - він починається, протікає та зупиняється сам. .Так відбувається тому, що процесом керує та частина енергії самості, яку наважилася "відпустити" людина, 

Але: найголовніше те, що ми самі можемо спробувати увійти в процес та  згадати відчуття самості.
Це нагадує процес повернення у дитинство, тільки вже дорослими.

 Для цього необхідно пробувати "відпускати себе": не соромитися проявляти близькість, реалізовувати свої справжні (не нав'язані соціумом) бажання, не відкладаючи на потім, НА-СО-ЛОД-ЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ !.

Бажаю вам цього.rose

Комментировать
]]> Wed, 02 Dec 2009 19:46:00 +0200 <![CDATA[Що таке процес? Відповідь на запитання.]]> http://blog.i.ua/community/1025/363116/ http://blog.i.ua/community/1025/363116/
  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

Mamay Запитання: Можна попросити детальніше чи в
прикладі розширити цю тезу про потік. "Світ, з її позиції, є процесом,
потоком речей та подій, який сам по собі рухається у належному
напрямку."

Відповідь: З потоком я уперше стикнувся під час психологічних консультацій, тоді, коли людина, з якою я працював, "відпускала себе".
 
Відпустити себе, означає відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії.

Коли людина відкривається, вона починає проявляти почуття, які довгий час вона тримала під контролем. Людина могла говорити, проявляти емоції, щось згадувати, переживати події свого минулого.
Іноді усе це відбувалося настільки яскраво, що мене та людину захоплював незвичайний стан занурення та затягнення у ці події. Це відбувалося на тлі підвищення концентрації нашої уваги.
Моя увага, та увага людини, концентрувалася настільки, що у нас зникали  думки.

Події захоплювали нас повністю, ми, як одне ціле проходили через них, однаково відчували та переживали їх.
Потім події завершувалися. Тут виникало відчуття зупинки, у голові знову з'являлися думки, повертався  звичайний буденний стан.

Такі консультації завжди були надзвичайно ефективними, після них людина мінялася.
Це виглядало так, нібито людина усвідомила щось таке, чого раніше вона не бачила, та не розуміла.

Під час таких консультацій проявлявся ще один незвичайний феномен: тонке бачення енергетичного потоку, який був схожий на річечку, або струмок, що протікав через кабінет, у якому я працював. Причому, поки відбувався процес, бачення енергетичного струменя було неусвідомленим, а коли процес закінчувався, я "згадував", що весь час бачив цей потік.
 
Була ще одна характерна риса - таке своєрідне відчуття перебування у потоці.

В той час я працював із своїм колегою, та другом. Ми обоє відчували процес однаково.
А потім у літературі (О.Лоуен, А. Мінделл) ми знайшли схоже явище, яке автори так і називали: процесом.

Уперше, я стикнувся з процесом на консультації, але з часом досвід переживання процесу та його розуміння  розширився на саме життя, та поєднався з досвідом інших людей, та знаннями які набувалися з часом.

Навіщо я так детально описую досвід входження у процес?
Для того, щоб ви зрозуміли, що процес - не теоретична абстракція, а реально існуюча сторона реальності.
Проблема є у тому, що, поки ми перебуваємо у звичайному, буденному стані свідомості, ми не відчуваємо процесу.
Ви, напевно чули такі вислови: все йде на краще, все буде добре. Звичайно, подібні вислови ми розуміємо, як заклик до оптимізму. Можливо, ці вислови віддзеркалюють явище процесу, яке ми, зазвичай, не помічаємо.

Тепер по суті процесу: що це таке?

Тут знову усе впирається у наш світогляд.
Людина є такою містичною істотою, що, якщо вона вірить, що світ матеріальний, то НІЧОГО ОКРІМ МАТЕРІЇ ВОНА ПОБАЧИТИ НЕ ЗМОЖЕ.

Але, якщо ваш світогляд розширюється, та ви допускаєте існування духовної реальності - усе змінюється: тепер ви здатні відчути та побачити тонко-енергетичні чи духовні прояви реальності.
Процесуальність світу і є одним з проявів складної реальності, якому ми можемо навчитися.

У минулих бесідах я описував процес, як річку, що тече у потрібному напрямку.
Чи не означає це, що усі події у нашому житті йдуть у правильному напрямку?

Але: правильність подій огортає тільки тих людей, які стали частиною процесу.

Тут йдеться про ти людей, які є відкритими. Відкритими світу та людям.
 
Для решти, тих хто пливе проти течії процесу, життя перетворюється у нескінченну боротьбу з подіями, обставинами, з іншими людьми.

