КАТРУСЯ І ЯНГОЛИКИ - казка

                Катруся прокинулася раненько. Її розбудило привітне сонечко. Воно зазирнуло до неї у вікно: а що там поробляє пустотливе дівча з двома  тугенькими кісками? Вони так весело стрибають, коли дівчинка бігає на майданчику то за метеликом, то за сусідським хлопчиком Костиком. Одного разу сонечко не втрималось – взяло і плеснуло із свого чарівного відеречка сонячної позолоти на щічки дівчинки. Так і  з’явилися на  Катрусиному обличчі золотаві веснянки, які, втім, зовсім не псували дівча.

         Так от, Катруся  солодко потягнулася, встала, взула на свої ноженята жовтенькі капці й помчала до ванної кімнати.

         Дівчинка ретельно вмила личко, почистила зубки. І задивилася на сонячного зайчика, що стрибнув у прочинені дверцята кімнати. Дівча кинулося ловити веселуна, але зайчик уже кудись зник – тільки його й бачили! Катруся за ним. А водичка з крана так і залишилася текти.

         Із зали почувся бабусин голос:

         - Катрусю, ти чому не закрила кран? Вода ж тече!

         - То й що! – прокричала збуджена дівчинка. – Уся не витече, правда ж, бабуню?

        Бабуся лише сумно похитала головою, але нічого не сказала. Вона закрила кран і запросила онуку снідати.          

            Увечері, коли мала прийшла зі школи, виконала всі домашні завдання, пограла з ляльками й лягла спати, їй наснився дивний сон. Ніби до неї прилетіли три янголики й примостилися хто на дивані, хто в  глибокому кріслі. Вони були такі гарні, як на вітальній листівці, яку вона колись отримала від подруги Настуні на Різдво. Світловолосі, у білесеньких льолях, із напівпрозорими легесенькими крильцями.  Тільки були чомусь невеселі.

         - Привіт, Катрусю, - чемно привіталися вони.

         - Привіт, - прошепотіла ошелешена дівчинка. - Я вас упізнала, ви – янголи!          - Янголи! – відповіли вони.          - Тільки чому ви такі зажурені?          - Наша матуся, - почав розповідь перший янголик, - Мати-Птиця. Твої предки, Катрусю, ще у давні часи вірили в її магічну силу. Адже це саме вона зберігала живу воду.          - Живу воду? – перепитала Катруся. – А яка вона, жива вода?          - Це «непочата» вода, настояна на нічних  зорях та травах. Набирали її ще до сходу сонця з криниці чи з джерела. У ній прихована могутня цілюща сила.          - А що ж нею лікували?           - Нею лікували різні хвороби. А ще вмивалися, купали в ній немовлят. Така вода дарувала людям красу, захищала від зурочень та чаклувань.          - А я й не думала, що вода може мати таку силу, - сказала розгублена дівчинка. І спохватилася:          - Ти ж не сказав, що трапилося у вас.          - Наша Матінка, а з нею й ми,  дуже стурбовані тим, що люди почали недбало ставитися до води: забруднюють водойми, кидають у воду сміття, відходи виробництв. Вони думають, що це зійде їм з рук, адже води ще  багато на Землі…          - А ще ми сумуємо тому, - сказав другий янголик, - що зникають копанки, засихають криниці й джерела… Раніше твої пращури дбайливо ставилися до води,  дуже ретельно вибирали місце для криниць.          - А хіба не все одно, де копати криницю? – здивувалася Катруся.          - Ні, звичайно. Спочатку предки знаходили джерело, що било з-під землі. Потім обгороджували його  тином, прикрашали фігурками півнів.          - А чому саме півнів?          - Бо вірили, що цей птах відганяє нечисту силу. А це значить, не буде осквернятися свята вода. Водичку, -продовжував  розповідь другий янгол, - люди в давнину набирали глечиками, щоб не забруднити її, адже вважали, що джерело – це очі Бога на землі. А пізніше на місці джерела вже копали криницю…          Катрусі стало соромно за тих людей, які забруднюють водоймища. Дівчинка подумала, що вона сама більше ніколи не кине до річки обгортку з цукерки чи пляшку з-під лимонаду.          - Це правильно, - прочитав її думки третій янголик. – Якщо кожен почне із себе, то навколишній світ стане чистішим.          - А я сьогодні, - зізналася присоромлена дівчинка, - кран забула закрити… А бабуся потім після мене закривала…          - Ти вже сама зрозуміла, що вода – це велике багатство людини й Божа благодать. А чи знаєш ти, Катрусю, що є такі країни, у яких майже ніколи не буває дощу?          - Ні, - прошепотіло дівча.          - Наприклад, Арабські Емірати. Тому там місцеві жителі турбуються про кожне деревце й про кожну квіточку, підводять спеціальні системи  подачі води для орошення  грунту й поливу рослин.          - А у нашому місті теж є система подачі води? – запитала дівчинка.          - Аякже! І у вашому місті є величезна народна криниця – підприємство «Водоканал»! Саме воно й забезпечує населення якісною питною водою.          - А де ж це підприємство бере воду для стількох людей?          - З Дніпра!          - Ой, лишенько! – сплеснула Катруся руками, як стара. – Та хіба ж можна пити воду з річки?!          Янгол усміхнувся:          - Така вода проходить декілька етапів очистки, позбавляється мікробів, хлорується, фільтрується. А ще багато кілометрів біжить по трубам – до міста, а потім – і  до осель людей.                    Дівчинка зрозуміла, як важливо берегти кожну краплинку води і стільки людей доклали своїх рук, щоб якісна вода потрапила до неї додому. .         А янголи врешті повеселіли, усміхнулися, затріпотіли крильцями та й полетіли до інших діток у їхні сни.