Перемишль – одне із небагатьох міст ЄС, куди із України можна дістатись потягом без пересадки. А вже звідти народ розповзається по всій Польщі і в більш далекі країни, хто на заробітки, хто світ подивитись. Сам же Перемишль часто залишається без уваги і зневажливо розглядається суто як пересадочний пункт.

А дарма, дуже дарма. Це місто фантастичне і заслуговує уваги мінімум на день. Це як Львів чи Краків у зменшеному варіанті, тільки тут немає притаманної їм метушні, дорожнечі і орієнтування на туриста, а є неймовірна історична атмосфера, до якої жорстоке 20 століття поставилось досить поблажливо.

Кременчук – друге за розміром місто Полтавщини і за населенням майже не поступається обласному центру (225 тисяч проти 284), і це, певно, найбільші антиподи України в межах однієї області. З одного боку, культурний та історичний центр Полтава, а з іншого – промисловий важкоатлет. У Кременчуку взагалі не відчувається, що ти у Полтавській області, за відчуттями десь явно східніше.

Усього за 10 кілометрів від Перемишля (а отже, зовсім близько до кордону із Україною) знаходиться село Красичин. Село як село, невелике та непримітне, але є у ньому замок, який самі поляки називають одним із найгарніших у своїй країні.

Вдруге у своєму житті я побував у якомусь місці із-за назви (першим було село Медвеже Вушко Вінницького району). Не те що б їхати сюди варто спеціально, але якщо вас раптом занесе у Кременчук, то маршрутки бігають часто і це недалеко, майте на увазі.

І якщо ви раптом подумали, що у 58-річному місті нема чого робити, то це точно не так. Головною атракцією ГП є Полтавський ГЗК з музеєм та величезним діючим кар’єром, на який реально їздять подивитись люди. Для цього потрібно домовлятись на екскурсію наперед і мати супровід, тому я утримався, обмежившись прогулянкою самим містом (та і що я там не бачив у тому кар’єрі після дитинства у Кривому Розі). До речі, тутешнє родовище, яке називають Кременчуцькою магнітною аномалією, є далеким відгалуженням Криворізького залізнорудного басейну, так що міста у певній мірі побратими.

Серед значної кількості міст, заснованих великим князем Ярославом Мудрим, лише чотири він скромно назвав на честь себе. Два – Юр’єв (чому? бо під таким іменем його хрестили), це сучасні Біла Церква і Тарту. А також Ярославль в Росії і Ярослав у східній Галичині.

В останнє із перелічених ми і відправляємось. Зараз це провінційне польське містечко на 40 тисяч населення, але при цьому концентрація різноманітних пам’яток тут просто зашкалює і зробила б честь і центру воєводства.

Від вокзалу вирушаємо в центр. Іти недалеко, вулиці гарні.

[ Ярослав ]

Місто із назвою Кам’янка – це майже як Іван Іванович Іванов серед людей. Маючи таку назву, дуже легко загубитися серед інших містечок, сіл та річок-тезок, яких не один десяток. Тому дуже важливо було потрапити саме у ту Кам’янку – місто у Черкаській області, цікаве і варте уваги. І, що ж тут поробиш, дійсно кам’янисте.

По дорозі до міста також хотів побувати у трьох селах району, де є старовинні дерев’яні церкви. І якщо до двох дістатись нескладно, то третє, Жаботин, знаходиться осторонь великих доріг. Добратись до нього можна автобусом із Черкас, який ходить усього двічі на день.

Колись місто, яке мало свій замок та Магдебурзьке право, волею обставин Жаботин виродився у тихе сільце на півтори тисячі населення.

Друге за величиною місто Словаччини відкривало і закривало мою міні-подорож до цієї країни. У перший день я подивився на місто з висоти оглядової вежі Кошицького граду, а в заключний гуляв самим містом.

Історичний центр Кошице не надто великий за площею, але атмосферний, а архітектурне його розмаїття просто вражає. Тому на прогулянку містом потрібно не менше 3-4 годин. І до речі, це якісь нещасні сто кілометрів від Ужгорода.

Кривий Ріг у свідомості пересічних українців найперше асоціюється з шахтами, рудниками та комбінатами, у меншій мірі – зі швидкісним трамваєм, але точно не зі старовинною архітектурою. Між тим, у місті є свій виражений історичний центр, яким досить цікаво побродити. І як це часто буває, скільки я там жив, скільки приїздив у гості, а от тільки в цьому році нарешті цілеспрямовано вибрався.

Старе місто сформувалося навколо сучасного Поштового проспекту, з якого і виник Кривий Ріг – як поштова станція на Кизикерменському тракті у 1775 році. Версії щодо походження міста та його назви є й інші, були знайдені факти, із-за яких воно раптом може постаршати на пару десятків років, але цих фактів виявилось недостатньо (або просто всім пофіг), тому поки відштовхуємось від версії з поштовою станцією.

Лише через 100 років на цих землях станеться металургійний бум, що перетворить тихе сільце при дорозі на промислового гіганта. Статус міста Кривий Ріг отримав лише у 1919 році, коли тут мешкало менше 20 тис. чоловік, а уже до 1939 р. ця цифра виросла вдесятеро.

У другій частині, присвяченій столиці Словаччини, ідемо дивитись замок та підіймемось на оглядові майданчики.

Відвідини Словаччини були б якимись неповними без візиту в її столицю та найбільше місто – Братиславу. За європейськими мірками, як для столиці, вона невелика (423 тис. чол.; у Вільнюсі, Ризі чи Скопьє, наприклад, більше), а також примітна тим, що лежить на кордоні одразу з двома країнами, Австрією та Угорщиною. До Відня звідси взагалі нещасні 70 км і до 1936 року між містами ходив трамвай(!).