Ти впевнено вступаєш , Листопаде,
в свої права.
Здавалося, нема вже правди...
а ні - жива!
І хоч так боязно тебе стрічати з кожним роком.
Все впевненіше йду до тебе крок за кроком.
І сіре небо стало більше.
Такою чорною земля!
Людина кожная стає мудрішою,
Через той біль у серце, що немає вороття
в те славне літо, де було життя.
То похорон!
І кожний щось хоронить
Хто безтурботність,
Хто любов
А той, хто не любив...як я
Минулорічний залишок любові гонить ...
І так наївно хоче закохатись знов.

За что гневить одиночество?
Прекраснейшее из времён!
Ни в чем никогда не тесно
Не то что когда вдвоём.

Зачем уповать на взаимность?
Ты истин и правд родник!
Ненужность свою в невинность
Маскировать привык.

И не зачем душу искать
Родную на все века!
Мечту прогнав, тихо спать
Легче наверняка! P.S. O, скільки в слові "одна" дна.

Одиннадцята.
Я в метро.
Виструбнили з Олею з таксо добарана і я мчу до москаля,а потім в Депо. Зазвичай не сідаю,але..одиннадцята і простозахотілося накидати пару рядків до депо. Звісно,можу ще подзвонити Тушкану,але вечір з ним мене геть не вабить.
Я закинула голову,подивила навколи... навкруги одні баби в однієї через одну від мене обручка , інші як я. Кожна по собі цікава. Ще одна зупинка - дві і один геть.зара з порахую випадкову статистику: ще геть один і дві, л шаються - 38 чоловіків на 50 жінок. При цьому жінкам до 50 і взагалом всі цікаві,а чоловіки... Хіба для статистики,нажаль : то старе ,то у вк щось дивться на побитому екрані то просто- ех.
Може і є три вида брехні,але останній вид мене турбує.
Виходить,що ДВАННАДЦЯТЬжінок нервово палять в стрінці ,поки решта нервово розгрібає і ділить між собою майже непотрі.
Мди... краще б я не сідала ввечері п'ятниці одна у вагон харківського метрополітену:(
Стратистичні данні геть невтішні,проте тепер мені нарешті зрозуміло чому моя вчителька з Йоги вважає незтримне бажання сексу поганою звичкою.
Біда,коли жінка природну жагу так називає. Це не її провина це 50на38.
Отакої:( P.S.Тушкан сам подзвонив і яйду гуляти попри всі статистичні заборони 33-річної давнини моєї родини 12 хвилин після півночі...

Багато років чи так собі?
Є Незалежність у житті чи на папері тільки?
Хто ти: українець, патріот, Герой України чи "ущемленный в правах русскоязычный"?
За стільки років можна вже визначитись, скажуть країни-сусіди...
А ми вкотре вляпалися глибше ніж перед цим.
Кожний наступний президент гірше "попєрєдніка".
Україно,я не знаю, я заплуталася...

Зупинилася на думці: президента нам не треба, нам Махна давай.
Шановні,не вітаю,задовбалася витягувати свято з порожнього звуку -Незалежність України.

Я сама. Я знаю,як треба. Я не помилюся,ми призначені одне одному і я зроблю нас щасливими. Ти - мій чоловік,просто ще не усвідомів цього.
З такими думками,травнево-квітневим вінком і надіями,що ти обов'язково повернеш мене до себе. Я пішла задля цього,аби ти зрозумів надала час, всипала нашу кімнату травами аби ти згадував мене...
Все це правда. До цього дня я не знала,що настільки помилялася в тобі. Ти не міг бути Моїм чоловіком,бо не здатен довіритися коханню. Нікому Нічому не здатен. Така людина,звістно,кохати не здатна.
Я і зараз можу помилятися, але ц вже не важливо.
Мій чоловік - не мій.
Минув рік...
Та хоч все життя!
Нічого нІхто н знає напевно.
І твльки одне я зрозуміла.
Варто вірити,варто довіряти я не мудрувати забагато.
Минув рік..
Я кохаю іншого,і ні за що не подумаю і не скажу - мій.
Але я щаслива тим,що кохаю.
Що він в мене є в серці.
Трійця - свято духа,духа кохання.

Коснись меня взглядом и я прощу боль рукопожатия.

Дивно чи не так ?
Трави після квітіння...
Як буденнощі після весілля:)

Ти прийшла,а я вже і не жду
Довго ти десь швондяла,кохана
І не те що більше не люблю
Стан цей амнізією назвала б.

Вже й забула, як воно - Чекати.
Серед ночі ім'я шепотіти
Як воно крізь всі шляхи стрічати
Промінь у очах небес ловити.

Я вже інша я тепер байдужа
Ти до інших йди
Я - обійдусь
Я занурюсь у свої калюжи
І за те на тебе не сержусь.

Понурий вечір
Лютнева ніч
Чергова зустріч -
Тягар із пліч