Анна Ясько,
менеджер з розвитку кредитування
роздрібного бізнесу в банку
Хобі: дизайн і візуалізація інтер'єрів (поступово стає другою професією), альпінізм, гірський туризм, велоподорожі
Чим дорослішою людина стає, тим більше розуміє, що робота, крім грошей, повинна приносити задоволення. Я закінчила художню школу, хотіла колись вступити в архітектурний, але склалося так, що вступилав торгово-економічний університет. Після випуску пішла працювати в банк: тоді це була дуже престижна і високооплачувана робота. Зараз я розумію, що тоді послухала не серце, а здоровий глузд.
15-річний досвід роботи в банку дуже багато мені дав, але відсутність творчості гнітило. Тому я вирішила повернутися до свого першоджерела - творчості і спробувала себе в дизайні інтер'єрів. Тепер розвиваюся в цьому напрямку.
На все пішло близько двох років. Я вивчила ази на курсах дизайну, зробила перший дипломний проект, потім були курси ArchiCAD для створення проектів та необхідних креслень для будівельників. Також пройшла курси та індивідуальні заняття з 3d max і Vray, навчившись візуалізувати інтер'єри. Паралельно у мене з'являлися перші замовники - друзі і друзі друзів, колеги по роботі в банку. Так відточувалася моє майстерність і формувалося портфоліо.
Андрій Сидоренко,
консультант з репутаційного менеджменту
Хобі: яхтинг
Мої хобі часто стають роботою, а якась із робіт залишається зі мною, але вже в якості хобі. Наприклад, захоплення автоспортом колись привело мене в журналістику. І треба ж такому статися, що автомобільний журнал «Сигнал» якраз шукав тест-пілота. У редакції журналу я і познайомився з людиною, яка привела мене до нинішнього хобі. Він ледь не насильно вивіз мене в яхт-клуб. Ми вийшли на фарватер, а він сказав: «Досить тобі вже гуму палити! Спробуй, що таке справжня свобода! ». З цими словами він передав мені румпель і пішов в каюту готувати обід.
Кілька хвилин я дуже боявся - я ж погано плаваю. Потім мене охопив неймовірний захват. І ось уже 12 років я захоплююся вітрильним спортом. Сьогодні я - дипломований яхтовий стерновий. Обожнюю ходити під вітрилами. В основному - в басейні Дніпра. На яхті «Оскар» з командою взяли третє місце на Кубку Стугни (щорічна літня регата - Авт.), Також я брав участь ще в десятку регат.
Це як наркотик, тільки корисно. Парус - це неймовірне відчуття свободи, легкості і щирості. Тут не потрібно масок, не потрібно облуди. Будь-яка фальш - як на долоні, і за неї обов'язково соромно. Спостерігаючи, як ти ходиш під вітрилом, будь-який яхтсмен з високою часткою ймовірності буде знати, що ти за людина. Якщо вітрило полощеться і плескає на вітрі - ти просто «чайник». Якщо кранці не прибрав з борта на ходу - нечупара і нехлюй. Якщо перетягнув вітрила і втратив хід - значить, власне «я» важливіший за результат команди.
Гарний фахівець не може жити без хобі. У будь-якій роботі бувають моменти, коли ти впираєшся в стіну. І тільки хобі дає можливість переключитися і забути про проблеми. Найчастіше саме в такі моменти приходять в голову рішення нерозв'язних протягом тривалого часу питань. Схеми вирішення безлічі завдань мені прийшли саме на воді. Так, поставити Національний рекорд відносної паливної економічності мені прийшло в голову на борту яхти «Курс».
Організм сам мені підказує, коли пора походити під вітрилом. Коли я відчуваю зниження ефективності моєї роботи, то їду в клуб, ночую на яхті, рибалю з борта, варю уху, спілкуюся з друзями. До речі, Дмитро Іванович Менделєєв робив валізи. І це позитивно позначилося на періодичній системі елементів!
