Йде мандрівник вечірнім шляхом,
Бреде, з дороги не звертає
Куди веде той шлях далекий,
Дізнатися надію має.

Хоч гострий зір і розум має,
Та, все ж, не знає йде куди.
Не зає, бідний, що дорога
Імення має: "В Нікуди"

І що в кінці дороги дальньої
Ніяк могили не мине
Бо він надіється, сердега,-
Його ся чаша обмине.

Та ще ніхто у цьому світі
По два життя не проживав.
Що б перше - то була чернетка,
А друге начисто писав.

31 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

   Дорога неспішно повернула і знову ліниво лягла під колеса авто, незле лаючись на водіїв вибоїнами
та знівечіним узбіччям, цим, майже традиційним, привітанням.

   Попереду, трохи у низині, відкрився краєвид головної вулиці, широченної, прикрашеної з обох боків
старими могутніми вербами. Вулиці з таким же традиційним іменем, як і більшість головних вулиць
нашої колишньої країни - вулиця Леніна.
.
   Поодинокі зустрічні машини пробудили згадку про те, що і тут колись вирувало життя. Але це було давно,
у далекому минулому, у іншому житті. Зараз селище принишкло і, здавалося, тихенько доживало свій вік
і у дрімотному спокої марило спогадами про свою колишню красу і велич. Золоті часи, які вже ніколи не повернуться.

[ Читати далі ]

*
Розприндилася дуже Єва
Немов би справжня королева.
Кричить:-Важке в раю життя.
Не відпочинеш допуття.

А благодать - лише омана,
Немає, навіть, ресторана...
Кричить, що дуже хоче їсти
Що, навіть, ніде тут присісти.

Кохана Єва схитрувала
Адама в райський сад послала.
По яблука Адам пішов,
Під деревом їх не знайшов.

Стоїть Адам і хоче їсти,
Та лінь на дерево залізти.
Геть облінився, божий сину!
Тому придумав він драбину.

Він мудре рішення знайшов
І відтоді прогрес пішов...
Про цей прогрес як Бог узнав,
То враз на землю їх прогнав.

А на землі потрібна хата,
То ж довелося будувати.
Що б тепло в ній було всю нічь
Ще й довелось зробити пічь.

Чи не забули ви бува,
Що в піч потрібні ще й дрова.
Так не хотілось працювати,
То ж довелося мудрувати.

Спочатку сам тягав він воза
Придумав, згодом, паровоза.
Що б знов по дрова не ходити
Електропіч він зміг зробити.

Щоб воду з річки не тягати,
То водогона треба мати.
А водогін - це мудра штука
І вже порібна тут наука.

Тому з’вилися навколо
Підручники і вища школа.
Сказав, що сам все буде знати
І діточок своїх навчати.

А згодом так вже облінився,
Як телевізора дивився,
Що не хотілося вставати
Канали що б перемикати.

То ж довелось попрацювати,
Що б з ліжка все перемикати.
Отак з’вилось навіка
Для всіх лінивих ПДК.

Ось так жіноча хитрість мила
На всій землі прогрес зробила.
Адама працювать послала-
І ера техніки настала.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Маю таке невеличке хоббі. По інтернет-пейджеру відшукую по всьому світу наших українських жінок
і розпитую, як їм живеться на чужині. Пишу і присвячую їм вірші. Одного разу познайомився з Марічкою з Естонії,
і вона розповіла мені свою історію. Написав і їй кілька віршів, а потім об’єднав їх у невеличку поему. Що з цього
вийшло - зараз перед вами.

   Марічка.
Закинула злая доля далеко від дома.
Навіть дітям рідна мова майже не знайома.
Та коли хоч раз почуєш українську мову,
Повернутися додому так хочеться знову.

Тільки там, на батьківщині, лихі дії стались.
Там від тебе батько й мати змалку відцурались.
Не від примусу й нещастя - із своєї волі
Прирекли маленьку доньку до лихої долі.

То й пішла мала Марічка щастя в світ шукати,
І сирітського гіркого хліба добувати.
Повернутись в Закарпаття нІ до кого нині,
Тож знайшла собі домівку тільки на чужині.

Довго лихо веселилось,потім притомилось,
І Марічка на чужині зараз оселилась.
Має там свою домівку, синок підростає.
Наче добре все, а щастя знов чомусь немає.

Вже синочок величенький - щастя і надія.
Про його щасливу долю знов Марічка мріє.
Що  він виросте щасливим і багатим буде.
І ніколи свою неньку рідну не забуде.

