Не скажу що я вже остаточно прокинулась, проте всі передумови вже є :) Тепер головне не пристроїтись позручніше і не заснути знову...

Починає потроху прокидатися бажання дії і напади кипучої діяльності, причому як це завжди мені було властиво або зранку коли на роботу тре йти, або ввечері близько півночі. Проте вони є, а це вже добре, з часом якось розберуся, раніше ж все встигала... 

Чесно кажучи не очікувала що зміна зачіски так сильно на мене вплине. Щоправда не можу точно визначити чи на краще ці зміни - з одного боку справді певніше і безпосередніше себе почуваю, з другого - стала різкішою і нестриманішою, ледь не розсварилася з найближчими мені людьми через абсолютні дурниці, хоча може то просто кілька днів таких невдалих було - бо все в купу і на роботі проблеми на додачу...

А з початку тижня почало все розрібатись, деколи абсолютно чарівним способом...Кандидатські здаватиму восени, біс і з ним. Тим більше якщо розібратись, то тоді у мене буде більше часу і можливостей. З термінового зараз - тіки реферат по темі дисертації (заодно і перший розділ наваяю ;) ) до червня. З осені (тьху-тьху-тьху, щоб не зглазити) іду продовжувати гризти граніт науки...і мучити студентів :)))

У найближчих планах - перестановка і доведення до ладу квартири. Ідеї рояться, проте ніяк не формулюються толком, проте це насправді питання часу і методу послідовного тику :)))

Життя триває, б"є ключем і все цілиться в голову ;)

/Навіяно почутими в останні дні цифрами зарплат бюджетників/

Як ви думаєте, реально у наші дні прожити на 700 грн на місяць? Мені чогось здається що м"яко кажучи нереально... А виявляється саме стільки отримує у нас в країні солдат-контрактник. І наші військові чини ще дивуються чого народ не рветься до лав захисників вітчизни...Сама знаю хлопця якій справді мріяв бути військовим-контрактником, прослужив вже роки 3 і зараз пішов працювати до нас на склад кладовщиком бо вдома дружина з малою дитиною, і зарплата фактично грузчика перевищує зарплатню війскового разів у 5... То про яку професійну армію можна взагалі говорити... Да, чудова рекламна кампанія, яскраві плакати, заклики до патріотичних почуттів. Проте почуття-почуттями а їсти-то хочеться...і жити не "якось", а нормально...

Моя краща подруга викладає в школі мистецтв, ставка у неї аж 1000 грн...от і приходиться замість співу шукати хоч якісь приробітки щоб прогодувати себе і дитину...Вона не полишає роботи бо не бачить сенсу жити не займаючись тим що лежить до душі, проте таких ненормальних фанатиків серед молоді - одиниці...більшість просто закопує свої таланти і вміння і йде торгувати...Добре якщо такий заробіток дозволяє знайти хвилинку і позайматися з дітьми фактично безкоштовно, для душі, проте це скорше винятки...

Взагалі складається враження що найкраще прожити у нас можна лише торгівлею...кого не перестрінеш - всі менеджери, мерчендайзери, або продавці...і тільки в очах туга - у кожного своя, за спортом, за музикою, за викладанням... Так, є чимало інших сфер де непогано платять, проте щоб бути програмістом, журналістом чи дизайнером тре мати таланат і хист, а отже знов таки займатися спорідненою працею, тільки в цьому випадку вже за більш-менш пристойні гроші...

Так, за останні роки в деяких бюджетних сферах ситуація трохи змінилась на краще. В міністерстві освіти нарешті зрозуміли що якщо середній вік викладачів і науковців наближається до 70 років то років через 10 викладати і досліджувати буде нікому. фізично. А молоді тре заробляти, годувати сім"ї і ставати на ноги. І щойно підвищили зарплати молодь таки пішла в інститути. Так, 1000 грн аспірантської стипендії - не фонтан, особливо для Києва, проте викрутитись можна. А викладацькі зарплати хоч і не дотягують ще до європейських проте 1000-1500 у.е на місяць це вже більш-менш...

Проте це - крапля в морі, невже в інших сферах не можна зробити так само? Невже не зрозуміло що все це - наше майбутнє, що покоління безвідмовних тружеників вже відходить і що скоро не буде кому сидіти в бібліотеках, водити по музеях екскурсії чи вчити дітей музиці... Ніби нікому не потрібні дрібниці...в яких проте ховається наша культура...

Все своє свідоме життя я була вічно чимось зайнята, окрім звичайної школи балет, школа мистецтв, гітара, курси англійської, репетитор з французької, дипломатія, програмування, підготовчі курсти в КПІ...все вже і не згадаю...і я при цьому всьому примудрялася все встигати, знаходила час на прогулянки з друзями, книжки і відпочинок...

В інституті пішла працювати з першого курсу і теж завжди всюди і все встигала, та і рік назад працюючи повний робочий день примудрялась писати диплом, ходити на пари, ще й вишивати і в"язати вечорами...

А потім почався на данний момент самий переломний рік в моєму житті - спочатку проблеми в особистому житті (рівно рік пройшов доречі як це все почалося), тіки почала викараскуватись, почалися серйозні проблеми з бабусиним здоров"ям....і мабуть на всіх цих нервах і переживаннях я розучилася все встигати...стала спізнюватись усюди...ніфіга не встигаю зробити вчасно...причому причина абсолюно дурна - починаю щось робити а тоді можу просто сісти і почати втикати в стелю, чи просто переключаюсь на щось інше і забуваю...про те яким я стала соньком - взагалі мовчу, я хоч і сова, проте вставати в вихідні в 14 навіть для мене занадто...