Mamay Запитання: Пливе собі подія як... але ж можуть
бути різні умови, різні стани, а відповідно і подія по різному
розвинутися, тут виходить відсутніть самих рамок. Інакше кажучи, які
степені вільності має людина.

Відповідь:  Усе своє життя ми проводимо у рамках: закону, моралі, соціальних психологічних рамках.
Усі ці рамки обумовлені  нашим матеріалістичним світоглядом.

Через численні рамки не протікає енергія потоку, тому, що усі вони суперечать нашій людській природі.

З точки зору духовної реальності РАМОК ТА МЕЖ НЕ ІСНУЄ, вони є умовністю, якої притримуються люди.

Для того, щоб це відчути, необхідно вийти за штучні рамки (вихід людської свідомості за рамки буденності вивчає транс-персональна психологія) та пережити новий досвід буття, спілкування та самореалізації - без рамок.

Для того, щоб вивільнитися від рамок, ми повинні відкинути страхи та невпевненість, та дозволити нашому тілу, нашим почуттям увійти в справжнє, відкрите, як синє небо, життя, та пережити процес.

Бажаю вам цього
Комментировать
]]> Tue, 01 Dec 2009 22:36:00 +0200 <![CDATA[Чи здогадуєтеся ви, хто ми є насправді? Відповіді на запитання.]]> http://blog.i.ua/community/1553/361415/ http://blog.i.ua/community/1553/361415/
  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

Sh@doW Запитання: Чому консервативні люди є невігласами? За їх сталі погляди? Але це не завжди погано. І, мабуть, вони також мають свої духовні цінності..
...
Відповідь: Нагадаю, що: Невіглаством у Тибеті називають небажання визнавати духовну природу реальності.

Наша цивілізація, а разом з нею і культура, намагаються відтворити у людини тваринну свідомість.
Ми опираємося цьому, особливо тоді, коли відчуваємо свою духовну природу.
Як говорила одна дівчина: - я виходила зі школи, піднімала голову, та дивилася у небо. І в мене виникала думка: - Навіщо ця школа, коли над головою справжнє НЕБО?

Приймаючи нав'язаний світогляд, ми відмовляємося від своєї духовної природи та витрачаємо своє життя на біологічне та соціальне виживання.

Ви можете зауважити: але ж нам дійсно необхідне виживання, як без нього?
Поясню думку на прикладі.

Уявіть собі Велику металеву клітку.
У клітці знаходяться чудесні білосніжні, сяючі істоти у подобі людей, тільки з крилами. Це - Ангели.
Внаслідок чиєїсь злої волі, у Ангелів заплющені очі, вони не бачать своїх крил, та не здогадуються про своє божественне походження.

Очі Ангелів закриті. Але вони здатні чути. Вони прислухаються тому, що їм нашіптують.

Що нашіптують Ангелам - КОЖЕН З ВАС ЗНАЄ САМ!

Так от, поки Ангели вірять тому, що їм нашіптують, вони бачать сон.

Їм сниться, що вони у подобі безкрилих істот живуть у байдужому та жорстокому світі. Тут вони вимушені весь свій час, та усі сили витрачати на боротьбу за виживання.
 
Але ось, - щось сталося!

Хтось з Ангелів розплющує очі, він усе бачить та розуміє:
-  Він є Божественною Істотою з Крилами, ВІн знаходиться у клітці, а навколо нього такі ж самі - Ангели!

Розкриваючи очі, Ангел відчуває потрясіння, а коли він його опановує, виникає бажання: РОЗБУДИТИ АНГЕЛІВ, ЩО ПОРУЧ.

                  ВИНИКАЄ БАЖАННЯ РОЗБУДИТИ УСІХ АНГЕЛІВ.
 
Тут його чекає ще одне потрясіння - він розуміє, що НІКОГО РОЗБУДИТИ НЕ-МОЖ-ЛИ-ВО.

Ангела з заплющеними очима (навіть, якщо він тобі ДУЖЕ близький та рідний)  пробудити НЕМОЖЛИВО. Доки він, не захоче цього САМ.

А що потім?

А потім радість та хвилювання від пробудження змінюється смутком, потім почуття змішуються та розчинюються у спокої, який несе у собі БАЧЕННЯ.

ТЕПЕР БАЧЕННЯ СУПРОВОДЖУЄ АНГЕЛА  ЙОГО ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ.

Ангел БАЧИТЬ, що кожна засліплена людина має Дар - розкрити очі, та взнати про своє Божественне Походження.

Він БАЧИТЬ, що цей Дар у людей НІХТО ВІДІБРАТИ НЕ МОЖЕ.

