І чого як тільки лишаюсь сама в офісі, телефон починає просто розриватись? Усім зразу все треба прям зараз і прям на позавчора і кожен вважає що я мушу кидати все і тільки ним займатись....Ще й обов"язково просинаються самі вредні клієнти і починають робити величезні замовлення ...або навпаки дзвонять з абсолютно дурнуватими і неважливими питаннями, які так відовлікають...

Під свята щось потягло у дитячі забавки... Ніби не маленька, але всерйоз задумалась над питанням, чи не забуде про мене  Святий Миколай... Вчора в купила собі в супермаркеті кіндер сюрприз - і прям на виході почала його потрошити...А ще тре купити штучний сніг і намалювати на вікні зимову казку... І почати наряжати ялинку... Ніби дрібнички, проте скільки від них радості, справжньої, щірої, дитячої радості ;)

Вдячність буває різна, показна і мовчазна, вчасна і не дуже... А буває, що розумієш, що насправді вдячний людині за те що вона робила, хоч колись ці вчинки викликали обурення і образи...

І я зараз вдячна людині яка навчила мене розуміти що причини людських вчинків часто абсолютно інші, аніж ми їх собі уявляєм...що деколи варто переступити через таку свою викохану гордість і робити перший крок на примирення...що бувають в житті моменти, коли тебе посилають чи ображають не тому що не люблять чи не цінують, а просто "попався під гарячу руку"...що не варто тріпати собі нерви раніше часу, "відсутність новин - гарна новина"...що іноді краще дати людині можливість самій розібратись у собі і зі своїми проблемами, проте при цьому зробити так, щоб людина завжди знала що ти їй допоможеш..

 А ще навчив що ніколи не можна "хилити гриву" (с), хай навіть здається що ти лупишся у скелю, і що допомагаючи людям не треба очікувати від них вдячності, вона буде проте не обов"язково від тих, кому ти допомагав, і не обов"язково у тому вигляді у якому очікуєш...така собі несподівана вдячність...