Тре прокидатись і не знаю як...сама на себе зла, бо знаю що я можу, от тільки тре себе встрхнути щоб клепки на місце встали...тіки як?

Я не маю на увазі тих хто припиняє суперечки якщо бачить що всі аргументи вже вичерпані і іде "переливання з пустого в порожнє", можливість продовжити розмову при появі нових данних завжди лишається...

Я про тих хто закривається і боїться почути слова які не співпадають з його думкою...дуже яскраво видно на блогах - людина ставить тебе в ігнор за те що ти говориш і думаєш не так як вона і маєш нахабство свою думку висловлювати... Не знаю, особисто мені з того смішно - це наскільки тре бути непевним в собі, щоб не просто піти з розмови, а і закрити самому собі можливість свою думку висловити і обгрунтувати...

І чомусь так виходить, що в реалі такі люди - єдині, хто мене справді недолюблює і деколи ненавидить. Не хвалюся тим, проте мені не проблема сподобатись людині, будь-якій, старшій, молодшій, діти взагалі мене чомусь зразу приймають... Проте є категорія жінок, саме жінок, які з моменту знайомства сприймають мене як ворога, і абсолютно не тому що я якимось чином зачіпаю їх жіночі "ареали полювання ;)", а наскільки я це розумію просто за те що я звикла мати свою думку і її відстоювати, хай навіть деколи по-дитячому запекло...А вони звикли жити "так як треба", розвішувати на все навкруги таблички "погане", "хороше", "можна" "не можна" і ті, хто на ці їхні таблички не зважає - "неправильні" і "погані". А я мало того, що на ті таблички чхаю, так ще люблю доводити що вони - неправильні. Точніше що це - їхні таблички, а не мої чи інших людей, і що світ - не просто з напівтонами, а кольоровий...

P.S. Може це все-таки я неправильна чи чогось у цьому житті не розумію ;)

Мала сьодні півдня забави - приїхали мої тато з дідом до мене всяку хатньо-чоловічу роботу робити - плафон справляти, дірки в стінах сверлити, кран у ванній (кран доречі так і не справили, у нього карма така - не справлятись, вже втретє чи вчетверте мені його ремонтують - то ключа нема, то прокладок, то все є а прокладки не ті :))) тато тіки поставив "тимчасову" (нема нічого вічнішого за тимчасове:)) ) прокладку з підручних засобів) ...

Все то добре, але з ними приїхала мама та бабуся, кожна з яких, зрозуміло, найкраще знається на тому куди я хочу вішати картину і як у мене на кухні мусить що стояти :))) Уффф...таке враження що вони тіки й мріяли дорватися і переставити все по-своєму, те що я думаю - байдуже, вони звичайно краще знають :))) Мама щоправда більше по побутових питаннях, то терпимо, тим більше у плані побуту у нас достатньо близькі смаки і я знаю що ця квартира для неї давня мулька....Але від бабусиної лекції про те як виховувати мою кицьку я мусила ховатися за ангіною і необхідністю трохи полежати :)))))

P.S. Не те щоб образно, але трохи дивно - доки була жива бабуся, заїхати до нас по дорозі з дачі було "великий крюк, незручно, купа бензину..." І батько приїжджав раз на два-три місяці, лише якщо вже зовсім якась робота невідкладна... А тепер - хоч щонеділі, аби був привід...я розумію, що я тер сама і про мене тре піклуватись, але про нас двох також треба було піклуватись, не менше....

P.P.S Зрозуміла, що навіяло останній абзац - картину, що її тато сьогодні повісив, бабуся рік просила повісити...не забувайте робити те що вас просять близькі...можете не встигнути...

Точніше він буде, але без нашого колективу (у директриси школи бдзики почалися)

Трохи жаль проте з другого боку - баба з возу, коням легше...вибачайте що збила з пантелику :(((

Тонут два человека, академик и вахтер, а ты на шлюпке и она только одного из них
выдержит -- ну, кого спасать?

Честь -- это никому не позволить плевать тебе в душу.

Честь --  это не  бросить  товарища  в  беде, если даже ты сам при этом можешь погибнуть.

Честь -- это делать добро не только и благоприятных обстоятельствах, но тогда, когда это опасно.

Честь --  это чистая совесть, это не покривить душой, когда судьба твоя висит на волоске.

/Владимир Санин, "Большой Пожар"/

Я буду виступати 19 числа (субота) в філармонії на звітному концерті школи мистецтв при якій наш ансамбль існує. Маю ще три квитки, якщо є бажаючі - запрошую ;) Концерти такі зазвичай дуже непогані діти у нас в школі талановиті :)))

З сьогоднішнього дня на роботу мені на 9 - жах просто... Проте якби це було взимку - точно повісилась, а так - що може бути краще за ранкову прогулянку до кінцевої маршрутки крізь підсвічені під сонцем весняні двори....

А ще - як чудово прокидатись від муркотіння кицьки над вухом і холодного носа у щоку :))) Зара не уявляю як я стіки часу прожила без тваринки в домі...без вечірнього тупотіння по коридору (не знаю як ці 700г ваги примудряються шуміти як стадо диких мустангів :) ), без хитрих оченят з-під крісла ("ну як ти могла подумати що це я його деру")...

Потроху прибираюся в квартирі, щось міняю...будую плани - життя продовжується, весна іде :)))

І взагалі - життя прекрасне:))) Посміхніться :)))