Ще Ангел БАЧИТЬ, що НІЯКОЇ МЕТАЛЕВОЇ КЛІТКИ НЕ ІСНУЄ, що вона є лише частиною сну, у якому перебувають Сплячі Ангели - Люди.

Правда, гарна вийшла історія?

А знаєте чому?
Тому, що ВИ, МОЇ ДРУЗІ - Є ПОРУЧ.smile

Little Love Запитання: Я не все розумію та коли не розумієш складно сформулювати питання.
По перше якщо наше життя фактично є сном і смерть теж сном то що є пробудженням?
Відповідь: Наше життя є сном у фізичному тілі. Саме завдяки тілу, ми знаходимося на фізичному рівні існування. Наше тіло,  як поплавець на воді, воно не дає нам зануритися в глибину у нижчі світи, та не пускає злетіти у повітря - у вищі.
Коли ми пробуджуємося, та усвідомлюємо свою Ангельську духовну природу, з нами відбувається просвітлення.

В момент смерті, ми залишаємо своє тіло, відв'язуємося  від поплавця, та не можемо втриматися на фізичному плані. Тепер починає діяти закон притягнення.
Нас притягує один з світів, пристрастю якого ми наповнені.
Якщо ми агресивні,  або жадібні, нас притягують нижчі світи.
Якщо ми наповнені усвідомленням своєї духовної природи, та пишаємося цим, ми притягуємося вищими світами.
Усе, що відбувається з людиною після смерті описано у книзі Бардо Тходол - Тибетська книга життя (більш відома, як Тибетська книга смерті).
На 49 після фізичної смерті (так вважають тибетці), ми знову народжуємося в новому фізичному тілі.
Найвищим досягнення, тибетці вважають вихід за межі шести світів існування. Досягти цього можна через повне пробудження, як під час фізичного життя, так і у безтілесному стані (між фізичною смертю та народженням).


Little Love Запитання: Людина за своє життя може бути у різних станах, якийсь період може бути охоплений злістю, якийсь любов'ю, якийсь страхом.
Страхи теж бувають різні але від цього вони все одно залишаються
страхами. І зараз я кажу не про страх висоти, а про страх втратити
відчуття любові (яке є набутим, адже не всі люди із дитинства ростуть в
ньому)... тобто страх повернутись у ту реальність в якій людина була до
того як її відкрилась любов.

Відповідь: Стан Любові є природним станом людини. Коли людина входить у цей стан, її тіло "згадує", та вже не забуває його.
З іншого боку, поки ми наближуємося до відкриття свого Серця, але ще не відкрити його остаточно, наше УСВІДОМЛЕННЯ є нестабільним. Люди та події здатні стягувати нашу свідомість униз, ми тимчасово повертаємося у звичайний, буденний стан свідомості зі страхами, невпевненістю, з недовірою до світу.
Потім знову шлях нагору, доки не вийдеш на вершину.

Нагадаю, що є Любов приватна, та Любов Універсальна (про це ми говорили напередодні).smile

NaWau Запитання: А если от любви реально пришлось отказаться - выкчеркнуть из сердца, то это какая форма сосуществования?

Відповідь: Коли  працюєш з людиною, бачиш, що відбувається з її Серцем.
Наше Серце може бути вкрите панциром, нести на собі тягар, може боліти анатомічне серце,   А ще наше Серце.може бути розбитим.

Мій  друг психолог один раз зустрів людину без Серця. Він не знайшов Серця у тілі цієї людини.
Думаю, що та людина, колись, на дуже глибокому рівні, відмовилася від свого Серця.

Якщо ми викреслюємо Любов  із Серця, ми можемо покласти на нього тягар, можемо його розбити.
Щоб побачити, що відбувається з Серцем людини, потрібно з нею поговорити.

Даруйте, що не охопив сьогодні усі запитання, постараюся завтра.

З Повагою,...
Комментировать
]]> Mon, 30 Nov 2009 22:27:00 +0200 <![CDATA[Відповіді на запитання та коментарі.]]> http://blog.i.ua/community/1186/360636/ http://blog.i.ua/community/1186/360636/
zivilizazia  Запитання:а розкажи, будь-ласка, що таке любов...і чи можна її випромінювати направо та наліво?

Відповідь: Зазвичай, ми розуміємо Любов, як почуття, яке ми відчуваємо до конкретної людини. У цьому контексті, Любов є стосунком з цією людиною. Тут ми маємо вузьке значення Любові.

