Практично жоден звіт із Ужгорода нині неможливо уявити без згадок про мініатюрні скульптурки, яких щороку на вулицях міста стає все більше й більше, так що їх уже можна повноправно називати однією із його фішок, на рівні вроцлавських гномів. В свою чергу я теж не міг їх пропустити, тому нескладно здогадатися, що ця частина буде переважно їм присвячена, трохи впереміжку з тим, що побачив по ходу діла.[Приєднана...

Читати далі...

Уперше я познайомився з Ужгородом у далекому 2015 році, внаслідок екскурсії тривалістю менше дня і не надто якісної за змістом, що усвідомив уже з часом. Тим не менш, центр тоді встиг обійти непогано, завдяки чому й народилася перша замітка про це місто, котра стільки років потому вже й самому мені здається недолугою та надто наївною. Довгий час мої маршрути обходили столицю Закарпаття, обійшли би і цього разу, якби залізниця не скасувала туристичну поїздку Боржавською вузькоколійкою і в мене...

Читати далі...

Присвятивши перший день на Закарпатті Виноградову і Королево, наступного ранку я виїхав у напрямку Ужгорода. На його околицях за півдня встиг поповнити колекцію побачених замків ще на два.1. Перший із них знаходиться в смт Середнє, що, відповідно до назви, розташувалося майже посередині дороги між Мукачево та Ужгородом. Фізично замок близько до траси, але проходу там немає, тому доводиться чалапати від зупинки півтора кілометри через добрий шмат селища, що виглядає в тій частині як банальне...

Читати далі...

У продовження розповіді про надзвичайно насичену цікавинками Мадейру настав час розказати, що можна побачити на її сході. І не побачити теж.1. Почну з мису Гаражау, що знаменитий місцевою статуєю Христа-Спасителя. Поставили її в 1926 році, так що це точно не плагіат Ріо-де-Жанейро, чий куди відоміший аналог приблизно того ж віку. Ну і розміри зовсім не ті, так він виглядає здалеку, бачите?.. А придивіться уважніше.[Приєднана...

Читати далі...

Це була найбільш неблизька і найдовша моя подорож. Особливо з урахуванням того, що раніше я й не вибирався десь дуже далеко, вийшло аж занадто багато цих «най-най» і «вперше»: за загальною кількістю та тривалістю перельотів, серед яких особняком виділяються два трансатлантичні по 10 з гаком годин, перший візит у Новий світ, перша відпустка взимку, перше побачення із Тихим океаном, зміщення на мінус 8 годинникових поясів від України… Про все це хочеться розказати бігом і одразу, та все ж спробую ...

Читати далі...

Якщо доля колись занесе вас у Виноградів, а там і на руїни замку Канків, слід пам’ятати, що його огляд зручно поєднати з відвідуванням іще одного замку в сусідньому Королево, що на вісім кілометрів східніше. Дві твердині мали багато спільного протягом своєї історії, обидві були форпостами на соляному шляху, обидві давно перетворилися на руїни, зокрема Королевський – з 1672 року. Тим не менш, після стількох віків забуття там досі є на що подивитися.[Приєднана...

Читати далі...

Як я й обіцяв трохи раніше, роблю символічну добірку своїх фотографій за минулий рік. Правда, вийшло їх не 50, а 64 (не треба шукати логіки в цій цифрі, просто так склалося), але в пості майже без супроводжувального тексту таке можна пробачити, сподіваюся.Фотографії просто у хронологічному порядку, без жодних рейтингів. І нерівномірно розподілені, якісь поїздки чи навіть місяці лишилися взагалі без відзнаки, з інших навпаки по багато знімків – усе майже так само несправедливо, як у житті. У той ...

Читати далі...

Хоч і не мав цього в планах на минулий рік, але в кінці серпня на подовжені вихідні до Дня Незалежності знову опинився на Закарпатті. Моєю базою на перший день став Виноградів – немале за місцевими мірками та цікаве місто, котре якраз давно хотів побачити.[Приєднана...

Читати далі...

Підбивати підсумки-2021 ніби вже й пізно, але для цього у мене є вагомі причини. По-перше, життя майже без інтернету в останні дні року. По-друге, так я точно знатиму, що ця паскуда вже ніяким чином не підкладе мені свиню в останній момент. Перша картинка просто так, звісно.[Приєднана...

Читати далі...

Однією із найбільших проблем постійного проживання на такому райському (на перший погляд) острові, як Мадейра, здавна була нестача прісної води. Причому стосувалося це саме прибережних районів, найкомфортніших для життя, а от у горах із їх постійними дощами та туманами живильної рідини трохи більше. І ще років чотириста назад острів’яни додумалися прокладати з гір канали, якими би вода надходила до їх домівок. Технічну відсталість тих часів компенсувала наявність рабської сили, тож невдовзі...

Читати далі...