Катруся прокинулася раненько. Її розбудило привітне сонечко. Воно зазирнуло до неї у вікно: а що там поробляє пустотливе дівча з двома
тугенькими кісками? Вони так весело стрибають, коли дівчинка бігає на майданчику то за метеликом, то за сусідським хлопчиком Костиком. Одного разу сонечко не втрималось – взяло і плеснуло із
свого чарівного відеречка сонячної позолоти на щічки дівчинки. Так і з’явилися на Катрусиному
обличчі золотаві веснянки, які, втім, зовсім не псували дівча. Так от, Катруся солодко потягнулася, встала, взула на свої ноженята жовтенькі капці й помчала до ванної кімнати.
Дівчинка ретельно вмила личко, почистила зубки. І задивилася на сонячного зайчика, що стрибнув у прочинені
дверцята кімнати. Дівча кинулося ловити веселуна, але зайчик уже кудись зник – тільки його й бачили! Катруся за ним. А водичка з крана так і залишилася текти.
Із зали почувся бабусин голос:
- Катрусю, ти чому не закрила кран? Вода ж тече!
- То й що! – прокричала збуджена дівчинка. – Уся не витече, правда ж, бабуню?
Бабуся лише сумно похитала головою, але нічого не сказала. Вона закрила кран і запросила онуку снідати.
Увечері, коли мала прийшла зі школи, виконала всі домашні завдання, пограла з ляльками й лягла спати, їй наснився дивний сон. Ніби до неї прилетіли три янголики й примостилися хто на дивані, хто в глибокому кріслі. Вони були такі гарні, як на вітальній листівці, яку вона колись отримала від подруги Настуні на Різдво. Світловолосі, у білесеньких льолях, із напівпрозорими легесенькими крильцями. Тільки були чомусь невеселі.
- Привіт, Катрусю, - чемно привіталися вони.
- Привіт, - прошепотіла ошелешена
дівчинка. - Я вас упізнала, ви – янголи!
- Янголи! – відповіли вони.
- Тільки чому ви такі зажурені?
- Наша матуся, - почав розповідь перший янголик, - Мати-Птиця. Твої предки, Катрусю, ще у давні часи вірили в її
магічну силу. Адже це саме вона зберігала живу воду.
- Живу воду? – перепитала Катруся. – А
яка вона, жива вода?
- Це «непочата» вода, настояна на нічних
зорях та травах. Набирали її ще
до сходу сонця з криниці чи з джерела. У ній прихована могутня цілюща сила.
- А що ж нею лікували?
- Нею лікували різні хвороби. А ще вмивалися, купали в ній немовлят. Така вода дарувала людям красу, захищала від
зурочень та чаклувань.
- А я й не думала, що вода може
мати таку силу, - сказала розгублена дівчинка. І спохватилася:
- Ти ж не сказав, що трапилося у вас.
- Наша Матінка, а з нею й ми,
дуже стурбовані тим, що люди почали недбало ставитися до води: забруднюють водойми, кидають у воду сміття, відходи
виробництв. Вони думають, що це зійде їм з рук, адже води ще багато на Землі…
- А ще ми сумуємо тому, - сказав другий янголик, - що зникають копанки, засихають криниці й джерела… Раніше твої пращури дбайливо ставилися до води,
дуже
ретельно вибирали місце для криниць.
- А хіба не все одно, де копати
криницю? – здивувалася Катруся.
- Ні, звичайно. Спочатку предки
знаходили джерело, що било з-під землі. Потім обгороджували його тином, прикрашали фігурками півнів.
- А чому саме півнів?
- Бо вірили, що цей птах відганяє нечисту силу. А це значить, не буде осквернятися свята вода. Водичку, -продовжував
розповідь другий янгол, - люди в давнину набирали глечиками, щоб не забруднити її, адже вважали, що
джерело – це очі Бога на землі. А пізніше на місці джерела вже копали криницю…
Катрусі стало соромно за тих людей, які забруднюють водоймища. Дівчинка подумала, що вона сама більше ніколи не кине до
річки обгортку з цукерки чи пляшку з-під лимонаду.
- Це правильно, - прочитав її думки
третій янголик. – Якщо кожен почне із себе, то навколишній світ стане чистішим.
- А я сьогодні, - зізналася присоромлена дівчинка, - кран забула закрити… А бабуся потім після мене
закривала…
- Ти вже сама зрозуміла, що вода – це велике багатство людини й Божа благодать. А чи знаєш ти, Катрусю, що є такі
країни, у яких майже ніколи не буває дощу?
- Ні, - прошепотіло дівча.
- Наприклад, Арабські Емірати. Тому там місцеві жителі турбуються про кожне деревце й про кожну квіточку, підводять спеціальні системи
подачі води для
орошення грунту й поливу рослин.
- А у нашому місті теж є система подачі
води? – запитала дівчинка.
- Аякже! І у вашому місті є величезна народна криниця – підприємство «Водоканал»! Саме воно й забезпечує населення
якісною питною водою.
- А де ж це підприємство бере воду для
стількох людей?
- З Дніпра!
- Ой, лишенько! – сплеснула Катруся
руками, як стара. – Та хіба ж можна пити воду з річки?!
Янгол усміхнувся:
- Така вода проходить декілька етапів очистки, позбавляється мікробів, хлорується, фільтрується. А ще багато
кілометрів біжить по трубам – до міста, а потім – і до осель людей.
Дівчинка зрозуміла, як важливо берегти кожну краплинку води і стільки людей доклали своїх рук, щоб
якісна вода потрапила до неї додому.
.
А янголи врешті повеселіли, усміхнулися,
затріпотіли крильцями та й полетіли до інших діток у їхні сни.
Червона