Поговоримо про Любов універсальну. Ми можемо вдихати повітря носом, або ротом - різниця є, але не дуже значна тому, що обоє способи - природні.

Так само ми можемо сприймати світ через інтелект (головою), або - через об'єднувальний потік енергії, що тече через Серце.
Тут різниця - колосальна тому, що перший спосіб є неприродним, нав'язаним людині через сучасну цивілізацію, а другий спосіб - таким, що повністю відповідає нашій природі.
Протікання об'єднувальної енергії через Серце відкриває перед нами проникливе розуміння навколишнього світу, яке позбавляє нас звичного стану невпевненості та страху.
Цей процес дихання Серця і є Любов'ю універсальною.

Чим відрізняється любов до конкретної людини від любові універсальної. Механізм однаковий - поєднання через Серце, різниця тільки у тому що у першому випадку ми розкриваємо Серце перед однією людиною, а у другому - перед усім світом.

- чи можна її випромінювати направо та наліво?

У першому випадку ми дійсно випромінюємо Любов, у другому - енергія Любові, яка не належить нам, протікає через нас, через наше Серце, рухає нашим життям, та тече далі.

ЮНГ Коментар: Человек, как и вся вселенная, дуален.
Невозможно избавить его от ненависти и оставить с одной любовью. Также,
как магнит с отломанным "минусом" всё равно останется двухполярным.
Наверное.

Відповідь: Нас усіх навчили сприймати світ та розуміти його через інтелект. Виникає така схема: МИ - НАШ ІНТЕЛЕКТ - СВІТ.
Тобто, між нами та світом є прошарок (прослойка) - наш інтелект. Ми усі це навіть відчуваємо: - щезло відчуття свіжості, безпосередності життя - усе нібито через тоненьке скло.
Цей прошарок відгороджує нас від справжньої реальності - все більше починаємо жити у спогадах, мріях, думках.
Наш інтелект порушує природне життя тіла - воно покривається блоками та панциром, протягом усього життя накопичує стреси, починає хворіти. Ми усі до цього часу думаємо, що хвороби - від мікробів.

- Человек, как и вся вселенная, дуален

Саме для інтелекту світ виглядає подвійним, дуальним. Якщо ми сприймаємо світ Серцем, він - цілісний. Ми переживаємо його цілісним.

Dudok Коментар: СУТНІСТЮ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ Є ПРОБУДЖЕННЯ - ЗРІСТ СВІДОМОСТІ ВІД НЕНАВИСТІ ТА СТРАХУ --- ДО ЛЮБОВІ...
А мне кажется,что в сегодняшнем мире все происходит наоборот.Люди полны
страха,ненависти,а еще всепоглощающего чувства зависти...

Відповідь: Так воно і є: сучасне життя наповнене страху, ненависті та заздрості.
Але, так відбувається не тому, що такою є наша природа, а тому, що над нашою з вами людською природою зробили насилля, обмежили її, та поставили у рамки.

Ви не задавали собі запитання, чому діти не хочуть йти у школу? Саме тому, що там вони відчувають насилля над своєю природою.

Ми маємо перестати сприймати сучасне життя, як належне. Саме з цього моменту ми можемо шукати нове.
Як це зробити? Виберіть свою найболючішу проблему, яка ніяк не вирішується, або хворобу, яку не можете вилікувати остаточно, та спробуйте подивитися на них, як на благодать, як на спосіб змінити своє життя.

K-ATRIN Коментар: Хорошая книга--как введение, азы--для
понимания нашей природы. Люди до 30 ещё полны иллюзий и ещё не набили,
если так можно сказать, достаточное количество шишек, чтобы об этом
задуматься .. У них преобладают материальные проблеммы и они пытаются
их решить , как материалисты. Это где-то к 30 , когда что-то стабильно
не решается и когда уже знаешь , что такое "не везёт" . начинаешь
искать другие методы и возможности , чтобы с этим бороться. Думаю, что
для таких. кому около 30 и больше , эта книга и твоя работа будут очень
даже в помощь. И тут я с тобой согласна--нужно желания узнать и понять
что-то сокровенное о себе . Это насильно никому не объяснишь .
Дякую.

Відповідь: Вимушений погодитися. Досвід показує, що свідомість молодих людей настільки захоплена матеріалістичними бажаннями, що їм здається, нібито життя - це бенкетний стіл, з якого дуже хочеться наїстися. Потім вони підходять до столу, та помічають що усе давно з'їли, та їжі на всіх не вистачило. І починається боротьба за індивідуальне виживання.
Така зацікавленість у матеріальних досягненнях сформоване матеріалістичним світоглядом, і якщо на цьому етапі життя запропонувати молодій людині інший шлях. вона ще не готова його прийняти.
Виключення складають тільки молоді люди з пробудженою свідомістю, або ті, хто відчуває всередині духовний поклик.