Ще мені в житті приносить задоволення рішення нерозв'язних завдань, спроби малювати, ремонт автомобілів, а також приготування смачного шашлику, яким захоплюються друзі, і ранкової кави для коханої.
Євгенія Гребенюк,
копірайтер департаменту промо та дизайну телеканалу
Хобі: cтворення копій домашніх ікон у народному стилі на склі та дереві
Моє хобі для мене - це насолода, спосіб створювати прекрасне на своєму рівні і ділитися цим з людьми. Більшість своїх робіт з найкращими побажаннями я дарую рідним, друзям і знайомим. Але головне - це можливість доторкнутися до сакральних традицій, відчути зв'язок з історичним корінням з глибини століть, а також заглянути вглиб себе, відчути свої духовні потреби, проаналізувати, що відбувається в душі.
Почалося все зі знайомства з професійної художницею. Вона живе в Луцьку, працює в стилі фолк-модерн. Одного разу Тетяна запропонувала мені спробувати створити копію ікони. Раніше я ніколи не захоплювалася образотворчим мистецтвом. Ще на шкільних уроках малювання я зробила висновок, що малювати не вмію. Так що я була абсолютно впевнена, що це буде одноразовий майстер-клас. Але, закінчивши першу роботу, я тут же приступила до другої, раптом усвідомивши, що ось це воно і є - моє улюблене заняття.
Для мене, що не вміла намалювати навіть примітивний дитячий будиночок, взятися за копію сакральної ікони було чимось нереальним. Як це? Я - ікону? Але я спробувала і у мене вийшло! За підтримки Майстра, яка вселила мені віру в те, що я можу це зробити. Тетяна багато розповідала про історію створення домашніх ікон. Замовляти ікони у майстрів завжди вважалося розкішшю. У ХІХ ст. в Україні почали з'являтися народні умільці, котрі творили доступні за ціною ікони. Вони писали на шматках дерева або скла, лінії були простими, особи Святих - усміхнені, кольори - базові. Образи примітивно копіювалися з ікон професійних іконописців або переносилися на дошку за допомогою трафарету. Іноді авторами були і самі селяни, які не могли заплатити навіть за копію.
Процес створення копії ікони виявився не дуже важким. Найскладніше - це перенести контур. Він повинен вийти чіткий і рівний. А далі - тільки акуратність заповнення кольором і терпіння.
Світлана Євсюкова,
журналіст глянцевого журналу
Хобі: соціальні танці, які поступово переростають у другу професію
Я займаюся танцями - історичними XIX століття. Танцюю в Студії старовинного танцю La Rverie, а також танцюю свінг і блюз в Kiev Swing Dance Club. Історичні в останні пару років ще і викладаю.
Це задоволення, якого не можна досягти без праці. Адже танці - такий рідкісний вид занять, який має на увазі роботу над собою - своїм тілом, своїми фізичними здібностями, та й соціальними навичками теж. Танці, якими я займаюся, не випадково називають соціальними - це частина спілкування в певному співтоваристві, з однодумцями, які тебе розуміють.
Шість років тому я зустріла молодого чоловіка, який займався історичними танцями. І треба ж було такому статися, що саме в цей період в студії не вистачало дам, хоча зазвичай танцювальні школи скаржаться на нестачу кавалерів. Я вирішила скористатися можливістю і познайомитися ближче з заняттям коханого чоловіка, а потім втягнулася.
Історичні танці - це ціла культура. Це інтерес до епохи, вивчення історії, шиття костюмів і вміння в них рухатися (так, добре пошите історичне плаття з нижньою білизною повністю змінює пластику), етикет і т.д. Пізніше саме це привернуло мене в свінг - ми разом з бойфрендом пішли на лінді-хоп, потім і на блюз. Джазова танцювальна культура - це теж окремий світ. А коли мені захотілося дізнатися, що було в історії між цими «світами», я захопилася танцями ери регтайму і зараз теж їх викладаю
7381АК
