На Закарпаття я не вибирався давненько… із моменту першого візиту пройшло більше чотирьох років. Все-таки за рахунок віддаленості та знаходження по той бік гір, це ніби окрема маленька планета, і їхати сюди на два дні (мій звичний формат) не надто ефективно.

1.  Опорною точкою для заїзду №2 став Хуст – третє місто області з руїнами величезного замку, традиційним для регіону переплетінням культур, контрастами та гігантським невикористаним потенціалом.

Целє – місто на сході Словенії, за її мірками це майже мегаполіс (38 тис.). І заодно рай для туриста: середньовічний замок, затишна старувка та чарівні гори навколо.

1.

У туристичних колах, особливо серед тих, хто цікавиться сакральною спадщиною, досить відомим є визначення мармароської готики. Мова про дерев’яні готичні церкви, розташовані в регіоні Марамуреш у східних Карпатах. Згідно із сучасними кордонами, це переважно Румунія і трішки українського Закарпаття.

Тільки румунські 8 церков загальновідомі і внесені до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А от про українські майже ніхто не чув (я сам узнав за кілька місяців до поїздки) і далеко не всі вони перебувають у належному стані.

Основна частина «наших» храмів, а саме п’ять (чотири з половиною, якщо бути чесним), знаходиться в п’яти селах Хустського району, по ним і пропоную сьогодні прогулятись. Ще мінімум по одній подібній церкві є в Тячівському та Виноградівському районах і до них я колись повернусь в улюбленій альтернативній реальності, де на все вистачає часу і є телепорт.

1.

Головним фото замітки вибрав храм із села Крайниково, але все ж піду по хронологічному порядку.

Під час своєї першої (і поки єдиної) подорожі до Словенії мені хотілося побачити не тільки відомі-популярні місця, а й знайти щось таке, про що мало хто чув. І знайшов. Принаймні в українському та російському сегменті інтернету про цю пам’ятку нічого, але підозрюю, навіть не всі словенці в курсі.

1.

Після невдачі, яка спіткала мене при першій спробі покататися поїздом Поліської вузькоколійки (бо в суботу він не ходить), довелось повернутися на північ Рівненщини наступного дня. Що з цього вийшло, розкажу й покажу нижче.

1.

Продовжую розповідь про словенський Марібор тим же, з чого закінчив попередню частину – історичною ринковою площею. Тільки ринок з неї давно переїхав, і називається тепер вона просто Головна.

1.

Майже 100-тисячний Марібор – друге, після Любляни, за величиною місто Словенії (і в принципі одне із усього двох великих – у жодному іншому їх місті і 40 тисяч населення не набереться…). Тут ніби й немає нічого екстравагантного та унікального, тим не менш, все дуже затишне й фотогенічне. Стара Європа у найкращих своїх проявах і без натовпів туристів.

1.

Прогулявшись Сарнами, я поїхав далі углиб Рівненської області, у смт Володимирець. Воно примітне тим, що поруч проходить лінія вузькоколійки Антонівка – Зарічне, на якій збирався покататись.

1. Та спочатку пару слів про саме містечко. Воно невелике (9,3 тис. населення), в стороні від основної траси дуже тихе. Такі от майже пішохідні вулиці і будинки, вкриті «кабанчиком» – дуже типові для подібних райцентрів.

Містечко з дивною для нас назвою Шкофья Лока знаходиться в центральній Словенії, усього за 23 км від Любляни. Серед туристів воно поки не надто популярне, а між тим вважається найкраще збереженим середньовічним містом країни.

1.

Думаю, у кожного мандрівника, який подорожує по Україні самостійно, з часом збирається певна колекція місць, побачених по дорозі до головної мети – просто тому що зручно розташовані. До таких місць можна віднести і Сарни – значний транспортний вузол на півночі Рівненської області. Спеціально заради них навряд би поїхав, а от зробити тут довшу пересадку, щоб встигнути пробігтись по місту – то будь ласка.

1. Сарни виявились досить людним і живим містом, візуально вони виглядають більшими, ніж на свої офіційні 29 тисяч населення. До того ж місто справді цікаве, хоча туристичної інформації про нього майже немає.