Anna Nev Коментар: Человек считает, что страдания ему
причиняет окружающий мир, не осознавая, что к происходящему в своей
жизни он тоже имеет непосредственное отношение. Внешние события
являются следствиями внутренних причин. Когда человек начинает путать
следствия с причиной, он вообще делает свою проблему неразрешимой.

Відповідь: Кожен з нас живе в конкретних матеріальних обставинах життя. Ми відчуваємо себе залежними від обставин, які здаються нам просто втіленням реальності.
Ну дійсно, що може бути більш реальним, ніж квартира, у якій ти живеш, здоров'я твого тіла на сьогоднішній день, люди, що тебе оточують? Тобто: ми залежимо від обставин.
З іншого боку, як ви пишете, обставини життя породжені нашим внутрішнім світом, нашою свідомістю, тобто - вони залежні від нас.
Отримуємо замкнене коло: ми бідні, бо дурні - а дурні, тому, що бідні.

Як вирватися з цього замкненого кола?

Соціум пропонує єдиний варіант - вирватися нагору, тобто завоювати високий матеріальний та соціальний статус. Ця пропозиція створює у нас всередині  напруження, в якому ми перебуваємо все життя. Навіть, якщо ми змінюємо свій соціальний статус, напруження залишається всередині.

Є ще один варіант. Як виявляється, існує ще один рівень реальності, передуючий (предшествующий) матеріальному плану. Це - духовний рівень.
Саме вихід на духовний рівень дозволяє вирішувати коріння проблем, що у свою чергу проявляється на матеріальному плані.

Значить: вихід у тому, щоб вийти на духовний рівень реальності.

vara1602 Коментар: я не смотрю рекламу, ...
по жизни я не могу быть как все, мне не нужна
идентификация с окружающими,.... сам собой родился когда-то ответ на
вопросы по этому поводу: "Я-НЕ В СТАДЕ", а оказыватся он очень созвучен
тому , что говорят тибетцы

Відповідь: З погляду тибетців, кожна людина є містичною істотою, яка своєю свідомістю створює реальність. Це можна зрозуміти так: матеріальна реальність не існує сама по собі. Вона створена людською свідомістю та постійно підтримується нею.
Це, щось на зразок наведеної голограми. Якщо певна критична кількість людей на Землі щезне, то зникне й голограма матеріального плану.

Так само, по принципу наведеної голограми, існують решта тибетських світів. Кожен з них створений свідомість людини.
Але незважаючи на залежність світів від людської свідомості, вони дійсно існують.

Більшість людей, як вказують тибетці, перебуваючи у людському тілі, знаходяться у тваринному стані свідомості внаслідок невігластва - небажання визнавати духовну природу реальності.
І все-таки, незважаючи на це, кожна людина несе у собі вогонь духовного усвідомлення. Вона здатна усвідомити це, та вийти із стада.

Anna Nev Запитання: у меня ???? гордістю - світ богів, а не могли б Вы, объяснить более подробней, так как у меня тут ступар получаэтся.

Відповідь: Гордість у даному контексті, це не гордість буденної людини, з
будь-якого приводу. Тут йдеться про гордість духовно усвідомленої та
реалізованої людини з приводу своєї божественної природи.
Далі, коли ми говоримо про світ богів у тибетців, не слід змішувати з богами в різних релігійних традиціях. Тут різні картини світу, це не ті боги, про яких ми знаємо з християнства.
Приклад тибетців я навів тільки для того, щоб показати вам ту цеглинку, з якої складена реальність. Як виявляється: ця цеглинка існує, але вона породжена людською свідомістю.

Матеріаліст вважає, що ця цеглинка існує сама по собі, незалежно від нашої свідомості. 

У християнській традиції вважають, що цеглинка була створена Богом, а потім вона стала існувати, як матерія (маємо наступне злиття з матеріалізмом).

Маємо безліч поглядів та теорій. Як визначити, яка з них правильна? - прислухаючись до своєї людської природи, до свого тіла, до містичних відчуттів, якщо ми їх відчуваємо. А якщо ні, то нехай вами рухає цікавість, та бажання перемін.

І наостанок: коли я відкрив блог, та побачив півтора десятка коментарів - дуже зрадів, та здивувався. Вперше за тривалий період життя я зустрів таке розуміння та зацікавленість.

 Дякую вам - мої Друзі.

З Повагою,...

