Блог sonce-33

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Твої слова

Твої слова - мелодії дощу,
У них покоїться надія.
Я смуток свій на волю відпущу,
Прочахле серце відігрію.

Твої слова - це плетиво із див,
Палаюча огненна ватра.
Ти у мені вчорашню розбудив -
І я повірила у "завтра".

Твої слова... Їх чую знов і знов.
Яке солодке те "кохаю"...
Пірнаю з головою у любов -
Чи ж випливу, чи ні - не знаю)

Коментарі: 58

sonce-33

Не зможу в тобі розчинитись

Хочеш, світлом тебе напою
В росянистих серпневих серпанках?
Подарую яскраву зорю,
Що світитиме ясно до ранку.

В переджнив'я проллюся дощем,
Він остудить від літньої спеки.
Парасолею стану, плащем,
Знову - сонцем у висі далекій,

Що від тебе відверне свій зір,
Зайвий раз боячись потривожить...
Я кохатиму вірно, повір,
Розчинитись в тобі лиш не зможу.

Коментарі: 49

sonce-33

Колись в мені поволі сум засне

Колись в мені поволі сум засне;
Згорнувшись у клубок, повіки стулить.
Дозріле літо в душу зазирне -
Розбудить почуття, давно минулі.

І легко-легко стане на душі,
Немов дитині в переддень причастя.
Поллються з уст молитви чи вірші -
Таке щось гарне... То, напевно, щастя!

Коментарі: 41

sonce-33

"Патріотові"

Хтось у мені (напевно, це народ)
Уперто і відверто протестує
Проти брехні, якою "патріот"
Щодня мене по зав'язку годує.

Втлумачує, що з ночі до рання
Він думає про неньку Україну,
А сам тихцем за пляшкою вина
Ллє слізоньки за путінську країну.

Як пес, зітхає: "Ах, расєя, мать..."
Їй зазирає віддано у вічі.
А може, дулю та під носа дасть
Чи пенсію підвищить вдвічі.

О, в тій країні справді щастя й рай!
Ти тільки, друже, трішечки кувікни,
Сибір чи Соловки - що хочеш вибирай,
Сніги й сніги... Свобода там не квітне.

Безхатьок, ледацюг своїх там тьма,
Що до цигарки тягнуться й до пива,
Товчуть диван - роботи, бач, нема,
І скаржаться на долю нещасливу.

Ти про обов'язки, напевно, і не чув,
Лиш бубониш про те, що маєш право...
Повір, такі, як ти, де б ти не був,
У жодній не шануються державі.

Коментарі: 46

sonce-33

Я зорею впаду в долоні

Більше спокій я твій не порушу,
Заберу почуття зсиротілі.
Буду гоїти зболену душу
І зализувать рани на тілі.

Я уже не повірю фортуні,
Що ми будемо разом з тобою.
Щоб на серці не лопнули струни,
Я проллюся на трави росою.

Ти проснешся, від сліз солоний,
І подивишся високо в небо:
Я зорею впаду в долоні,
Щоб ще раз доторкнутись до тебе...

Коментарі: 41

sonce-33

Літня гроза

Гримлять у висі громові оркестри,
Шматують землю стиглі бискавки.
У скелі гір - величних палімпсестів -
Забились гамірливі ластівки.

Гроза скінчилась, як і почалася -
Єдна веселка річки береги.
Мала пташина до небес знялася -
Набратися і сили, і снаги.

Землею пахне, свіжістю, озоном,
Голубить вітер сонну кропиву.
Остання крапля падає з розгону
На сизу від води дзвінку траву.

Коментарі: 46

sonce-33

Так хочеться забутись і забуть...

Кудись подівся літній вітровій,
Мов дзеркало, спокійне плесо.
Лиш рибка іноді тихенько сплесне
Та кумкне жабка в рясці річковій.

Комарик прагне зайвий раз гризнуть,
Десь скрикне необачно качка дика.
Ти відчуваєш: світ такий великий,
Що хочеться забутись і забуть,

Впустити в душу сили і снаги,
Закоханий довічно у природу.
Сидіти й споглядати небо, й воду,
Розлогі верби, рідні береги.

Коментарі: 36

sonce-33

Подумала: неначе у раю...

Подумала: неначе у раю!
Співали птиці, ніби в травні,
Гули джмелі, такі забавні,
Творили музику свою.

Шовковиця пругке гілля,
Немовби руки, простягала,
Мені плоди пропонувала.
Медами повнилась земля.

А я шовковички рясні
Зривала й тамувала спрагу.
Краса приносила наснагу.
І птиці щебетали навісні!

Коментарі: 39

sonce-33

Отямтесь, люди!

Іще на рік планета постаріла,
Стоїть в віках на роздоріжжі тиш.
Де ж ваша, люди, мудрість ділась,
Коли продаєтесь за мідний гріш?

У затінку, у запічку, за рогом
Чига диявол, що на світ плює.
Хапа за поли, руки і за ноги -
За душі дивіденти видає.

Отямтесь, люди, доки ще не пізно,
Наповніть душу Господом ущерть,
Адже життя одне. Воно безцінне!
Духовна смерть - це гірш, ніж просто
смерть...

Коментарі: 53

sonce-33

коли довіра йде

Коли сердечко точить-їсть іржа,
У ньому птах не тьохкає до ранку.
Там, де любов, не може бути лжа,
А де брехня, ти не збудуєш замку.

Коли довіра йде - то світ згаса,
Не посилає сонечко цілунків.
Тьмяніє і соромиться краса,
Відводить очі від низьких стосунків.

Коли ж любов заполоняє все -
Від пальчиків до кінчиків волосся, -
Голублять очі, світ тепло несе!
Життя людини справді відбулося!

Коментарі: 48

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Замітки:

Твої слова

Не зможу в тобі розчинитись

Колись в мені поволі сум засне

"Патріотові"

Я зорею впаду в долоні

Літня гроза

Так хочеться забутись і забуть...

Подумала: неначе у раю...

Отямтесь, люди!

коли довіра йде