Останні статті

Свіжі шпалери



Про Родину...

Хто з вас пам"ятає скільки у вас триюрідних братів-сестер?  І зі скількома з них ви спілкуєтесь чи хоча б бачили вживу?

Так склалось, що в дитинстві я найбільше спілкувалась з материною ріднею, а тепер - з батьковою... У матері в сім"ї не прийнято робити весілля на кількасот гостей, не схвалюються гостини більше 2-3 днів, не прийнято просити про допомогу і якось справді суттєво допомагати...І якось так виходить що та рідня, за винятком двох дідових братів і їх дітей для мене абсолютно абстрактна...да, існують такі, не більше... А батькову рідню я знаю до "сьомої води на киселі" і знаю що в скруті я піду саме до них...і мені поможуть, тільки тому що я онука сестри і дочка племінника... так само як я чи мій батько помагаєм їм...Да, весілля чи юбілей на величезний зал з нудними тостами - втомлює, але перед ним і після нього є безсонні ночі і безкінечні розмови зі злетівшимися відусіль братами і сестрами...да, родичі в квартирі то набридає, але натомість я знаю що і в Нюрнберзі, і в Казані, і в Москві, і в Ростові я матиму дах над головою стільки, скільки мені буде треба... І найголовніше, це саме відчуття того що у світі є люди для яких важливе просто твоє існування, які завжди прийматимуть тебе такою, як ти є...десь засуджуватимуть, десь схвалюватимуть, але при цьому просто прийматимуть...

А ще, я мала нагоду останнім часом декілька разів спостерігати Родину в дії...коли в разі нещастя, люди кидають все і приїжджають, за тисячі кілометрів, менш ніж за добу... Коли за неймовірний час занходяться потрібні ліки, гроші, все що треба...варто лише попросити...і це прохання не сприймається як вияв слабкості, просто як прохання...

 

Про новий спосіб розводу...пильнуйте..

Щосереди я повертаюсь з репетицій через Дорогожичі на одному і тому самому маршруті приблизно в один і той самий час. І останні декілька місяців щоразу трапляється та сама ситуація, десь під кінець маршруту хтось з пасажирів починає вимагати здачі з 5 або рідше з 10 гривень. Зачиняється сварка яка закінчується в результаті тим що водій гроші дає попри те що він чудово пам"ятає як давав здачу...
А сьогодні маршрутка була напівпорожня і я, передаючи здачу, і інші пасажири чудово бачили молодика який ховав не свою здачу в кишеню...звичайно, коли його попалили він гроші віддав, проте настільки явно був цим роздратований і так намагався мене зачепити і налякати (ха-ха-ха), що розвіяв всю певність у тому що це була випадковість
Мораль з цього - якщо тре отримати здачу з більш-менш 
вагомої для вас суми, не полінуйтесь пройти по салону до водія...збережете нерви і гроші :)

Питання

Може хтось знає...Який штраф тре платити якщо випишешся і не пропишешся протягом двох тижнів?

P.S. Я зара матюкатись буду...от нафіга моїй сестрі створювати самій собі проблеми, а потім ставити людей перед фактом і робити їх винними у тому що вони ці проблеми не можуть і не хочуть вирішувати?

Райське задоволення...блін...

Нє, це якась манія, їй богу, за цей місяць отримую вже 10 коробку цукерок рафаело...нє я їх люблю (любила щонайменше), але це не означає що тіки ними і харчуюсь :)))

Хоч табличку вішай "Рафаело не приймається" :)))) Алеж приносять такі люди що їх як би і ображати не хочеться...тож мучаюсь тепер...

Ніхто не хоче помогти? :))))

Про везіння, повнолуння і відповідальність...

"Ми відповідаєм за тих кого приручили"

А. Сент-Екзюпері

Не знаю чого але повнолуння на мене дуже сильно впливає - починаю ще більше ніж звичайно полуночнічати, і кудись пропадає звичне везіння...в ще на фоні цього всяка дурня в голову лізе...

Два роки тому я в цей час була найщасливішою людиною - грандіозні плани на майбутнє, кохана людина поруч...і здавалося так буде завжди...

Ну не склалось, не смертельно, рішення було моє, я про нього не жалкую, проте чого я почуваю себе винною? Чому я боюся зустрітись з потрібною мені людиною через те що вона може запитати "Чому ти це зробила?" І при всьому цьому якби була можливість все повернути. я б не погодилась...бо мені зараз - краще, бо я маю набагато більше ніж тоді справді близьких і справді дуже цінних мені друзів, з якими мені добре, бо тоді я розчинялась в чужому житті, а зара живу своїм...Але чому я підсвідомо чекаю дзвінка? Я навіть трубку не візьму, просто щоб знати що живий...Звичка? Як вона мені набридла...Так само як звичка не говорити нічого важливого по телефону, оцінювати сусідів по кав"ярні, моментально вираховувати камери...

І розумію що тре щось з цим робити, бо це вже зара мені заважає, а як з цим боротись - не знаю...

Отак-от...

Про закінчення свят і радості життя...