Комментировать
]]> Fri, 27 Nov 2009 23:55:00 +0200 <![CDATA[Наскільки реальним є світ, у якому ми живемо?]]> http://blog.i.ua/community/1186/360264/ http://blog.i.ua/community/1186/360264/
Запитання:  скажіть, чи не ризиковано під час такого жорсткого режиму правління, як демократія, виходити з кола користувачів реклами? І чому Ви по-правді не кажете, що чекає на тих, хто послухається Ваших порад. В будь якому випадку люди мають право знати правду!

Цитата: кожна людина живе у своїй індивідуальній реальності.

Відповідь: Можливо, наведена цитата поки що залишається для вас метафорою.
Але давайте розглянемо цю тезу, з позиції знань, накопичених Тибетом.

У київському видавництві Софія вийшла книга "Сияющая пустота", авторка - Франческа Фримантл. У книзі, учениця тибетського лами Чогьям Трунгпа Рінпоче описує бачення світу тибетцями. Дозволю собі використати уривки тексту з цієї книжки без виділення наведених цитат.

Тибетська картина світу складається з шести світів:

- світ жителів пекла;

- голодних духів;

- тварин;

- людей;

- заздрісних богів;

- богів.

Людина може існувати у кожному з цих світів безпосередньо: у формі безтілесної сутності в період між смертю та новим народженням, та дотично (косвенно): у людському тілі через переживання психологічної реальності одного з шести світів.

Ми, люди, під час тілесного існування, стикаємося з іншими світами тільки в рамках своєї людської природи: можна сказати, що ми бачимо тільки тіні, чи відбитки цих світів.
Кожний світ обумовлений однією з шести пристрастей, яка володіє нами:

- агресією - пекло;

- жадібністю - світ голодних духів;

- невіглаством - світ тварин;

- пристрасністю - світ людей;

- заздрістю - світ заздрісних богів;

- гордістю - світ богів.

Давайте розглянемо існування психологічної реальності світу жителів пекла. Цей світ породжений безмежною агресією. Від агресії позбавитися дуже важко тому, що вона надає людині надмірну впевненість у своїй правоті. У всіх своїх проблемах ми звинувачуємо інших людей, нам хочеться знищити увесь світ, адже він задає нам стільки болю.

Насправді, світ - це тільки дзеркало, наповнене нашими власними віддзеркаленнями.

Переломлюючись у ньому під різними кутами, наша агресія повертається до нас у потворно перебільшеному вигляді, породжуючи жахливі галюцинації. Ми занурюємося у стан безмежної замкненості, характерної для перебування у пекельному світі.
Ми готові спопелити увесь світ силою своєї лютості, ми намагаємося настрашити свого ворога та позбавити його волі, але замість цього кошмари переслідують нас самих уві сні та наяву. Людина, що знаходиться у цьому стані свідомості, нерідко не помічає своєї агресивності та не усвідомлює, як вона відбивається на навколишніх, їй здається, що страждає тільки вона одна, що саме вона - жертва чужої ворожості. На кожний її вчинок світ відповідає такою самою ненавистю, яка палає в її власному серці.

Так ми створюємо внутрішню реальність, яка перемішується з зовнішньою
реальністю, тепер відрізнити одну від другої стає неможливо.
 
Кожна людина живе у своїй індивідуальній реальності, яка є співзвучною з реальністю одного з шести світів. Жадібні люди живуть життям, наповненим почуттями світу голодних духів, невігласи живуть почуттями тварин.

Світ тварин дуже близький світу людей. Більшу частину свого буденного життя люди зводять у тваринному стані свідомості, приймаючи все, що відбувається з ними, як належне, перебуваючи у напівсонні, не прокидаючись  до духовного усвідомлення.
Як правило, люди з яскраво вираженими рисами тваринної свідомості консервативні, солідні, поважні, та справні, мають чітку систему цінностей та сильне почуття ієрархії.

Головною особливістю тваринного стану свідомості тибетці називають - НЕВІГЛАСТВО.

Невіглаством вони називають небажання визнавати духовну природу реальності.

Тепер  давайте повернемося до запитання.
Коло користувачів реклами в рамках тибетської картини світу відповідає стану свідомості світу тварин, адже тварини в першу чергу направлені на задоволення своїх базових потреб. У цьому своєму прагненні тварини неймовірно терплячі та наполегливі. Це відбувається тому, що їх кругозір обмежений: вузенький світ тварини зводиться до індивідуального виживання та продовження
виду.

