Останні статті
- Пустіть колядувать!
10.01.2022, 03:47 - Я без маски :)
11.12.2020, 22:50 - А ви квасите?
16.07.2020, 23:44
Свіжі фотографії
Американка для куми.
- 17.03.15, 11:52
- ОЧУМЕЛАЯ ЛАВОЧКА.
Ось презентувала кумі на ДН
І забрала перев'язати. Не врахувала висоту стояння грудей, тож розпустила до лінії пахви, додам ще рядків 30 червоного, щоб чорна смуга стала на талію і виглядала пояском. І декольте треба глибшим робити на декілька см, нічого ховати таку красу.
От думаю: може, ще відсотків 10 ширини додати? Бо щось плотно сидить. Так це ж на голе тіло міряли. А американки взагалі-то носяться на блузу або водолазку. Взагалі-то кумася почала худнути, тож не знаю, що з тею шириною робити... Що скажете? Вдячно прочитаю ваші думки та критичні зауваження.
Освідчення-ност
- 17.03.15, 11:45
Люблю Дніпропетровськ. Не була 7 місяців, а як наче цілу вічність... По прибутті поїзду була ладна цілувати рідну землю.
Все їхала і думала: як же там площа Леніна без ідола? Виявляється, її нема. Зовсім. Є площа Героїв Майдану. 
На жаль, фото не зробила, бо в п'ятницю ранком дощ не припинявся, а парасолю я не брала.
Далі приємно вразив перший трамвайчик, що досі коштує півтори гривні. А ще кава - смачна кава латте 300 мл з великого професійного апарату за 8 грн в центрі міста. В Києві таких цін не було навіть рік тому.
А ось по пр. Правди їде гуманітарка жителям Донбасу від того, хто збурив народ, а тепер втік. І відкупається. Бу-га-га. Справжній "чоловічий" вчинок. Я нарахувала 18 машин.
А ось це бандерівський замочок на якійсь комірчині 3 дитячої лікарні біля реанімаційного відділення
У повітрі відчуття близькості лінії фронту: достатньо військової техніки, приватних авто явно з зони бойових дій, всіляко-різних військових та міліціянтів.
І ще встигли з кумою випити по 20 крапель шампанського на честь ДН
Шампанське з салом та шпротами - ми такі гурманки)))
І, звісно, мій красивий креативний букет 
От поїхала з Дніпропетровщини - і дуже хочеться назад....
І малеча каже, що була би щаслива повернутися...
Може, ну його - той Київ? Удома і стіни допомагають.
Обережно!
- 17.03.15, 08:11
- Український гумор
На тілі ведучої теленовин виник лик президента РФ. Це справжнісіньке чудо!
Ти як більшість чи ні?
- 17.03.15, 01:19
- ВАРТА
Внизу сторінки тест. Відпишіться про результати, цікаво.
В мене 4 з 9 .
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
У кімнаті панувала темрява. Вона була настільки щільною, що здавалася зробленою з густого тіста. Дівчинка лежала у ліжку й боялася заплющити очі, навіть моргнути було страшно. Вона марно намагалася розгледіти хоч краплину світла. Темрява, наче злодій, захопила кімнату.
Раптом дівчинка не витримала й покликала маму. Їй було соромно, що вона така велика і боїться засинати без світла. Кожного разу вона боролося зі своїми страхами, які все-таки перемагали. Ось у коридорі почулися кроки. Двері тихенько рипнули й до кімнати зайшла мама. Вона присіла на край ліжка й лагідно провела рукою по волоссю доньки:
– Що трапилося, моя маленька? Знову страхи?
– Так, – ледь чутно вимовила дівчинка. – Мені страшно самій у темряві.
– Та чого ж ти сама?.. – жінка сумно усміхнулася й обійняла доньку. – А як же я? Дивись... – підійшовши до вікна, відсунула штори вбік.
Кімната вмить наповнилася м’яким сріблястим світлом. Зоряне небо було напрочуд яскравим, і дівчинка могла розгледіти дивні небесні візерунки. Срібні вогники раз у раз спалахували, роблячи небо ще яскравішим.
– Так краще? – спитала жінка.
– Так, – усміхнулась дівчинка.
– От і добре... Ці зірки незвичайні й оберігатимуть твій сон.
– Чому вони незвичайні? – спантеличено запитала дівчинка.
– Це душі полеглих воїнів... – прошепотіла жінка, дивлячись в очі дитині. – Там, на небі, вони стають зірками і звідти оберігають наш спокій. То їхня довічна варта. Тому не бійся, спи спокійно. Вони на варті й захистять тебе.
– Добре, – заплющивши очі, сказала дівчинка.
Коли жінка виходила з кімнати, дитина подивилася з надією і спитала:
– Мамо, а наш тато теж там? Серед зірок?
– Так...
© Роман Неділько
Раптом дівчинка не витримала й покликала маму. Їй було соромно, що вона така велика і боїться засинати без світла. Кожного разу вона боролося зі своїми страхами, які все-таки перемагали. Ось у коридорі почулися кроки. Двері тихенько рипнули й до кімнати зайшла мама. Вона присіла на край ліжка й лагідно провела рукою по волоссю доньки:
– Що трапилося, моя маленька? Знову страхи?
– Так, – ледь чутно вимовила дівчинка. – Мені страшно самій у темряві.
– Та чого ж ти сама?.. – жінка сумно усміхнулася й обійняла доньку. – А як же я? Дивись... – підійшовши до вікна, відсунула штори вбік.
Кімната вмить наповнилася м’яким сріблястим світлом. Зоряне небо було напрочуд яскравим, і дівчинка могла розгледіти дивні небесні візерунки. Срібні вогники раз у раз спалахували, роблячи небо ще яскравішим.
– Так краще? – спитала жінка.
– Так, – усміхнулась дівчинка.
– От і добре... Ці зірки незвичайні й оберігатимуть твій сон.
– Чому вони незвичайні? – спантеличено запитала дівчинка.
– Це душі полеглих воїнів... – прошепотіла жінка, дивлячись в очі дитині. – Там, на небі, вони стають зірками і звідти оберігають наш спокій. То їхня довічна варта. Тому не бійся, спи спокійно. Вони на варті й захистять тебе.
– Добре, – заплющивши очі, сказала дівчинка.
Коли жінка виходила з кімнати, дитина подивилася з надією і спитала:
– Мамо, а наш тато теж там? Серед зірок?
– Так...
© Роман Неділько
