Прейкестолен. Крізь натовп до мрії

Прейкестолен (він же Прекестулен) – 604-метрова скеля над Люсе-фіордом, що на півдні Норвегії. Одне й з найбільш фотогенічних та мальовничих місць країни, ну і найпопулярніших заодно. Зустрічав інфу, що саме Прейкестолен – перше за відвідуваністю місце, а не Троллтунга, як я думав. За рік на скелю підіймається 150-200 тис. людей.

Це цілком може бути пов’язане з тим, що шлях сюди незрівнянно легший. Якщо трекінг до Троллтунги займає весь день і 24 км, то до Прейкестолена іти години дві. Дорога від парковки до кінцевої точки 1,9 км із загальним набором висоти 334 м (проте стежка багато разів петляє вгору-вниз, тому фактичний вертикальний метраж набагато більший).

Як їхати убік скелі, треба скористатися поромом, з якого можна помилуватися на околиці.

На пішохідній частині також не заскучаєш.

Будинки із традиційними норвезькими дахами під травичкою виконують роль туристичного центру, кафе і т. д.

Дорога, якою приїхали:

Втім, там гарне все.

Навіть еко-стежки:

І болітця навколо них.

Поступово місцевість стає більш рельєфною.

Та з’являються озера.

Ціла купа озер неймовірного рівня фотогенічності. Навіть якби в кінці шляху не було ніякої скелі, тільки заради них варто сюди вибратися.

Знаходяться на різних рівнях, що також їм у плюс.

Зрештою потік людей розділяється надвоє. Спочатку пішов туди, де їх менше, наліво.

Далекі озерця в низині:

Вид убік «носу» Люсе-фіорду. Насправді він врізається в сушу звідси ще на 25 км, але хвилястою лінією. Тому здається, що видно край, проте то тільки поворот.

Вузенький водоспад:

Озеро Eidavatnet на протилежному березі фіорду.

Ну а з нашого боку над водою височіють майже вертикальні скелі. Одна з них, якщо придивитись, має пласку вершину, усіяну мурашками-людьми. Це і є Прейкестолен.

Все залежить від ракурсу smile

Із самої скелі відкриваються найбільш досконалі ракурси фіорду та околиць.

Те ж озеро ближче:

Черговий водоспадик.

Ферма чи маленьке сільце. Цікаво, як воно, жити в раю?

Прейкестолен відносно низький серед оточуючих скель. Побачили, що вище теж хтось бродить, подерлись і собі нагору.

Там набагато тихіше і немає натовпу, хоча все одно люди присутні. У таких місцях годі й мріяти про самотність.

З-поміж інших виділялись якісь рейнджери, що з завидним стоїцизмом дерлись далеко не найпростішою стежкою, і афронорвежці, котрі долали скелі з воістину мавпячою віртуозністю (сподіваюсь, після такого тексту й фото мене не засадять за педофілію чи расизм).

Раз уже на те пішло, можна продемонструвати й себе, вкрай задоволеного, що дійшов. Без макіяжу і фотожопу, як то кажуть.

Що чиїсь ноги валяються на задньому плані, то також ок…

Згори зовсім інший ракурс на Прейкестолен і розкиданих на ньому мурашок. Помітна також солідна тріщина, і зрештою воно ж таки колись репне остаточно…

А поки там суто по-норвезьки красиво.

Норвезький гвинтокрил:

Норвезький катерок:

Норвезький горобець:

Та пора іти назад. Хоча загалом шлях далеко не найскладніший за місцевими мірками, чомусь відняв усі сили. Можливо, тому що і туди, і назад весь час доводилось пробиватись через натовпи людей. Така вона – плата за всесвітню популярність…