Всю любов свою вкладаєш ти у свого сина,
Бо для тебе твій синочок надія єдина.
Чоловіки то тікають, то знову приходять.
Тільки рідний твій синочок тебе не підводить.

Ти люби його безмежно, так, як серце радить.
Зрадить може хто завгодно, лиш синок не зрадить.
Тільки двом вам в цьому світі разом виживати.
Знову лиху прокидатись разом не давати.

Дуже добре, що Марічка мову не забула.
І до рідного до слова сина навернула.
Ти візьми свого синочка, з’їздіть у Карпати.
Не біда, що там немає навіть рідной хати.

Там зосталась Батьківщина, у світі єдина,
А щоб стала вона рідной і для твого сина,
Покажи йому Карпати, гори й полонину,
Може там він собі знайде кохану дівчину.

Життя летить, життя триває.
Що буде завтра ніхто не знає.
Чи може щастя безмежне море,
Чи увірветься зненацька горе.

Не треба тільки складати руки,
І не боятись ні зла, ні муки.
Завжди сміятись в лице негоді,
Чекати завжди змін у погоді.

Тоді і щастя тобі посміхнеться.
Кохання й радість в душі озветься.
Весь білий світ тобі засяє.
Так дуже часто в житті буває.

2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Прочитав вірша у блозі ГлюкКозочки
http://blog.i.ua/user/890347/168967/?p=0#comments
та й заходився написати листа своїй Швейцарській знайомій.
Звісно жартівливого.

Пишу тобі, ГлюкКозочка,
В далекії края.
Далеко ж тебе чорт заніс,
Коханая моя.

Чи то сама заїхала,
Чи вітром занесло,
В далеке закордоннеє
Швейцарськеє село.

Там мати тебе виростила,
Там навчала жити.
І там же ти гарнесенько
Навчилась жати жито.

Скількох перекалічила
Сусідів, парубків.
Навряд чи перечислити
Усіх з покон віків.

Сусідці і кумі своїй -
Всім надала турбти.
Ще й головному лікарю
Ти придала роботи.

Такі осьо новиночки
З листа твого я взнав.
За це тебе,ГлюкКозочка,
Ще більше покохав.

Лишалась мені вірною
І в тридцять, й в п’ятдесят.
Такою і залишилась ти
Майже в сімдесят.

То ж почекай ще трішечки,
На пенсію піду,
Приїду у Швейцарію,
І там тебе знайду.

Листа свого закінчую,
Бо буков вже багато.
Чекаю з тобой зустрічі
У новорічні свята.

9 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Сонце за хмари надовго сховалося,
Осінь на землю прийшла.
Та почуття несподіване й радісне
З ранку мені принесла.

М’яко повітря ранкове насичує
Смаком таким запашним.
Лагідно душу стражденну порадує
Видом своїм чарівним .

Знову закоханий в чари осіннії,
Листя останній політ.
Зникла без сліду в казкових видовищах
Втома від прожитих літ.

2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Представлені у хронологічному порядку знайомства.




LANA
http://photo.i.ua/user/968877/52233/1124756/
В блогах і в "асі" мене зустрічає
І дуже привітно завжди привічає.
У відповідь має від мене дарунок
Червоную квітку, та ще й поцілунок.
*




puritanka
http://photo.i.ua/user/937880/57647/1262735/
Хоча лиш портрета весільного маю
Та, все ж, діфірабми і їй проспіваю.
Хоч інколи фотки у друзів вкрадає,
Їх потім з віршами назад повертає.
*

[ Читати далі ]

Представлені у хронологічному порядку знайомства.



Хуліганка
http://photo.i.ua/user/567984/24236/640821/?p=5#comments
Кохання й добро в її серці вирує.
Чудові плейкасти всім людям дарує.
Із серцем відкритим всіх друзів вітає,
Гостинной хазяйкою в блозі чекає.
*




Ми-шутка.
http://photo.i.ua/user/677370/1/1393970/
Є тепле слово й філософія життя
Про осінь,небо і про небуття
І про крота, і про сіреньку мишу...
Про все Ми-шутка в своїм блозі пише.
*


[ Читати далі ]

У блозі Galin
http://photo.i.ua/user/363472/44966/1538113/
побачив декілька її фотографій. Гарненька дівчина
на відпочинку, та чомусь на всіх фото одна.
Ось так виникла думка надати їй жартівливу пораду.

Побачив у блозі Епікурійця фото цього кота
http://photo.i.ua/user/636888/36434/1615266/
і уявив собі, що б про нас, людей, міг подумати
цей симпатичний улюбленець долі.