хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «дефіцит»

Крим: водна проблема не єдина на півострові


21:21 12 серпень Київ, Україна
Водна криза на півострові продовжиться, ймовірно, ще довгий час. В основному, тому що окупаційна влада не вживає по-справжньому дієвих кроків для її вирішення. Крім цього, в Криму існують інші проблеми, які прийшли разом з кремлівськими агресорами.
В першу чергу слід відзначити репресії, які "перекочували" з часів Радянського Союзу і процвітають на території Росії. Не дивно, адже країна неофіційно володіє титулом тоталітарної держави. Тому будь-яке інакомислення, незгода з правлячою партією або ж з "президентом" карається кримінально. Часом звинувачення доходять до абсурду.

Наприклад, справа Людвіки Пападопулу. Її звинувачують за статтею 128.1 частина 2 КК РФ, згідно з якою, вона може опинитися за ґратами на 2 роки. Це стаття «Про наклеп». І хоча подібні справи в Криму відбуваються з незавидною регулярністю, тільки 20 з 100 були доведені до вироку і то, всі вони були виправдані. Хоча за двома епізодами були призначені штрафи в розмірі 10-15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це швидше спосіб налякати активістів, яким є і Пападопулу.
Її "вина" полягає в тому, що в 2019 році активістка зробила репост статті з групи в Facebook «Дошка ганьби чиновників Криму». У статті критикувалися дії глави російського судового департаменту Криму Керима Акуєва, за його причетність до захоплення санаторію «Парус».
За словами адвоката Пападопулу, Олексія Ладіна, стаття «Про наклеп» "не має чітких кордонів".Тобто вину людини у цій справі складно довести. Статті не місце в кримінальному кодексі. "Вона існує там лише для надання політичного тиску", - говорить глава аналітичного центру «СОВА» Олександр Верховський.
Стаття «Про наклеп» - один з "гвинтиків" репресивної машини Кремля, яка наздогнала кримчан. Безліч журналістів, активістів, кримських татар та інших корінних народів вже потрапили під її дію. Хтось знаходиться у в'язниці за невизнання російської влади в Криму, хтось за те, що нібито шпигував, знімаючи репортаж, а хтось досі вважається зниклим безвісти.
Але що буде, коли обдурені в черговий раз кримчани так званою адміністрацією Криму, а також чиновниками з Кремля побачать, що водна проблема як і раніше не вирішена? Чи впорається репресивний "каток" Путіна з протестами на півострові? Як поводитимуться кримчани, а також світова спільнота, побачивши, що спраглі люди замість води отримують кийком по обличчю? Можливо, російські спецслужби і апатичні чиновники, самі того не розуміючи, приєдналися  до «Кримської платформи» і проводять неусвідомлену політику деокупації півострова.
https://myc.news/ua/specproekty/krym_vodnaya_problema_ne_edinstvennaya_na_poluostrove

Можливо вас розшукують...

Изображение
Якщо запитати пересічного громадянина, хто самий дефіцитний фахівець на ринку праці України, більшість без вагань назвуть програмістів - практично у всіх на слуху інформація про те, що хороших програмістів мало. Проте, за даними дослідження  список найбільш дефіцитних посад виглядає по-іншому.

Звичайно, в січні 2014 року найбільш дефіцитним співробітником вважався веб-розробник, проте з часом  ринок встиг  «наповнитись» IT-фахівцями. Так, якщо в минулому році в рейтингу було шість різних спеціалізацій програмістів, то в останні два роки найдефіцитніші співробітники - це майстри легкої промисловості. Справа в тому, що виробнича сфера в останні роки активно розвивається, а флагманом приросту є саме легка промисловість. При цьому вакансій роботодавців стає все більше, а фахівців, на жаль, немає, особливо молодих. Професія «старіє»: фахівці середнього віку не надто поспішали в професію, а нинішня система середньої спеціальної освіти не випускає потрібної кількості професіоналів.
Практично така ж ситуація з перукарями і працівниками СТО. А за кандидатів-медиків українським роботодавцям доводиться воювати з іноземними, які пропонують високі зарплати - лікарі потрібні і в Чехії, і в Німеччині і навіть в Лівії. Якщо говорити про страхових агентів, то через специфічність ринку і оплату праці виключно «від виробітку» позиція не представляє особливого інтересу для кандидатів, які шукають стабільності.

Дефіцит, совдеп і олігархи

Чи не задумувалися ви чому ми живемо так погано? Констатувати можу навіть то, що в СРСР рівень життя був вищий. Можна звичайно довго вести бесіди на цю тему, але собівартість продукції тоді була значно вища через недолугість самого менеджменту СРСР. Тобто навіть через працювання економіки собі в «мінус» населення було матеріально забезпечено – принаймні найнеобхіднішими продуктами. Але-ж СРСР експортував масу ресурсів?, – скажете ви. Та я можу відповісти – ТАК, але й зараз Україна експортує не менший об’єм ресурсів аніж тоді…  От тільки живемо ми навіть гірше ніж тоді – не дивно?

