2. У Виноградові є замкові руїни, що знаходяться на пагорбі на східній околиці. Туди я спочатку і відправився. Після підйому першим впав у вічі скелет каплички 14 ст., збудованої на основі сторожової башти.
3. З-перед неї можна оцінити масштаби колишньої твердині.
4. Угочанський замок, він же замок Канків, веде свою історію чи не з 903 року, хоча це може бути перша згадка просто про поселення, яке спершу називалося Угоча. Так чи інакше, з тих пір він не один раз перебудовувався (а спочатку взагалі міг бути дерев’яним), так що ці стіни все одно не тисячолітні. Щодо другої назви є кілька версій її походження, в тому числі навіть на честь розбійника Канко, котрий в цих краях грабував подорожніх, що проїжджали повз місто.
5. Стіни, залишки яких досі можна побачити, найпевніше постали в 14-15 ст., коли то був важливий контрольний пункт на соляному шляху. Побувши деякий час францисканським монастирем, замок остаточно втратив значення й почав занепадати в 16-17 віках.
6. Хоча колишню твердиню не одне століття розтягують на будматеріали, фрагменти веж та мурів досі тримаються.
7.
8. В пам’ять про соляний шлях, що проходив повз замок із Маромороша на захід, кілька років тому з’явилася тематична скульптурка.
9. Ну і зрозуміло, що одна з найвищих точок Виноградова є чудовим оглядовим майданчиком.
10. Гору в північно-західному напрямку розпізнати не зміг.
11. Із червоними дахами та відсутністю позолоти на храмових шпилях центр Виноградова здалеку виглядає цілком європейським.
12. Одна із сучасних церков.
13. Північна околиця:
14. Зі сходу нависає масивна Чорна гора, що втулилася між містом та долиною Тиси.
15. Метрів за сорок за замком знаходяться ще одні руїни, колишнього костьолу францисканців 16 ст. На відміну від каплиці, тут лишився фактично тільки фундамент.
16. Не наситившись одним замком, я поїхав у сусіднє Королево, про яке розкажу наступного разу. Повернувся звідти приміським поїздом, завдяки чому випала нагода познайомитися із залізничним вокзалом. У розкладі він зветься Виноградів-Закарпатський, зовсім не так, як написано на станційній будівлі:
17. Поруч знаходиться дуже красивий дитячий будинок 1897 року. Нині використовується за призначенням, тому схований за високим парканом.
Суто периферійна станція Виноградів донедавна була вузловою. Крім стандартної колії, звідси починається ділянка вузькоколійної залізниці, в народі відомої як «Анця Кушницька». Це єдина з трьох вузькоколійок, на якій я не встиг покататися при регулярному русі. У березні 2020 Укрзалізниця повністю зупинила його і досі не відновила.
18. На наступний день була запланована туристична поїздка на іншому шматку Анці, з Берегово до Хмільника й назад, на яку я зареєструвався. Але незадовго до події залізниця без пояснень причин її скасувала. Я все ж не став здавати квитки й відміняти броні в готелях і вирішив просто покататися по Закарпаттю.
У Виноградові вузькоколійка колоритна ще й тим, що недільного ранку просто на коліях збирається (чи збирався?) стихійний ринок. Суботнього ж вечора там царювали лише тиша та забуття. Поки техніка простоює в депо Берегово, порятунком залізниці займається проект «Крізь гори» – розчищають хащі на коліях, катають дітей на саморобній дрезині, евакуювали із Хмільника в Берегово залишки техніки, яку не встигли спиздити цигани. Чому роботу Укрзалізниці виконує комерційна організація за кошти благодійних пожертв з миру по нитці, можна навіть не питати.
19. До Виноградова вони поки не добралися, тим не менш. Хай і за півтора роки простою, одразу за станцією видно, як все заросло:
20. Височезна вежа біля колій, видима з багатьох точок міста, виявилася чехословацьким зерновим елеватором.
21. Залізний монстр, призначення якого для мене невідоме (можливо, для пересадки вагонів на колеса іншої ширини?..):
22. Будинок по дорозі до центру:
23. Перш ніж взятися за огляд середмістя, походив ще трохи околицями. На непарадних вулицях Виноградів виглядає також ошатно:
24.
25. Про колись немалу єврейську діаспору зараз нагадує лише кладовище.
