Відповідь на «Що дав Майдан? Якого чорта там стояли?»

Відповідь на «Що дав Майдан? Якого чорта там стояли?»

Минув рік від часу початку нашої революції - Революції гідності. Мабуть не знайдеться в світі жодного політолога чи божевільного, який би в листопаді 2013 прогнозував Україні ті лиха, які сталися. А сталося те, чого в Україні не було з часів Другої світової: в Україні почалася війна і вбито на цій війні вже тисячі українців. І хто ж вдарив по ослабленій Україні, в якій повним ходом йшла революція?  Удар нанесла «братська» Росія. Майдан зірвав маски і стало очевидним, хто є хто: хто такі комуністи, «регіонали» і ким для нас є північний сусід.

Одразу після цього згадалися війна в Абхазії 1992 року, в Придністров’ї в тому ж 1992, війна в Південній Осетії 2008 року. Російське керівництво та ЗМІ безпідставно звинувачували правління Грузії та Молдови в фашизмі і спричинило там збройні конфлікти. Придуманий фашизм давав підстави Росії втручатися у внутрішню політику цих країн, при чому активно залучались російські війська. Злочинна російська зовнішня політика маскувався ЗМІ як захист російськомовного населення від терору фашистів. Тепер цей сценарій розпалювання начебто фашистами начебто громадянської війни застосовується по відношенню до України. І знову ж ми спостерігаємо тотальну брехню російських ЗМІ, видачу російських паспортів (тепер уже українцям), сумнівні референдуми.

Російська агресивна політика по відношенню до України почалася не цього року, не минулого, не 1993 з приводу острова Тузла. Вона почалася ще сотні років тому, продовжується до сих пір і буде й надалі продовжуватися. В березні цього року Росія анексувала Крим. Під впливом цієї події українська поетеса написала вірш, що починається з таких слів: «Никогда мы не будем братьями. Ни по родине, ни по матери». З цими словами важко не погодитись.

Україна не стала незалежною державою в 1991 році, попри те, що так написано в Конституції.  Вона не є суверенною державою і сьогодні, тому що вже в 1991 році в Верховній Раді першого скликання більшість депутатів були або ж російськими агентами, або ж просто кар’єристами-пристосуванцями для яких на першому місці була не Українська держава, а гроші та влада. У Верховну Раду завжди пролазила московська агентура, люмпени та бандити. За гроші та посади ця нечисть продавалася будь-кому і в першу чергу Росії. Саме завдяки «старшому (страшному?) брату» Україна 23 роки топчиться на одному місці, застрявши в 20-му сторіччі, в той час як європейський цивілізований світ безперервно прогресує. Частка насправді національно свідомих депутатів, які не продавали Україну та своїх виборців, завжди була мізерна.

Не буде Україна незалежною державою, поки в законодавчій, судочинній та виконавчій владі буде сидіти іноземна агентура та люмпени. І це дуже треба було б нам всім зрозуміти ще в 1991 році.

Та все ж українське суспільство стає більш національно свідомим, більш патріотичним. Просвітницька та пропагандистська робота, яку проводе українська інтелігенція, дає позитивний результат. Все більше молоді, (а за нею майбутнє), дізнається правду про дійсну історію України та про дійсну історію Радянського союзу. Молодь, та навіть колишні «пристрасні» комуністи, приходять до розуміння того, що Петлюра та Бандера насправді були героями України, а не «бандитами» чи «фашистами».  

Завдяки Інтернету, неконтрольованому цензурою засобу масової інформації, українці знають про те, що таке сучасна Росія, де панує тотальна корупція, бідність, злодійство, пияцтво, наркоманія і безліч інших соціальних та економічних проблем, які не вирішуються. Всі ці негативні явища присутні і в нашій країні і вони теж не вирішуються. Це все наслідок 70-ти років радянської влади та 23-ох важких років, умовно кажучи, незалежної України. «Є принципи європейські, а є принципи більшовицькі», говорить своїм студентам викладач Приватного класичного університету м. Запоріжжя Зиновій Партико. Українці звикли жити принципами більшовицькими, тому «маємо, що маємо».

«Що дав Майдан?», запитують скептики та українофоби. Вони нічого не зрозуміли. «Навіщо вони там стояли на тому Майдані?»,  сміються з «майданутих» та «бендєровцев». Вони, ці розумники, що не здатні ні нащо окрім базікання, не зрозуміли: у нас усіх був шанс змінити країну. Цей шанс був подарований всім українцям частинкою людей, готових на великі вчинки і на самопожертву заради великої мети. Цей, невеличкий в порівнянні з масштабами країни, гурт стояв під морозами та під тиском міліції за кожного українця. Вони стояли і за тих, хто загинув в національно-визвольних змаганнях, і за українців сьогоднішніх, і за тих, хто ще родиться. Люмпену цього не зрозуміти. Така в люмпена доля. Він на виборах проголосував за «Опозиційний блок» та за «Тігіпко», а потім ще довго, якщо не все життя, питатиме: «Що дав Майдан?»

Що ж насправді дав Майдан українцям? В першу чергу, Майдан навчив людей організовуватися для захисту своїх інтересів. Якщо знову влада буде проводити антинародну політику, то знайдеться лідер, а то й декілька рішучих, сміливих людей, які швидко зберуть громаду і відстоять свої права. Досвід активісти на революційних площах отримали значний. Влада, враховуючи зловживання службовим становищем попередників та пам’ятаючи революцію, буде більш відповідальніша перед громадою.

Що ще дав Майдан? Майдан закріпив у свідомості ті цінності, які активістами проголошувалися. Тепер соромно буде давати хабара та кидати сміття під ноги, бо завжди в пам’яті виникатиме нагадування: «Революція гідності, європейські цінності». Хоча все таки деякі даватимуть і смітитимуть, але вже з гірким відчуттям сорому.

Майдан дав відчути в собі вільну, сильну людину, яка гідна жити так, як мріялось в дитинстві і мріється сьогодні. Майдан, трохи «видавив» раба з людини, а дехто й зовсім звільнився від того комплексу. Сіра, маленька, людина, пасивна та зашугана, яка ніяк не може вплинути на суспільно-політичні процеси залишається у вчорашньому дні. Сьогодні багато українців розуміють, що проста людина може впливати на владу, може боротися та перемагати. Цьому навчив нас Майдан.

Революція гідності змінила українців. Вони стали іншими: більш сильними та вільними. Ці досягнення, дані великими жертвами, треба зберегти. Ми маємо й надалі боротися за свою державу, за благополуччя народу, за свободу. Якою буде наша країна – бандитською, замученою корупцією, бідністю та свавіллям чи цивілізованою, європейською країною – залежить від нас, а не від якихось «сірих кардиналів».