В СРСР була «уравняловка» завдяки чому рівень життя був однаковий усюди, але насправді це призводило до того, що успішні країни ставали донорами відсталих. Враховуючи те, що по економічним показникам УРСР була номером 1, то виникає запитання – чому замість того, аби зажити краще ми зажили гірше?

Аби сказати суть спочатку треба розповісти про саму радянську систему виробництва товарів. От треба в Радянському союзі нове авто – проектному бюро дають завдання, висуваючи певні вимоги – наприклад аби була велика швидкість. Проектне бюро тримає сотні інженерів, які насправді розподілені нераціонально, оскільки на інженерах в СРСР не економили – брали всіх (навіть ідіотів – знову «уравняловка»). Звичайно ресурс цей штат кушає немалий (а ще один совєтській «фінт» - підприємство що виробляє якусь продукцію насправді розкидано по республікам) – реальна собівартість авто зростає, але дефіцит покривається за рахунок інших доходів (головним чином експорт енергоносіїв).  При аналогічному проекті на Заході витрачається значно менше ресурсів – кожна компанія економить, аби авто було не дорожчим за авто конкурента. Та совєтський проект має ще один типічно радянський недолік – виконуються лише вимоги до самого проекту. Тобто як сказали так і зробили – авто швидкісне, але ну не дуже комфортабельне… Порівнюючи кінцеву вартість західного і радянського проектів слід відмітити дешевизну західного і… те що останній націлений на ринкову боротьбу – боротьбу кількох благ серед яких буде куплене те, що має в собі більше всього цінних якостей.

Звичайна радянська дійсність – дефиціт це і є наслідок великої нераціональної собівартості виробництва продукції. А якщо сказати однією фразою – радянська економічна система була неефективною і трималася лише на великому ресурсному запасі країни. Цю систему може врятувати хіба, що створення усередині економіки конкуренції, а кінцевий продукт виводити на ринок, де обирати буде споживач.

В теорії можливе створення конкуренції  усередині державних підприємств – хоча на практиці поки це не виходило успішно. Конкуренцію створюють приватні власники борючись за споживача. Державні підприємства – це монополія. Монополія має властивість – вона або регулює ринок, або рубить бабло.

Державна монополія  в СРСР регулювала споживчий ринок країни, але не могла відповідати вимогам якості або дешевизни продукції. Єдиним логічним виходом става перехід до риночної економіки і приватизація ряда підприємств. А от тут і почалося найцікавіше – результатом приватизації стала монополізація підприємств, але приватним власником. Бо насправді вся приватизація відбулася трьома-чотирма власниками (це не конкуренція!). Результат ми бачимо – більшість підприємство закрито через нерентабельність, що залишилося – прості сировинні підприємства (а ми як ЛОХи пишаємося ще виробництвом металу!), або продають споживчі товари втридорога завдяки штучно створеним препонам по ліцензіям, законам і т.д..

Дуже важке питання – чи можливо було уникнути процесу знищення підприємств, але принаймні можливо було створити умови для здорової конкуренції, що сама по собі знизила-б ціни на споживчі товари і посилила їх якість.

Тепер по суті – підвищення тарифів на газ та електроенергію торкається кожного. Тарифи в першу чергу формує держава, але не треба забувати про те що всі наші обленерго в приватних руках… Приватний інвестор завжди піклується про свої доходи – а значить вони є. Враховуючи, що обленерго – це монополіст, то вони косять бабло дуже і дуже немало. Як захочете поставити районом вітряну електростанцію – то неодмінно стикнетися з проблемою по різним ліцензіям і дозволам, що пройти простому смертному неможливо… і все одно зтикнетися з тим, що треба підписувати угоду з обленерго…  І така ситуація не тільки по обленерго. Ми фактично купуємо товар другого сорту по ціні першого, а різницю кладемо в кишені олігархів.

Питання штучних монополій – дуже болюче питання, адже в той час коли ми дозволяємо їм існувати вони продають товар втридорога… а в нас нема вибору. Для того аби будувати сильну економіку треба створювати конкуренцію, а не віддавати «Укртелеком» одному й тому-ж власнику на ринку комунікацій.

http://forum.uvo.cv.ua/index.php/topic,195.0.html

Назад в майбутнє...)))

И гречки нет, и верен путь, И речь вождя негожа. Еще добавить звезд на грудь, Ну и бровей на рожу!