Незважаючи на те, що українській "псевдоеліті" вигідно поширювати тваринний
стан свідомості на все суспільство, та перетворювати людей у споживачів, це не відбирає у кожного з нас можливості змінити напрямок свого життя. Було би тільки на це наше бажання.

Тибетці впевнені, що після смерті безтілесна сутність людини залишається у прижиттєвому стані свідомості та створює навколо себе один з шести світів існування. Механізм цього явища нагадує собою процес сновидіння.

Безтілесна сутність людини, наповненої любов"ю, засинає та потрапляє у сновид-ний світ, керований любов"ю.

Так само безтілесна сутність людей, життя яких було наповнене ненавистю, потрапляє у сновид-ний пекельний світ.

Це і є тибетське бачення раю та пекла.

На останок додам, що тибетці вважають наш матеріальний світ, також створеним сумісним сновидінням людей. Саме тому вони називають сном життя непробудженої людини.

Тепер конкретно по суті вашого запитання.

СУТНІСТЮ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ Є ПРОБУДЖЕННЯ - ЗРІСТ СВІДОМОСТІ ВІД НЕНАВИСТІ ТА СТРАХУ  ---  ДО ЛЮБОВІ.

ЛЮБОВ ЦЕ НЕ ПРОСТО ПОЧУТТЯ, АЛЕ РЕАЛЬНО ІСНУЮЧА ФОРМА ЛЮДСЬКОГО ІСНУВАННЯ, ДОСЯГТИ ЯКОЇ МИ МОЖЕМО ЧЕРЕЗ ВІДКРИТТЯ СВОГО СЕРЦЯ.

Саме тому, найгірше, що може статися з нами у житті - не почути про це, або почувши, відмовитися від цього.

З Повагою,...

Розумію, що написане є надто стиснутим, тому буду радий вашим запитанням, щоб детально розкрити тези, які викликають вашу зацікавленість.
Комментировать
]]> Fri, 27 Nov 2009 14:35:00 +0200 <![CDATA[Наша реальність є просто малюнком на папері]]> http://blog.i.ua/community/1826/354388/ http://blog.i.ua/community/1826/354388/ НАША РЕАЛЬНІСТЬ Є ПРОСТО МАЛЮНКОМ НА ПАПЕРІ ( відповіді на коментарі та запитання) Цитата: «Для де-інсталяції обмежувальної програми у нашій свідомості, необхідно зробити три кроки. Перший крок – взнати, що це можливо, та захотіти цього. Щось всередині нашої свідомості опирається визнанню духовної природи реальності.» Коментар (Коринфянин): « в самом деле, ОЧЕНЬ ВАЖНО узнать и захотеть, что есть "духовное самоосознание". Хотя это вовсе не есть не только достаточное, но даже и не необходимое условие.  Это будет просто частью  эрудированности.» Усі ми знаємо, що десь там у світі є щось невідоме. Доки це знання є тільки інтелектуальним, тобто відірваним від нашого тіла, та наших почуттів, воно залишається частиною ерудованості. Це знання є формальним, бо не зачіпає нашої середини, не міняє нас кардинально,  не впливає на  життя. Взнати, що це можливо, та захотіти цього, означає відкритися знанню, дозволити йому доторкнутися нашого тіла, впустити у себе його пробуджувальну енергію.   Але:  "Щось всередині нас опирається визнанню духовної природи реальності.» Оскільки нас виховали матеріалістами, ми знаємо, що: - ми усі живемо у матеріальному світі, - ми самі є матеріальними істотами, - наша свідомість виступає єдиним віддзеркаленням світу, єдиним вікном у Світ, а значить, єдиним інструментом нашого виживання. Сама думка про те, що необхідно змінити свою свідомість, викликає у нас здивування та недовіру . Ми впевнені, що з нашою свідомістю усе в порядку. Єдине, що ми допускаємо,  це змінити своє життя: - матеріально (змінити обставини життя: роботу, місце проживання), - соціально: ( зайняти високий соціальний статус), - емоційно: (знайти кохання, друзів). У колі цих трьох сценаріїв обертається уся культура, мистецтво, а з ними й ми самі Так от, впустити в себе нове знання, означає допустити, що усе увесь наш світ є просто виставою,  що  наша реальність є просто малюнком на папері, який можна проштрикнути парасолькою. І коли ми допускаємо це, нас нарешті ТОРКАЄТЬСЯ ЕНЕРГІЯ СПРАВЖНЬОЇ РЕАЛЬНОСТІ – ми відчуваємо поклик, та починаємо свій пошук. Цитата: Наступний крок - пошук нових знань. Більшість людей, зацікавившись духовною стороною світу, поринають в езотерику. Насправді, езотерика є досить бурхливим потоком, у якому дуже важко зорієнтуватися, та виплисти на чистий простір духовної реальності. Коментар (Коринфянин): "Эзотерика" потому так и названа, что есть СКРЫТОЕ ЗНАНИЕ. И в него просто так не "нырнешь". А то, во что ныряют большинство из "заинтересовавшихся и захотевших" - это обычная эКзотерика. Т.е. псевдоэзотерические знания, которые как раз и открыты для праздно интересующихся. Зацікавившись містичною стороною Світу ми починаємо шукати приховані від нас знання. Розпочавши свій пошук, ми натикаємося на цілий океан різноманітної інформації, у якій не здатні зорієнтуватися. Зневірившись у спробі розібратися у цьому самотужки, ми шукаємо людину, яка здатна навчити. Я також, у свій час  довго шукав вчителя. Шукав, і нарешті таки знайшов його. Але знайшов зовсім не там, де очікував знайти. Я шукав його ззовні, серед людей а він, як виявилося, завжди був поруч, всередині мене самого.   Справжній вчитель знаходиться всередині нас самих  - ПОГОДИТИСЯ З ЦИМ  НАМ ДУЖЕ ВАЖКО. Усіх нас привчили ставитися до себе погано, усвідомлювати себе недосконалими, та тим самим, відмовлятися від Внутрішнього Вчителя. Нас примусили ВІДМОВИТИСЯ ВІД СЕБЕ САМИХ.  Відмовившись від своєї містичної природи, ми перетворилися у штучну посудину, яку соціум наповнив матеріалістичним світоглядом та матеріалістичними цінностями. Це процес відбувається  на тлі нагнітання у свідомість людини страху та невпевненості. Страх необхідний - він породжує у нас прагнення до соціального самоствердження, та примушує самовіддано виконувати роль соціального гвинтика. Люди, яких примусили повністю відмовитися від себе, прийняти матеріалістичні цінності, та розчинитися в них, виглядають плоскими, нібито вирізаними з картону. Ще дітьми, під час навчання у школі, вони не опиралися соціалізації (засвоєння соціального досвіду) та погоджувалися із своїми вчителями. Це, в першу чергу, відмінники, чи просто конформні діти.

