Ой, як часто на світ позираємЧерез в рами впокорені шибиІ у ближніх своїх підмічаємНе добро, а лиш вади і хиби.А опісля нас мучить сумління:Чом самотність знущається вволю.Віддчиніть, люди, двері і вікна, Відпустіть душу, сповнену болю.І побачивши в людях прекрасне, Возлюбіть їх, неначе себе.Посміхнеться до вас сонце ясне, У долоні промінчик вкладе.На душі стане тепло і чисто, Запанує блаженство у ній.Благодать, наче Діва Пречиста, Прожене ваші думи сумні.[Приєднана картинка]Світ через отвори в ...
Читати далі...