26. І синагога, ззовні ніби відреставрована, та поки із заколоченими дверима.
27. Ну а тепер покажу центр. Школа №3 (1898):
28. Газовий світильник того ж року (звісно, я не сам про це здогадався, а поруч присутня відповідна інформаційна табличка, що також плюс до вражень про місто).
29. Свято-Троїцький кафедральний собор (1997):
30. Всі інші храми середмістя старовинні, і їх, традиційно для Закарпаття, немало. Безумовно, найкрутіший із них – Вознесенський костьол, готична базиліка 13-15 століть. По нашу сторону Карпат відвик бачити настільки старі споруди. На жаль, помістити його в кадр дуже проблематично.
31.
32. Не полінився повернутися на час вечірньої служби, аби хоч від входу клацнути інтер’єр:
33. Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1810-х років:
34.
35. Реформаторський храм незрозумілого віку (1921?).
36. Хрестів вони не жалують:
37. Костьол францисканського монастиря (1668), що лише недавно відновив свою діяльність:
38.
39. Не можна обійти увагою милу композицію в сучасній монастирській капличці:
40. Окрім неї, у центрі є ще дві скульптури, напряму пов’язані з назвою міста.
41.
42. Будинок держбанку (1909):
43. Споруди на площі Миру:
44.
45. Взагалі середмістя дуже сподобалося. Звісно, дрібні косяки є, але виглядає все дуже цивілізовано, мені весь час здавалося, що я у Словаччині. Хоча ментально й фізично ближче до них таки Угорщина, частка угорців 13%, багато дубляжу їх мовою. До 1946 місто називалося Севлюш, що, власне, і перекладається як Виноградів.
46.
47. Залишилося подивитися палац Перені. Дорогою зазирнув до Успенської церкви (2004), яку бачив із замкового пагорбу.
48. На диво вдала споруда, як для сучасних храмів.
49. Хрест як витвір мистецтва:
50. Найстаріший на Закарпатті палац Перені веде свою історію з 16 ст., неодноразово перебудовувався, внаслідок чого набув барокових рис.
51. Зараз використовується як районний відділ освіти. Шкода, що не музей, але для нинішніх реалій його стан все одно цілком задовільний.
52.
53. Обабіч розташовані флігелі:
54. Той, що зі східної сторони, відверто сумний.
55. Була ідея вдруге зганяти на замкову гору подивитися захід сонця, та зрозумів, що вже не вигребу. Тому обмежився фотофіксацією вечірнього неба просто над міськими вулицями. Розповідь про Виноградів вийшла трохи розтягнутою, та не хотілося ділити її на дві, щоб вам це місто зайшло на одному диханні, так само, як і мені.
56. Зважаючи на пізній час, кавиль так і не спробував. Можливо, наступного разу.
Коментарі
shipkin4
18.01.22, 20:19
цікаво скільки там поліцаїв на душу населення? бо в нас уже геть і по ярам сидять.
visnyk
28.01.22, 20:24Відповідь на 1 від shipkin4
Не звертав уваги, але не пам'ятаю жодного.
ИНГУЛ
38.01.22, 20:30
NoTaRь
48.01.22, 20:34Відповідь на 1 від shipkin4
Є трохи, бо там великий циганський табор
NoTaRь
58.01.22, 20:36
10. Гора Гемлевц (Шаланка), видний орієнтир на Закарпатській рівнині
NoTaRь
68.01.22, 20:36Відповідь на 5 від NoTaRь
Так же, як і Чорна Гора, це згаслий вулкан
NoTaRь
78.01.22, 20:39
36. Моргенштерн, була така протестантська зброя в Реформацію
NoTaRь
88.01.22, 20:50
21. Козловий кран , очевидно для щебня, поряд було декілька карєрів будматеріалів
visnyk
98.01.22, 21:01Відповідь на 4 від NoTaRь
Табор відмічав собі на карті, щоб не забрести випадково) і в Королево теж
NoTaRь
108.01.22, 21:25
В угорській історії уникають назву Канков ))) Канков-вар, якщо точно
Канко(в)- це трипер, гонорея. Стидливо пишеться що це назва сукна ченців ( не вовняна, а та коричнева бязь).
Але цілком може бути прозвищем якоїсь людини, у Середньовіччі на цей рахунок комплексів не було навіть стосовно знатних