З іншої сторони, були діти, які відчували неприродність нав’язаного їм бачення світу, оскільки всередині себе вони мали щось справжнє, що відчувало усе інакше. Вони опиралися соціалізації, конфліктуючи з дорослими, аби зберегти та відстояти себе.

Таких дітей соціум намагався підкоритися, іноді - зламати . Саме з таких дітей, що не втратили зв’язок із своєю сутністю, виросли дорослі, які є глибокими. Зовнішньо такі люди так і виглядають – глибокими. Вони є сильними, цікавими у спілкуванні, наповненими життєвою енергією. Цитата: Останній крок найважливіший: зайняти чисту позицію очікування (нагадаю, що позицією називається ставлення людини до світу, до інших людей, до самої себе) Запитання (Little Love): чи можна зробити третій крок роблячи другий?Тобто, як можна завмерти в очікуванні якщо ти все одно шукаєш? Для того, щоб вижити у світі, нас навчили діяти: Необхідність діяти виходить із припущення, що навколишній Світ – мертва матерія, і вижити можна тільки через діяльність. З позиції духовного світогляду,  Світ - живий. Тоді, замість діяльності, ми можемо довірити проблему нашого виживання живому Світу. І коли це відбувається, наше життя змінюється. Торкнемося тільки одної якості цієї переміни - процесуальності.

Процесуальність світу та людського життя розглядає процесуальна психологія. Світ, з її позиції, є процесом, потоком речей та подій, який сам по собі рухається у належному напрямку.

Людина здатна відчути цей потік, та підкоритися, віддатися йому. У цьому випадку її життя набуває якості процесу: усе, що з нею відбувається втрачає буденну хаотичність та стає частинками цілісного гармонійного руху людини у Світі.

Саме у такому розумінні, ми можемо спокійно сидіти на березі річки, знаючи, що по воді до нас пливуть подарунки - все, чого ми бажаємо для себе від життя.

Щоб таке відбувалося, ми маємо впустити у себе нове знання, відкритися живому Світу та встановити з ним зв'язок.

Це не означає, що ми відмовляємося від діяльності. Вона стає більш активною. Ми починаємо діяти не тільки тому, що вимушені, а тому, що процес діяльність все більше дарує нам радість.

З Повагою,…

Комментировать
]]> Wed, 18 Nov 2009 00:57:00 +0200