Но хозяин гасит свечи
Кончен бал, окончен вечер
Засияет месяц в облаках
Кукол снимут с нитки длинной
И засыпав нафталином
В виде тряпок сложат в сундуках....
/А. Макаревич/

Ялинка розібрана, прикраси складені на антресолі до наступного року...незвично пуста кімната, чисте вікно без малюнків і гірлянд...
Свята закінчились, почалися будні...так і хочеться сказати що вони "сірі", але ні - вони різнокольорові, як і свята, хіба що трохи більш пастельні...
Життя триває, скоро будуть наступні свята, не такі скупчені проте не менш яскраві ;) А між ними - дні, вдалі і не дуже, напружені і спокійні...але кожен з них принесе нам щось приємне...
Сьогодні мені сказали, що мені повезло, бо я вважаю що "жити - добре", тіки не знаю де в цьому везіння, адже життя воно насправді посміхається у відповідь якщо йому посміхатись...





-/+

Ще в дитинстві прочитала книжку "Поліанна" і з тих пір розвила звичку знаходити у всьому позитив, справді дуже допомагає по життю... А останнім часом у мене таке враження що на кожен негатив обов"язково трапляється позитив, навіть шукати не тре...

Півгодини чекала маршрутку на роботу "-", але завдяки цьому натрапила на знайомого водія  і безкоштовно проїхалась  "+"

Поцапалась зі співробітником "-", але начальство звернуло увагу на проблему "+"

Не встигла сходити на обід "-", але була на місці коли подзвонила потрібна мені людина "+"

І так постійно, навіть не знаю, чи то вже звичка бачити плюси допомагає їх віднаходити, чи коли не переймаєшся мінусами справді в житті додається плюсів ;)

Театр Сузір"я "Парнас Дибом"

"Кабаре 30-х років
Вистава на одну дію
Ііде російською мовою
Тривалість вистави - 1 год. 20 хв.

Ми серед відпочиваючих міфічного санаторію десь на узбережжі Чорного моря.
Розпорядок за традиціями тих часів: фізичне загартування, водні процедури, ванни – термальні та сонячні, прийняття їжі, культурна програма, сон.

Розваги: хоровий спів, гра на пляшках, пікнік і звичайно, любовні романи – увечері, під спів цикад, нявчання котів та шелест прибою. Саме про це йдеться у поетично-прозаічно-пісенній композиції створенії за текстами радянських літераторів 30- х років - часів романтизму і соціальних ілюзій"

Справді сподобалась вистава - і постановкою, і музичним оформленням, і підбором акторів... А ще дуже цікаво вгадувати чий твір використовується ;)

Щедрівочка щедрувала...

Сьогодні пішли всім ансамблем щедрувати, як годиться - в костюмах і з Меланкою... Отримали море задоволення і морального, і матеріального :) Ходили по кафе і ресторанах в центрі Києва - навіть самі трохи не сподівалися такої реакції від людей  - розцвітали посмішками всі - від пихатих мажорів до суворих мужиків в ділових костюмах... Основна проблема - прорватися крізь надто ретивих адміністраторі в зал, тоді вже вони бачучи реакцію відвідувачів заспокоюються. Справді виганяли нас тіки з двох-трьох місць, у всіх інших випадках збігався весь персонал, а деколи навіть гостину виносили ;) Сподобався ресторанчик на Андріївському де бармен нас слухав, підтанцьовував і при цьому виставляв на стійку келихи з горілкою і закуску :)))
Заходили навіть в музей Булгакова, це було за попередньою домвленістю і так цікаво було дивитися на охоронця який не хтів нас пускати, а коли нарешті викликав адміністратора то вона вилетіла до нас в буквальному сенсі з розкритими обіймами :)))
А взагалі отримуєш море позитиву запалюючи радість і відчуття свята в очах людей...великих і маленьких...
Щедрий вечір всім ;)

Про макулатурний спам

Ми всі страшенно обурюємя кількістю спаму у наших е-мейлах... А хтось колись задумувався скільки друкованого спаму ми отримуєм щодня?
Щотижня вигрібаю з поштової скриньки товсту пачку газет-реклам, які не доходячи до квартири відправляються у сміттєпровід...На офіс двійчи-трийчи на тиждень (відносно рідко доречі, мабуть завдяки тому що ми добре заховались) кур"єри! приносять всілякі рекламні видання...знов таки після отримання вони переправляються прямо в смітник...
У податковій для того щоб у тебе прийняли звіт треба передплатити їхній журнал, який зрозуміло ніхто не читає і він знов таки попадає на смітник...
Зараз пишу статтю в науковий журнал, для того щоб її у мене прийняли, мені тре надати квітанцію що я купила чотири екземпляри журналу...які мені абсолютно не потрібні, якщо мені треба буде інформація, я піду в бібліотеку....
І так всюди, а потім ми пищим що вирубуються ліси і забруднюється навколишнє середовище... Але якщо цей потік паперового спаму існує, то він мабуть комусь потрібен? Чи може все-таки можна його якось зупинити?